З серпня 1914 р.
Маніфест Головної Української Ради
Преамбула австро-німецького договору 1879 р. про союз
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ТА ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ У ХIX-XX ст.
РОЗДІЛ VI
Беручи до уваги, що великий германський імператор і імператор Австрії повинні вважати своїм незаперечним монаршим обов’язком мати за всіх обставин піклування про безпеку своїх імперій і спокій своїх народів, – беручи до уваги, що обидва монархи, так само як це мало місце щодо раніше існуючого союзного зв’язку, будуть здатні шляхом рішучих спільних дій обох імперій легше й успішніше виконати цей обов’язок, – беручи, нарешті, до уваги, що щирий зв’язок між Німеччиною і Австро-Угорщиною не може нікому загрожувати, але здатний, навпаки, зміцнити європейський мир, створений постановами берлінського конгресу, – їх Величності вирішили укласти союз миру і взаємного захисту, урочисто в той же час обіцяючи один одному, що вони ніколи і ні в будь-якому напрямі не побажають надати агресивної тенденції своїй суто оборонній угоді.
Международная политика новейшего времени в договорах, нотах и декларациях. – М., 1925. – Ч.1. – С.232.
Український народе!
Надходить важна історична хвиля. Важить ся доля держав і народів. Нічого не вдіяли всі зусилля дипломатії, щоб удержати в Європі мир. Буря війни суне на Європу і ніщо її не спинить.
Суне отся буря передовсім на держави, в склад яких входить український нарід. Український нарід належить до тих народів, на які війна і її наслідки наляжуть найбільше.
В таку хвилю нарід, що хоче жити, мусить мати одну думку і одну волю і ту свою волю перемінити в діло, яке заважило би в історії держав і народів.
І тому в сій хвилі представники українського народу в Галичині всіх політичних напрямів, які лучить один національний ідеал, зібрали ся в Головну Українську Раду, яка має бути висловом одної думки і одного діла, яке жде його в теперішній хвилі.
Ми не є прихильники війни, ми разом з цілим культурним світом уважаємо мир найціннійшим добром людськости. Але бувають в історії держав і народів хвилі, коли війна являється неминуча. І коли не можемо війни відвернути, то мусимо старатися, щоб ті жертви, яких вона від нас вимагає, не пішли марно, щоби кров батьків принесла добро дітям...
Ідучи війною на австро-угорську монархію, Росія грозить загином також українському національному життю, яке найшло охорону в конституційнім ладі австрийської держави. Побіда Росії мала би принести українському народови австро-угорської монархії те саме ярмо, в якім стогне 30 міліонів українського народу в росийській імперії.
І тому наша дорога ясна.
Побіда австро-угорської монархії буде нашою побідою. І чим більше буде пораженнє Росії, тим швидше виб’є година визволення України.
Український Народе!
Тільки той нарід має права, що вміє їх здобувати. Тільки той нарід має історію, що вміє її творити рішучими ділами.
Головна Українська Рада кличе Тебе до діла, яким Ти здобудеш нові права, утвориш новий період в своїй історії, займеш належне місце в ряді народів Європи.
Нехай же сей поклик знайде відгомін в кожнім українськім серці! Нехай збудить в нашім народі давнє козацьке завзяттє! Нехай вся наша суспільність буде не тільки видцем, але як найдіяльнішим учасником грядучих подій! Нехай віддасть всі свої матеріальні і моральні сили на те, щоб історичний ворог України був розбитий!
До бою – за здісненнє ідеалу який в теперішню хвилю з’єднує ціле українське громадянство!
Нехай на руїнах царської імперії зійде сонце вільної України!
Львів, 3 серпня 1914.
За Головну Українську Раду:
Д-р Кость Левицький.
голова, Михайло Павлик,
Микола Ганкевич, заступники голови,
Д-р Степан Баран, секретарь.
Українська суспільно-політична думка в 20 ст. – Мюнхен, 1983. – С. 211-213.