Загальна характеристика екологічного права і законодавства України про охорону навколишнього природного середовища.

ТЕМА 2.3. АГРАРНЕ, ЗЕМЕЛЬНЕ Й ЕКОЛОГІЧНЕ ПРАВО.

Трудові суперечки.

Інтереси роботодавців і найманих робітників не завжди збігаються, і природно, це робить можливим зіткнення їх інтересів на будь-якій стадії трудових правовідносин.

Основними причинами трудових суперечок є численні порушення законодавства про працю, а також низький рівень знання трудового законодавства учасниками конфлікту.

Від причин трудових суперечок варто відрізняти умови їх виникнення, які можна розділити на два види: організаційно-виробничі і правові. До перших відносяться недоліки в організації виробництва, праці і його оплати: простої, погані умови праці, невдосконалення нормування й оплати праці, затримки у виплаті заробітної плати і т. п.

Серед умов правового характеру слід зазначити досконалість діючого законодавства і відповідність окремих норм трудового законодавства новим суспільним економічним відносинам.

Трудові суперечки — це неврегульовані шляхом безпосередніх переговорів розбіжності між працівником (колективним працівником) і власником підприємства з приводу застосування норм трудового законодавства. Трудові суперечки підрозділяються на індивідуальні і колективні.

Суб'єктами індивідуальних трудових суперечок є працівник і власник підприємства.

Суб'єктами колективних суперечок є наймані робітники, профспілки, їх об'єднання, з одного боку, і власники підприємств, об'єднання власників чи уповноважені ними органи, з іншого.

В залежності від виду трудової суперечки визначається і порядок її розв'язання. Для індивідуальних трудових суперечок встановлено два порядки розгляду:

1) загальний порядок, відповідно до якого суперечка послідовно розглядається в комісії з трудових спорів, а потім у суді;

2) судовий порядок, за яким суперечка безпосередньо розглядається в суді.

Розгляд колективних трудових суперечок (конфліктів) здійснюється примирливою комісією і трудовим арбітражем.

Постійно діючим органом, створеним для сприяння врегулювання колективних трудових суперечок, є Національна служба посередництва і примирення.

Крім того, відповідно до Конституції України усі працівники для захисту своїх економічних і соціальних інтересів мають право на страйк, крім працівників органів прокуратури, суду, органів державної влади, органів безпеки та правопорядку та Зброєних Сил України.

Охорона навколишнього природного середовища є однією з найважливіших складових раціонального природокористування. Така охорона здійснюється різними, у тому числі й правовими, способами. При цьому в правових формах захищаються практично всі компоненти, що складають природне середовище.

Екологічне право являє собою систему правових норм, що регулюють суспільні відносини з охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів (екологічні відносини). До складу системи екологічного права входять такі підгалузі, як земельне, водне, лісове, гірське право та інші інститути права, якими регулюються відносини з охорони і раціонального використання окремих видів природних ресурсів.

Основні екологічні права й обов'язки громадян закріплені в Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. Екологічні права й обов'язки громадян являють собою систему юридичне закріплених за громадянами повноважень і обов'язків в екологічній сфері. Так, відповідно до даного Закону громадяни України мають право на: безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище; об'єднання в суспільні природоохоронні формування; одержання у встановленому порядку повної і достовірної екологічної інформації і т. п. Це ж право закріплене й у ст. 50 Конституції України, де записано, що кожний має право на безпечне для життя і здоров'я навколишнє середовище і на відшкодування заподіяної порушенням цього права шкоди. Причому всі екологічні права громадян захищаються в судовому порядку.

Поряд із правами вищезгаданий Закон накладає на громадян і деякі обов'язки в екологічній сфері. Так, громадяни зобов'язані: берегти, охороняти і раціонально використовувати природні багатства; не порушувати екологічних прав інших суб'єктів; компенсувати заподіяну ними шкоду і т. п.

Одним з основних видів екологічного права є право природоко-ристування, що представляє собою процес раціонального використання людиною природних ресурсів для задоволення своїх потреб і інтересів. З урахуванням надзвичайного значення права природокористування в житті як окремої людини, так і всього суспільства в цілому, основними його принципами є: цільовий характер, плановість, ліцензування, тривалий характер і т. п.

У праві природокористування виділяють групи загального і спеціального користування ресурсами.

Суб'єктами права загального користування природними ресурсами є всі громадяни України для задоволення своїх найрізноманітніших потреб і інтересів, що закріплено в ст. 13 Конституції України, де говориться, що «кожен громадянин має право користування природними об'єктами права власності народу відповідно до закону». Таке право здійснюється громадянами безкоштовно і безоплатно, тобто для цього не потрібно спеціальних дозволів. Загальним, наприклад, є право користування лісами, водоймами, парками, скверами і т. п.

Похідним від загального природокористування є спеціальне використання природних ресурсів. Таке використання конкретних природних ресурсів може здійснюватися окремими громадянами, підприємствами й організаціями у тих випадках, коли відповідна частина природних ресурсів, визначена в законодавстві, передається їм у виняткове користування. Як правило, така передача здійснюється на платній основі на визначений період часу і для визначених цілей, шо обумовлюється спеціальними дозволами, видаваними уповноваженими на те органами (ліцензіями, державними актами на право постійного користування, договорами оренди, лісорубськими квитками, мисливськими картками і т. п.).

При цьому Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» покладає на громадян і підприємства як суб'єктів спеціального використання природних ресурсів відповідні обов'язки. Так, плата за спеціальне природокористування встановлюється на основі нормативних розцінок і лімітів використання природних ресурсів. Ці нормативи визначаються з урахуванням кількості і якості використовуваних ресурсів, їх місцезнаходження, можливості переробки і збереження відходів, витрат на поновлення ресурсів. Крім того, суб'єкти спеціального природокористування зобов'язані вносити плату за забруднення навколишнього природного середовища.

Контроль у сфері природокористування може здійснюватися як уповноваженими державними органами, так і об'єднаннями громадян.