Особливості інтеграції до тюремної системи Російської імперії загальносвітових концепцій пенітенціарної справи.

Розглянемо, яким чином на території Російської імперії відбувалась поступова інтеграція до тюремної системи актуальних на той момент загальносвітових концепцій пенітенціарної справи.

Мова йде про наступні концепції:

а) пріоритетне утримання ув'язнених в окремих камерах для забезпечення їх безпеки та підвищення санітарно-гігієнічного рівня тюремної системи;

б) залучення ув'язнених до трудової діяльності з метою боротьби з ледарством, профілактики хвороб, що ним породжувались, пристосування до життя в умовах волі;

в) скасування нелюдських архаїзмів феодальної тюремної системи минулих століть (тілесних покарань, а також таких дій, що принижували людську гідність, зокрема, гоління половини голови для каторжних, приковування до тачки тощо) згідно з підписаними загальноєвропейськими конвенціями і стандартами;

г) заохочення діяльності органів громадського контролю за тюремною системою і адміністрацією, створення піклувальних тюремних комітетів, діяльність яких полягала у матеріальній і продовольчій допомозі ув'язненим під час ув’язнення, нагляді за дотриманням законів у в'язницях і запобіганні свавіллю з боку наглядачів, а також подальшому сприянні працевлаштуванню ув'язнених після звільнення.

Пріоритетне утримання ув'язнених в окремих камерах для забезпечення їх безпеки та підвищення санітарно-гігієнічного рівня тюремної системи. 11 грудня 1879р. Державною Радою Росії був прийнятий Закон «Про основні положення щодо перетворення тюремної системи». З метою надання належної оцінки цього документу, слід згадати, що вперше на світовому рівні рекомендація поміщати ув'язненого до окремої камери (хоча б уночі) з'явилася в Мінімальних стандартних правилах поводження з ув'язненими, прийнятих ООН аж у 1955 році. У Росії ж не рекомендація, а Закон передбачав: кожному ув'язненому - окрема камера. І не на ніч, а на цілу добу. Таким чином, за 80 років до прийняття Мінімальних стандартних правил Росія - однією з перших країн у світі - зробила крок до цивілізованої пенітенціарної системи.

Залучення ув'язнених до трудової діяльності з метою боротьби з ледарством, профілактики хвороб, що ним породжувались, пристосування до життя в умовах волі. 21 серпня 1879р. Головне тюремне управління видало циркуляр, у якому узагальнювався досвід окремих тюремних замків щодо розведення власних городів. Такі роботи «значною мірою слугували збільшенню коштів тюремних замків» і вирішували проблему не тільки «отримання власних овочів для задоволення необхідних потреб у продовольстві для арештантів», але навіть дозволяли мати надлишки для продажу. У циркулярі відзначалася користь від майстерень при в'язницях, оскільки «в деяких в'язницях одяг, білизна, взуття виробляються зазвичай арештантами». У циркулярі пропонувалося зібрати по всім російським тюрмах відомості, що стосуються робіт, на яких задіяні їх мешканці, з метою вивчення досвіду та його подальшої пропаганди у всіх місцях позбавлення волі. Уже в 1886р. був прийнятий перший законодавчий акт, покликаний організовувати виробництво за ґратами: «Высочайше утверждённое мнение Государственного совета о занятии арестантов работами и о распределении получаемых от сего доходов». Була висловлена думка щодо необхідності використання праці ув'язнених з прогресивною системою її оплати.

Обов'язковому залученню до праці за призначенням адміністрації підлягали засуджені до заслання на каторжні роботи (засланні–каторжні), засуджені до заслання на поселення (засланні–поселенці), засуджені, які були віддані до виправних арештантських відділень, засуджені до заслання на проживання до Сибіру, засуджені до ув'язнення у в'язниці за крадіжку, шахрайство, привласнення або розтрату чужого майна, а також за прохання милостині і за деякі інші злочини. За свою працю вони отримували, в залежності від категорій, від однієї десятої до чотирьох десятих доходів (за вирахування вартості матеріалів). З решти сум одна половина зверталася в прибуток державного казначейства, а інша на користь в'язниці. Зокрема, на будівництві Амурської залізниці (майбутній БАМ) з травня 1910р. по січень 1916р. використовувалася праця 2500–3000 ув'язнених. Їх загальний заробіток за цей період склав понад 4,2 млн. рублів. Згідно із законом, прийнятим 6 січня 1886 року, 50% зароблених грошей отримували арештанти, 15% відраховувались в казну, 35% йшли на потреби в'язниці.

Арештанти у в'язницях і виправних арештантських відділеннях залучалися до кравецьких, шевських, теслярських робіт, до виготовлення цегли, розпилу дров для міської управи, розчісування старого канату на пеньку тощо. Залучалися арештанти і до праці із господарського обслуговування свого закладу (пекарі, кухарі, квасники, пралі, конюхи, ламповщики, сажотруси, білильники).