З ВИМОГ ЗАПОРОЗЬКОГО ВІЙСЬКА, ПЕРЕДАНИХ
Б. ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ У КИЄВІ
1648 р. Грудень. Урочиста зустріч Б. Хмельницького в Києві. – 3 щоденника В. Мясковського, члена посольства від польського уряду до Б. Хмельницького на початку 1649 р.
Сам патріарх[40] з тисяччю вершників виїжджав до нього[41] назустріч з міста, і тутешній митрополит дав йому коло себе місце в санях з правого боку. Весь народ, вийшовши з міста, вся чернь вітала його. Академія вітала його промовами і вигуками, як Мойсея, спасителя і визволителя народу від польського рабства, вбачаючи в імені Богдан добрий знак і називаючи його: Богом даний. Патріарх надав йому титул найсвітлішого князя. З усіх гармат та іншої зброї в замку і в місті лунала стрільба. Від таких почестей возгордився звір. На обіді в архімандрита сидів на першому місці, пив удень і вночі, особливо напередодні своїх іменин. В день свого ангела вранці рано був п'яний і пізно прибув у церкву. Він стояв на першому місці і всі виявляли до нього побожну пошану, а деякі цілували його ноги. Патріарх, цей розбійник, правив обідню і наказав йому приступити до святого причастя. Хмельницький спочатку не хотів, бо в нього ще був хміль у голові, і тому, що ще не сповідався, але патріарх дав йому прилюдно відпущення всіх теперішніх і майбутніх гріхів без сповіді і закликав його: іди, іди ж до святого причастя і причащайся. Тут же він повінчав його з коханкою Чаплицького, хоч вона й не була тут, бо в цей час перебувала в Чигирині; нарешті дав йому благословіння на ляхів.
Одразу ж після цього стріляли з гармат на тріумф, відзначаючи цим, що визволитель наш, господар великий гетьман причащається. Хмельницький подарував за це патріархові шість коней і 1000 злотих. Протягом кількох днів патріарх вів з Хмельницьким таємні переговори і потім виїхав у Москву; проте попереду виїхав Хмельницький. Патріарх проводжав його за місто.
Історія України в документах і
матеріалах. – Т. III. C. 146-147.
КОРОЛЮ ЯНУ КАЗИМІРУ (1649 р.)
Пункти вимог Війська Запорозького до його кор. м-ті, пана нашого милостивого.
1. Щодо наших давніх прав і вольностей, наданих нам св. пам'яті покійними польськими королями, як раніше було, так і тепер, де б не знаходились наші козаки, і хоч би їх було лише три, два повинні судити одного, а також всі вольності повинні бути збережені.
2. Оскільки князь й. м. Вишневецький проти волі й наказу й. кор. м. таку силу нашого козацтва розплодив, що тепер ми й самі не можемо їх перелічити, почавши від Дністра, Берлинців, Бар, по Старий Костянтинів, по Случ і за Случ, що впадає в Прип'ять, по Дніпро, а від Дніпра, почавши від Любеча до Стамбула і аж до московської границі з Трубецьким, в усіх цих названих містах ми самі зробимо перепис, призначивши на службу його кор. вел. і всій Речі Посполитій тільки гідних, здатних до цього молодців.
3. Унія, як постійна причина пригноблення руського народу і труднощів Речі Посполитої, повинна бути скасована і в Короні, і у Великому князівстві Литовському.
4. Київський митрополит за стародавнім звичаєм повинен брати посвячення від константинопольського патріарха і підлягати йому з усім руським духовенством на вічні часи.
5. Всі церкви і церковні маєтки, фундації, руські надання, несправедливо забрані і. відсуджені уніатами, повинні бути відібрані від уніатського духовенства і світських руської віри та інших людей в Короні і у Великому князівстві Литовському делегованим для цього полковником – Війська Запорозького і передані духовенству грецької релігії...
6. Руське духовенство повинно користуватися всіма вольностями, так само, як духовенство римської віри.
7. Руська церква повинна бути в Кракові, Варшаві, Любліні та інших містах, не виключаючи тих, в яких . була і раніше.
10. Всі посади земські, гродські і міські по всіх воєводствах у королівських, світських і духовних містах, починаючи від Києва по Білу Церкву, по татарську границю, на Задніпров'ї, у воєводстві Чернігівському повинні бути надані й. кор. м. особам не римської, а грецької віри.
15. Всі сеймові ухвали, що урізують права і вольності Війська Запорозького, як несправедливо видані, також повинні бути скасовані конституцією.
Документи Богдана Хмельницького. –
С. 130-131.
10./ НАМІР Б. ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ДОВЕСТИ ВИЗВОЛЬНУ ВІЙНУ ДО ПЕРЕМОЖНОГО КІНЦЯ (1649 р.)
...Хмельницький на довгу й красномовну промову пана воєводи дав таку відповідь: «Марні слова!.. Тепер уже не час: мені вдалося зробити те, про що я ніколи й не думав, а згодом покажу, що я замислив. Виб'ю з лядської неволі народ руський. Раніш я воював за завдані мені шкоду і кривду, тепер піду битися за нашу православну віру. Вся чернь по Люблін і Краків допомагатиме мені в цій справі... Ставши над Віслою, я скажу дальшим ляхам: сидіть, мовчіть, ляхи! Туди я зажену всіх дуків і князів, а якщо будуть брикатися й за Віслою, то я напевно й там їх знайду. На всій Україні не лишиться в мене жодного князя і жодного шляхтича»...
Історія України в документах і
матеріалах. – Т. III. – C. 154.