Лютий 1943 р.

Організації українських націоналістів про цілі національно-визвольної боротьби

З постанови ІІІ конференції

Січня 1443 р.

І спалення сіл Вульки і Губельці за допомогу партизанам

Шепетівського гебітскомісара про знищення населення

Оголошення

21 січня 1943 р. в безпосередній близькості від сіл Вульки та Губельці бандити вбили одного німецького офіцера, одного німецького солдата і одного німця за походженням та тяжко поранили одного німецького солдата. Протизаходом на це населення сіл Вульки та Губельці, на яке падало підозріння у бандитизмі, було розстріляно та його майно спалено. Було доведено, що ця частина населення давала підтримку бандитам. Дальшим протизаходом був розстріл 80 осіб, які за підтримку бандитів сиділи у в’язниці Шепетівки.

В майбутньому буде кожний, хто підгримує бандитів притулком, харчовими продуктами або іншим способом, разом із своєю родиною розстріляний та його майно спалено.

Крім цього, буде кожний, хто без причин ухиляється від роботи та хоч на короткий час знаходитиметься поза своїм місцем мешкання, розглядатись як бандит та до нього будуть застосовані ці самі заходи.

Гебітскомісар д-р Ворбс, Урядовий радник

Німецько-фашистський окупаційний режим на Україні. Збірник документів і матеріалів. - К., 1963 – С.184-185.

ІІІ Конференція Українських Націоналістів Самостійників Державників (ОУНСД)1, що відбулася дня 17-21 лютого 1943 р., піддавши всесторонній аналізі:

А) Сучасне міжнароднє положення, позиції воюючих сторін, позиції поневолених народів і сучасне міжнароднє положення України.

Б) Ситуації на українських землях та минулорічний період боротьби українського народу, стан організованих українських політичних сил та ролю ОУНСД, як керівного чинника в національно-визвольній боротьбі українського народу. –

стверджує:

1) Сучасна війна на Сході, що її розпутано в ім’я імперіялістичних інтересів німецького націонал-соціялізму й московського большевизму, ведеться за протинародні реакційні цілі, обернення країни й народів у предмет колоніяльної експлуатації й грабунку, що несе за собою духово-моральний, соціально-економічний і національно-політичний визиск і гніт, тобто за повне поневолення народів і людини. Це в першу чергу війна з приводу України, яку оба імперіялізми трактують у своїх загарбницьких плянах, як центральну проблему їх імперіялістичної політики на Сході Европи та випадову базу для дальших підбоїв. Ця війна довела в сучасній стадії боротьби до сильного виснаження обох партнерів та заставила їх мобілізувати та кидати на фронт усі можливі резерви, щоб без огляду на необчислимі жертви мільйонів, вимусити на противнику перемогу.

2) Німеччина своєю імперіялістичною політикою в відношенні до всіх європейських народів та терором і грабунком на окупованих теренах стала мобілізувати проти себе всі народи сучасної Европи, а в тому числі теж т.зв. союзників. В цей спосіб створила вона ідейно-політичні та матеріяльні основи для свого розвалу й уже хитається під ударами мільйонових армій ворогів та під впливом наростаючих у Европі революційних сил поневолених народів. Її намагання приєднати, або приневолити поневолені народи до ширшої боротьби з большевизмом, кривавитися в сучасній війні за її імперіялістичні інтереси, являються підступним маневром окупанта й спізненою пробою оминути наслідки доконаних помилок та одним із засобів скріпити свій воєнний потенціял силами поневолених народів.

3) Большевицька Москва, виступаючи в ролі оборонця народів перед німецьким імперіялізмом, використовує сучасний воєнний стан, що існує між Німеччиною й альянтами, капіталізуючи для себе капіталістичну німецьку політику на окупованих теренах, продовжує нести підступну гру за здобуття Заходу для перемоги над Німеччиною, що по планам Москви має стати першим етапом у здійсненні цілей московського імперіалізму, цебто підбою цілої Европи й переведення світової большевицької революції.

4) Бритійська імперія і З’єднані Штати Північної Америки стоять у завзятій боротьбі проти німецького імперіялізму, як загрози життєвих інтересів англосаксонського світу, ви- користовуючи в цій боротьбі всі можливі чужі сили, а зокрема московську воєнну валку, що має завдати Німеччині основні удари на Сході. Їхньою ціллю являється розгромлення усіх великодержав Европи, що своєю мілітарною силою й імперіялізмом створюють для них нову загрозу та унеможливлюють їм реалізувати побудову європейського ладу, спертого на принципі рівноваги політичних сил, та забезпечуючого свободу англосаксонських політичних і господарських впливів в Европі. Здійснення плану англосаксонського світу узалежнене від їхніх силових спроможностей у кінцевій стадії сучасної війни, а вичерпання їхніх сил може заставити їх, як в 1919 році, сприймати політичні розв’язки, накинені самостійницько-визвольними, або імперіялістичними чинниками.

5) Сучасна війна принесла окупацію й політичне поневолення німецьким імперіялізмом ряду європейських народів і в їхній боротьбі за відбудову власних держав наставила їх до політичної орієнтації на англо-американських світ, як на чинник, що змагає до розвалу Німеччини. Внаслідок німецьких практик та під впливом надій на поміч Заходу кладуть вони небезпеку большевизму на дальшому пляні їхніх самостійницьких акцій.

6) Україна знайшлася в сучасний момент між молотом, та ковадлом двох ворожих імперіялістів – Москви й Берліна, що в рівній мірі трактують її як колоніяльний об’єкт. В своїй самостійницько-визвольній боротьбі український народ зустрічає на відтинку своїх міжнародних акцій ряд перешкод, що є впливом необзнайомлення інших народів з українською справою, протиакцій історичних ворогів України, та є наслідком факту, що сучасна війна ведеться за інтереси великих імперіялістичних держав, які запрягають до своїх цілей народи та нехтують їхніми правами на національно-державне самоозначення. Тому для українського народу являється невідкличною вимогою вести боротьбу проти обох імперіялізмів на плятформі власних сил, а в основу своєї співпраці з другими народами класти їхнє визнання нашого права на власну державу й на цій площині шукати спільних інтересів західніх і східніх народів у спільній боротьбі проти німецько-московського й інших імперіялізмів.

Українська суспільно-політична думка в 20 столітті. Документи і матеріали. – Т. III. – Мюнхен, 1983. – С.48-50.

1 Ця назва встановлена III конференцією ОУН (С.Бандери). III надзвичайний великий збір ОУН у серпні 1943 р. не прийняв її і повернувся до первинної назви – ОУН.