Сон. Фізіологічне значення сну
Сон — специфічний стан центральної нервової системи, який супроводжується складними фізіологічними процесами. Під час сну втрачається активний зв'язок з навколишнім середовищем. Електрофізіологічними дослідженнями встаноаіено наявність двох фаз сну. У стані повільного сну, який настає відразу після засинання, сповільнюються частота дихання і скорочення серця, знижуються тонус скелетних м'язів, температура тіла, сповільнюється обмін речовин і енергії. Через 1 —1.5 години повільний сон змінюється швидким — дихання і скорочення серця стають швидкими, активізується діяльність внутрішніх органів, спостерігаються окремі мимовільні скорочення деяких груп м'язів. Швидкий сон триває 10—15 хвилин. За 7—8 годин сну настає 4—5 змін його циклів. Згідно з уявленнями І.П.Павлом, сон за своєю фізіологічною суттю є гальмуванням, яке поширюється по корі,й підкіркових утвореннях мозку. При цьому активний сон розвивається під впливом гальмівних умовних подразників, а пасивний — при обмеженні потоку аферентних імпульсів у кору великого мозку. У стовбурі головного мозку знаходяться центри, з якими пов'язані неспання і сон. Підтримання стану неспання пов'язане з активізуючими впливами, шо йдуть в кору великого мозку з ретикулярної формації стовбура мозку. Розсічення мозку вище ретикулярної формації викликає у тварин безперервний сон.
Настання сну пов'язують зі збудженням структур, розташованих у ділянці згір'я. Ці структури пригнічують активність ретикулярної формації. Зміна неспання і сну повторює добовий природний ритм — зміну дня і ночі, до якого пристосувалися живі організми. Ще одна причина сну — втома. Сон може настати умовнорефлекторне, а також при гуморальній регуляції зміни сну і неспання — при дії біологічно активних речовин, вміст яких змінюється протягом доби.
Сновидіння. І.М.Сєченов називав сновидіння небувалими комбінаціями колишніх вражень.
На загальному фоні гальмування кіркових клітин, мабуть, залишаються ділянки, то перебувають у стані активності. Уві сні нормальні функціональні відносини між окремими групами клітин кори великого мозку порушуються (більшість же з них перебуває в стані гальмування). Цим поясннх ться незвичайний, часом фантастичний характер сновплінь. Сновидіння — це комбінація вражень, яка виниклі піл час сну і зберігається в мозку.
Інтенсивність кіркового гальмування під час сну не залишається постійною. Подразнення із зовнішнього і внутрішнього середовищ, які діють на сплячу людину, можуть приводити окремі ділянки кори в несплячий стан. Звичайно перед засинанням людина намагається усунути всі подразники, які можуть заважати міцному сну: гасить світло, вимикає радіо, тощо. Проте усунути всі подразники неможливо. Під час сну подразнення продовжують надходити в центральну нервову систему від рецепторів шлунка, кишечнику, серця, нирок та інших внутрішніх органів. Якщо перевантажити шлунок перед сном їжею, то майже завжди сон супроводжується кошмарними сновидіннями. Незручне положення тіла також може стати джерелом подразнень, які надходять до кори півкуль головного мозку і збуджують певні групи її клітин. Унаслідок цього в мозку розгальмовуються сліди пережитих у минулому вражень, з яких і будуються наші сновидіння. Отже, сновидіння є результатом своєрідної діяльності незагальмованих ділянок кори головного мозку, змінами відображень навколишньої дійсності.