КОНЦЕПЦІЇ ОСОБИСТОСТІ В СОЦІОЛОІЇ

1. 1.Марксизм - особистість суперечлива єдність об'єктивного і суб'єктивного. Вона одночасно суб'єкт і об'єкт суспільних відно­син і діяльності. Цей самий загальний підхід реалізується в більш конкретних соціологічних теоріях.Наприклад, особистість як суб'­єкт дії і спілкування розкривається в мотиваційно-потребнісній моде­лі особистості, розробленій Г.Зиммелем, М.Вебером, А.Мас­лоу й іншими. Звідси особистість має автономію (І.Кант), уміння володіти собою, розвинену самосвідомість і спроможність до не­ста­ндартної, творчої поведінки, що виходить за рамки запропо­нованої ролі.

2. Рольова теорія особистості з'являється у роботах Дж.Міда, Т.Парсонса, І.Кона й ін. Освоюючи соціальні ролі, особистість одержує уміння і навички, що стають її особистими характерис­тиками. Чим ширше рольовий репертуар, тим багатіша і різно­манітніша особистість.

3. Діспозиційна теорія особистості пов’язана з іменами Т. Знанец­кого,Ч.Томаса, Р.Мертона,П.Бурдьє,В.Ядова. Вона описує внутріш­ню складну структуру цінностей, переконань і установок, що виз­на­чає поведінку особистості.

Розглянемо трохи докладніше кожну теорію.

Особистість як суб'єкт дії вже аналізувався в багатьох лекціях курсу. Для розуміння механізму діалектичної взаємодії суб'єктних-об'єктних якостей особистості наведемо приклади.

Коли робітник точить деталь на верстаті, дружина готує обід для сім'ї, викладач пише текст лекції, вони спілкуються в той же час з іншими людьми, творцями технологій, авторами, своїми наставниками, іншими працівниками, що зробили попередню роботу, але опосеред­ковано.Взаємодія і взаємовплив людей відбувається не тільки вербаль­но (словами), але і через обмін думками, почуттями, матеріальними предметами, енергією, що служать утриманням і способом спілкування. Мовчання, гра, творчість, торгівля, дипломатія і бійка - це усі форми взає­модії, де особистості реалізують, виявляють свої якості суб'єкта і виступають об'єктом комунікації і дії інших людей.

Комунікацію можна розглядати як процес встановлення і зміни міжособистих зв'язків, а значить і тканини соціального життя. Він не зводиться до процесу прийому й обробки інформації, тому що тут не визначений суб'єктний компонент. У комунікації завжди беруть участь як мінімум дві особистості, хоч би через століття або відстані. Особистість у спілкуванні розвивається і змінюється завдяки таким меха­нізмам або стадіям спілкування (моя концепція):

Ø Взаємодія у формі контакту, обміну, інтеракції;

Ø Взаємовідносини у формі емоційно-особистих і ділових, процедури порівняння й оцінки себе з іншими;

Ø Взаєморозуміннязв'язане з виявленням подібності і виробітки спільності в оцінках, поглядах, цілях;

Ø Взаємовплив приводить до зміни поводження, внутрішньої структури і ментальних полів сенсу.

Мотиви зв'язані з реалізацією потреб, інтересами і ціннісними ідеалами.Тут перший підхід перегукується з третім. Але перших ціка-вить практична сторона. Мотив - конкретний, внутрішній побудник до дії, що визначає поводження особистості в конкретній життєвій си­туа­ції. Вінможе бути усвідомленим або ні. М.Федотов увів поняття «позамотиваційне» поводження, а Ф.Ніцше - «імморальна людина». Соц. дослідження малолітніх правопорушників підтвердили наявність такого феномена: не відхиляючи моралі суспільства, пояснити моти­ви своїх вчинків вони не можуть. Це прояв внутрішнього розриву відчу­женої нерефлексованої свідомості «розмитої особистості». У книзі «Три­­кутна людина» доводиться класифікація, у залежності від домінант­ної сфери: «Потребністна особистість», «Мотиваційна», «Цін­нісна особистість».

На систему потребі їхню класифікацію погляди розходяться. Потреби можна розглядати як переживання відчуття відсутності чого-небудь дуже важливого і необхідного для життя. Потреби лежать в основі мотивів і цілей. Потреби поділяють на базові (пер­винні) і вторинні, більш складні, а також на фізиологічні, матеріальні, соціальні і духовні, на реальні або уявні.

А.Маслоу виділив 5 рівнів потреб, у міру задоволення нижчих рівнів виникають більш складні потреби. (Див. Мал. 5)

Мал. 5 Само-

реалізація

Усвідомлення свого

місця, оцінка та самооцінка

Приналежність, статус, повага,

любов, визнання.

Безпека і збереженість, особистий простір,

впевненість в теперішньому та майбутньому.

Фізиологічні потреби життєзабезпечення

(їжа, дах, одяг, питна вода).

За Маслоу і Марксом первинними є матеріальні, фізиологічні потреби. Тільки коли вони задоволені, виникають інші потреби. Але є й інша думка. Е.Фромм («Духовна сутність людини», «Бути або мати») і В.Франкл («Людина в пошуках смислу») думають, що на всіх рівнях існують (соціальному і духовному) первинні та вторинні більш складні потреби. Цікаву схему регуляції поводження особистості запропо­нував Н.Калінаускас, з'єднавши потреби, страхи і територіальну проек­цію самореалізації особистості, пошук свого місця у світі, товаристві, природі.

Розуміюча соціологія(Вебер, Гадамер, Шюц), соціологія моря прагне збагнути особистість у єдності трьох граней: внутрішній (інти­мно­-особистій), певно-практичній (мотиви і вчинки), а на основі пер­ших двох – як синтез життєвих екзистенцій, деяка сукупність, що, інтегруючись,створює соціальні феномени, які можна вивчати й аналі-зувати і розглядати як об'єктивні. Однак люди - продукт взаємодії і спілкування. Як писав М.Бубер: «Можна сказати, що люди створюють один одного, без тебе немає мене…»

Для Ю. Хабермаса,особистість як автор автономних життєвих проектів виступає важливою складовою творення і перетворення соціу­му. Це, втім, не означає, що сутність і наслідки інтеракцій мож­на звести лише до задумів і рішень учасників комунікацій. Ситуація дії ніколи цілковито не підпорядкована акторам, за межами контролю перебувають також чинники, що зумовили и виникнення, і можливі конфлікти, і неочікувані наслідки дій.

РОЛЬОВА ТЕОРІЯ ОСОБИСТОСТІтакож розглядалася в ході вивчення соціології. У аналізі соц.структури і первинних груп, ми говорили, що поводження особистості описується двома параметрами: «соціальний статус» і «соціальна роль», що задана цим статусом. Кожна людина займає в соц.структурі декілька позицій, кожна з яких зв'язана з визначеними правами й обов'язками, що і називають стату­сом. Людина може мати декілька статусів і ролей: мусульманин, професор, батько чотирьох дітей. Але один із них головний або інтегральний. Він визначає його положення в суспільстві.Або головний статус зв'язаний із його посадою або професією (бізнесмен, шоумен, продавець) або етнічною приналежністю (фін, німець, китаєць). Соціальний статус виявляється у вигляді, промові, одягу, манері поводження і спілкування, місці проживання й інших соціальних ознаках (форма, знаки розходження, нагороди) а також, внутрішній структурі (професійні якості і деформації, світогляд і моральні принципи). Згадаємо розходження уродженого, приписуваного і придбаного статусів.

Соціальна роль - сукупність дій і відношень, яких повинний притримуватися людина, що займає визначений статус. Як писав І.С.Кон: Роль-є "функція, зразок поведінки, нормативно схвалений, якого сподіваються від кожного, хто займає дане становище". Сукупність ролей зв'язану з конкретним статусом називають «рольовим набором». Наприклад, статус «студент» передбочає запис на лекціях, активність на практичних заняттях, вчасну здачу іспитів і заліків, індивідуальні контакти з викладачами і співучнями, особистий ріст, самоосвіту, участь у громадському житті інституту, заняття спортом, культурні заходи і розваги у вільний час. Є ролі інституційні (студент, викладач, декан), є конвенціальні (ми-друзі).

Парсонс підкреслював, що на взаємовідносини й оцінки людьей впливають «рольові чекання» і «рольове виконання». Якщо вони істотно не збігаються, можуть виникати «рольові конфлікти». Наскільки успішно конкретний індивід справляється з роллю, індивідуально ії інтерпретуючи, внеском особистих якостей, умінь, розуміння, інтересів і установок,- усі впливає на виконання ролі.

Можна доповнити формулу успіху, запропоновану А.Ейнштейном з моїм додатком:

Рівень прагнення особистості.

Групові УСПІХ = чекання

Рівень можливостей особистості.

Цікава позиція одного з провідних сучасних тео­ретиків цього напряму П.Бергера. Не випадково розділ у його "Запрошенні до соціології", в якому висвітлено соціологічні погляди на особистість, має назву "Суспільство в людині". По­рівнюючи, здавалося б, зовсім далекі соціологічні підходи, якими є рольова теорія і соціологія знання, він доводить, що стосовно особистості вони мають багато спільного, бо репре­зентують саме соціологічний погляд на особистість, який, на думку Бергера, куди радикальніший за психологічний, позаяк ставить під сумнів припущення щодо незмінності її особистості. "З соціологічного погляду, - пише він, - соціальна особистість уже не є заданою сталою сутністю, що переходить від однієї ситуації до іншої. Це, рад­ше, процес постійного народження і перенародження в кожній соціальній ситуації, перевитий тонкою ниткою пам'яті.... Тому в межах соціологічного міркування на питання "хто є "реаль­ний " індивід у цьому калейдоскопі ролей та ідентичностей " можна відповісти лише переліком ситуацій, причому в одних він - одне, а в інших - інше" (Бергер, 1995).

Диспозиційна теорія особистості. Під впливом макро і мікро середовища, в процесі соціалізації в особистості виробляється деяка ДИСПОЗИЦІЙНА СТРУКТУРА. За своім змістом вона близька до поняття «габбитус» П.Бурдьє (навичка, схильність, що визначає вибір сприйняття і поводження особистості в даних запропонованих умовах). Аналогічно військовому терміну «диспозиція»= взаєморозміщення, ця структура вибудовує взаєморозположення і взаємовплив якісно різних внутрішніх систем особистості, кожна з яких має свої функції, структуру і механізми змін.

Диспозиція поділяється на:

Ø Вищі елементи, куди відносять загальну концепцію життя (зміст, цілі), світоглядні погляди (знання) і систему цінностей; узагальнені уявлення, соціальні установки і реакції (оцінки) на типові соціальні ситуації й об'єкти, ситуаційні соціальні установки в конкретному предметному і соціальному середовищі.

Ø Середні елементи, включають групові стереотипи, навички, моделі поводження і спілкування, що виробляються як результат колишнього досвіду, комунікацій з іншими людьми, виховання, професійного досвіду і інше ( моя концепція).

Ø Нижчи елементивключають сітуаційні моделі поведінки, поведін­ку в окремих сферах (навчальній аудиторії або на дискоте-ці) або у певной сітауції (спонтанні реакції).

Ці структури відносно автономні і їх компоненти можуть бути не сумісними але це не заважає людині поводитися відповідно кожному з них і не відчувати дісгармонії.

П.Бурдьє підкреслював, що форми взаємодії обумовлені об'єкт­и- в­ними структурами, які породжують схильності взаємодіючих агентів. Структури ж наказують акторам їхні відносні позиції в процесі взаємодії. У пояснення можна привести висловлення Лейбніца (1866 р.): «Уявіть двоє годинників, що показують час цілком однаково. Це може відбутися в трьох випадках: а) результат взаємовпливу; б) умілий фахівець для постійного настроювання і синхронізації; в) зроблені го­дин­ники з такою точністю і мистецтвом, щоб бути упевненим у їх­ньому наступному збігу...». Люди не годинники, розбіжності в їхніх діях неминучі.

Якщо в оркестрі не буде диригента, у компанії лідера, в організації керівника, - не буде злагодженої спільної роботи тривалий час. Але це не означає, що оркестр без диригента зовсім не може грати співзвучно. Поводження членів однієї соціальної групи в диференцій­ованному суспільстві збігається в значній мірі, частіше і краще, ніж коли свідомо і штучно координувати їхні дії. Оскільки, слідуючи, своїм внутрішнім спонуканням, «кожний збігається з кожним». Навички, схильності, сформовані середовищем, структурами дитинства, створю­ють «уписування в загальну справу (тіло) історії, хоча люди діють автоматично і рефлекторно. Поправки і регуляції, свідомо внесені акторами й агентами (вчителі, батьки, менеджери, сама особистість), припускають володіння загальним КОДОМ (подібно коду на дверях під'їзду), який подібно розуміється і діє на «габбитус» як сигнал або стимул запуску моделі поводження. Мобілізація колективу буде невдалою, якщо не буде мінімального збігу Агента, що мобілізує, (пророк, лідер, директор) і схильності тих, хто в його промовах і вчинках упізнає себе.ІДЕНТИФІКАЦІЯ є пояснення секретів групового й індивідуального впливу.

Ще один приклад. К.Маркс підкреслював, що власність ПРИ­ВЛАСНЮЄ хазяїна, приймаючи форму структури (спонукаючої прак­тиці у П. Бурдьє), що відповідає її логіки і її вимогам. Хазяїн змушений поводитися так, а не інакше. Аналогічно, посада диктує поведінку і змінює або придушує особистісні риси їй не відповідні (ректор, президент фірми, король...). «Власник, що успадковує маєток, належить землі», вона його успадковує тією ж мірою, як і він її. Гегель підкреслював, що рабовласник залежить від своїх рабів не менше, ніж вони від нього. Особистість капіталіста - є персоніфікація його капіталу (згадаємо американське питання : «Скільки ти коштуєш?»).

Ототожнення особистості з головною роллю або статусом, розчинення в ній - є проблема втрати індивідуальності. (Про це див. Е.Фромм у книзі “Бути або мати?”). «Лікар, парафіянин лютеранської церкви, чоловік, старший син» - це одна людина але люди спілкуються і сприймають нас через наші соціальні ролі, із їхніми привілеями й обов'язками. Згадайте будь-яку процедуру знайомства: «Я -....» на відносини впливають посади, професія, головні ролі, соціальні харак­теристики, а не особисті якості. За допомогою спеціальних соціальних процедур інституціональні розходження між особистостями стають природними розходженнями, у ході соціалізації вони втуляються в на­ші душі і плоть, стають переконаннями. «Людина в мундирі, футлярі» (А.Чехов) не може його зняти. Маска (Н.Бердяєв) стає внутрішнім «Я» особистості (професійні деформації). Соціальні інститути живуть доти, поки вони об'єкти­вуються не тільки в речах, способах, методах, створю­ючи поле діяльності соціальним агентам, але й у тілах, розумах, створюючи «габбітус» і диспозиції,схильність виконувати,підкорятися, відповідати об'єктивним вимогам цього поля практик і структур.

Формується особистий стиль, індивідуальні відхилення, своєрід­ність у рамках типових соціальних траєкторій (алей). Кожний систе­матично робить вибори (добір) місць, осіб, подій, інформації, моделей дії на основі раніше виробленої схильності (диспозицій), захищаючи себе від криз і критичних нападок. Одна з причин відхилення студентів від серйозного вивчення гуманітарних дисциплін - численні штампи і стерео­типи минулих часів, засвоєні ними некритично, автоматизм по­ведінки і мислення без усвідомлення довгострокових наслідків. Відхи­лення відбуваються усвідомлено і не усвідомлено. Наприклад, просто­рова сегрегація етнічних груп - внутрішня і зовнішня. Стратегічні наміри агентів (Життєвий сценарій), іх прагнення захистити від пога-ного впливу, зберегти від помилок, допомогти освоїти, упізнати,- мо­жуть бути успішними або ні. Але саме вони забезпечують відтворення структур соціального середовища і спадкоємність поколінь, до котрого нові покоління вже пристосовані. Парадокс: відбираючи інформацію, щоб захиститися від небажаного, людина приходить до протилежних резуль­татів. Тому відтворення не заперечить новаторству.

Можна згадати висловлення Е. Дюркгейма: «З того, що соціаль­ні вірування і звичаї проникають у нас ззовні, не випливає, що ми їх пасивно сприймаємо, не піддаючи змінам. Осмисліюючи колективні інститути, люди пристосовують їх до себе. Ми їх індивідуалізуваємо, відзначаємо так чи інакше своєю міткою. »

Отже, порівняно з Мідом, який пред­ставив внутрішню структуру особис­тості за допомогою взає­модії "Я" та "те" з акцентом на значенні "те" в організації соціальних взаємодій, сучасні соціологинаголошують пріори­тет­ну значущість "Я". Не випадково процес виробництва розглядається постмодерністами не лише як виробництво матеріальних благ і послуг, а й як творення креативної особистості. При цьому в центр дослідницької уваги потрапляють не суб'єкт-об'єктні, а суб'єкт-суб'єктні відносини як основна форма соціальних 'зв'язків у третьому тисячолітті (Роstеr,1966). Умирає суб’єкт організованого модерну, іден­тичність якого визначалася системою соціальних ролей та очі­кувань, відроджується суб'єкт, ідентичність якого є предме­том власного вибору, який у суспільстві модерну був, радше, привілеєм еліти. На думку постмо­дерністів, деконвенціоналізація соціальних практик розширює соціаль­ний простір для творчого конструювання ідентичності, хоча це автома­тично й не сприяє зростанню здатності індивіда до такої діяльності та свідомої орієнтації на неї (Wagпеr, 1994).