ІДЕОЛОГІЯ ЕНВАЙРОНМЕНТАЛІЗМУ

ІДЕОЛОГІЯ ФЕМІНІЗМУ

Фемінізм – це ідеологія, першоджерела якої полягають у лібералізмі і котра захищає і намагається розширити права жінок. Автором поняття “фемінізм” вважається французький філософ і економіст Ш.Фур’є. Феміністичний рух набуває різного спрямування залежно від епохи і проблем, які залишаються нерозв’язаними в суспільстві без жіночої участі.

Напрямки фемінізму:

- Боротьба за надання жінкам виборчих прав та права рівного доступу до освіти (початок ХХ ст..);

- Національне відродження.

У країнах Східної Європи на фемінізм дивляться як на рух “розжирілих” жінок середнього класу, які здобули вищу освіту, ніде не працюють і тому мають забагато вільного часу. У США фемінізм розглядають як рух “революціонерок”, що відкидають усталені норми та звичаї щодо сім’ї і ролі в ній жінок й прагнуть невідомо чого.

Фемінізм – це рух жінок за людські права. Його основна ідея полягає в тому, щоб створити можливість для жінок прожити життя у згоді зі своїми бажаннями, домогтися, щоб їх трактували як рівноправних членів суспільства на роботі, удома й у політиці, а не поводилися, як із власністю, вирішуючи все за них.

Енвайронменталізм – це нова ідеологія і новий рух, що зародилися у другій пол. ХХ ст.., коли сформувалося розуміння, що бездумно “брати від природи” людина може не безкінечно. Протягом 1960-х років по всьому світу виникли партії і рухи “зелених”, які висунули як пріоритетне завдання збереження і поліпшення природного довкілля. Це вимога поміркованих “світло-зелених”. Радикальніше налаштовані “темно-зелені” вимагають кардинально змінити спрямування сучасної цивілізації, відмовитися від споживацтва й економічного зростання як головної мети урядів, змінити спосіб життя.

ІДЕОЛОГІЯ АНАРХІЗМУ

Анархізм – це ідейно-політична течія, яка проголошує своєю метою знищення держави й заміну будь-яких форм примусової влади вільною і добровільною асоціацією громадян.

Анархізм не є цілісною ідейно-політичною течією. Залежно від відмінностей у підходах його прихильників до питання про шляхи досягнення проголошених цілей у ньому розрізняють кілька основних напрямів.

Напрями анархізму:

- анархо-індивідуалізм (в його основу покладена ідея німецького філософа Макса Штірнера про абсолютну свободу індивіда, який у своїх бажаннях і вчинках не має бути пов’язаним ні релігійними догмами, ні нормами права й моралі. Заперечуючи державу, М.Штірнер зводив соціальну організацію суспільства до спілки егоїстів, метою якої було б налагодження обміну товарами між незалежними виробниками на основі взаємної поваги. Ці ідеї були розвинуті французом П’єром Прудоном, який вважав можливим ліквідувати експлуатацію через реформи системи товарообігу, заперечуючи при цьому революційне насильство як засіб перебудови суспільства);

- анархо-комунізм (його найвідомішими теоретиками були Михайло Бакунін і Петро Кропоткін. Бакунін вважав, що держава у будь-якій формі є знаряддям гноблення мас, а тому виступав за її повне знищення революційним шляхом. Заперечуючи державність як таку, він висловлювався як проти участі робітників у парламентських виборах і в діяльності будь-яких представницьких органів влади, так і проти марксистського вчення про диктатуру пролетаріату. Нездійсненність диктатури пролетаріату пояснював тим, що увесь робітничий клас одночасно бути диктатором не зможе. “Диктатура пролетаріату” поступово виявиться владою меншості, яка відстоюватиме не загальнонародні, а власні інтереси. В основу свого вчення П.Кропоткін поклав сформульований ним “біологічний закон взаємної допомоги”, який визначає нібито природне прагнення людей до співпраці, а не до боротьби між собою. На основі добровільно укладеної між об’єднаннями людей угоди буде створена федерація, як суспільство “вільного комунізму”. Перехід до федерації вільних комун, які ґрунтуються на комуністичних засадах виробництва і розподілу, можливий лише через революційне руйнування всього того, що розз’єднує людей, насамперед приватної власності і держави;

- анархо-синдикалізм (ставить за мету знищення капіталістичного ладу за допомогою революційної боротьби профспілок. Виходячи з того, що основною функцією буржуазної держави є захист інтересів привілейованих верств суспільства, боротьба з нею розглядається як головна складова процесу руйнування капіталістичного ладу, рушійною силою якого має бути не політична організація робітничого класу – партія, а економічна – профспілки).