УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ 1 страница

План

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У ХVІІІ СТОЛІТТІ

Мета: Розглянути участь українського козацтва у Північній війні, з’ясувати її вплив на Україну та політику гетьмана І.Мазепи. Визначити чинники, що зумовили зміну політичного курсу гетьмана та з’ясувати причини краху його антимосковського виступу. Прослідкувати тяглість державотворчих традицій в діяльності гетьмана Пилипа Орлика і з’ясувати причини невдачі його дій, спрямованих на унезалежнення Української держави.

Охарактеризувати політику російського царизму щодо України, суть якої полягає в намаганні ліквідувати українську автономію та інкорпорувати українські землі до складу імперії. Розглянути основні напрями діяльності українських гетьманів І.Скоропадського, П.Полуботка, Д.Апостола, К.Розумовського, що слугуватиме усвідомленню тому, що їх потуги по збереженню автономії Української держави були слабшими, ніж наступ самодержавства на українську козацьку державність.

Прослідкувати, як після укладання Переяславського договору 1654 р. московський уряд розпочав систематичне обмеження суверенітету Гетьманщини, поступово довівши її до стану автономії. З’ясувати особливості соціально-економічного розвитку та становище Православної Церкви. Розглянути особливості поновної колонізації Правобережжя та становище правобережного козацтва.

Розглянути процес інкорпорації українських земель Російською державою, з’ясувати територіальні та політичні трансформації, в результаті яких була знищена українська козацька державність, а українські землі були перетворені на околицю Російської імперії.

З’ясувати причини розгортання антифеодального руху на західноукраїнських та правобережних землях, який водночас мав національно-визвольне спрямування. Розглянути події Коліївщини та руху опришків з тим, щоб переконатися, що це були найяскравіші прояви народної активності в річищі антифеодального, національно-визвольного руху, що мав місце в Україні у ХVІІІ ст.

  1. Наступ царизму на державний устрій України в др. половині ХVІІ ст.
  2. Соціально-економічний розвиток наприкінці ХVІІ ст. – на поч. ХVІІІ ст.
  3. Підпорядкування Київської митрополії московському патріархату.
  4. Національно-визвольний рух на Правобережній Україні наприкінці ХVІІ і в 1702-1704 рр.: С. Палій, С. Самусь, З. Іскра, А. Абазин.
  5. Воєнні дії козацьких полків у 1704 – першій половині 1708 р. Повстання під проводом Кіндрата Булавіна (1707-1708 рр.) і Україна.
  6. Перехід гетьмана І. Мазепи на бік Швеції і репресивні дії російського уряду в Україні.
  7. Полтавська битва. Причини невдачі акції І. Мазепи і його роль в історії України.
  8. Обрання гетьманом П. Орлика та його прагнення визволити Україну. Законодавча діяльність українського уряду в екзилі (1710-1714).
  9. Конституція Пилипа Орлика.
  10. Обмеження влади Лівобережного гетьмана. Введення російського адміністративного устрою в 1708-1709 рр.
  11. Ліквідація гетьманства в 1722 р. Павло Полуботок.
  12. Перша Малоросійська колегія: склад, функції, місце в системі місцевого адміністративного управління.
  13. Відновлення гетьманства в Україні. Данило Апостол.
  14. Друга ліквідація гетьманства. „Правління гетьманського уряду” (1734-1750 рр.).
  15. Проект кодексу законів „Права, за якими судиться малоросійський народ” (1744 р.).
  16. Гетьманщина за часів гетьманування К. Розумовського (1750-1764 рр.).
  17. Остаточна відміна гетьманства. Друга Малоросійська колегія.
  18. Поділ Гетьманщини на намісництва. Нова структура адміністративного управління.
  19. Анексія Росією Криму. Інкорпорація Північного Причорномор’я і Приазов’я Росією.
  20. Включення Правобережної України і Західної Волині до складу Російської імперії.
  21. Політико-адміністративні й соціально-економічні нововведення російського уряду на правобережних українських землях.
  22. Участь закарпатців у визвольній війні угорського народу 1703-1711 рр. Сатмарський мир та значення війни для історичної долі Закарпаття.
  23. Гайдамацький рух на Правобережжі. Повстання 1734 року.
  24. Коліївщина і взяття повстанцями Умані. Значення повстання.
  25. Рух опришків. Дії загону Олекси Довбуша в 1733-1743 рр. Вплив опришківського руху на соціально-політичну ситуацію в Західній Україні.

Реферати:

- Козацький ватажок Семен Палій.

- Гетьманування І. Мазепи.

- Гетьман Пилип Орлик.

- Гетьман Павло Полуботок.

- Гетьман Данило Апостол.

- Гетьманування Кирила Розумовського.

- Ватажки Коліївщини: М. Залізняк та І. Гонта.

- Рух опришків.

 

Рекомендації для підготовки відповідей та короткий їх зміст:

Готуючи відповідь на перше питання, необхідно нагадати, що відразу після Переяславського договору 1654 р. в Україні почали з’являтися органи царської влади. Спочатку це були царські воєводи у Києві і Переяславі, а їх функції поступово розширювались від виключно військових до втручання в справи місцевого самоврядування. Наступними договірними умовами між царським урядом і гетьманським управлінням робились поступові поступки в бік розширення московської присутності в Гетьманщині. Переяславські статті 1659 р. (укл. Ю. Хмельницьким), Батуринські 1663 р. і Московські 1665 р. (укл. І. Брюховецьким), Глухівські 1669 р. (укл. Д. Многогрішним), Конотопські 1672 р. і Переяславські 1674 р. (укл. І. Самойловичем), Коломацькі 1709 р. (укл. І. Мазепою) являли собою послідовні кроки до обмеження української автономії.

Формальною ознакою, символом зверхності царя над Лівобережною Україною був його титул: «Цар… Малыя… России, великий князь Киевский и Черниговский». В адміністративно-політичному відношенні на Гетьманщину поширилась влада центральних установ Російської держави. До них належали Посольський приказ (ліквідований 1720 р.), який відав зовнішньополітичними справами, а також Україною (з 1654 р. по 1663 р. в його складі існувала Канцелярія в малоросійських справах); з 1663 р. під його началом діяли Малоросійський і Великої Росії прикази. Приказ Великої Росії відав безпосередньо полками Слобожанщини – Охтирським, Сумським, Харківським, Ізюмським, Острожським. Малоросійський приказ («Приказ Малыя Росени»), створений 31 грудня 1662 р. (10 січня 1663 р.) і ліквідований 1722 р., здійснював адміністративні, військові і судові функції.

Через Малоросійський приказ відбувався зв’язок органів гетьманського управління з московським урядом, проводився контроль за діяльністю установ військово-адміністративного управління Гетьманщини. Малоросійський приказ санкціонував вибори нового гетьмана та козацької старшини; виявляв «заступництво» у справах України перед царем; сприяв клопотанням гетьмана про надання військової допомоги України; проводив розшуки і повернення втікачів з Росії в Україну і навпаки, збирав відомості військово-політичного характеру; здійснював керівництво воєводами в українських містах; контролював діяльність духовенства Православної Церкви в Україні; виконував судові функції – здійснював розгляд справ про злочини службових осіб приказу в Україні, воєводствої адміністрації. Малоросійський приказ знаходився в Москві. Окрім нього, в Москві діяв Розрядний приказ, який відав московськими військовими гарнізонами в України.

В Україні знаходились воєводи – представники царського уряду, що очолювали військове та цивільне управління у великих містах України; при них були військові загони (стрілецькі, рейтарські). Спочатку воєводи знаходились лише у Києві (князі Куракін і Волконський), згодом були призначені в Переяславі, Чернігові, Ніжині; за гетьмана І. Брюховецького воєводи перебували також у Гадячі, Полтаві, Миргороді, Лубнах, Глухові. Усі воєводи підпорядковували Малоросійському приказу і особисто цареві.

У відповіді на друге питання потрібно охарактеризувати стан суспільства та економіки Гетьманщини, а також показати економічну політику царизму щодо Гетьманщини. В кінці ХVІІ – у першій чверті ХVІІІ ст. неухильно зростала суспільна вага козацької старшини, яка зосередила у своїх руках усю політичну владу. Соціальна структура населення Гетьманщини зазнавали змін у зв’язку з перетворенням козацтва у привілейований стан. Вищий щабель суспільної ієрархії посідала козацька старшина. Згідно з гетьманськими універсалами та царськими підтверджувальними грамотами за козацькою старшиною закріплювалось право власності на землю, особлива юрисдикція тощо. Рядове козацтво все більше втрачало свої права. В останній чверті ХVІІ ст. Генеральна військова рада втратила свій початковий характер демократичного органу, вияву суверенної волі «козацького народу».

У становищі селянства чітко прослідковувались тенденції руху до повного його покріпачення. А міські громади відчували на собі все активніше втручання козацької адміністрації та царських воєвод.

Характеризуючи економічний стан суспільства, варто мати на увазі, що після закінчення військових дій і виходу з «руїни» упродовж першої чверті ХVІІІ ст. відбувалася певна стабілізація народного господарства. Розширюються площі посівів технічних культур, розвивається вівчарство, створювалися зразкові кінні заводи. Однією з найважливіших галузей господарства було млинарство. Найбільш прибутковою галуззю було гуральництво. Розвиненим було селітроваріння (Північна війна збільшила попит на селітру). Окремі старшини (Полуботок, Лизогуб) володіли рудними та паперовими заводами. В містах розвивались цехові ремесла. Перехід до грошового господарства сприяв розвитку торгівлі.

Економіка Гетьманщини традиційно мала тісні зв’язки з Польщею, Литвою, з німецькими землями. Українське купецтво ходило на захід по здавна второваних, звичних шляхах: через Волинь – до Сілезії й до Гданська, через литовсько-білоруські землі – до Кенігсберга. Традиційно велась торгівля з Кримом через Запорожжя. Характерною для української торгівлі була поява скупників (з числа старшин, які скуповували худобу, збіжжя, прядиво, коноплі. А потім із зиском це продавали). Закордонну торгівлю вели і купці.

Московський уряд прагнув повернути напрям української торгівлі у російські порти в Прибалтиці. Царизм здійснив низку гальмівних заходів для української торгівлі: 1) видана низка указів із забороною вивозити певні товари традиційними шляхами і до традиційних ринків збуту; 2) заборонено довозити деякі закордонні товари в Гетьманщину, аби утворити в ній ринок збуту для новостворених російських мануфактур; 3) зобов’язано місцеву владу в Україні суворо слідувати цим указам.

Порушення правил вільної торгівлі, як однієї з економічних «прав і вольностей» Гетьманщини пришвидшувало занепад державно-правової окремішності гетьманщини.

У третьому питанні потрібно нагадати, що завдяки діям гетьмана П. Скоропадського і вимогам козацтва, у 1620 р. в Україні було відновлено православну ієрархію. Київським митрополитом став Й. Копинський (1631-1633), а потім П. Могила (1633-1647), С. Косів (1647-1657), Д. Балабан (1657-1663), Й. Тукальський-Нелюбович (1663-1675). У 1675-1685 р. містоблюстителем митропольної Київської кафедри був чернігівський архієпископ Л. Баранович. У 1685 р. митрополитом став Г. Святополк-Четвертинський (1685-1690), який прийняв посвяту в Москві, і який склав присягу на вірність та підпорядкував Київську Митрополію Московській Патріархії. З 1688 р. було заборонено вживати титул «Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі». У 1721 р. згідно з «Духовним Регламентом» Київська митрополія була формально ліквідована як автономна церковна область і стала звичайною єпархією Московського Патріархату. В 1722-1743 рр. у Київських митрополитів було відібрано митрополичний титул і вони залишилися тільки архієпископами.

Розгляд четвертого питання передбачає обговорення проблеми «Правобережне козацтво», як сукупності козацьких формувань, що існували в Правобережній Україні упродовж 1686-1714 років. Збереження його польським урядом зумовлювалось потребою у дешевому і ефективному війську. У 1684 р. польський король Ян ІІІ Собеський універсалом відновив Військо Запорозьке, а польський сейм підтвердив козацькі права і вольності. На Правобережжі існували Богуславський, Брацлавський, Білоцерківський полки. Гетьманом цього козацтва у 1686 р. був затверджений Андрій Могила, якого змінив Гришко Іванович, а останнього – Самійло Самусь.

Відновлення козацького устрою на Правобережжі сприяло відродженню краю. Та після укладання Карловицького мирного договору (1699 р.) Туреччина уступила Правобережну Україну Речі Посполитій, а це означало, що відпадала необхідність у козацтві, яке відбивало турецько-татарські вторгнення. У 1699 р. польський сейм прийняв ухвалу про ліквідацію козацтва.

Козацтво чинило опір польській владі і восени 1700 р. коронний гетьман вирядив 4 тис. військо з метою захопити Фастів (центр Фастівського, а згодом Білоцерківського полку), але зустрів потужну відсіч населення. До літа 1702 р. від польської шляхти була звільнена Черкащина, Київщина, Поділля. 10 листопада 1702 р. штурмом була захоплена білоцерківська фортеця і національно-визвольний рух охопив Поділля, Волинь і Північну Київщину. Шляхетське військо у січні 1703 р. розпочало наступ на Поділля. Полковники С. Самусь, А. Абазин вели виснажливі бої з ворогом. Під Ладижином повстанці зазнали поразки. У січні-лютому 1703 р. була відновлена річпосполитівська влада в Подільському та Брацлавському воєводствах.

Лівобережні козацькі полки взяли участь у придушенні повстання. Фастівський полковник С. Палій намагався залучити до повстання Запорожжя. Та з наказу І. Мазепи у липні 1704 р. він був заарештований і у 1705 р. – засланий до Сибіру. Після антимосковського виступу Мазепи його повернули із Тобольська і призначили полковником Білоцерківського полку. Помер у 1710 р.

У п’ятому питанні потрібно розповісти про причини і початок Північної війни (1700-1721 рр.) і детально охарактеризувати її вплив на Україну. Не зайвим буде констатація того, що Україна не переслідуючи власних інтересів, насильно була втягнута у війну. Вже в 1700 р. для боротьби зі шведами було відправлено 17 тис. козаків. Війна принесла збільшення податків, примусові фортифікаційні роботи, численні реквізиції харчів, розквартирування в Україні російських військ, згортання зовнішньої торгівлі. Козаки під командуванням миргородського полковника Д.Апостола брали участь у знаменитій битві у грудні 1701 р. під Єрестфером (невелике селище на захід від Чудського озера), де російська армія здобула першу велику перемогу над шведами. Козаки Миргородського, Ніжинського, Полтавського, Переяславського і Лубенського полків особливо вдало розстроювали ряди шведів і захопили у них артилерію. З 1704 р. військові дії велися вже і на території Правобережної України.

У 1703 р. військові дії розгорнулися навколо Львова. На початку серпня 1704 р. шведське військо генерала М.Стенбока вдруге підступило до Львова. Петро І наказав направити на допомогу захисникам міста 30 тис. лівобережних козаків. Однак гетьман І.Мазепа зволікав із виконанням цього наказу і з великим запізненням надіслав 10-тисячне військо під командуванням переяславського полковника І. Мировича. Польсько-литовські війська, яким доручався захист Львова, не ввійшли в місто, а зайняли позицію поблизу Бродів. 5 вересня 1704 р. 17-тисячне шведське військо з Карлом ХІІ розпочало облогу Львова. Після взяття міста, шведи до середини вересня вели бої з козаками І.Мировича, а потім відійшли до Замостя, а згодом – до Варшави.

В березні 1706 р. козаки Стародубського, Миргородського, Переяславського полків воювали із шведами на території Білорусії. 400 козаків брало участь в обороні Несвіжа, що тривала з березня до 14 серпня 1706 року. Понад два місяці продовжувалась оборона фортеці Ляховичі, до складу гарнізону якої входила 1 тис. козаків Переяславського полку.

Заходи щодо оборони України: централізація командування усіма гарнізонами і призначення київським воєводою Д.Голіцина; у 1706-1708 рр. споруджувалася Печерська фортеця у Києві; зміцнення фортець у Переяславлі, Ніжині , Стародубі, Полтаві, Чернігові.

У першій половині 1708 р. шведські війська повернули на Україну всупереч попереднім планам рухатись на Москву. 10 жовтня 1708 р. шведська армія рухалась до Стародуба, а згодом – до Новгород-Сіверського.

Тягар війни катастрофічно погіршив становище народних мас. В Російській державі ширилась хвиля народних повстань, найбільшим з яких було повстання під проводом отамана Кіндрата Булавіна. Воно спалахнуло в пониззі Дону у 1707-1708 рр. Рух почали селяни, до них приєднались козаки. Воно поширилось на Тамбовщину. Його підхопили і робітні люди воронезьких корабельних верфей. Рух докотився і до України. Зазнавши поразки, К.Булавін у січні 1708 р. прибув на Запорожжя, щоб заручитися підтримкою українського козацтва. Та Січ не підтримала Булавіна, хоч окремі загони добровольців влилися до його війська. Повстання поширилось на Слобідську Україну. Та влітку 1708 р. головні сили повстанців були розбиті.

Готуючи відповідь на шосте питання, потрібно пригадати, що у московсько-українських відносинах, не дивлячись до догідливу політику І.Мазепи, було чимало протиріч. Стрижнем політики російського царату в Україні було намагання підім’яти під себе гетьманську владу, максимально обмежити, а в перспективі скасувати автономію України. На початку Північної війни Петро І, прагнучи забезпечити собі союзника, у переговорах з польським королем пообіцяв Польщі декілька міст на Правобережжі і сіл на Стародубщині. Коли над Україною нависла загроза вторгнення військ С.Лещинського і гетьман звернувся по допомогу до московського царя, то отримав категоричну відмову. Гетьман І.Мазепа був зраджений російською стороною, яка черговий раз відступилася від українсько-московських домовленостей.

У 1705 р. гетьман розпочав таємні переговори із союзником Швеції польським королем С.Лещинським, а навесні 1709 р. уклав угоду зі шведським королем, якою передбачалося відновлення незалежності України. Відповідно до цієї угоди Україна мала стати великим князівством у складі Польщі. Це був один із оптимальних шляхів збереження української автономії за тих обставин.

Зі вступом шведської армії на Україну, на Лівобережжя вступило 14 драгунських полків під командуванням О.Меншикова. Гетьман І.Мазепа квапив Карла ХІІ з просуванням вглиб України, де були заготовлені провіант, фураж і спорядження для виснаженої шведської армії. 24 жовтня 1708 р. І.Мазепа повів козацькі полки назустріч Карлу ХІІ. Лише неподалік шведського табору гетьман звернувся з палкою промовою до козацтва, розкривши мотиви з’єднання із шведами і з потаємними планами на унезалежнення від Росії Української держави. Та більшість козацтва не повірила гетьману і замість обіцяних 30 тис. він привів з собою близько 2 тис. козаків.

Шведські війська рухались до гетьманської резиденції м. Батурина, але російські загони О.Меншикова випередили його і 2 листопада 1708 року оволоділи ним. Фортецю й місто було зруйновано й спалено, а всі заготовлені гетьманом І.Мазепою запаси знищено. Московські війська жорстоко розправились із мешканцями Батурина, а козацьку старшину, за наказом О.Меншикова, розіп’яли на хрестах, котрі встановили на плотах і пустили вниз по р. Сейм. За підтримку антимосковського виступу І.Мазепи запорозьким козацтвом, навесні 1709 р. була зруйнована Запорозька Січ. 14 травня 1709 р. царські полки зруйнували укріплення і будівлі Січі, а артилерію, бойове спорядження та військовий скарб вивезли.

У сьомому питанні доцільно висвітлити становище шведської армії і показати, що зосередження її в районі Полтави було не випадковим. Сувора зима 1708-1709 рр., низка воєнних невдач, відсутність обіцяної допомоги з Криму, Туреччини та Польщі значно погіршили становище шведської армії. За таких умов Карл ХІІ вирішив захопити Полтаву, яка прикривала Муравський шлях на Москву. Із захопленням міста він пов’язував оволодіння басейном р.Ворскли, зручною переправою через Дніпро в районі Переволочної, забезпечення безперешкодних зносин з Кримом і Туреччиною та одержання від них допомоги.

Початок бойових дій під Полтавою відноситься до 1 квітня 1709 р. Впродовж 87 днів гарнізон Полтави стримував облогу міста. Жителів міста налічувалось 2 600 осіб, а російський гарнізон в місті складався із 4 300 осіб. За час облоги шведський король втратив під Полтавою 6 тис. вояків. А в той же час Петро І ретельно готувався до генеральної битви. У російської армії налічувалось 42 500 осіб і 102 гармати, а шведська армія складалася із 31 тис. осіб і 6 гармат. Козацькі полки гетьмана І.Мазепи безпосередньої участі у Полтавській битві не брали; вони охороняли шведський обоз і прикривали шведські війська, щоб російська армія їх не оточила.

Битва розпочалася о 5 год. ранку 27 червня 1709 року. О 9-й годині обидві армії зійшлися в рукопашному бою, а до 11-ї години битва завершилася цілковитою поразкою шведів. Біля Переволочної Карл ХІІ, І.Мазепа, К.Гордієнко і ще близько 50 старшин із загонами шведів і козаків (всього бл. 3 тис.чол.) переправились через Дніпро і відійшли у турецькі володіння. Решта шведської армії була оточена під Переволочною і здалася в полон. За актом капітуляції, українські козаки, які були у шведській армії, передавались московському командуванню. Частину їх було страчено, а частину заслано до Сибіру.

Внутрішньо-політичні прорахунки (простаршинська соціальна політика, постійне протистояння із Запорізькою Січчю та ін.) утруднювали консолідацію українського суспільства. А жорстка протидія зовнішніх сил остаточно поховали плани гетьмана на збереження свободи, незалежності і соборності усіх українських земель.

Готуючи відповідь на восьме питання, варто стисло нагадати біографічні віхи Пилипа Орлика (1672-1742 рр.), який був найближчим сподвижником гетьмана І.Мазепи, а з 1706 р. обіймав посаду генерального писаря у Війську Запорозькому. Після смерті І.Мазепи, на козацькій раді 5 (16) квітня 1710 р. був обраний гетьманом і відразу визнаний шведським королем і турецьким султаном. Прагнучи добитися визволення України з-під московської влади, П.Орлик уклав союзний договір зі Швецією (10.05.1710 р.) та Кримським ханством (23.01.1711 р.). Підтримуючи гетьмана П.Орлика, 8 листопада 1710 р. Туреччина оголосила війну Московській державі. Навесні 1711 р. гетьман з 16-тис. військом розпочав наступ на Правобережну Україну. Правобережні полки визнали владу П.Орлика. А лівобережний гетьман І.Скоропадський вислав проти П.Орлика військо під командуванням генерального осавула Г.Бутовича, яке було розбите в бою під Лисянкою. На Лівобережній Україні розпочався виступ проти московської адміністрації. В кінці березня військо П.Орлика розпочало облогу Білої Церкви. Частини татарських загонів, що були у військах Орлика, здійснила похід у Слобідську Україну. Це викликало невдоволення в українського населення. У травні 1711 р. московські війська під командуванням Шереметьєва розпочали наступ. Українські війська і татарські загони були змушені відступати. Та в липні 1711 р. московська армія поблизу р. Прут була оточена турецькими військами. 12 липня 1711 р. поблизу Ясс між Московщиною і Туреччиною укладено Прутський мирний договір. Упродовж 1711-1714 рр. П.Орлик здійснював спроби організувати нову антимосковську коаліцію, але безуспішно.

Дев’яте питання – це характеристика Конституції П.Орлика. Вона являла собою договір, укладений між гетьманом П.Орликом та вірним йому козацтвом. Договір регламентував державне життя Гетьманщини. Повна назва документа така:

«Пакти і конституції законів та вольностей Війська Запорозького. Між ясновельможним Пилипом Орликом, новообраним Гетьманом Війська Запорозького, та між старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким прийняті публічною ухвалою обох сторін і підтверджені на вільних виборах встановленою присягою названим ясновельможним гетьманом, року Божого 1710, квітня 5, в Бендерах».

Цей договір 10 травня 1710 р. був затверджений Карлом ХІІ, який звернувся до українського народу, обіцяючи продовжити війну проти Росії та обороняти кордони Гетьманщини після її визволення з-під влади московського царя. Ця політико-правова програма, підготовлена П.Орликом, Г.Герциком, А Войнаровським та іншою козацькою старшиною, мала виразне антиросійське спрямування.

Конституція Пилипа Орлика (скорочена назва документу) має преамбулу і 16 параграфів, в яких проголошуються головні принципи побудови гетьманської держави, оголошується панівний статус православ’я, визначаються кордони Гетьманщини (за Зборівським договором 1649 р.). Гетьман мав забезпечувати цілісність і непорушність кордонів Гетьманщини, а шведський король виступав протектором України. Окреслювалися взаємостосунки з Кримським ханством. Визначався статус Запоріжжя, зокрема йшлося про звільнення його від московських укріплень і фортець, передачу під юрисдикцію запорозького Коша міст Трахтемирова і Переволочної, укріплення Келеберди, млинів та угідь по Ворсклі, Кодацької фортеці.

Окремо в документі (параграфи 6-11) задеклароване намагання запобігти узурпації влади з боку гетьманів. З цією метою утворювався виборний верховний орган – Генеральна рада, яку складали: генеральна старшина, полковники і обрані від кожного полку генеральні радники. Генеральній раді надавалось право «давати поради» гетьманові у найважливіших справах. Члени ради отримували право публічного оскарження дій гетьмана. Гетьман і полковники відсторонювались від розпорядження військовим скарбом. Окремі параграфи проголошували: ліквідацію зловживань і утисків козацтву і поспільству; заборону застосовувати підкуп; виборність посад; права і привілеї міст; викорінення зловживань старшинських урядовців та суддів і т. д.

Конституція Пилипа Орлика діяла на частині території Правобережної України, де існував військово-територіальний полково-сотенний устрій до 1717 року.

У десятому питанні потрібно дати характеристику гетьманування І.Скоропадського (1646-1722 рр.). З 1706 р. він обіймав посаду полковника Стародубського полку. А у зв’язку із антимосковським виступом гетьмана І.Мазепи, 6 листопада 1708 р. на раді у Глухові за велінням царя Петра І був поставлений на гетьманство. Як людина твердих консервативних переконань, обережний і дипломатичний, І Скоропадський був виразником інтересів козацької старшини. Зміцнив особисту гетьманську владу і залишився лояльним царським васалом. За його потурання розпочався форсований наступ царизму на українську автономію. Характерними рисами цього процесу були: обмеження влади гетьмана та контроль за нею (гетьманську резиденцію перенесено ближче до російських володінь, з Батурина до Глухова, до гетьмана приставлено російського резидента – наглядача); економічні обмеження (значну частину українських товарів дозволялося вивозити лише до російських портів в т.д.); експлуатація демографічного потенціалу (на будівництво Ладозького каналу у 1721 р. було направлено 10 тис. козаків, третина з яких загинула; 1725 р. під час Дербентського походу з 6 790 козаків померло чи загинуло 5 183 козаки); культурні обмеження, що проявлялись в обмеженні української мови. Збільшувалась кількість російських землевласників в Україні, у володіннях яких поширювалось кріпацтво.

З 1708 р. в Україні запроваджується губернський адміністративний устрій, який спочатку співіснував з поділом території на полки і сотні.

Ще за життя гетьмана І.Скоропадського була створена Малоросійська колегія.

Відповідь на одинадцяте питання є логічним продовженням першого. Потрібно підкреслити, що після смерті І.Скоропадського у 1722 р. царський уряд заборонив обрання нового гетьмана. Сенатським указом наказним гетьманом призначено Павла Полуботка (бл. 1660-1724 рр.), полковника Чернігівського полку у 1706-1724 рр. Козацька старшина, очолювана П.Полуботком, «докучала» цареві з проханням про вибори гетьмана та скаргами на президента Малоросійської колегії С.Л. Вельямінова, який взяв під свій контроль збір податків і заборонив Генеральній військовій канцелярії відправляти в полки універсали без його підпису. В свою чергу Вельямінова скаржився цареві на протидію старшини. Конфлікт загострювався. У травні 1723 р. П.Полуботок направив до царя старшинську депутацію із документами, які спростовували наклепницький характер звинувачень Вельямінова. Цар викликав П.Полуботка, генерального суддю І.Черниша та ін. до Санкт-Петербургу, де вони були арештовані. П.Полуботка у жовтні 1723 р. ув’язнено в Петропавловській фортеці, де він і помер.

Дванадцяте питання – це розповідь про першу Малоросійську колегію, яка являла собою центральний орган російської колоніальної адміністрації в Україні. Запроваджена указом Петра І від 16 травня 1722 р. Серед мотивів її утворення називались такі: недоліки внутрішнього управління в Гетьманщині; недосконалість судочинства та податкової системи; необхідність захисту українського люду від утисків старшини.

Знаходилась Малоросійська колегія у Глухові, складалася із шести російських офіцерів на чолі з бригадиром С. Вельяміновим. До її складу входили: президент, віце-президент, 4-5 радників, 4 асесори. Мала цілий штат службовців, до якого входили секретарі, нотаріус, перекладач, копіїсти, регістратори, канцеляристи тощо – всього 39 осіб.

Перша Малоросійська колегія мала функції вищої судової інстанції, контролювала збирання податків, здійснювала нагляд за козацькою старшиною, організовувала розквартирування російських військ на території Гетьманщини. Вона підміняла діяльність гетьманського уряду, її утворення фактично означало ліквідацію основних засад Переяславського договору 1654 р. і наступних договірних статей українських гетьманів з російськими царями.