ТЕРІТОРІАЛЬНІ СПІЛЬНОТИ.
Ий тип взаємодії людей із природою - розміщення (поселен-ня) у природі. Ці процеси протікали більш вільно і стихійно, але вони також мають свої історичні особливості і закономірності. На базі поселень утворяться територіально-поселенські спільноти людей.
Им типом такої взаємодії є праця, економічна діяльність. Праця – перетворювальна діяльність людей, являє собою «обмін із природою речовиною й енергією» (К.Маркс), в результаті чого виникає
Лекція 6. СОЦІАЛЬНА ЕКОЛОГІЯ - ПОСЕЛЕНСЬКІ СПІЛЬНОТИ.
- Предмет і проблематика соціальної єкології. Поняття «життєве середовище», «якість життя» : характеристики та показники.
- Типи поселень, їхній взаємовплив і історія.
- Соціологія міст. Урбанізація і її соціальні наслідки.
- Міграції - їхні причини, закономірності і наслідки.
Соціальна екологія - окрема галузь у соціології (деякі вважають її самостійним науковим напрямком). Вона вивчає закономірності взаємодії природи і суспільства, зберігання і захисту умов буття людини (як природних,так і соціальних). Тому її проблематика відрізняється від власне екології, де мова йде тільки про біологічні процеси, захист природи від людини. Соціальна екологія - це спроба зберегти людство від самого себе.
Можна виділити два типи взаємодії людини з природою:
«штучне середовище» або «друга, олюднена природа» - Архо-техно-сфера:будинки, комунікації, системи доріг, енергетичних мереж, устаткування, технічні системи. Праця є об'єктом керування і цілеспря-мованого розвитку. Цьому буде присвячена наступна лекція.
Обидва типи взаємодії зв'язані один з одним.
У соціальній екології виділяють різні рівні аналізу процесів і рішення проблем взаємодії з природою: локальний (саме поселення), районний, регіональний, національний і глобальний.
Соціологія регіонів- вивчає закономірності територіальної організації соціального життя і планомірної зміни соціального вигляду регіонів.Соціальний вигляд регіону відбиває,по-перше, територіальна своєрідність природної, матеріальної й економічної бази соці-альних стосунків.По - друге, демографічні, етнічні, господарські особливості населення, що проживає на території регіону. Через неоднорідності складу населення і народногосподарського комплексу різних регіонів виникла необхідність у появі такого напрямку в соціології. Його задача- обгрунтувати шляхи і форми відносно рівних ( і безпечних для життя і здоров'я населення) соціальних умов проживання і розвитку у різних регіонах країни. Що припускає вивчення історичних,природно-кліматичних,культурних,соціально-економічних і тощо особливостей того або іншого регіону, також потреб і життєвих планів населення, перспектив і прогнозів розвитку регіону. Включає пошук шляхів оптимізації техніко-економічних, соціо-культурних і природно-захисних програм подальшого розвитку. Програми і плани соціального розвитку регіону повинні бути засновані на серйозних дослідженнях не тільки технологів, екологів, архітекторів, але і соціологів. Основна задача гармонизувати інтереси терріторіальних спільнот с інтересами розвитку регіона як цілого, а також інтереси розвитку регіонів з інтересами держави.
Показникияки допомагають встановити межи регіонів таки:
1. Істория кожної терріторіальної громади.
2. Рівень соціального розвитку
3. Єкономични умови та структура
4. Соцальний склад населення
5. Природні умови та богатства
Це актуально для України сьогодня, бо плануєтся Адмініст-ративна реформа , та перерозподід граніц регіонів з наданням їм більш повноважень по самоуправлінню.
Сучасний етап взаємовідносин суспільств і природи зв'язаний із посиленням техногенного «тиску» на природне середовище, інтенсивності, концентрації виробництв і росту поселень (великих). Зміни настільки колосальні, що «штучне» середовище домінує над природним, а урбанізовані зони розрослись, майже поглинувши незайману природу.
Зміни йдуть практично на всіх рівнях : власної території (села, селища, міста); ареалу, що примикає (поглинання приміських зон, агломерати на багато кілометрів, злиття адміністративних меж); урбанізація сільської місцевості і вільного простору між поселеннями (лінії електропередач, рекламні щити, сервіс ,дороги, трубопроводи, залізнична полотнина і т.д.). Звідси роздроблення і зміна природних ландшафтів (їхній вид, грунт, рослинність, водойми), скорочення розмірів незайманої природи, клаптевий характер сільського пейзажу, зростають контакти і міграції «село-місто».
Поняття «життєве середовище» - ширше, ніж поняття «природне» або « навколишнє середовище». Життєве середовищевключає природні, технічні, архітектурні, національно-психологічні, соціо-культурні характеристики і чинники. Зберігання сприятливого і безпечного життєвого середовища - задача усіх, хто займається будівництвом, плануванням і розвитком людських поселень.
Представники чиказької школи соціальної екології Л.Козер і Р.Парк, вважали неминучим протиріччя і конфлікти між природним і соціальним середовищем, а також боротьбу інтересів між соціальними групами і спільностями за кращі умови життя, але вони розробляли технології мирного врегулювання цих конфліктів, нейтралізацію негативних тенденцій і використання позитивної енергії конфліктів на благо розвитку співтовариства і соціуму .
Сприйняття життєвого середовища і його оцінки лежать в основі поведінки і мотивації наступної дії особистостей і соціальних груп. Польський вчений М. Черноушек у роботі «Психологія життєвого середовища» відзначав, що життєве середовище виконує наступні функції:
1. Є джерелом інформації для людини, допомагаючи передбачати події і приймати рішення (будувати плани), а також зв'язувати дії індивіда з діями соціальних груп.
2. Виступає ареною (полем, сценою) реализації сил і можливостей. Тут людина або група впливають на середовище, змінюючи його.
3. Зворотній зв'язок - історично сформоване середовище впливає і диктує моделі поведінки, світогляд особистості, формуючи культуру, смаки і навички людей. («габітус» П.Бурдьє)
При сприйнятті середовища сучасні люди використовують готові схеми і кліше, те, що називається «ТОЧКА (КУТ) ЗОРУ». Вона ВІДБИВАЄ ОСОБИСТИЙ І СОЦІАЛЬНИЙ ЖИТТЄВИЙ ДОСВІД, СОЦІАЛЬНИЙ СТАН І СТОСУНКИ (ПЕРЕКРУЧЕНЕ СПРИЙНЯТ-ТЯ) СУБ'ЄКТА до середовища. Ці судження й оцінки стосуються переваг міського або сільського життя, судження про різні соціальні групи (забобони, стереотипи - національні, класові, культурні),про суспільство, в якому вони живуть. Наприклад, заміські будинки «нових» багачів лише в їхній свідомості нагадують замки, на ділі вони відтворюють барачне або камерне мислення своїх власників.
Сприйняття будь-якого середовища будується по схемі МИ - ВОНИ,СВОЄ - ЧУЖЕ,БАТЬКІВЩИНА - ЧУЖИНА,ЦЕНТР – ПЕРЕ-ФЕРІЯ.Останнє кліше найбільш універсальне.Будь-яка людина ставить себе в центр і судить про події, думкою окреслюючи коло з тієї точки, на якій вона стоїть (у соціальному просторі, у культурному розвитку). Це і називають кругозір особистості (наскільки далеко вона бачить, як широко здатна мислити).
Центр будь-якого рівня має особливу цінність, його переваги реальні або приписувані. Особлива цінність і значення центру зв'язанї з розміщенням там найбільш важливих стратегічних, соціальних і куль-турних об'єктів, органів керування. Звідси нерівність можливостей про-живучих у центрі і на околиці. Хоча житло може бути менше комфор-табельним, а рівень життя дорожчим, але житель центру сприймається як володіючий особливими можливостями і перевагами (престижно) в очах інших жителів ( тому ціна на квартири вище). Стереотипи всі ви-никають під впливом дитячих вражень, оточення, сім'ї, впливу школи, ЗМІ, мистецтва, реклами. Виховує і саме середовище (воно несе не тільки інформацію, але й оцінки, цінності, преваги, поняття «норми» і «природності»). Марк Захаров з гіркотою писав, що низькі естетичні смаки і дурні навички закономірні в дітей, що виросли в обшарпаних під'їздах із матюками на стінах, у покручених ліфтах, подвір’ях, заси-паних сміттям, гаслах комунізму, множині пам'ятників керівникам, усі на одну особу і стилістику. А також впливає приклад батьківського поведінка в побуті і на дозвіллі.
Довгий час, у тому числі в архітектурі і будівництві, панував функціональний прагматичний підхід до життєвого середовища,якийігнорував соціальні і психологічні механізми його впливу на людей, які живуть у ньомуТак були перекручені культурно-історичні параметри поселень, виникло більшість сучасних соціальних, екологічних проблем, відбулося відчуження особистості від середовища- вона його не сприймає як свою бажану територію.
Англійський архітектор Пітер Сміт у роботі «Динаміка урбанізму» відзначає, що 90% архітектурного й урбанізованого середо-вища, в силу відчуженості, сприймається сублімовано (несвідомо витискається), особливо це стосується негативних вражень:старі стіни, зміна вивісок на магазинах, плями на шпалерах, рекламні плакати. Більшість людей на них не зауважує і не може відтворити. Але враження, потрапляючи в підсвідомість, впливають на почуття і поводження індивідів.
Життєве середовище завжди структуроване:країна, округ (область, регіон), повіт , сільський район, місто , селище, село, хутір, район міста, мікрорайон, квартал, вулиця, двір, будинок, робоче місце, місце відпочинку. Саме дані елементи підлягають оцінюванню, вони впливають і виховують. До кожного з них люди пред'являють визна-чені вимоги й оцінюють їхні якості на основі соціальних життєвих стандартів становища. Поліпшення загальної економічної і соціальної ситуації в більшій системі поліпшує положення в меншій, але не відразу. І навпаки: в стані кризи занепад в елементах системи відбувається не одночасно і з різними наслідками, багато в чому це залежить від місцевих органів самоврядування, активності і культури населення. Зміни в життєвому середовищі призводять до зміни у вимогах і стандартах якості життя і типу забудови: бараки, комуналки –сталінки, хрущовки, тепер і висотки вже застаріли. Перша іноземну делегацію на ж/м Перемога запитала «будинки бідних ми бачили, але де живе ваша еліта?». Цікаво, яку частину простору особистість сприймає «своєю» - батьківщина або місце існування до кінця життя або тимчасове перебування, місце роботи.
Життєвий простір із погляду соціальної екології є цілісним тільки в зв'язку з діяльністю людей, із реалізацією їхніх життєвих планів, спрямованістю і мріями, втіленими в матеріально -об'єктивних просторових формах з обліком особливостей епохи, моди, етносу й ін. Наприклад: «Мій дім- моя фортеця», «треба побудувати будинок, посадити дерево, виховати сина» або «Межа мого світу - це межа моєї мови» (Л. Вітгенштейн) , «Наш будинок -Росія», «Ми -діти світу», «Земля –наш будинок»……
Характеристики життєвого середовища.Життєве середовище може бути перенасиченим стреси або порожнім фобії (порожнього або замкнутого простору), різноманітним (із погля-
ду глядацької і звукової інформації ) і одноманітним, монотонним
нудьга. Все це стосується пейзажу, архітектури, комунікації, пропаганди, робочого місця. Люди шукають розмаїтості, але не над-мірної, інакше - загроза притуплення порога сприйняття і переживань (діти з 3-4 років, виховані на комп'ютерних іграх і телевізійних триле-рах і стрілялках, - позбавлені емпатіі).
Крім того, на оцінки, навички і смаки впливають сприйняття, професія, походження й особистий досвід, тому вони стратифіковані, існують загальні вимоги до життєвого середовища:
Ø Безпека, захищеність у широкому розумінні (так з'явилися перші поселення);
Ø Зручність, комфорт, приємність - задоволення від середовища;
Ø Краса (естетичні вимоги).
Безумовно, вони стратифіціровані, тобто модифікуються і наповнюються різним змістом і критеріями в різних соціальних, демографічних і етнічних групах.
Інтегральною характеристикою життєвого середовища єпонят-тя «Якість життя», - що відбиває можливості, які те або інше життєве середовище (поселення, країна) дає особистості для її життя і розвитку.ООН прийнята оцінка розвитку країн за показ-ником Індексу людського розвитку, куди входить рівень освіти, охорони здоров'я, соціального захисту, безробіття, споживання, відпочинку і т.д. (декілька десятків показників).
Якість життя оцінюється за численними параметрами як дослідниками, так і простими громадянами. Останні результати своїх оцінок втілюють у поведінкове прагнення до закріплення або міграції в даному середовищі. Сучасні установки соціального планування розраховані на стандартного середнього споживача і не враховують тенденції якісної диференціації способу життя малих соціальних груп, які проживають пліч-о-пліч один з одним. Наші політики продовжують керуватися «Афінською хартією» (1928 р.), що висунула три виміри головних сфер життя людини -праця, побут і відпочинок.У дійсності споживач сучасного житла виявився набагато складніше усереднених уявлень, а коло його інтересів набагато багатше, поведін-ка менш передбачена, соціальний статус більш різноманітний, і його важко визначити. Архаїчне середовище, у якому люди розвивалися багато століть, виявилося більш привабливим, ніж сучасне, урбанізоване і типове, яке місцева влада пропонує людям у вигляді єдино можливої моделі його благополуччя й удосконалювання.
ТИПИ ПОСЕЛЕНЬ І СОЦІАЛЬНО-
На лекції з соціальної структури ми вже розглядалипоняття «соціальна спільнота» - група людей, об'єднаних конкретними ознаками. Сьогодні познайомимося ще з одним таким об'єднанням.
Соціологія розселення - вивчає кореляції між соціальним розвитком людей і їхнім місцем в системі розселення. Розселення- розподіл поселень по населеній території, розподіл населення по поселеннях і розміщення людей у межах поселення.
Розселення зумовлене розвитком продуктивних сил (стосунки «суспільство-природа») і характером соціальних відношень («сус-пільство-людина»). Розселення стає соціологічною категорією в силу трьох причин :
1. До визначеного історичного часу воно носить диференційований характер (люді селяться свєю соціальної сттратою “серед своїх”).
2. Чинники соціально-економічного розвитку детермінують функціонування розселення як сукупності територіально локалізованих поселень.
3. Поєднання людей і вищезгаданих умов у тих або інших поселеннях стає передумовою їхнього об'єднання в соціальні спільноти особливого роду, а значить і в предмет соціології.
Соціально-територіальні спільноти - це сукупності людей, об'єднаних об'єктивною єдністю відношення до конкретної господарсько - освоєної території. Самі люди можуть усвідомлювати або не усвідомлювати ( не мати почуття) приналежність і спільність за даною ознакою.
Поселенські спільноти, на відміну від професійних або етніч-них мають тільки одну загальну ознаку - місце проживання. Всі інші параметри включають їх в інші стратифікаційні групи. Тим самим, поселенські спільноти можуть бути більш –менш однорідними чи різнорідними (гетерогенними) у соціальному розумінні, подібно суспільству в цілому. Вони складаються із різних вікових, професійних,етнічних,соціальних,культурних груп. Тому структура народо- населеннякраїни або селища описується за пропорціями тих або інших груп і тенденціями їхньої мобільності.
Дослідник великих міст Шнорре (1973) додав ще одну важливу ознаку для поселенських спільнот: «члени цієї спільноти залежать один від одного в повсякденному житті (сусіди, глядачі, покупці, учасники вуличного руху) і здійснюють багато видів діяльності, задовольняючи свої потреби і потреби інших членів спільноти». Втім це занадто широке визначення, до нього можна віднести сім΄ю або комуну. Хоча комуна або громада (релігійна, етнічна, територіаль-на) - теж селиться і діє на визначеній території, навіть якщо вона постійно мігрує .
Виділяють такі типи поселень:місто (велике середнє, мале), селище (проміжна стадія) і сільський район (село, хутір, ферма), а також передмістя. У СРСР був ще такий симбіозний кентавр, як «селище міського типу». Всі поселення розрізняються за розміром, віком, історією, кількістю жителів, роду основних занять і способом життя.
При порівнянні поселень насамперед порівнюють такі показники, як «кількість населення».Кількість жителів на визначену площу території. Наприклад, м. Дніпропетровськ по загальній площі тільки в 2 рази був менше м. Москви в кінці 1980-хрг.м.,а по кількості населення в 8 разів менше. Найбільше місто планети - Мехіко -20 млн. жителів.
Крім того, соціологи розрізняють фізичну кількість (скупченість людей у визначеному місці вище визначеної межі - квартира, транспорт, робоче місце викликають скандали і стреси) та «особисту» і соціальну близькість, дистанцію у стосунках(шкала Бордгауса) - прагнення до відокремлення й індивідуальної інтимності, автономії особистого життя як тенденція останніх десятиліть.
Крім того, розглядають морально-духовну близькість(символічна єдність, солідарність і співпричетність) у сім'ї, у колективі, у сусідських зв'язках, у суспільстві, що допомагає об'єднанню і зімкненню, високому ступеню взаємодопомоги. Можно виделяти солідарні,сгуртовани громади і більш відчужденни.
Наступний показник - вік поселення. Старі поселення впливають через культурно-історичні чинники на стиль життя жителів, на плани розвитку і реконструкції, задаючи темп і стиль контактів, створюючи неповторну атмосферу - села або міста. Програма ЮНЕСКО спрямована на зберігання міст , що представляють цінність для світової культури, міста - пам'ятники, заповідні етнографічні зони. (В Україні -Львів). Але тут виникають нові проблеми - фінансування реконструкції, і дилема екологічна - зберігаючи неповторний колорит, зробити поселення зручним і комфортним для жителів і туристів із погляду сучасних критеріїв.
К показникам для порівняння типів поселень також використовують таки індикатори:
v Демографічна та етнічна структура населення
v Структура зайнятості та професійна структура населення
v Ритм життя
v Тип застройки та архітектура
v Характер взаємин та повединки
v Инфроструктура: соц-культ-побут-транспорт
v Доминуючи види дозвілля
v Спосіб життя та кульура мешканців
Існує цікавий метод - соціокультурна реконструкція колишніх епох даного поселення на основі історичних документів і предметів мистецтва. Вивчення і передача новим поколінням жителів традицій, навичок, обрядів його жителів через культурно-історичні товариства, систему утворення і музейно - видавничу діяльність. Краєзнавчі музеї повинні бути в будь-якому місці.
Головний предмет вивчення соціолога - спосіб життя і культура жителів того або іншого поселення у дійсному і минулому. Вони істотно відрізняються в племені мисливців або збирачів, що мігрують у визначеному кліматичному ареалі, жителів давньоруських міст, сучасного карпатського села або жителів мегаполісів (Токіо, Лондон, Нью-Йорк, Москва). Тому розрізняють соціологію міста і села, міську і сільську культуру. Відкремлення міста від села було пов'язано з третім історичним кроком у системі соціального поділу видів трудової діяльності : сільської праці від ремісничої і розумової від фізичної і появою перших міст-держав. Місця спочатку були центрами керування,торговлі та освіти,але більшість поселеннь були сільскі. Перевга міст над селами за кількосттю мешканців була пов’язана з індустріалізацією.