Поняття правопорушення та його елементи.

Правові відносини.

Правові відносини — це стосунки, які виникають на основі норм права, учасники яких мають суб'єктивні права і юридичні обов'язки, гарантовані державою.

Основними ознаками правовідносин є:

а) виникнення на основі норм права;

б) наявність сторін, що мають суб'єктивні права і юридичні обов'язки;

в) зв'язок між сторонами має індивідуальний характер, тобто суб'єктом правовідносини є персонально визначена особа — конкретна людина чи організація;

г) цей зв'язок охороняється державою від порушень. На підставі норм права визначається юридична відповідальність осіб, що порушують юридичні обов'язки чи перешкоджають здійсненню суб'єктивних прав.

Суб'єктом правовідносин може бути будь-який правоздатний суб'єкт суспільства, що є носієм юридичних прав і обов'язків. Юридичною передумовою для придбання статусу суб'єкта правовідносин є наявність правоздатності, а для певних відносин також дієздатності та деліктоздатності.

Правоздатність - це передбачена нормами права здатність конкретної особи мати юридичні права й обов'язки. Правоздатність фізичної особи виникає в момент народження людини і припиняється з її смертю.

Дієздатність - це здатність суб'єкта правових відносин своїми діями самостійно здійснювати свої юридичні права і створювати для себе юридичні обов'язки.

Деліктоздатність — це здатність особи відповідати за свої вчинки і, насамперед, за правопорушення.

Суб'єктами правових відносин можуть бути:

· люди (фізичні особи) ~ громадяни конкретної держави, іноземці (громадяни інших держав, у тому числі громадяни двох держав) і особи без громадянства;

· юридичні особи — державні (державні органи, установи, організації) і громадські (об'єднання громадян, колективні і приватні підприємства, установи й організації).

Юридичний факт - це передбачені гіпотезою правової норми обставини, з настанням яких виникають, змінюються чи припиняються правові відносини. Юридичні факти поділяються на дії (обставини, що залежать від волі людей) і події (обставини, що виникають незалежно від волі людей). Діяння можуть бути правомірними (дозволеними, у тому числі ті, які не мають метою створення правовідносин) і неправомірними (у тому числі винні, тобто правопорушення, і невинні - правові аномалії).

Різновидом юридичних фактів є факти безперервної юридичної дії, що викликають визначені правовідносини (стан знаходження у шлюбі, непрацездатність і т. п.).

Правопорушення — це протиправне, винне, суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність) деліктоздатного суб'єкту, що спричиняє шкідливі наслідки чи загрожує спричиненням таких наслідків. Соціальна сутність правопорушення складається в заподіянні шкоди тим особистим, груповим чи суспільним інтересам, що юридично захищені державою.

Правопорушення має такі елементи:

1. Суб'єкт правопорушення - деліктоздатна фізична чи юридична особа, яка скоїла правопорушення.

2. Об'єкт правопорушення - ті суспільні відносини, а також визначені блага, що охороняються нормами права і на які зазіхає правопорушення.

3. Об'єктивна сторона - суспільно небезпечне протиправне діяння, що заподіює шкоду чи створює небезпеку об'єкту, який охороняється нормою права, наявний причинно-наслідковий зв'язок між ними. Протиправність діяння полягає в його невідповідності юридичним приписам. Є точний час, місце, способи, обставини і ситуація здійснення правопорушення, яке може бути активним (якщо суб'єкт не дотримується норм, що охороняються) чи пасивним (якщо суб'єкт не виконує зобов'язуючих норм).

4. Суб'єктивна сторона — внутрішня психічна діяльність особи, пов'язана зі здійсненням правопорушення. Ознаками суб'єктивної сторони є провина, мотив і мета правопорушення.

Провина може бути двох видів: намір і необережність. Якщо суб'єкт усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає і бажає настання негативних наслідків, то це — прямий намір. Якщо суб'єкт правопорушення усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає його негативні наслідки, але байдужий до можливості їх настання, то це є непрямий намір.

Необережність виявляється в протиправній самовпевненості і протиправній недбалості. Протиправна самовпевненість полягає в усвідомленні суб'єктом діяння його протиправного характеру, передбаченні можливості настання негативних наслідків і наявності легковажності щодо того, що ці наслідки не виникнуть. Протиправна недбалість виникає за умови, якщо суб'єкт усвідомлює протиправність свого діяння, але не передбачає настання негативних наслідків, хоча в силу свого положення і розвитку зобов'язаний (повинен) їх передбачати.

Мотив — це внутрішні процеси, що існують у свідомості певної особи і спонукають її зробити правопорушення. Мотив обумовлює характер дій правопорушника, формує спрямованість волі, визначає зміст провини.

Мета — це уява особи, яка скоює правопорушення, про бажаний результат, до якого вона прагне.

Мотив і мета близькі за значенням. Якщо мотив пояснює, чим керується особа, скоюючи правопорушення, то мета показує спрямованість діяння правопорушника і визначає результат, якого він хоче досягти.

Правопорушення за ступенем соціальної чи особистої шкоди поділяються на проступки (шкідливі правопорушення) і злочини (небезпечні правопорушення).

Проступки бувають:

Ø конституційні — такі, що наносять шкоду основам конституційного ладу, конституційним правам і свободам громадян, порядку організації і діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування;

Ø дисциплінарні — такі, що посягають на дисципліну праці, військову, державну, навчальну та інші види дисципліни; протиправні, винні дії чи бездіяльність осудної особи, яка досягла певного віку, що за них законодавством передбачено дисциплінарну відповідальність;

Ø цивільно-правові — це шкідливе, протиправне, винне порушення деліктоздатною особою майнових і пов'язаних з ними немайно-вих особистих відносин, врегульованих нормами цивільного права;

Ø адміністративні — такі, що посягають на державний чи громадський порядок, власність, права і свободи осіб, на встановлений порядок управління; протиправні, винні дії чи бездіяльність осудної особи, яка досягла певного віку, що за них законом передбачається адміністративна відповідальність.

Злочин — це протиправне, суспільно небезпечне, винне діяння (дія чи бездіяльність), скоєне суб'єктом злочину.

Правопорушення є юридичними фактами, що викликають виникнення правовідносин між державою в особі її органів (суду, прокуратури, міліції й ін.) та правопорушником. У рамках таких правовідносин виникає юридична відповідальність.

Юридична відповідальність — це закріплений в законах та забезпечений державою обов'язок правопорушника зазнавати примусового позбавлення певних належних йому благ [23].

Метою юридичної відповідальності є охорона від протиправних зазіхань соціальних цінностей, захищених законами; кара правопорушника (позбавлення його певних благ); вплив на свідомість правопорушника, спрямований на недопущення у майбутньому подібних діянь; профілактика можливих правопорушень з боку осіб, схильних у силу різних причин до протиправної діяльності; відновлення прав, порушених правопорушником (відшкодування заподіяної шкоди) [23].

Настання юридичної відповідальності передбачається за таких умов [23]:

наявність фізичного діяння (а не думок, намірів, особливостей світогляду тощо);

скоєння юридично забороненого діяння;

скоєння винного діяння;

особисті дії правопорушника.

Юридична відповідальність застосовується на основі дотримання принципів законності, обгрунтованості, доцільності, невідворотності, справедливості.

Виділяють такі стадії юридичної відповідальності [23]:

Ø виникнення відповідальності (з моменту здійснення правопорушення як юридичного факту, що створює відповідні правовідносини);

Ø встановлення компетентними державними органами всіх необхідних елементів правопорушення;

Ø визначення виду і ступеню (розміру) відповідальності;

Ø реалізація конкретних видів юридичної відповідальності на підставі відповідних нормативно-правових актів.

Наявність різних видів правопорушень передбачає і різні види юридичної відповідальності. Найбільш розповсюдженою класифікацією юридичної відповідальності є віднесення її до тієї галузі права, норми якої було порушено. На цій підставі виділяють: кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, трудову (дисциплінарну і матеріальну) відповідальність [23].

Кримінальна відповідальність полягає у застосуванні засобів кримінального покарання до фізичних осіб, винних у здійсненні злочину [23].

Під адміністративною відповідальністю розуміють застосування до порушників встановленого порядку державного управління адміністративних стягнень, що тягнуть для таких осіб обтяжуючі наслідки морального чи майнового характеру [23].

Цивільно-правова відповідальність являє собою відповідальність фізичних чи юридичних осіб за порушення договірних зобов'язань, заподіяння позадоговірного майнового збитку, а також за порушення особистих майнових прав. Необхідно враховувати, що цивільно-правова відповідальність має як майновий, так і компенсаційний (правопоновлювальний) характер [23].

Трудове право України передбачає як дисциплінарну, так і матеріальну відповідальність працівників [23].

Загальна дисциплінарна відповідальність передбачає застосування до порушників трудової дисципліни таких заходів: догана і звільнення з роботи. Однак спеціальними статутами і положеннями про дисципліну для окремих категорій працівників може бути передбачено й інші види дисциплінарних стягнень [23].

Матеріальна відповідальність розглядається як юридична відповідальність працівника за матеріальний збиток, заподіяний підприємству у результаті порушення ним покладених на нього трудових обов'язків [23].