Кримінальне судочинство в Україні.
Кримінальне судочинство являє собою діяльність органів дізнання, слідства, прокуратури, суду з порушення, розслідування і судового розгляду кримінальних справ, а також за рішенням суддею питань, пов'язаних з виконанням вироку.
Задачами кримінального судочинства є охорона прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, що приймають в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних і забезпечення правильного застосування Закону, для того щоб кожног, хто вчинив злочин, було притягнуто до відповідальності і жодного невинного не було покарано.
Порядок здійснення кримінального судочинства визначається Кримінально-процесуальним кодексом України, затвердженим 28 грудня 1960 р. Кримінально-процесуальний кодекс являє собою закріплену у законі модель діяльності органів попереднього слідства, дізнання, прокуратури і суду з реагування на будь-які заяви і повідомлення про злочини, встановлення об'єктивної істини, захисту прав, свобод і законних інтересів людини, відновлення справедливості, забезпечення правильного застосування закону і правильного розв'язання початого процесуального провадження.
Кримінальний процес починається з моменту появи приводу до порушення кримінальної справи (офіційної заяви чи повідомлення про злочин) і складається із шести основних і двох виключних стадій.
Основними стадіями кримінального процесу є:
1) порушення кримінальної справи;
2) попереднє розслідування;
3) передача справи до суду;
4) судовий процес;
5) касаційне провадження;
6) виконання вироку.
Виключними стадіями кримінального процесу є стадії, в яких здійснюється перегляд справ, за якими вирок суду уже відбувся і набув законної сили (провадження в порядку нагляду; провадження за нових обставин).
Кримінальний процес варто відрізняти від оперативно-розшуко-вої діяльності.
Оперативно-розшукова діяльність — це система гласних і негласних пошукових, розвідувальних і контррозвідувальних заходів, що здійснюються уповноваженими на те суб'єктами відповідно до закону й інших нормативно-правових актів, з використанням оперативних і оперативно-технічних засобів, і спрямовані на вирішення задачі пошуку і фіксації даних про протиправну діяльність окремих осіб і груп, розвідувально-підривної діяльності спеціальних служб, іноземних держав і організацій, з метою припинення правопорушень в інтересах кримінального судочинства, а також одержання інформації в інтересах безпеки суспільства і держави.
Хобто основною задачею оперативно-розшукової діяльності є збір інформації для з'ясування намірів окремих осіб, запобігання і припинення злочинів. А кримінальний процес акцентує свою увагу на розкритті злочинів і здійсненні правосуддя.
Притягнення до кримінальної відповідальності здійснюється у суворо передбаченій процесуальній формі. Ніхто не може бути притягнутий як обвинувачуваний не інакше як на підставах і в порядку, встановленому законом.
Процесуальна форма — це відповідні змісту і принципам кримінального процесу, передбачені законом умови, послідовність і порядок діяльності учасників процесу, спосіб реалізації ними своїх прав, свобод і обов'язків, процедура здійснення окремих дій і прийняття рішень, а також засоби їх документування, покликані забезпечити виконання задач кримінального процесу. Процесуальна форма створює детально врегульований, суворо обов'язковий, стабільний і правовий режим, що захищається державою, провадження по кримінальних справах, покликане забезпечити істину, свободу і справедливість.
Система процесуальних гарантій прав і свобод людини включає такі елементи:
v юридичне закріплення самих прав і свобод;
v неприпустимість звуження існуючих прав і свобод як за обсягом, так і за змістом;
v роз'яснення учасникам процесу їх прав і порядку їх реалізації;
v неприпустимість порушень цих прав з боку осіб, що ведуть процес;
v сприяння з боку слідчого, прокурора і суду реалізації прав, свобод іншими учасниками процесу;
v відновлення порушених законних прав і свобод людини.
Обвинувачуваний — це особа, у відношенні якої у встановленому законом порядку винесено постанову про притягнення її як обвинувачуваного. У відповідності зі ст. 11 «Загальної декларації прав людини», «кожна людина, обвинувачувана в здійсненні злочину, має право вважатися невинною доти, поки її вина не буде встановлена в законному порядку шляхом гласного судового розгляду». Це право обвинувачуваного називається презумпцією невинності.
Окремі моменти судового провадження чітко регламентовано Кримінально-процесуальним кодексом України, а саме:
підстави і принципи кримінального провадження;
підсудність - категорії кримінальних справ, що мають право розглядати визначені види судів України;
статус учасників процесу (обвинувачуваного, підозрюваного, захисника, потерпілого, слідчого, прокурора, судді й ін.), їх права й обов'язки;
предмет доказу, види і порядок надання доказів;
форми і порядок заповнення протоколів, що складаються в процесі провадження з кримінальної справи;
підстави і порядок порушення кримінальної справи;
повноваження органів дізнання і порядок його проведення;
підслідність кримінальних справ і порядок проведення попереднього слідства;
порядок притягнення в якості обвинувачуваного, і порядок одержання від нього показань;
порядок проведення й оформлення результатів допитів;
порядок призначення і проведення експертизи;
порядок проведення попереднього слідства й оформлення його результатів;
порядок здійснення прокурорського нагляду за органами дізнання і попереднього слідства;
порядок оскарження дій слідчого і прокурора;
процедура провадження у справі в суді першої інстанції;
процедура провадження по справах у касаційних і наглядових інстанціях;
порядок виконання вироку, рішення і постанови суду;
прийняття примусових заходів медичного характеру.
У такий спосіб чітка процесуальна регламентація кримінального судочинства сприяє реалізації ідеї правової держави в сфері правосуддя, виступає гарантією захисту прав і свобод людини.