Структура, категорії, закономірності політології

До структури сучасної політології залежно від характеру досліджуваного матеріалу і ступеня його узагальнення входять:

а) загальна політологія, що вивчає історію і теорію політики, виробляє теоретичні і методологічні основи політичної науки;

б) теорії середнього рівня (про владу, політичну систему, політичні процеси, політичне лідерство і т. ін.);

в) дослідження загальних проблем світового політичного процесу.

Залежно від конкретних наукових напрямів в політичній науці можна виділити такі складові:

а) вступ до політології. У цій частині йдеться про те, що являє собою політологія як наука і навчальна дисципліна, її об’єкт, предмет, метод, функції тощо. Це власне не сама політологія, а знання про неї;

б) історія політичних вчень. Досліджує процес зародження і розвитку політичних поглядів, ідей, теорій у різних народів і на різних етапах історії людства;

в) теорія політики. Це головна частина політології, вона охоплює усю наукову проблематику, що становить предмет політології: концепції політики і влади, функціонування політичної системи, явища політичної культури, політичні еліти й лідерство, міжнародні політичні відносини тощо.

г) прикладна (практична) політологія. Її головним призначенням є вивчення процесів здійснення політики та розробка політичних технологій: проведення виборчих кампаній, переговорів, утворення політичних партій і блоків, процес прийняття політичних рішень, зміст і врегулювання політичних конфліктів і т. ін..

д) порівняльна (компаративна) політологія. Дослідження особливостей і порівняння політичних систем і владних відносин у різних країнах з метою виявлення загальних тенденцій політичного життя регіональних груп країн, прогресивних явищ або політичних диспропорцій у міжнародних відносинах.

На сьогодні до переліку спеціальностей наукових працівників у галузі „Політичні науки” входять такі: теорія та історія політичної науки; політичні інститути та процеси; політична культура та ідеологія; політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку; етнополітологія та етнодержавознаство.

Вихідний теоретичний матеріал у пізнанні законів науки становлять категорії. Це – найбільш узагальнені, фундаментальні поняття, вузлові елементи науки, які відображають істотні, закономірні зв’язки реальної дійсності, суттєві сторони предмета дослідження.

Політологія оперує різни ми категоріями, які умовно можна поділити на три групи:

1) спільні для усіх соціально-гуманітарних наук (суспільство, цивілізація, держава, влада, народ, прогрес, культура тощо);

2) спільні між політологією і найбільш близькими до неї науками – конституційним правом, теорією держави і права, соціологією (правова держава, громадянське суспільство, політична система, політичний режим, соціальні групи, спільноти тощо);

3) власне політологічні (політична культура, політична діяльність, політична поведінка, політичний процес, політичні еліти, політичне лідерство тощо).

Категорії політичної науки, залежно від рівня їхньої комплексності і характеру тих процесів, які вони відображають, можна поділити на такі види:

– базові, або інтегративні, що поєднують у собі низку інших понять (політична система суспільства, політична культура, політична поведінка);

– інституціональні (позначають окремі інститути політичної сфери (держава, політичні партії, політичні рухи, громадсько-політичні організації);

– функціональні (політична діяльність, політична участь, політичні відносини);

– розвитку (політичний процес, політична еволюція, політична революція, політична модернізація);

– стабільності (політичні норми, політичні цінності, політичні традиції);

– свідомості (політичні ідеї, політичні теорії, політичні вчення, політичні концепції) і т. ін.

Певна сукупність знань може набути статусу науки лише тоді, коли вона не просто відображає багатоманітність якихось явищ і процесів, а формулює закони їх виникнення і функціонування. Закон у загальнонауковому розумінні – це об’єктивний, необхідний, стійкий зв’язок між елементами і явищами в межах якоїсь системи або процесу. Регулярна повторюваність вияву закону називається закономірністю.

Закон у суспільно-політичних науках – це загальне, стисло сформульоване теоретичне положення, яке визначає сутність соціальних і політичних явищ та об’єктивно існуючий між ними зв’язок. Щодо розуміння закономірностей суспільного життя, здійснення політики, існує два основних підходи:

1) марксистський, згідно з яким економічний і політичний розвиток суспільства відбувається за чіткими законами (класової боротьби, зміни суспільно-економічних формацій, перемоги соціалістичного ладу), він достатньо детермінований причинно-наслідковими зв’язками, які можна виявити засобами наукового аналізу;

2) позитивістський, прибічними якого стверджують, що пізнати закони суспільного розвитку неможливо (а значить, їх не існує), оскільки знання у цій сфері не можна вважати істинними (позитивними), бо їх важко підтвердити методами емпіричної перевірки.

Дійсно, закони суспільного розвитку, у тому числі й політичної сфери, не діють з такою необхідністю й очевидність, як закони природи, де існує жорсткий причинно-наслідковий зв’язок, випадковість або відсутня, або проявляється не так часто. У суспільно-політичних процесах важливим є суб’єктивний (людський) чинник, їхній характер може стрімко змінюватись залежно від конкретних, іноді випадкових, обставин в умовах можливості різних варіантів розвитку подій. Отже, особливістю суспільно-політичних (політологічних) закономірностей є те, що вони детерміновані, покликані до життя об’єктивною реальність, але їх вияв і характер є результатом суб’єктивної, творчої діяльності людей.

Політологічні закономірності поділяють на три основних групи:

1) закономірності загального характеру, наприклад: будь-яка влада потребує свого визнання; здійснення владних функцій можливе лише при наявності суб’єкта й об’єкта політики; політична система обов’язково зазнає зовнішніх впливів і існує за принципом двобічного зв’язку з суспільством; політична поведінка є виявом рівня політичної культури.

2) закономірності, що відображають окремі сторони і явища політичного життя: плюралізм політичних ідей має наслідком формування багатопартійної системи; чим більше парламент усунутий від обрання президента, тим більшою є роль президента в управлінні державою тощо.

3) закономірності, що відображають зв’язок і взаємодію політичної сфери з іншими сферами суспільного життя: а) економічною (стан і функціонування політичної сфери залежать від матеріального базису суспільства, рівня, темпів розвитку економіки); б) соціальною (політична стабільність у суспільстві залежить від того, наскільки держава задовольняє інтереси різних соціальних верств; соціальна стратифікація визначає політичну структурованість парламенту; дотримання пріоритету загальнолюдських цінностей сприяє вирішенню глобальних проблем людства, мирному співіснуванню народів і держав); в) культурно-духовною, психологічною (певний рівень політичної культури формує відповідний тип політичної поведінки; на якості політичного лідера впливають психологічні особливості людини).