НА ЧОЛІ З С. НАЛИВАЙКОМ ПРОТИ ПОЛЬСЬКО-ШЛЯХЕТСЬКИХ ВІЙСЬК у 1596 р.

ПРО БОРОТЬБУ ПОВСТАЛИХ СЕЛЯН І КОЗАКІВ

ІЗ НАРОДНОЇ ДУМИ ПРО МАРУСЮ БОГУСЛАВКУ

... То на святий празник, роковий день Великдень,

Став пан турецький до мечеті від'їжджати,

Став дівці-бранці,

Марусі, попівні Богуславці,

На руки ключі віддавати.

Тоді дівка-бранка,

Маруся, попівна Богуславка,

Добре дбає,-

До темниці приходжає,

Темницю відмикає,

Всіх козаків,

Бідних невольників,

На волю випускає

І словами промовляє:

«Ой козаки,

Ви, біднії невольники!

Кажу я вам, добре дбайте,

В городи християнські утікайте,

Тільки прошу я вас, одного города Богуслава

не минайте,

Моєму батьку й матері знати давайте:

Та нехай мій батько добре дбає,

Ґрунтів, великих маєтків нехай не збуває,

Великих скарбів не збирає

Та нехай мене, дівки-бранки,

Марусі, попівни Богуславки,

З неволі не викупає,

Бо вже я потурчилась, побусурменилась

Для розкоші турецької,

Для лакомства нещасного!»

Ой визволи, Боже, нас всіх, бідних невольників,

З тяжкої неволі,

З віри бусурменської,

На ясні зорі,

На тихі води,

У край веселий,

У мир хрещений!..

Народні думи, пісні, балади. –

К., 1970. – C.43-4S.

...Козаки отаборились у чотири ряди возів та візків і навколо влаштували рів і вал, аж возів видно не було; в брамах насипали високі горби, на яких мали гармати, а потім посеред табору збудували високі зруби і між ними, землю насипали, щоб з них далі влучали гармати. Отже, нашим[34] важко було заподіяти їм щось штурмом. Вони лише на них нападали і звідусіль їм дошкуляли, так що ні худоби, ні коней не могли вони нікуди на випас випустити і через те дохли з голоду. Також заходили з нами постійно в сутички, в яких нашим непогано доводилося, дарма що під своїм табором накопали вони в полі проти нас густо ями і в них піших з мушкетами посадили...

Було це 7 того ж місяця червня; другого дня на світанку мали вони намір на них ударити. Тоді козаки, неминучу загибель свою бачачи, почали з перших кондицій, які подав їм гетьман, і хотіли видати проводирів своїх – Шаулу, Шостака та Наливайка. Але Наливайко, помітивши це, почав з полком своїм чинити їм опір; потім майже на присмерку зчинився серед них великий гамір, аж у нашому обозі було чути. Тому наші всі, на коней посідавши, табір оточили і вдарили в сурми та в бубни, щоб той зрадник Наливайко не втік. Проте наші були вже наготові рушити на штурм того ж вечора і теж уже наступали на табір, але козаки[35], схопивши Наливайка в рові при спробі втекти, видали його і самі привели до гетьмана; другого дня хотіли вони видати й інших, а також віддати гармати й хоругви, скласти зброю і принести присягу, аби їх від страти звільнили. Та коли не схотів гетьман їм обіцяти, що ніхто, де б він не пізнав свого підданця, не забере його, то вони відмовились і казали, що воліють боронитись до останньої краплі крові. Гетьман теж казав: «Бороніться». Наші одразу кинулись на них, так що не змогли вони ні вишикуватися, ні взятися до зброї[36] Рубали їх немилосердно, так що на протязі милі або більше лежав труп на трупові. Всіх же їх було в таборі, з черню й жінками, до десяти тисяч, з яких врятувалося з Кремпським не більше тисячі...

Наливайка гетьман наказав закувати і послав до короля; приставив його Петро Порембський, піший ротмістр герба Корничі, до Варшави разом з шістьма іншими ватажками, яких швидко потім скарали. А Наливайка тримали аж до сейму, і він в багатьох лиходійських справах признався. Після сейму відтяли йому голову, а після цього четвертували і труп по шматках розвішали.

Хрестоматія з історії Української

PCP. – Т. І. – С. 170-171.