Колективний і трудовий договір.

Узгодження і врахування взаємних інтересів учасників трудових відносин забезпечується шляхом укладання колективних договорів і колективних відносин. Відповідно до конвенції МОП колективний договір — це будь-яка письмова угода про умови праці та найм, який укладається, з одного боку, підприємцем чи організацією підприємців і, з іншого боку, однією чи декількома представницькими організаціями робітників.

Колективні договори укладаються на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найманий труд і мають статус юридичної особи.

Колективні угоди укладаються на державному, галузевому і регіональному рівнях також на двосторонній основі.

У колективному договорі встановлюються взаємні обов'язки сторін з регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема:

v зміни в організації виробництва і праці;

v забезпечення продуктивної зайнятості;

v нормування й оплати праці, встановлення форм, систем, розмірів заробітної плати й інших трудових виплат (доплат, надбавок, премій і ін.);

v встановлення гарантій, компенсацій, пільг;

v участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку (якщо це передбачено статутом);

v режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку;

v умов і охорони праці;

v забезпечення житло-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників;

v гарантії діяльності профспілкової або інших представницьких організацій трудящих.

Колективний договір може передбачати додаткові в порівнянні з чинним законодавством гарантії і соціально-побутові пільги. Умови колективного договору, що погіршують положення працівників у порівнянні з чинним законодавством, є недійсними.

Трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства чи уповноваженим ним органом (фізичною особою), згідно якого працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства чи фізична особа зобов'язуються виплачувати працівнику заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені чинним законодавством, колективним договором і угодою сторін.

Трудовий договір укладається, як правило, у письмовій формі. Залежно від терміну трудовий договір може бути:

1) безстроковим, який укладається на невизначений термін;

2) на певний строк, встановлюваний за згодою сторін;

3) такий, що укладається на час виконання визначеної роботи. Припинення трудового договору є правомірним тільки за такими умовами:

1) наявність передбачених законом підстав для припинення трудового договору;

2) дотримання визначеного порядку звільнення з конкретної підстави;

3) наявність юридичного факту про припинення трудових правовідносин (розпорядження власника, заяви працівника, відповідного акту третьої сторони — суду, військкомату).

В більшості випадків розірвання трудового договору з ініціативи власника може бути проведено тільки з попередньої згоди профспілкового комітету.

Сторони трудового договору несуть матеріальну відповідальність один перед одним з відшкодування шкоди, нанесеної іншій стороні внаслідок винного, протиправного невиконання чи неналежного виконання трудових обов'язків. Трудове законодавство України передбачає два види матеріальної відповідальності — повну й обмежену. Більш розповсюдженою є обмежена матеріальна відповідальність, що складається з обов'язку працівника, з вини якого було нанесено збиток, відшкодувати власнику прямий дійсний збиток, але не більший, ніж його середньомісячний заробіток.

Дисциплінарна відповідальність складається з обов'язку працівника відповісти перед власником за скоєну дисциплінарну провину і понести передбачені законодавством дисциплінарні стягнення, які можуть бути здійсненні у вигляді догани чи звільнення.

Власник також повинен відшкодувати матеріальну шкоду, нанесену працівнику при виконанні ним трудових обов'язків.