Функціонування політичної влади

Користуючись владою, політики реалізують свої переконання, ідеї, наміри, виражені в законах, програмах, розпорядженнях, інструкціях, вольових та емоційних впливах. Влада існує у двох формах – потенційній і реальній. Влада, яка себе ще не виявила, але має достатній потенціал, є не менш суттєвою, ніж уже реалізована. Усвідомлення самого факту існування влади чинить на її потенційні об’єкти (людей, спільноти, суспільство в цілому) сильний дисциплінуючий і організуючий вплив. Будь-яка політична влада має тенденцію до розширення своїх повноважень, тому суспільство має постійно шукати і застосовувати засоби стримування.

У арсеналі влади знаходиться майже невичерпна кількість методів і прийомів, за допомогою яких вона проявляє свої властивості, реалізує закладений у неї потенціал і суспільне призначення, тобто забезпечує процес владування:

– наказ (форма примусу, насилля) – це владне веління об’єктові підкоритися волі суб’єкта політики;

– нормування: визначення правових і моральних норм, в межах яких мають діяти об’єкти політики;

– покарання (санкція): засіб протидії невиконанню владної волі;

– співробітництво: врахування позиції, поглядів об’єктів, які в цьому випадку також набувають ознак суб’єктів влади, перетворюються на політичних партнерів;

– нейтралізація: повне або часткове усунення, вилучення з активного політичного процесу тих чи інших об’єктів і суб’єктів політики. Для нейтралізації влада може застосовувати різноманітні форми тиску: заборона діяльності, фізичне усунення, позбавлення волі, морально-психологічний тиск, матеріальна блокада тощо;

– реформування: еволюційні, поступові зміни певних суспільних відносин;

– надзвичайні заходи: введення режиму надзвичайного чи воєнного стану, що тягне за собою повне або часткове обмеження тих чи інших конституційних прав і свобод;

– переконання, стимулювання, заохочення тощо.

Влада служить організаційним та регулятивно-контрольним засобом або способом здійснення політики. Тому функції влади багато в чому збігаються з функціями політики, однак мають більш предметний характер, що виявляється, зокрема, в конкретних видах владно-політичної діяльності: управління, прийняття рішень, вибір цілей, визначення конкретних завдань та їх виконавців, створення власної структурної організації і т. ін.

Основні функції політичної влади такі:

– формотворення:формування політичної системи суспільства, політичних відносин, котрі включають в себе відносини між державою і суспільством, соціальними групами, класами, всередині інститутів і органів державної влади і управління, між громадянами і партіями, політичними рухами тощо. Це також формування того чи іншого типу правління, політичного режиму і державного устрою;

– суверенізація (панування): демонстрація владою своєї сили і можливостей, здатності ефективно реагувати на виклики суспільства, підкоряти окремі соціальні інтереси потребам загального блага;

– керівництво: діяльність щодо визначення основних цілей суспільства та шляхів їх досягнення, ролі окремих політичних інститутів, забезпечення виконання рішень вищих адміністративних структур нижчими;

– управління: безпосередній вплив владних інституцій на суспільство з метою вдосконалення суспільних відносин, забезпечення оптимальної взаємодії між окремими структурами, групами, досягнення конкретних цілей. Це також процес виконання усіма ланками державної влади стратегічної і поточної політики;

– контроль: отримання інформації про те, як виконуються настанови владних суб’єктів об’єктами й іншими суб’єктами влади. Через цю функцію забезпечуються різноманітні зворотні зв’язки всередині політичної системи суспільства, у яких беруть участь інституційні органи державної влади і управління (в Україні – Рахункова палата, Контрольно-ревізійне управління, органи внутрішніх справ, суди, податкові структури і т. ін.), а також партії, органи самоврядування, громадські організації, окремі громадяни;

– інші: об’єднавча, координаційна, організаційна, регулятивна, гарантійна тощо.

Процес здійснення влади відбувається на різних рівнях, що відповідають чотирьом основним рівням політики:

1) початковий (включає безпосереднє політичне спілкування людей, малих соціальних груп, спільнот. Тут відбувається процес політичної соціалізації, формується громадська думка, мотиви, партійні симпатії і участь, артикулюються суспільні потреби;

2) середній: влада управлінців середньої ланки, органів самоврядування, місцевих партійних осередків. Приймаються рішення, покликані задовольняти повсякденні потреби людей, формуються регіональні вимоги;

3) вищий: влада центральних органів держави, яка поширюється на основні внутрішні процеси суспільства і зовнішню політику, діяльність впливових політичних партій, політичне лідерство;

4) найвищий рівень політики – міждержавна, міжнародна політика.