ПЕРЕДМОВА

Підготовка курсової роботи як один з видів позааудиторної роботи, передбачений навчальним планом, сприяє відпрацюванню навичок виявлення, обробки документної інформації, формує вміння оцінювати та узагальнювати відібрану інформацію, допомагає логічно і зрозуміло викладати свої думки.

Виконання курсової роботи є обов’язковим видом навчальної роботи для кожного студента.

Загальні вимоги до виконання курсових робіт викладені у методичних вказівках«Курсова робота» (Рівне, 2011).Мета даних рекомендацій– допомогти студентам визначитися з тематикою курсової роботи з інформаційно-аналітичної діяльності, її структурою, оформленням та організацією процесу підготовки даної форми самостійних науково-дослідницьких пошуків студента.

Методичні рекомендації складаються з таких розділів:

1. Загальні положення.

2. Загальні вимоги до структури та змісту курсової роботи.

3. Правила оформлення курсової роботи.

4. Список використаної літератури.

5. Додатки.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

1.1. Організація підготовки курсової роботи

Курсова робота є однією з форм самостійних науково-дослідницьких пошуків студента під керівництвом викладача. Її написання повинне сприяти поглибленню та розширенню уявлень про теоретико-методичні положення навчальної дисципліни, з якої готується курсова робота. Подібне навчальне завдання передбачає, що здобувши певний досвід наукової діяльності в процесі написання рефератів та опанування знань з фахових дисциплін, студент здатний здійснювати самостійне дослідження, яке за своїм змістом повною мірою відповідає науково-методичному пошуку. Виходячи з цього, курсова робота не повинна обмежуватись реферуванням літературних джерел, а має включати елементи нового наукового знання, репродукованого студентом. Зокрема, кожен студент, що виконує курсову роботу, має отримати сформульоване науковим керівником індивідуальне науково-дослідне завдання прикладного характеру з теми роботи.

Наукове керівництво курсовою роботою покладається на викладачів, що забезпечують читання дисциплін інформаційного циклу. Тематика курсових робіт розглядається та затверджується на засіданні кафедри документальних комунікацій. Студентам надається право вибору теми курсової роботи в межах затвердженої кафедрою тематики. Після узгодження з керівником теми роботи студент розробляє завдання по виконанню курсової роботи. Завдання (Дод. 1) оформлюється студентом в двох примірниках, підписується студентом і науковим керівником та затверджується завідувачем кафедри. Графік виконання курсової роботи регламентує всі її етапи та терміни представлення роботи на перевірку.

Курсова робота подається викладачу на перевірку у встановлений кафедрою термін. Після перевірки керівник готує письмовий відгук на роботу. Недоброякісно виконана курсова робота повертається студенту для виправлень та доопрацювання у визначений термін. У випадку, коли тема роботи не розкрита, або недотримані вимоги до її структури чи оформлення, або наявні невиправлені граматичні, орфографічні помилки, суттєві стилістичні огріхи (в т.ч., має місце невідредагований машинний переклад російськомовного тексту) курсова робота оцінюється керівником на оцінку „незадовільно” та не допускається до захисту. Така робота в обов’язковому порядку має бути перероблена студентом до часу, призначеного на захист всіх курсових робіт з дисципліни. На високу оцінку заслуговують курсові роботи, які відзначаються науковою достовірністю, насиченістю конкретним змістом, фактичним матеріалом, аргументованими висновками, правильною орфографією, пунктуацією та стилістикою, чіткістю структури і правильним оформленням.

2. Методологія та методика наукових досліджень

Приступаючи до наукового дослідження, винятково важливо озброїтись розумінням методології та методів наукової роботи. Адже науково-дослідна робота вимагає знань і вмінь використання методів наукового пізнання, застосування логічних законів і правил, наукових засобів і технологій.

Методологія визначає загальну стратегію дослідження і складається зчотирьох рівнів:

1. Фундаментальні або філософські принципи;

2. Загальнонаукові принципи;

3. Конкретно-галузеві принципи;

4. Конкретні методики і техніки для вирішення обраних наукових задач.

Фундаментальні принципи базуються на узагальнюючих, філософських положеннях, які відбивають найсуттєвіші властивості об’єктивної дійсності й свідомості з урахуванням досвіду, набутого в процесі пізнавальної діяльності людини. До таких принципів належать принципи діалектики, що відображають взаємообумовлений і суперечливий розвиток явищ дійсності; детермінізму, або об’єктивної причинної зумовленості явищ та ізоформізму, тобто відношень об’єктів, які відбивають тотожність їх побудови.

Загальнонаукова методологія застосовується практично в усіх науках. До загальнонаукових принципів дослідження належать – історичний, термінологічний, функціональний, системний, когнітивний або пізнавальний, моделювання та інші. За допомогою принципу історизму досліджується виникнення, формування, розвиток процесів і подій у хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх і зовнішніх зв’язків, закономірностей і суперечностей.

Термінологічний принциппередбачає вивчення термінів і позначуваних ними понять, розробку або уточнення змісту та обсягу понять, встановлення взаємозв’язку і субординації понять, їх місце в понятійному апараті теорії, на базі якої ґрунтується дослідження. У межах функціонального підходувиділяють структурно-функціональний, що полягає у виділенні в системних об’єктах відповідних структурних елементів (компонентів, підсистем) та визначенні їх ролі (функцій) у системі; системно-діяльнісний підхід, який вказує на певний компонентний склад людської діяльності (потреба – суб’єкт – об’єкт – процеси – умови – результат…) та системно-генетичний принцип, який полягає в розкритті умов зародження, розвитку та перетворення системи. Значення системногопідходу полягає в тому, що він дозволяє комплексно розглядати великі і складні об’єкти (системи) як одне ціле, яке складається з елементів і частин.

Когнітивний або пізнавальний підхід забезпечує осягнення розумом дослідника явищ об’єктивної дійсності за притаманними ознаками та прикметами; формування істинного уявлення про нього. Синхронний методпередбачає вивчення різноманітних подій та явищ, які одночасно або в один і той самий період (майже одночасно) відбуваються в різних місцях. Його застосування дозволяє виділяти як загальне, так і особливе (відмінне) в тому, що відбувається в суспільному житті, бачити і вивчати явища як у їх взаємозв’язку, так і в статиці. Для того, щоб відобразити явища в розвитку, необхідно використати хронологічний метод, який дає змогу розглядати їх у часовій послідовності, в русі та змінах.

Чільне місце в історичних (історіографічних) дослідженнях посідає метод періодизації, або іншими словами, діахронний метод, який слугує інструментом відображення специфіки конкретно-історичного дослідження. Застосування цього методу дозволяє виділити якісні зміни в ході розвитку явища, що досліджується, розкрити його форму та зміст на різних етапах. Критерії періодизації – це той історичний фактор, якісні зміни якого досліджуються методом періодизації. Критерій відображає головний зміст процесу, який аналізується в конкретно-історичній формі.

У науковій сфері часто застосовують метод моделювання, що має таку структуру: а) постановка задачі; б) створення або вибір моделі; в) дослідження моделі; г) переведення знань із моделі на оригінал. Останнім часом все більше застосування знаходять методи таких метричних дисциплін, як наукометрія – система вивчення наукового, конструктивного знання за допомогою кількісних методів; бібліометрія – оперує методами кількісного дослідження друкованих документів у вигляді матеріальних об’єктів або бібліографічних одиниць; інформетрія – передбачає математичні, статистичні методи й моделі та їх використання для кількісного аналізу структури та особливостей наукової інформації, закономірностей процесів наукової комунікації.

Кожна галузь науки має власні специфічні або галузеві підходи до розв’язання дослідницьких задач, застосування яких дозволяє звертатись до загальновизнаних авторитетів. У числі напрямів пошуку методологічних основ дослідження варто виділити: вивчення наукових праць відомих вчених, які застосовували загальнонаукову методологію; аналіз наукових праць провідних авторів, які досліджували напрям, проблему тощо; узагальнення ідей науковців, які безпосередньо вивчали дану проблему; проведення досліджень специфічних підходів для вирішення цієї проблеми професіоналами-практиками, які не лише розробили, а й реалізували на практиці свої ідеї і т.п.; аналіз концепцій наукової та практичної діяльності учених і фахівців-практиків; вивчення наукових праць зарубіжних дослідників і фахівців-практиків.

Метод пізнання – сукупність прийомів або операцій практичного та теоретичного освоєння дійсності, підпорядкованих реалізації поставленої мети і розв’язанню конкретних наукових завдань. Кожне наукове дослідження, як правило, поділяється на два рівні:

· емпіричний рівень, на якому кожен початкуючий дослідник або досвідчений науковець збирає необхідні матеріали, проводить роботу з накопичення фактів;

· теоретичний рівень, спрямований на здійснення аналізу та синтезу знань, нагромадженої інформації, формування на їх основі висновків, положень, обґрунтування законів і закономірностей тощо (у формі наукової теорії).

Відповідно, на кожному з цих двох рівнів наукового дослідження застосовуються різні методи пізнання, які поділяються на:

· методи емпіричного дослідження;

· методи теоретичного дослідження;

· методи, що застосовуються як на емпіричному, так і теоретичному рівнях.

Емпіричний та теоретичний рівні дослідженнявідрізняються між собою глибиною пізнання, ступенем узагальнення фактів і проникнення в сутність досліджуваних явищ. Емпіричний рівень дослідження пов’язаний із нагромадженням фактичного матеріалу з тієї чи іншої наукової теми. Нагромадження і вивчення фактів виступають першим необхідним етапом у розвитку науки, який готує перехід до теоретичних узагальнень. Щоб отримати цілісне знання про явище, подію, які вивчаються, потрібні аналіз і синтез отриманих фактів. Емпіричне узагальнення, що міститься у наукових фактах і їх описах, складає необхідну передумову для теоретичних узагальнень і створення відповідної теорії. На теоретичному рівнідослідження відбувається оцінка, осмислення, пояснення фактів, головним чином розкривається сутність досліджуваних подій і явищ, закономірності і тенденції їх розвитку. Теоретичне пізнання виступає закономірним продовженням і поглибленням емпіричного.

1. 3. Мета і завдання курсової роботи

У процесі роботи над науковою проблемою важливо чітко поставити мету, на досягнення якої спрямовується діяльність, і завдання, які мають бути вирішені відповідно до цієї мети. Отже, мета наукового дослідження – це очікуваний кінцевий результат, на досягнення якого спрямоване конкретне дослідження. Вона повинна бути узгоджена з назвою курсової роботи і містити не тільки очікувані її результати, а й підкреслювати, завдяки яким науковим передумовам вона буде досягнута, чим і як буде досягатися (із залученням яких наукових гіпотез, ідей, явищ, законів та ла.). Досвідчені дослідники рекомендують не вживати такі формулювання мети дослідження, як „обґрунтування і розробка наукових основ, принципів створення нових технологій…” або „розробка методів і засобів підвищення ефективності за рахунок вдосконалення…”, без конкретизації наукових передумов, на яких базується досягнення поставленого завдання.

Між метою і кінцевим результатом дослідження має бути тісний, органічний зв’язок. Поставленої мети обов’язково треба досягти. І неодмінно перевірити, чи чітко визначене досягнення мети у висновках.

Мета дослідження реалізується через конкретні завдання, які треба вирішити відповідно до цієї мети. Формулювання п’яти–шести завдань мають відображати логіку дослідження та співвідноситись із планом курсової роботи.

4. Поради щодо виконання та написання курсової роботи

Студенту, який визначив тему курсової роботи, необхідно дотримуватись розробленого ним та погодженого з науковим керівником плану. Саму підготовку наукової, в т.ч., курсової роботи, можна умовно поділити на три головних етапи.

Перший етап – виявлення літератури з обраної проблеми. Для цього слід ознайомитися зі складовими пошукового апарату наукової бібліотеки РДГУ та інших інформаційних установ, а через Інтернет – з наявністю джерел в Україні й за рубежем.

Другий етап – вивчення виявлених документів з метою накопичення необхідного для виконання роботи матеріалу:

· у залежності від тематики варто починати збирати матеріал з вивчення загальних наукових праць. Це дозволяє кожному досліднику сформувати власне цілісне уявлення про тенденції розвитку досліджуваної проблеми;

· опрацювати опубліковані джерела з теми курсової роботи;

· обов’язково опрацювати та використати першоджерела, оскільки саме це надає роботі наукову цінність;

· якщо праця має теоретичний характер, доцільно розпочинати виписки або ксерокопіювати потрібні сторінки після першого (інформаційно-оглядового) його прочитання, попередньо ознайомившись зі змістом, основними міркуваннями, теоретичними положеннями;

· опрацьовуючи джерела, необхідно виписувати з них не все підряд, а окремо матеріали для кожного розділу і підрозділу роботи, фіксуючи у вигляді цитат найбільш важливі місця документів, дотримуючись відповідних вимог;

· потрібно ретельно занотовувати всі бібліографічні дані про опубліковані та неопубліковані документи, з яких робляться виписки або ксерокопії, дотримуючись вимог методики бібліографічного опису;

· працюючи в архівах, слід обов’язково зазначити назви документів і матеріалів, архівів, номери і назви фондів, номери описів, назви і номери справ, а також номери аркушів. Для користування ними краще всього робити це для кожного документа окремо;

· виписки необхідно робити своїми словами, передаючи основний зміст прочитаного джерела або цитуючи його (кожну цитату потрібно фіксувати мовою оригіналу і обов’язково брати в лапки);

· проведення передбачених досліджень, спостережень, статистичних вимірювань має завершуватись попереднім аналізом отриманих результатів. Виконання додаткових, раніше не запланованих досліджень, може бути проведене тільки у відповідності з рекомендаціями керівника.

Будь-який дослідник не може прочитати всю літературу через нестачу часу. Тому бажано ознайомлюватися із книгами таким чином. Спочатку прочитати назву і анотацію, потім – зміст. Це дозволяє створити уявлення про структуру роботи. Якщо вони викличуть професійне зацікавлення, то далі потрібно ознайомитися зі вступною частиною (передмовою), зміст якої допоможе з’ясувати, про що в ній йдеться. Після цього бажано уважно прочитати висновки автора (авторів) і лише тоді братися за сам текст. У статтях доцільно спочатку ознайомитися з назвою й анотацією та сукупністю ключових слів (за умови їх наявності), щоб зорієнтуватись щодо їхньої відповідності проблематиці роботи.

При читанні наукової літератури слід особливу увагу звернути на її науковий апарат, посилання на джерела. Значна частина з них обов’язково потрібна буде для ознайомлення чи ґрунтовного опрацювання.

Щодо послідовності роботи з літературою, то її вивчення варто починати з узагальнюючих праць; вслід за цим опрацювати монографії, з якими пов’язане дослідження. Паралельно, або після цього, потрібно ознайомитися з науковим збірниками, енциклопедичною або іншою довідковою літературою. Наприкінці цієї роботи слід вивчити праці, що опосередковано стосуються обраної проблеми.

Загалом у роботі з науковою літературою важливо виявити, якою мірою висвітлена в ній обрана проблема, наскільки достатньо відображені ті чи інші аспекти у вивчених Вами джерелах.

Третій етап – написання першого варіанту тексту роботи. Увесь зібраний матеріал слід групувати по структурних частинах (розділах і підрозділах) курсової роботи.

Спочатку доцільніше приступати до написання першого розділу, потім змістовно оформити другий, підготувати висновки і, насамкінець, написати вступ. Такої послідовності варто дотримуватися, оскільки написавши основну частину роботи, значно легше у вступі розкрити, про що йдеться у кожному з розділів і до яких висновків дійшов автор. Щоправда, можна починати роботу із вступу, але тоді після оформлення всього тексту доведеться ще раз переглядати зміст вступної частини.

Працюючи над текстом курсової роботи, необхідно:

· писати українською науковою літературною мовою, вживаючи тільки стандартизовану професійну термінологію;

· логічно, чітко і однозначно висловлювати свої думки;

· уважно слідкувати за побудовою речень, щоб вони не були надто громіздкими або навпаки – примітивними;

· не допускати логічних суперечностей і незавершених висловлювань, думок;

· завершувати кожен розділ (підрозділ) обґрунтованими та вмотивованими висновками;

· у разі потреби обов’язково звертатися за порадами і консультаціями до наукового керівника.

Наукову інформацію в тексті роботи необхідно викладати у найповнішому вигляді, обов’язково розкриваючи хід та результати дослідження, з детальним описом методики дослідження. Повнота наукової інформації має відбиватися в деталізованому фактичному матеріалі з обґрунтуваннями, гіпотезами, при потребі – історичними екскурсами і паралелями.

РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ ДО СТРУКТУРИ ТА ЗМІСТУ КУРСОВОЇ РОБОТИ