Види і функції політики

Існує чимало класифікацій і критеріїв, за якими визначають види політики. Наприклад, такі:

– за суб’єктами політики: державна, партійна, президентська, парламентська, міністерська тощо;

– за об’єктами: економічна, соціальна, національна, культурна, екологічна, військова тощо;

– за спрямуванням: внутрішня, зовнішня, світова;

– за впливом на історичний розвиток держави і суспільства та наслідками: прогресивна, регресивна, консервативна, реакційна;

– за масштабністю і перспективністю цілей: поточна, тактична, стратегічна;

– за цілями: миролюбна, агресивна, політика нейтралітету, добросусідства, „залізної завіси”, „відкритих дверей”, національної злагоди, конфронтації і т. ін.

Функції політики також характеризуються великим різноманіттям і різними варіантами формулювань. Вони випливають із головного призначення політики, це – керівництво та управління суспільними процесами та забезпечення завдяки цьому поступу суспільства. Основними функціями політики є такі:

– всезагальної організації суспільних явищ і процесів;

– регулятивно-контрольного впливу на життя, діяльність, відносини людей, соціальних груп, класів, націй, народів, країн;

– координаційна:вираження, узгодження та задоволення провідних інтересів і потреб соціальних груп і прошарків суспільства;

– арбітражна: розв’язання цивілізованими засобами міжгрупових конфліктів і їх попередження;

– інтеграційна: об’єднання різних прошарків населення довкола фундаментальних ідей, загальнонаціональних інтересів;

– соціалізаторська: політичне інформування і виховання особи, включення її у складний світ суспільних відносин;

– ідеологічна: формування певних суспільних ідеалів, політичних, національних, соціальних цінностей.

Зазначені та інші функції політики (виділяють ще інноваційну, прогностичну, гуманітарну, мобілізаційну і т. ін.) зумовлені її особливими властивостями:

– універсальністю, всеосяжним характером, здатністю впливати на практично будь-які сторони життя, елементи суспільства, події, відносини у дуже широкому спектрі – від міждержавних масштабів до індивідуальних рис характеру людини;

– інклюзивністю (від лат. includere – включати), тобто здатністю вільно і швидко включатися, проникати в різні суспільні сфери;

– атрибутивністю – здатністю сполучатися, поєднуватися з неполітичними суспільними явищами, відносинами і сферами, надавати їм політичних ознак.

Такими ж властивостями володіють й інші організаційно-регулятивні сфери, але різною мірою і не в такій імперативній формі: наприклад, право може не охоплювати ідеологію чи мораль, морально-етична сфера може не впливати на економіку. Водночас об’єктивація зазначених властивостей політики породжує найрізноманітніші взаємодії, утворюючи цілі галузі знань, управління, впливу на суспільство, як-от: політична економія, політична філософія, політична етика, ідеологія, мова, культура тощо.