Листопада

З Українською Радянською Соціалістичною Республікою

Про возз’єднання Закарпатської України

І з’їзду Народних комітетів Закарпатської України

Маніфест

Травня 1945 р.

Про оголошення 9 травня святом перемоги.

Президії Верховної Ради СРСР

Указ

В ознаменование победоносного завершения Великой Отечественной войны советского народа против немецко-фашистских захватчиков и одержанных исторических побед Красной Армии, увенчавшихся полным разгромом гитлеровской Германии, заявившей о безоговорочной капитуляции, установить, что 9 мая является днем всенародного торжества – праздником Победы.

9 мая считать нерабочим днем.

 

Председатель Президиума Верховного Совета СССР М.Калинин

Секретарь Президиума Верховного Совета СССР А. Горкин

 

«Правда», 9 мая 1945 г.

 

Настав радісний історичний день для Закарпатської України. З допомогою героїчної Червоної Армії скинуто німецько-мадярське іго. Покладено кінець багатовіковому пануванню мадяр і всіх чужоземців на ісконних українських землях Закарпатської України.

З’їзд Народних комітетів Закарпатської України приносить від імені всього населення Закарпатської України сердечну подяку доблесній Червоній Армії, яка вигнала німецько-мадярських окупантів і принесла на своїх бойових прапорах радість і щастя нашому народові.

Століттями перебуваючи у відриві від своєї матері-вітчизни України, закарпатсько-український народ був приречений на злидні і вимирання. Селянство, яке становить переважну більшість закарпатсько-українського народу, позбавлене було землі. Кров’ю і потом здобуті багатства нашого народу йшли мадярським та іншим чужоземним гнобителям. Мова наша переслідувалась, школи закривались, національна українська культура руйнувалась і знищувалась. Народ витіснявся з своїх земель чужоземцями і вимирав. За століття, З 1826 р., змушені були, рятуючись від голоду, злиднів і животіння, емігрувати в чужі країни сотні тисяч закарпатських українців.

Розвал клаптевої Австро-Угорської монархії, в якій Закарпатська Україна була у колоніальному стані, не привів до національною, економічного і культурного відродження Закарпатської України. Наша батьківщина опинилася знову відрізаною від своєї матері-вітчизни України. Так звана автономія Закарпатської України в межах Чехословацької республіки, проголошена Сен-Жерменським договором 1419 р., не була встановлена. Навіть у назві створеної на руїнах Австро-Угорщини Чехословацької республіки не знайшлося місця для нашого закарпатсько-українського народу. Від усіх керівних державних посад українці були усунуті.

Але найтяжчим для Закарпатської України був 1938 р. і послідуючі шість років мадярського рабства. Чехословацький уряд, відкуповуючись під насідання гітлерівської Німеччини, віддав нас у рабство мадярським фашистам. Без єдиного голосу протесту, без єдиного пострілу нами заплатили німецько-мадярським імперіалістам, щоб врятувати Чехословаччину. Закарпатська Україна була перетворена в дрібну розмінну монету на міжнародній арені.

Так з нами поводились тому, що, відірвані від своєї матері-вітчизни Радянської України, ми були беззахисними. Так з нами змогли поступити тому, що не була доведена до кінця боротьба наша за возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною, що ми залишилися поза великою сім’єю народів Радянської Росії.

Не раз за свою історію народ Закарпатської України піднімався на боротьбу проти чужоземних гнобителів. Не згладились з пам’яті нашого покоління виступи народу за возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною. Народні збори в Мармарощі 18 грудня 1918 р. і в Хусті 21 січня 1919 р., які репрезентували 420 громад, проголосили возз’єднання Закарпатської України зі всією Україною. Спроби народу добитися своєї національної незалежності нещадно подавлялись. Назавжди залишаться в історії мармароські процеси 1904, 1913-1914 рр., розстріл робітників у Хусті в 1929 р., розстріл демонстрантів у Хусті, Тур’я-Пасіці й інших селах 10 і 18 лютого 1932 р.

Вся історія Закарпатської України говорить, що наш народ, позбавлений національної незалежності, перебуваючи віками в рабстві, загине, коли залишиться в межах чужої держави. Або возз’єднання з Радянською Україною і національне відродження, або гніт, безправ’я і поступове вимирання народу Закарпатської України.

Тепер, коли народи Європи борються проти нацизму і гітлерівської тиранії, проти расової ненависті, за свою національну незалежність, було б величезною несправедливістю, коли б наш народ і надалі залишився злидарювати відірваний від своєї рідної матері – Радянської України. Тільки возз’єднавшись з Радянською Україною в сім’ї братерських народів Радянського Союзу, ми забезпечимо свободу національного розвитку, внутрішній господарський розквіт і зовнішню безпеку.

Закарпатсько-український народ, вирваний з німецько-мадярського полону, вирішив раз і назавжди здійснити свою віковічну мрію і возз’єднатися з Радянською Україною. З цими думками він ішов на вибори сільських, районних і міських Народних комітетів з наказом їм –добитися возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною.

Спираючись на непохитну волю всього народу, висловлену в петиціях і постановах робітників, селян, інтелігенції і духівництва всіх міст і сіл Закарпатської України про возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною, І з’їзд Народних комітети всієї Закарпатської України постановляє:

1. Возз’єднати Закарпатську Україну зі своєю великою матір’ю – Радянською Україною і вийти зі складу Чехословаччини.

2. Просити Верховну Раду Української Радянської Соціалістичної Республіки і Верховну Раду Союзу Радянських Соціалістичних Республік включити Закарпатську Україну до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки.

Обрати Народну Раду Закарпатської України як єдину центральну владу, що діятиме по волі народу на території Закарпатської України.

Уповноважити і зобов’язати Народну Раду Закарпатської України здійснити рішення з’їзду про возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною

 

Мукачеве, 26 листопада 1944 р.

Прийнято одноголосно на І з’їзді Народних комітетів Закарпатської України.

 

Советская Украина в годы Великой Отечественной войны 1941-1945. – К., 1980. – Т.З. – С.481-482.