РОЗДІЛ 1. ПОЛІТОЛОГІЯ ЯК СИСТЕМА ЗНАНЬ ПРО ПОЛІТИКУ
ПРЕДМЕТ, МЕТОДИ І ФУНКЦІЇ ПОЛІТОЛОГІЇ
1. Політологія як наука.
2. Визначення предмету політичної науки.
3. Методи політології.
4. Функції науки про політику.
Політика – невід’ємна частина людської життєдіяльності, через яку реалізуються загальнонаціональні, групові, індивідуальні інтереси, здійснюється регулювання, реформування або зміна суспільних систем. Наприкінці ХХ ст.. світ політики став значно ширшим, ніж він був 100 чи 200 років тому. Він втягує у свою орбіту все нові, раніше аполітичні суспільні групи й народи. В усіх без винятку країнах ширшає сфера активного громадянства. Ці процеси не завжди й не відразу ведуть до більшої стабільності політичних систем, до поліпшення міждержавних стосунків. Часто вони супроводжуються конфліктами, протистоянням, інколи призводять до війн і тому вимагають активних політичних дій з боку міжнародних організацій, урядів та громадськості усіх країн щодо створення нових умов політичного світопорядку, за яких краще поєднувалися б загальнолюдські й національні інтереси та цінності.
Наявність у світі великої кількості зброї масового знищення покладає на політиків величезну відповідальність по керівництву країнами, які її мають або прагнуть отримати. Вирішення глобальних проблем людства можливе лише спільними зусиллями багатьох країн. Поєднати ці зусилля можуть тільки досвідчені політики, які потребують певних знань про політичну діяльність. Тому останнім часом політична наука та науки, які тісно пов’язані із нею набувають великого значення у світі.
Політологія як наука вивчає певні закономірності та тенденції політичного життя. Політичні закономірності - це стійкі й необхідні зв’язки між політичними явищами і процесами, на підставі яких можна прогнозувати майбутні політичні події.
Політичні закономірності:
- політико-економічні(відображають співвідношення між економічним базисом і політичною владою);
- політико-соціальні (характеризують розвиток політичної влади як особливої системи зі своєю логікою і структурою).
Закони політичного життя:
- закони структури (виявляють сталість, визначеність зв’язків певної політичної структури (держави, партії);
- закони функціонування (торкаються сталості й визначеності зв’язків у процесі політичної діяльності в певному часовому вимірі;
- закони розвитку (характеризують сталість і визначеність зв’язків при переході від однієї політичної системи до іншої. Сюди треба віднести закономірності реформ, революцій).
Політологія (грец. Politika – державні й суспільні справи і logos –слово, поняття, вчення) - наука, об’єктом якої є політика і її відносини із особистістю та суспільством. Серед інших наук, які досліджують політичне життя, вона є провідною. Як відносно самостійна галузь знань вона сягає своїми витоками стародавніх часів і є тісно пов’язаною із філософією. Оскільки політика інтегрована в суспільне буття, філософія як універсальна система знань і оцінок супроводжувала людину все життя, здійснюючи пошук оптимального державного ладу.
Науки, які найбільше пов’язані із політологією:
- політична філософія(формує світогляд, загальні методи пізнання й теорію мислення, досліджує загальні закони історичного розвитку та форми їх реалізації у діяльності людей, вивчає суспільство як цілісну систему. Філософія, на відміну від політології, не звертається до практики безпосередньо);
- політична історія(передбачає вивчення і фіксацію політичного життя, особливостей його функціонування та розвитку в окремих країнах, з’ясування причинних зв’язків політичних явищ);
- політична економія(вивчає закономірності розвитку економіки окремо взятої країни і світової економіки);
- соціологія політики(вивчає соціальні інститути, організації як засоби діяльності соціальних суб’єктів);
- юридична наука(система знань про державу, право, про об’єктивні закономірності їх виникнення і розвитку).
На сучасному етапі розвитку проблематика політології тісно переплітається з проблематикою соціології. Західні політологи Р.Бендікс та С.Ліпсет розрізняють політологію і соціологію на тій підставі, що перша вивчає вплив держави на суспільство, а друга вплив суспільства на державу. Політологія сьогодні іноді зводиться до одного з підрозділів соціології - соціології політики.
Погляди на визначення предмету політології:
- плюралістичний підхід (до політичної науки включаються різні дисципліни: історія політичних і правових учень, політична соціологія, політична філософія, політична географія);
- моністичний підхід (політологія розглядаєтьсяяк окрема галузь дослідження зі специфічними методами).
У 1970-1980-х роках практично в усіх західних країнах викристалізувалися три основні тенденції у розумінні предмета науки про політику:
- традиційна наука (поєднує політико-філософські проблеми з інституціональним підходом до політики. Вона досліджує загальні принципи і організаційні основи політичного життя і тяжіє за своїми методами і предметом дослідження до політичної філософії, історії, теорії держави;
- емпірико-аналітична наука про політику (розглядається як напрям, протилежний до традиційної школи, як операціональна, інструментальна наука, що є складником процесу політичного самоврядування. Вона схиляється до розгляду політики на індивідуальному рівні, спирається на емпіричну соціологію, соціальну психологію і частково на економічні науки. Найбільших успіхів емпірико-аналітичний напрям досягнув у вивченні індивідуальної поведінки (дослідження виборів), у виявленні раціональних альтернатив у процесі прийняття рішень, в аналізі політичних взаємодій, що виходять за рамки однієї держави);
- критико-діалектичний напрям (займається аналізом взаємозв’язку політичних інститутів і процесів та суспільних умов їх функціонування. Його представники дотримуються політико-економічної орієнтації і критикують інші напрями за ігнорування відносин власності і трактування політичної сфери як автономного утворення, відокремленого від інших сфер суспільного життя).
Як окрема наука політологія виникла в час становлення індустріального суспільства, тоді, коли народилися нетрадиційні, нові стосунки між людиною і оточуючим світом, більш універсалізованим. За цих умов демократія стає адекватною формою організації суспільно-політичного життя і вимагає політики, що ґрунтується на знанні, а не на міфах. Саме демократія, особливо ліберальна, породжує попит на політологічні знання. Поява на рубежі ХХ ст. загального виборчого права, масових політичних партій значно збільшили потребу у виокремленні науки, яка б спеціально займалася вивченням політичної діяльності. Організація проведення виборів викликала необхідність появи виборчих технологій та підготовки людей, які б мали знання відповідного характеру.
Систематичного характеру наукові дослідження в галузі політичних наук набули у другій половині ХІХ ст.. у зв’язку зі створенням спеціалізованих дослідницьких центрів: Гуманістичної школи політичних наук у Парижі (1872), Школи політичних наук в Італії (1875), аналогічних центрів у США (1876) та Великобританії (1895). Важливу роль у становленні політології як окремої науки відіграло рішення керівництва Колумбійського університету в США про створення “школи політичної науки” із системою підготовки наукових кадрів і захистом дисертацій у 1880 р. та поява низки визначних імен на ниві політологічних досліджень у цій країні (Г.Адамс, Д.Барджесс, Е.Уайт, В.Вільсон, А.Бентлі).
Проте конституювання політології завершилося лише після другої світової війни. Небезпека широкого застосування зброї масового знищення підштовхнула до проведення політологічних досліджень, головною метою яких було створення моделей поведінки політичних лідерів в кризових ситуаціях для уникнення небезпеки збройного зіткнення у світовому масштабі. У 1948 р. під егідою ЮНЕСКО в Парижі відбулася перша міжнародна конференція політологів, на якій політології (політичній науці) було надано статус окремої науки. До кінця ХХ ст.. вдалося накопичити суму знань, достатню для виокремлення особливої науки, яка вивчає різного роду конфлікти – конфліктології.
У країнах “соціалізму” політичні дослідження здійснювались у рамках філософії, теорії соціалізму, юриспруденції, політичної економії, історії. Через відсутність демократичних виборів, незацікавленість політичних лідерів країни у тому, щоб люди розмірковували над природою політики, політичної діяльності, політичних технологій політологія тлумачилася як “буржуазна наука”. Лише у 1990 р. в умовах загальної демократизації суспільного життя у СРСР з’явилася нова наукова спеціальність - політологія. Її поява була зумовлена поступовим відходом від тоталітарних методів управління державою. Необхідність для політиків більш гнучкого маневрування між різними політичними силами зумовила необхідність у науці, яка б вивчала спрямування і зміст політичного процесу, його суб’єкти і рушійні сили, ідейні доктрини.
На сучасному етапі термін “політологія” переважно вживається в країнах колишнього СРСР, а в інших країнах застосовується термін “політичні науки”, який об’єднує політичну філософію, політичну соціологію і політичну психологію. Це пов’язано із тим, що у країнах СНД ще не накопичено відповідну суму знань про політику, яка б дозволила утворити кілька наукових дисциплін, що вивчали б політичну діяльність.
У незалежній Україні зростання ролі і значення політології викликане наступними причинами:
- потреба у професійних політиках, здатних відстояти інтереси держави на міжнародній арені і проводити демократичні реформи всередині держави;
- відсутність практично-політичного досвіду на всіх рівнях соціального управління;
- недостатня кількість наукових досліджень політичного характеру на вітчизняному матеріалі;
- відсутність систематизованого викладу політичних знань на базі середньої школи та недостатній рівень політичної освіти студентів вищих навчальних закладів;
- слабкий зв’язок вітчизняної науки і практичної політики з міжнародними організаціями та відомими у світі науковими політичними центрами.
СТРУКТУРА ПОЛІТОЛОГІЇ:
- загальна політологія (вивчає історію і теорію політики, виробляє загальні теоретичні й методологічні основи її пізнання);
- теорія політичних систем вивчає механізми функціонування політичної влади, різних компонентів, які становлять політичну систему, теорію політичної свідомості й поведінки).
УЯВЛЕННЯ ПРО ФУНКЦІЇ ПОЛІТОЛОГІЇ:
Функції політології:
1) описова (констатація фактів політичної реальності, на підставі чого можна отримати відповідь, якою є ця реальність);
2) пояснювальна (дає змогу зрозуміти суть політичних явищ, причини їх виникнення, закономірності функціонування. Пояснювальна функція дає відповідь на запитання: чому саме ці, а не інші факти мають місце в політичній реальності);
3) прогностична (зводиться до передбачення, якою буде політична дійсність у майбутньому; наприклад, прогнози щодо успіху на виборах);
4) інструментальна (полягає в розробці певних проектів прийняття рішень для досягнення конкретного політичного результату);
5) ідеологічна (орієнтує на вибір певної системи ідеологічних цінностей. Вона дає змогу зрозуміти, яким чином уникнути фальшивих, безглуздих ціннісних орієнтацій).
Функції політології:
- теоретико-пізнавальна (передбачає вивчення, систематизацію, тлумачення, аналіз, узагальнення й оцінку політичних явищ);
- методологічна (охоплює способи, методи й принципи теоретичного дослідження політики і практичної реалізації надбаних знань);
- світоглядна (зумовлює утвердження цінностей, ідеалів, норм цивілізованої політичної поведінки, політичної культури соціальних суб’єктів, що сприяє досягненню певного консенсусу в суспільстві, оптимальному функціонуванню політичних інститутів).
- Прогностична (полягає у передбаченні шляхів розвитку політичних процесів, різних варіантів політичної поведінки);
- Інтегруюча (виявляється у сфері політичної свідомості й політичної поведінки. За допомогою певної ідеології прагне згуртувати якомога більшу кількість людей);
- Прикладна (вироблення практичних рекомендацій щодо шляхів, механізмів реалізації політичних знань, раціональної організації політичних процесів. Забезпечує вивчення ефективності політичних рішень, стану суспільної думки, ставлення громадськості до політичних структур, інститутів і норм. Орієнтована на безпосереднє вирішення проблем, пов’язаних із формуванням знань про принципи й методи практичного регулювання політичних процесів і виконання конкретних завдань).
Метод- це спосіб, підхід, інструмент, яким користується певна наука для дослідження закономірностей і категорій, що становлять її предмет.
Політологія як наукова теорія ґрунтується на певній методології. Методологічна основа політичної науки включає такі елементи:
1) загальнотеоретичні дослідження політики на рівні філософського обґрунтування її природи, основних принципів генезису і функціонування політичних інститутів, ролі особи в політичному процесі;
2) теорії середнього рівня, спрямовані на дослідження і формування окремих концепцій політичного маркетингу;
3) конкретні емпіричні дослідження різних елементів політичної ситуації.
Вирізняють три групи найважливіших методів, якими найчастіше користується політична наука:
- загальні методи дослідження політичних об’єктів:
а) соціологічний (з’ясування залежності політики від суспільства);
б) культурологічний підхід (виявлення залежності політичних процесів від рівня політичної культури);
в) нормативно-ціннісний (орієнтує на розроблення ідеалу політичного устрою, на необхідність використання у практичній політиці етичних цінностей і норм);
г) функціональний метод (аналіз реального життя з усіма його протиріччями);
д) біхевіористичний (базується на дослідженні поведінки окремих особистостей і груп);
е) системний підхід (політика розглядається як цілісне явище, як механізм саморегуляції);
ж) інституціональний (орієнтує на вивчення політичних інститутів);
з) антропологічний (аналізує зв’язки між політикою і природою самої людини);
і) психологічний
к) порівняльний;
л) історичний.
- загальнологічні методи:
а) аналізу і синтезу;
б) поєднання історичного і логічного аналізу;
в) моделювання;
г) прогностичний;
д) математичний.
- методи емпіричних досліджень:
а) одержання первісної інформації про політичні факти);
б) використання статистичних даних;
в) аналіз документів;
г) анкетне опитування;
д) лабораторні експерименти;
е) контроль за поведінкою групи людей в умовах експерименту.
ЛІТЕРАТУРА
1. Актуальные проблемы современной зарубежной политической науки.-М., 1992.
2. Бебик В.М. Базові засади політології.-К., 2000.
3. Белов Г.А. О системе политических наук и политологии //Вестник МГУ. Социально-политические исследования.-1991.-№ 1.
4. Белов Г.А. Современные концептуальные подходы и методы исследования. В помощь преподавателям политологии //Кентавр.-1993.-№ 5.
5. Бутенко А.П., Миронов А.В. Сравнительная политология.-М., 1998.
6. Гаджиев К.С. Введение в политологию.-М., 2000.
7. Гаджиев К.С. Методологические принципы политологии //Вестник МГУ. Серия 12. Социально-политические исследования.-1994.- № 3.
8. Ган Д. Политическая наука в университетах США //Советское государство и право.-1988.-№ 9.
9. Голосов Г.В. Сравнительная политология.-Новосибирск, 1995.
10. Дегтярев А.А. Предмет и структура политической науки //Вестник МГУ. Сер. Политические науки.-1996.-№ 4.
11. Дзюбко І.С., Циганков П.А. До питання про предмет політології //Український історичний журнал.-1991.-№ 7.
12. Коваль В.И., Ильин М.В. Что есть политика и что наука о политике //Полис.-1991.-№ 4.
13. Краснов Б.И. Политология как наука и учебная дисциплина //Социально-политический журнал.-1995.-№ 1.
14. Никитина А. Политика и политология //Общественные науки и современность.-1995.-№ 6.
15. Політологічний енциклопедичний словник.-К., 1997.
16. Політологія у схемах, таблицях, визначеннях.-К., 1999.
17. Рогачев С.Я. Предмет политологии и ее место в системе социальных наук //Государство и право.-1993.-№ 5.
18. Рудич Ф.М. Політологія.-К., 2000.
19. Рябов С. Структура і функції знань про політику //Політологічні читання.-1994.-№ 1.
20. Хекер Е. Що є політична теорія //Політологічні читання.-1993.-№ 1.