НА ДАЛЕКОМУ СХОДІ В ІІІ – VI СТ.
КРАХ ІМПЕРІЇ ХАНЬ ТА МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ
ЛЕКЦІЯ ІІІ.
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ
1. Охарактеризуйте головні риси зовнішньої політики імпеатора імператора Гао-цзи.
2. Назвіть причини та наслідки еспедиції Чжан Цзяна.
3. Яке значення грав Великий Шовковий Шлях в історії міжнародних відносин на Далекому Сході?
4. Назвіть головні напрямки зовнішньої політики імператора У-ді. Якими були наслідки його завойовницької політики?
5. Які, на вашу думку, були наслідки експансії Ханського Китаї для країн далекосхідного регіону (Кореї, В’єтнаму).
6. В чому полягає сутність впливу Китаю епохи Хань на історичний розвиток Японії.
7. Охарактеризуйте зовнішню політику Ханського Китаю на початку нашої ери.
8. В чому полягає сутність політики Ханського Китаю відносно країн Середньої Азії.
- Крах династії Хань наприкінці ІІ – початку ІІІ століття.
- Завоювання Північного Китаю хуннами. Династії молодша та старша Чжао.
- Сянбійська держава Янь та Тибетська династія молодша Цінь.
- Сянбійська держава Тоба.
- Крах династії Хань на початку ІІІ століття
Відкриття трансєвразійських торговельних шляхів, серед всього іншого, обумовило перетворення кочівницьких держав Великого Євразійського степу на активних акторів міжнародних відносин. Цей регіон, що широкою смугою тягнувся від Тихого океану до Карпатських гір, заселяли племена, що займалися скотарством. Не гребували кочівники і грабіжницькими походами на сусідні землеробські держави. Але справжньою „золотою жилою” для них виявився Великий Шовковий Шлях, що давав необмежені можливості для збагачення. Його можна було використовувати одразу кількома способами:
1. Прямий грабунок торгівельних караванів за допомогою військової сили.
2. Надання охоронних послуг купцям, захищаючи каравани від зазіхань інших кочівників.
3. Захват територій, через які проходили трансєвразійські торгівельні шляхи. У цьому випадку купці були змушені платити мито, яке встановлювали завойовники. Взамін торгівці отримували можливість безпечно проводити свої каравани через підконтрольні кочівникам території.
Звичайно, на право економічного використання торгівельних шляхів було дуже багато претендентів. Війни за контроль над степом стали буденним явищем. Постійна загроза війни, безконечні конфлікти з сусідами обумовили формування у кочівників специфічних форм державності. Саме в епоху середньовіччя відбувається становлення орди – тотального суспільного об’єднання, спрямованого на реалізацію перш за все військових завдань. З цього моменту кочівники не тільки грабували сусідні території, але і мали достатньо сил для захоплення землеробних країн.
Після падіння династії Хань у 220 році кочівники більш ніж на 300 років стають справжніми господарями у Далекосхідному регіоні.
Наприкінці ІІ - на початку ІІІ століття славетна Імперія Хань переживала часи гострої та затяжної кризи, від якої так і не вдалося оговтатися. Майже нічого не нагадувало про великі часи перших ханських імператорів – ініціативних та талановитих володарів, що перетворили „Піднебесну” на велику світову імперію. Країною правили гаремні євнухи, що грабували скарбницю, їм протистояли генерали, які прагнули до одноосібної диктатури. Інтриги, заколоти, громадянські конфлікти, селянські повстання вели імперію Хань до загибелі.
У 184 році в країні почалося селянське повстання „жовтих пов’язок”. Сил на замирення заколотників в уряді вже не було. Проти повстанців виступили наймогутніші аристократи, що створили приватні армії. Саме в їхніх руках зосередилась влада після того, як повстання було потоплене у крові. Аристократи, у свою чергу розпочали жорстоку боротьбу за владу.
У 196 році військово начальник Цао Цао вмовив імператора Сян-ді (189 – 220) перебратися з Лояну, який на той час був столицею Ханської імперії, до власної столиці Сюй у Ігуані. Маючи необмежену владу, генерал все таки, вдавав видимість правління Ханської династії. Проте, після його смерті у 220 році, його син наказав убити останнього ханського імператора.
Після загибелі Сян-ді у китайській історії почалася епоха Сань-го – „Троєцарства” (220 – 316). На півночі було створено царство Вей, на заході – Шу, на півдні – У. Нові державні утворення продовжували нескінченну війну між собою. За цей період кількість населення скоротилася з 60 до 7,7 млн. чол. Як висловився відомий український сходознавець В. А. Рубель: „Лише надзвичайна терплячість, працьовитість та витриманість дали можливість китайцям вижити і не вимерти поголовно”. На деякий час ситуацію вдалося стабілізувати під час правлінні Сима Яня, який започаткував династію Цзинь (280 – 316). Але період стабільності виявився недовготривалим. Економіка держави була зруйнована, на півночі Китаю почався голод, траплялися випадки людожерства.
В цей момент на Китай напали хунну. На початку ІІІ століття сюнну самі були змушені відстоювати свої права на володарювання у Великому Степу. Їх суперниками були монголомовні сянбійці. Після кривавої боротьби сянбійці здобули перемогу, але внутрішні чвари, що спричинили розкол в їхньому племінному союзі, дозволили хунну повернути втрачені було домінуючи позиції. За період свого досить нетривалого ренесансу, сюнну вдалося досягти небачених зовнішньополітичних успіхів. На думку Р. Крюгера: „історія північних районів Китаю протягом наступних двох століть – це історія прикордонних кочових племен, а не китайців”.
Частина хунських племен також вирушила на захід, де, об’єднавшись з іншими кочовими племенами, у IV столітті здійснила великий похід у Європу, під керівництвом легендарного Атили.
- Завоювання північного Китаю хуннами. Династії Молодша та Старша Чжао
На початку VI століття хунну почали завойовувати ослаблений Китай. Ініціатором завоювання виступив вождь кочівників Лю Юань. Як і багато інших сюнських керманичів, він отримав освіту у „Піднебесній”. Тому при його дворі було запроваджено китайський церемоніал, а себе Лю Юань проголосив нащадком ханської династії та прагнув „повернути” собі китайський трон.
Першою жертвою кочовиків стало ослаблене царство Цзинь. У 304 році кочовики вторглись у Північний Китай і створили там свою державу. Згодом у 316 році було захоплено обидві столиці Китаю – Чаньань та Лоян. Тут було проголошено про створення хунської династії Молодша Чжао (у китайській історіографії – Хоу Чжао), влада якої ширилася на західну частину північного Китаю. Східна ж частина держави опинилася під владою прибічника Лю Юаня – колишнього китайського раба Ши Лє. Він організував похід на південь Китаю, в ході якого було винищено близько 100 тис. китайців, у тому рахунку 48 китайських князів. У 329 році Ши Лє захопив всю територію Молодшої Чжао та заснував власну династію Старшу Чжао. Винятком стало північно-західне князівство Лян, яке ще протягом 50-ти років зберігало незалежність.
Таким чином, внаслідок хунських завойовницьких походів в першій половині IV століття „Піднебесна” розкололася на північну хунську державу Старша Чжао, та південну державу, що управлялася китайською династією Східна Цзинь.
- Сянбійська держава Янь та тибетська династія Молодша Цінь
Хунська північно-китайська держава існувала недовго. Намагаючись зберегти свою владу, Ши Лє, повністю вирізав всю родину свого колишнього правителя Лю-Юаня, але так і не зміг закріпитися серед жорсткої ієрархії хунну. Після смерті засновника Старшої Чжао, його сини пересварилися за владу і ослаблена, політично нестабільна країна була захоплена монголами – сянбійцями.