Функції, види, рівні та форми політичної свідомості

Роль політичної свідомості достатньо велика. Вона виконує низку важливих функцій, що характеризують властивості як її самої, так і в цілому політики й політичної культури. До основних функцій політичної свідомості належать:

– пізнавально-інформаційна. Громадянин як учасник політики відчуває потребу зробити не лише самостійний, а й правильний політичний вибір. Для цього він має спиратися на максимально точну і повну інформацію, що стосується функціонування політичної системи. Політична свідомість стимулює людину до отримання нових, достовірних політичних знань аби правильно орієнтуватися в процесах суспільного життя;

– оціночна. Оволодіваючи політичною інформацією, людина її систематизує, аналізує, оцінює з погляду правдивості та корисності, тобто засвоює усвідомлено і на цій основі формулює власні погляди, переконання, позиції;

– нормативно-регулятивна. Політична свідомість сприяє впорядкуванню поведінки політичних суб’єктів, від її рівня і спрямованості залежать конкретні форми політичної діяльності, участі чи абсентеїзму;

– інтеграційна (дезінтеграційна). Політично свідомі суб’єкти, керуючись суспільно значущими цінностями і завданнями, прагнуть до подолання ідеологічних та організаційних протиріч між собою. Але якщо в суспільстві тривалий час залишаються невирішеними соціально-класові чи національні проблеми, що досягають характеру антагоністичних протиріч, то політичні суб’єкти (окремі класи, етнічні спільноти) навпаки свідомо протистоять один одному, тим самим дезинтегруючи поняття соціальної чи національної єдності;

– мобілізуюча. Політично свідомі індивіди чітко розуміють свої громадянські права і обов’язки та активно їх реалізують. Політичні переконання, відчуття особистої ролі в суспільно-політичному житті та відповідальності за перебіг і результат конкретних подій спонукають їх до активних політичних дій, відкритого вираження свого ставлення до політики;

– прогностична. Ця функція політичної свідомості дає змогу реально оцінити можливі перспективи розвитку політичних процесів.

Виділяють також виховну, комунікативну та інші функції політичної свідомості.

Класифікувати політичну свідомість можна за видами, рівнями та формами.

У соціологічному розумінні, залежно від суб’єкта (носія) політичної свідомості, виокремлюють такі її види:

– індивідуальна політична свідомість – це свідомість кожної окремої особи як учасника політичного процесу. Формується на основі політичних знань, цінностей, психологічних особливостей індивіда. Є наслідком політичної соціалізації особи упродовж усього її життя, тому на різних стадіях життєвого циклу людини може еволюціонувати, наповнюватися різним змістом, змінювати спрямування;

– групова політична свідомість – це сукупність узагальнених політичних знань, уявлень, переконань та почуттів певних соціальних груп, спільнот, об’єднань, як-от: суспільна верства, клас, етнос, вікова, професійна, територіальна група. Групова політична свідомість утворюється не внаслідок простого об’єднання індивідів у ту чи іншу групу чи формальної належності кола осіб до певної спільноти (класу, нації). Це явище передбачає, як правило, деяке нівелювання індивідуальних рис політичної свідомості, внаслідок чого відбувається об’єднання (агрегування) найважливіших групових інтересів, виробляється колективна позиція – іноді за допомогою чітких інституціональних засобів, а іноді навіть без конкретних організаційних форм, а лише за принципом: “це вірно, оскільки так думають інші”. Трапляється й навпаки: об’єктивна належність особи до певної соціальної спільноти чи групи (національність, освіта, професія тощо) не створює достатніх передумов для засвоєння нею політичної свідомості саме цієї групи, оскільки важливим завжди є механізм особистісної мотивації, індивідуальні риси характеру людини, її інтелектуальні здібності;

– масова політична свідомість. Іноді її ще називають свідомістю суспільства, оскільки ця форма політичної свідомості може означати свідомість усього чи більшості населення країни, нації, великого регіону держави чи навіть континенту. Носіями масової політичної свідомості виступають макрооб’єднання людей, що складаються з індивідів, котрі належать до різних соціальних спільнот, мають як однакові, так і протилежні інтереси. З одного боку, різниця інтересів породжує суперечності масової свідомості, а з іншого, оскільки це явище є відображенням політичного життя в цілому, то воно в той самий час опосередковано вказує на процес суспільної інтеграції. Ця подвійна природа масової свідомості створює характерну для неї властивість динамізму, здатність до швидких змін, що прямо залежить від рівня стабільності політичної системи. Масова свідомість найлегше з усіх видів політичної свідомості піддається дії багатьох чинників: конкретної історичної ситуації, соціальних потрясінь та ін. Вона є також найбажанішим об’єктом агітації і пропаганди з боку різних політичних сил і партій, що прагнуть здобути підтримку широких верст суспільства.

Масова свідомість виявляється в громадській думці, що в політологічному розумінні відображає ставлення народу чи його значної частини до влади. Це сукупна позиція, оцінка, версія, погляд певної спільноти людей на конкретні події, процеси, рішення державних, політичних та громадських інституцій.

У теоретичному плані громадська думка є похідною від ідеї народного суверенітету, і в умовах демократичного режиму правління також сприймається як суверенне явище. Постійна увага до громадської думки та її врахування політичною владою свідчить про розвиток демократії, означає, що вона виступає одним з реальних елементів політичної системи суспільства та володіє можливостями впливу на хід політичних подій. Основними каналами з’ясування і вияву громадської думки є соціологічні опитування населення, референдуми, вибори, всенародні обговорення важливих суспільно-політичних проблем, збори, маніфестації підтримки і протесту, звернення населення з листами, скаргами, пропозиціями до органів державної влади, громадських організацій, засобів масової інформації тощо. Разом з тим громадській думці властиві такі риси, як: стихійність, невизначеність, похідний характер від діяльності різних державних установ, політичних організацій, ЗМІ, залежність від цілеспрямованих політичних технологій та маніпуляцій.

Різноманіття і протиборство напрямів громадської думки є одним з регуляторів і джерел розвитку суспільних відносин.

Рівні політичній свідомості виділяють залежно від того, наскільки глибоко за її допомогою вдається проникнути в сутність політики та сформувати систематизовані, реалістичні знання і уявлення про політичну дійсність. Тобто, в даному випадку за основу класифікації беруть гносеологічний критерій – рівень політичних знань, усвідомлення змісту політичних процесів. Розрізняють чотири рівні політичної свідомості: буденний, емпіричний, теоретичний, державний.

Буденна політична свідомість – це несистематизовані, загальні уявлення про політику, що властиво більшості населення. Вона виникає безпосередньо під впливом умов повсякденного життя, на які нашаровується політична інформація. Буденна свідомість відображає політичні явища і процеси поверхово, без компетентного аналізу їх причин і наслідків, тому характерним для неї є фрагментарність, суперечливість, нестійкість, підвищена емоційність. Така свідомість, з одного боку, через властиву їй спрощеність оцінок, упередженість, політичну пасивність багатьох громадян, є достатньо консервативною, проте з іншого (часто через загострення і невирішеність злободенних соціально-економічних питань), може спричинити дуже швидку реакцію людей на політичні події, виявити разючі зміни в суспільних настроях – наприклад, від недавнього обожнювання політичних кумирів до їх нищівної критики. Тоді й виникає необхідність кращого розуміння сутності подій, що відбуваються, відчуття більшої пізнавальної цінності політичної свідомості, потреба внести в неї навіть на буденному рівні елементи ідеологічних і теоретичних знань.

Емпірична політична свідомість. Вона тісно пов’язана з буденною свідомістю, має багато спільних з нею рис, однак своїм джерелом має не лише повсякденне життя індивідів та соціальних спільнот, але й їхній практичний досвід участі в політиці. На емпіричному рівні свідомості чіткіше віддзеркалюються результати політичних процесів, виявляються наслідки апробації певних типів і форм політичної поведінки.

Теоретична (наукова) політична свідомість – формується на основі системних знань про політику, спеціальних досліджень політичних явищ і процесів, узагальнень великих масивів фактичного матеріалу. На цьому рівні свідомості з’являється розуміння закономірностей політичного життя – об’єктивних причин і тенденцій розвитку політичних процесів та можливість передбачення їхніх наслідків. Свідомістю людини, яка знається на теорії політики, важко маніпулювати. Усвідомлення політики з наукових позицій дає змогу формулювати та вирішувати тактичні й стратегічні цілі і завдання, визначати оптимальні засоби, методи й терміни досягнення політичної мети, корегувати політику з урахуванням даних практичного досвіду. Теоретична політична свідомість виявляється в суспільно-політичні ідеях, концепціях, теоріях. Вона властива насамперед науковцям – політологам, соціологам, правникам, філософам, а також є передумовою (хоча й не завжди) ідеологічної діяльності.

Державна політична свідомість. Вона формується на рівні правлячої політичної еліти і відображає як суспільно значущі, так і вузькокорпоративні інтереси і потреби, взаємодії, конфлікти і компроміси у вищих органах влади. Державний рівень політичної свідомості має офіційний характер та виявляється в різних типах політичних режимів. Його матеріальними формами виступають конституції, закони, державні програми розвитку різноманітних сфер суспільного життя. Оптимальним станом державної політичної свідомості є максимально можлива наявність в ній елементів науково-теоретичної свідомості, яка живиться даними з багатьох галузей соціально-гуманітарних і природничих знань.

За характером походження політична свідомість існує в двох формах – як масова і спеціалізована. Перша виникає природним шляхом і охоплює широке коло ідей, поглядів, цінностей, властивих різноманітним суб’єктам політики. Друга (спеціалізована) форма політичної свідомості – це продукт цілеспрямованої діяльності органів влади, політичних партій, ідеологічних центрів тощо, результат здійснення спеціальних зусиль з метою впливу на певні спільноти, групи, класи. Спеціалізована свідомість вирізняється ідеологічною однорідністю, конкретними орієнтаціями і настановами.