ПОЛІТИЧНІ ПОГЛЯДИ МИСЛИТЕЛІВ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ

Заратустра(VІІІ ст.. до н.е. засновник зороастризму – міфологічних уявлень стародавніх персів):

- у центрі його вчення – боротьба добра і зла;

- держава має бути земним втіленням небесного царства;

- монарх має насаджувати добро, боротися проти зла в державі;

- при владі мають бути найдоброчесніші люди;

- закликав до взаємної любові, прощення, миру.

Будда(563-483 рр. до н.е.; збірник “Дігха Нікайя”):

- його вчення зосереджено на особі, яку необхідно позбавити від постійних страждань;

- заперечував теорію божественного походження каст і царської влади;

- пропонував людям відмовитися від бажань і пристрастей, зробити своє життя непідвладним впливу середовища.

Конфуцій(551-479 рр. до н.е.; “Бесіди та висловлювання”; розвинув патріархальну теорію походження держави):

- розглядав державу як велику сім’ю, де влада імператора уподібнювалася владі батька, а відносини між володарем і підданим розглядалися як відносини між старшими і молодшими членами сім’ї, а благо народу було основною метою державної адміністрації;

- правитель повинен мати шляхетне походження і піклуватися про достаток народу, захищати його зброєю і виховувати;

- народ повинен був би проявляти шанобливість до правителя, беззастережно виконувати його накази;

- визнавав нерівність людей, наголошуючи, що “темні люди” мають підпорядковуватися “благородним”;

- виступав за аристократичну форму правління, при якій народ усувався від влади;

- був прихильником ненасильницьких методів правління, відкидав бунти, війни, завойовницькі походи;

- скептично ставився до спроб управління за допомогою законів, які базуються на покараннях, бо цим можна викликати в людей страх, але не досягнути морального оновлення.

Лао Цзи (VІ ст.. до н.е.; “Книга про шлях і добродіяння” (“Даодецзин”); засновник даосизму):

- вважав, що людина – частина природи і знаходить своє щастя лише в єдності з природою;

- цивілізація є джерелом нещасть, бо людина втрачає спокій;

- засуджував існування держави; держави мають бути маленькі із нечисленним населенням;

- вважав, що правителі використовують владу виключно у своїх корисних цілях;

- рекомендував правителям менше втручатися у природний хід життя: принципом мудрого керівництва є бездіяльність;

- закликав людей заглиблюватись в себе і не цікавитися справами держави, суспільства.

Мо-Цзи (479-400 рр.; трактат “Моцзи”; засновник моїзму):

- виступив з ідеями виборності правителя, соціальної рівності;

- засудив аристократизм, висловлювався за реформи на користь народу; вважав, що здійснення реформ передбачає не тільки використання звичаїв, але й запровадження законів.

- закликав правителів відмовитися від розкоші, дорогих церемоніалів;

- виступав за покарання, правління розглядав як поєднання заохочення і примусу.

Шан Ян (“Книга правителя області Шан”; засновник легізму, який сприяв загалом утвердженню деспотії):

- завдання держави – ліквідувати розпущенність народу, встановити певні еталони в думках і діях громадян;

- виступав за укріплення чиновницького та карального апарату, введення жорстких норм, виконання яких забезпечується під загрозою покарання;

- противник нагромадження громадянами приватної власності;

- будь-яке прагнення особи до самостійності, творчості розглядається як злочин;

- відмовився від від етичного і релігійного розуміння політики своїх попередників. Державне правління мало грунтуватися виключно на законах, виконання яких повинен забезпечити централізований державний аппарат чиновників. Неухильно дотримуватися закону, згідно з поглядами легістів, повинен народ, а не правителі, які є законотворцями.

Особливості політичних концепцій античності:

- поступове звільнення політичних поглядів від міфологічної форми, відокремленість їх як відносно самостійної частини філософії;

- на місце східної колективної моралі висунувся принцип індивідуальної свободи людини, її громадянського обов’язку;

- аналіз устрою держави, класифікація форм державної влади, визначення найкращої (ідеальної) форми управління. В політичних теоріях розроблялися питання ідеї приватної власності та права.