ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ 4 страница

Етап інституалізації соціальних досягнень

Початок цього періоду позначається досить активним дослідженням соціально-економічних проблем у рамках соціології праці в молодій Радянській державі. В Україні цей період пов'язаний зі створенням у Харкові Всеукраїнського інституту праці, який очолив Ф. Р. Дунаєвський. Він розробив, зокрема, концепцію "трьох категорій властивостей функціонера", основану на необхідності пов'язувати якості керівника не з якоюсь апріорною нормою, а з реальними вимогами конкретної трудової ситуації.

Серед напрямів соціально-економічних досліджень того часу відомі також роботи С. Дністрянського (1870-1934) щодо розробки теорії соціального зв'язку, що ґрунтується на таких ідеях: соціальні зв'язки виникають із необхідності задоволення людьми своїх потреб; на ранніх етапах суспільного розвитку потреби є переважно економічними; історично соціальні зв'язки розвиваються від найменш простих (родини) до найбільш складних (народу, держави); умовою успішного функціонування соціальних зв'язків є наявність норм; вирізняються органічні соціальні зв'язки, що виникли самі по собі, і соціальні, що утворилися на основі добровільної угоди.

В. Воровський (1871-1923) відстоював думку, що загальний характер і основні особливості соціальних відносин визначаються економічною структурою суспільства, яка залежить від рівня розвитку продуктивних сил.

Д. Садинський вважав, що під впливом природного відбору в суспільстві діє три основних форми пристосування людей до навколишнього середовища: первинна - технічна, вторинна - економічна, третинна - ідеологічна. Вони є рушійною силою суспільного розвитку.

О. Мицюк (1883-1943) дійшов висновку, що у суспільно-економічному процесі одні явища відбуваються стихійно, поза волею суб'єкта і не можуть бути раціоналізовані, а інші - згідно зі свідомою волею і підлягають раціоналізації. Суспільний розвиток має тенденцію до все більшої раціоналізації.

Зі зміною політичної ситуації у кінці 50 - на початку 60-х років XX століття змінюється ставлення до соціологічних наук. Зокрема, створюється перший соціологічний підрозділ у складі інституту філософії – сектор праці й побуту робочого класу.

У 60-80-ті роки активізувалась соціологічна робота в Україні: створювалися служби соціального розвитку, широко вивчалися й проводилися соціологічні дослідження проблем, пов'язаних із плинністю кадрів, конфліктами, адаптацією молоді на виробництві, мотивацією та дисципліною праці, згуртуванням колективу і міжособистісними відносинами, профдобором, профорієнтацією тощо.

Розквіт прикладної соціології прийшовся на кінець 70-х і початок 80-х років. На цей час сформувалася розгалужена система заводських соціологічних служб.

Одна з перших праць того періоду, в якій економічно-виробничі відносини розкриті в широкому соціальному їх сенсі, була написана українським соціологом Є. І. Суїменко у співавторстві з Д. П. Кайдаловим і видана в Москві. У цьому виданні продовжуються традиції гуманістичного підходу – аналіз ролі праці в суспільстві; розгляд проблем зміни праці в нерозривному зв'язку з усебічним розвитком особистості, формуванням культури трудової поведінки й культури відносин у трудовому колективі.

У 70-ті роки розпочалися дослідження проблем діалектики праці в соціалістичному суспільстві (В. А. Буслинсъкий, В. Й. Коцюбинський, В. Л. Оссовський, В. А. Піддубний, М. Ф. Рибачук, Л. В. Соханъ, І. П Стогній, Є. І. Суїменко та ін.), а також дослідження змін характеру й форм праці під впливом науково-технічного прогресу (Є. М. Герасимов), формування потреби в праці (О. В. Нельга).

У 80-ті роки з'являється ряд робіт, підготовлених відділом соціальних проблем управління Інституту філософії АН України (керівник К. К. Грищенко). Значною подією в економічній соціології того часу стала праця А. О. Ручки та М. А. Сакади "Стимулювання й мотивація праці на промисловому підприємстві" (1988) та монографія Е. А. Гансової "Соціально-економічне управління (інтегративний аспект соціального пізнання)" (1988).

90-ті роки для економічної соціологіїбули роками плідного та інтенсивного розвитку. В цей період розпочались систематичні дослідження в цій галузі, що пов'язано зі створенням в 1993 році в Інституті соціології НАН України відділу економічної соціології. До навчальних планів багатьох вищих навчальних закладів країни були введені курси з економічної соціології. У деяких наукових центрах було відкрито аспірантуру за спеціальністю "економічна соціологія". Соціально-економічні проблеми сучасного українського суспільства зайняли чільне місце в загальнонаціональному соціологічному моніторингу, який з 1992 року реалізується Інститутом соціології НАН України за участю Центру "Соціус" та фонду "Демократичні ініціативи".

Для 90-х років характерним є звільнення соціологічних досліджень від політизованості і заідеологізованості, розвиток методологічної бази соціології економіки, виокремлення нових, пов'язаних із ринком праці напрямів у дослідженнях, введення до наукового вжитку нових соціологічних даних, розширення методів соціологічного дослідження соціально-економічних процесів. Актуалізуються дослідження соціально-економічних проблем праці в контексті соціологічного осмислення економічної реформи.

5. ОСНОВНІ НАУКОВІ НАПРЯМИ СОЦІОЛОГІЇ ЕКОНОМІКИ

В економічній соціології в останні роки виділяються 3 основних напрямки:

1) дослідження статистичних аспектів взаємозв’язків економічної та соціальної сфер;

2) вироблення підходу до розвитку економіки як соціального процесу;

3) функціонування і розвиток соціального механізму.

Ці напрями включають теоретико-методологічні, емпіричні й прикладні дослідження.

Теоретико-методологічні дослідження містять питання:

– зв’язок між суспільством і економікою, економічною й соціальною сферами;

– соціальний механізм як система важелів управління економічною і соціальною сферами;

– соціально-економічні процеси;

– соціальна структура суспільства;

– соціально-економічна активність населення;

– участь трудівників в управлінні об’єктом;

– культура як регулятор соціально-економічних процесів;

– соціально-економічні результати функціонування соціального механізму.

Емпіричні дослідження охоплюють проблеми:

– стабілізація зв’язків елементів економічної й соціальної сфер;

– ефективне функціонування компонентів соціального механізму;

– організаційна побудова соціальної структури суспільства;

– форми та види соціально-економічної діяльності й поведінки соціальних груп;

– система управління економічною та соціальною сферами;

– вплив на соціально-економічну діяльність соціальних груп та культурних факторів (цінностей і норм).

Прикладні дослідження:

– оцінка економічної та соціальної ефективності соціального механізму;

– визначення тенденцій та закономірностей зміни елементів соціального механізму;

– вдосконалення соціального механізму.

Зв’язки економічної соціології з іншими науками:

- філософія,

- загальна соціологія,

- економічна теорія,

- психологія,

- статистика,

- управління,

- культурологія.

Питання для самоконтролю

1. Що розуміється під економічною соціологією?

2. Визначте об’єкт, предмет та основні категорії економічної соціології.

3. Назвіть основні етапи розвитку економічної соціології.

4. Розкрийте зміст соціальної і економічної сфер.

5. Схарактеризуйте об’єкт і предмет економічної соціології.

6. Що таке теорія і методологія економічної соціології?

7. Що таке економічна культура?

8. Висвітліть зв’язок економічної соціології з іншими науками

9. У чому, на ваш погляд, полягає специфіка соціологічного вивчення соціально-економічних явищ (процесів) на рівні макроекономіки та мікроекономіки?

10. Розкрийте, у чому, на ваш погляд, полягає різниця між підходами соціолога та економіста до економічної діяльності та економічних інсти­тутів. А що між ними спільного?

11. Аргументуйте тезу про те, що етап економіки та рівень соціального розвитку суспільства пов’язані між собою.

12. Як формувалася та розвивалася економічна соціологія в Україні?

Рекомендована література:

1. Піча В. М. Соціологія: Підручник / В. М. Піча. – Львів: Магнолія Плюс, 2004. – с. 126-135

2. Піча В. М. Соціологія: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / В. М. Піча. – К.: Каравела, 2000. – с. 248

3. Практикум з соціології: Навч. Посібник для студентів вищих закладів освіти/ За редакцією В.М. Пічі. – Львів: „Новий Світ - 2000”, „Магнолія плюс”, 2004. – с. 132-152

ЛЕКЦІЯ 14

(15 – для спеціальності «Облік і аудит»)

Тема 8. Соціологія політики

ТЕМА ЛЕКЦІЇ: СОЦІОЛОГІЯ ПОЛІТИКИ

1. Поняття, предмет, об ’єкт і суб’єкт соціології політики.

2. Основні складові соціології політики.

3. Принципи політичної організації суспільства.Соціологічні дослідження політичних процесів в Україні.

Мета:формувати знання щодо сутності та особливостей соціології політики, її складових та основних категорії, Визначити сутність таких понять, як: „політичний суб’єкт”, „політика”, „держава”, „громадянське суспільство”, „влада” та інших ї їх видів; складові соціології політики. Розвивати уміння визначати предмет, об’єкт соціології політики, її зв’язки з іншими науками; аналізувати специфіку основних політичних суб’єктів; характеризувати політичну сферу як простір, у межах якого здійснюється політика; розкривати сутність політичної влади, політичних партій та рухів, політичної системи, політичної соціалізації, держави тощо.

Ключові поняття та терміни

Соціологія політики, об’єкт соціології політики, суб’єкт соціології політики, політична сфера, політика, влада, держава, політична партія, політичний рух, громадська організація, громадянське суспільство.

Зміст лекції

1. ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ, ОБ’ЄКТ І СУБ’ЄКТ СОЦІОЛОГІЇ ПОЛІТИКИ

▓ Соціологія політики – це галузь соціологічного знання, що вивчає соціальні механізми влади та їх вплив у суспільстві, закономірності впливу соціальних спільнот, інститутів; політичний лад, соціальні засади політичних і державних інститутів, функціонування політичної свідомості та політичної поведінки в соціальному середовищі.

▓ Політика –це галузь відносин між соціальними суб’єктами (класами, соціальними групами, політичними партіями, окремими особами, національними спільнотами, державами) щодо здійснення (використання, розподілу, завоювання)політичної влади.

Вітчизняні соціологи зазначають, що політика – це відносини, що включають згоду, підкорення, панування, конфлікт і змагання між соціальними спільнотами, людьми і державами..

▓ Об’єктом соціології політики можна вважати будь-які об’єкти економічної, правової, культурної, духовної та інших сфер суспільства тоді, коли вони виступають на політичній арені з метою чинити вплив на органи влади. Але соціологія політики має своц власний об'єкт: уся політична сфера; події, явища процеси та суб'єкти політичної сфери.

▓ Предметом соціології політики є соціальні аспекти фукнкціонування політичної сфери:

§ інституціалізація, соціалізація, інструменталізація політичних форм (держави, влади, демократії, консенсусу) в контектсті соціального середовища;

§ політична свідомість і політична поведінка людей в процесі діяльності державних і суспільних інституті та організацій;

§ механізми впливу соціальних субєктів на процес функціонування влади.

§ механізми перетворення соціального в політичне.

Рис. 1. Види політики

▓Надзвичайно важливою категорією соціології політики є «політичний суб'єкт».Політичним суб'єктом може стати окрема людина (якщо вона бере участь у голосуванні на виборах, входить до політичної партії тощо), соціальна спільнота (наприклад, нація, яка виборює самостійну державу), соціальний інститут (наприклад, армія тої чи іншої країни, яка здійснює державний переворот).

▓ Політична сфера – це той простір, в межах якого здійснюється політика.

Центральним поняттям є поняття влади. Це зумовлено тим, що боротьба за завоювання влади та її здійснення є змістом політики, її основою.

М. Веберу, який вводить до наукового обігу багато положень соціології політики, належить визначення політики як прагнення до участі у владі або до здійснення впливу на розподіл влади (чи йдеться про відносини між державами, чи усередині держави, чи між групами людей). Інший відомий соціолог Р. Арон також визначає політику як боротьбу за владу та пов'язані з нею переваги.

У соціологічній літературі існує декілька визначень поняття «влада» різних соціологічних шкіл і напрямків.

Спробу поєднання декількох визначень влади робить Н. Смелзер «Влада передбачає здатність нав'язувати свою волю іншим і мобілізовувати ресурси для досягнення поставленої мети».

▓ Влада – це взаємодія, що ґрунтується на нерівності індивідів, коли одна особа може примушувати іншу, або інших осіб до певних дій, незалежно від їхнього бажання, а іноді й всупереч йому.

Способи примусу людини діяти всупереч власному бажанню:

- пряме насильство;

- економічний примус ( надання певних благ в обмін на підкорення);

- нормативний порядок (система законів і правил).

▓ Інституціалізація влади –заміна спонтанної й експериментальної поведінки людей на передбачувану поведінку, яка очикується, моделюється, регулюється.

▓За визначенням американського соціолога і політолога Сеймура Ліпсета (нар. у 1922 р.), легітимність –здатність системи породжувати і підтримувати віру, що існуючі політичні інститути є найбільш придатними для суспільства.

Німецький соціолог Макс Вебервиділив три основні типи легітимності політичної влади: