Контроль з боку органів законодавчої влади (Парламентський контроль).
План
10.1. Поняття режиму законності і дисципліни в державному
управлінні.
10.2. Контроль як спосіб забезпечення законності і дисципліни.
Види контролю.
10.3. Нагляд як спосіб забезпечення законності і дисципліни.
10.4. Звернення громадян як форма і спосіб забезпечення законності і
дисципліни.
10.1. Поняття режиму законності і дисципліни в державному управлінні.
Законність і дисципліна — основні умови існування будь-якої демократичної держави, її обов'язкові риси. Вони невід'ємні одна від одної. Законність можлива тільки при суворому дотриманні дисципліни усіма фізичними і юридичними особами, а дисципліна, в свою чергу, обумовлюється межами закону.
Під законністю розуміють неухильне виконання законів та інших нормативно –правових актів органами держави, посадовими особами, громадянами та громадськими організаціями. Законність обов'язкова для всіх органів законодавчої, виконавчої, судової влади, інших державних і недержавних утворень, громадян. Вона також є обов'язковою умовою, що забезпечує безперешкодну реалізацію прав громадян, громадських організацій на самовираження і вільний розвиток.[75]
Разом з цим саме законність є тією гранню, яка обмежує свободу кожного заради свободи всіх.
Законність — багатогранне поняття, яке визначається по-різному, її можна розглядати як принцип діяльності держави, сутність якого полягає в обов'язку державних органів, інших фізичних і юридичних осіб діяти відповідно до вимог законів. Матеріальний зміст законності заключається у сукупності правил, обов'язків, дозволів, заборон, що регламентуються державою. Вони створюють стан, при якому суспільне життя, всі види державної діяльності підпорядковані неухильній дії права. Законністю досягаються узгодженість дій, організованість і порядок, тобто дисципліна у загальнодержавному масштабі.
Законність в практичній діяльності означає, що всяке рішення державних і недержавних органів, уповноважених на те осіб не повинно суперечити чинному законодавству; має бути прийняте в межах компетенції органу або посадової особи, що його приймає; з додержанням необхідної процедури; мусить сприяти створенню, закріпленню або розвитку корисних для суспільства відносин.
Законність можна розглядати і як метод державного управління, тобто як сукупність прийомів, способів, за допомогою яких держава забезпечує належну поведінку своїх суб'єктів.
Законність — це також режим системи відносингромадян, громадських та інших недержавних утворень, органів місцевого самоврядування з органами, що представляють різні гілки державної влади. Такий режим має сприяти забезпеченню прав і законних інтересів особи, її всебічному розвитку, формуванню і розвитку громадянського суспільства, ефективній діяльності державного механізму.
Для забезпечення режиму законності, держава повинна створити основу для цього. Основою (або гарантіями) законності в державному управлінні слід визнати наявність: розвинутої політичної системи; певних економічних умов; механізму соціального захисту населення; науково обгрунтованої системи норм права, що відповідає вимогам часу і доступна для розуміння усіма суб'єктами державного управління; механізму примусу, який чітко працює в межах закону.
Законність у сфері державного управління грунтується на таких принципах:
1) загальнообов'язковість законів для всіх без винятку органів, закладів, організацій, посадових осіб, громадян тощо. Саме в цьому проявляється загальність приписів, які містяться у законах і підзаконних актах;
2) єдності законності, тобто одноманітному розумінні і застосуванні законів на всій території держави;
3) неприпустимості протиставлення законності і доцільності. Це означає, що сам закон є вищим ступенем прояву доцільності.
Послідовна і сувора реалізація законності передбачає наявність відповідної системи її гарантій. В ній розуміють, по-перше, загальні умови або передумови законності; по-друге, спеціальні юридичні або організаційно-правові засоби забезпечення режиму законності.
До загальних належать політичні, економічні, організаційні, ідеологічні умови, що існують у державі. Найважливішими політичними передумовами законності є: а) режим демократії; б) широка гласність. Досвід багатьох країн свідчить, що демократія і гласність можуть реально існувати тільки в умовах незалежного від держави громадянського суспільства, політичного плюралізму, свободи друку, поділу влади.
На стан законності в управлінні суттєво впливають такі організаційні фактори, як структура апарату, кваліфікація службовців, ефективність функціонування системи підготовки персоналу, чіткий і раціональний поділ повноважень тощо. Не остання роль для створення умов по зміцненню і підтримці режиму законності належить організаційним заходам щодо зменшення рівня таємності, створення відомчих центрів інформації і зв'язків з громадськістю, вдосконалення дозвільної системи, ліквідації апаратних надмірностей та ін.
Таким чином, законність і дисципліна — це обов'язкові риси правової держави, сукупність форм і методів державного управління, які знаходять своє відображення в чинному законодавстві і за допомогою яких держава регулює взаємовідносини в суспільстві, досягається стан законослухняної поведінки об’єктів управління.
Залежно від змісту, характеру, особливостей застосування, юридичних наслідків розрізняють такі способи забезпечення законності: а) контроль; б) нагляд; в) звернення до державних органів із заявами, пропозиціями, скаргами з питань забезпечення законності. Проте здійсненню цих конкретних юридично значущих дій передує переконання, яке виявляється в попередженні, роз'ясненні, вихованні, а також в утворенні певних стимулів законослухняної поведінки суб'єктів державного управління.
Діяльності по забезпеченню законності надається державно-правовий характер, а органи, що її здійснюють (органи виконавчої влади, міліція, прокуратура, різні державні інспекції, служби, суди, деякі громадські утворення та ін.), наділяються юридично-владними повноваженнями. Кожний з цих органів має притаманні тільки йому способи забезпечення законності, закріплені відповідними нормативними актами, та реалізується за допомогою спеціальних методів. Разом з тим ці способи пов'язані між собою єдністю мети — забезпечити суворе додержання вимог законності і дисципліни усіма суб'єктами державного управління.
Законність можна розуміти як: 1) соціальний феномен, елемент надбудови, політичне і правове явище, атрибут володарювання, антипод зловживання; 2) режим, принцип діяльності державних та інших органів, метод державного керівництва суспільством, ядро дисципліни, принцип політичної системи; 3) сторону підходу до права, до правової дійсності; 4) сукупність, якість, результат формотворчої діяльності; 5) передумову правопорядку тощо.
Основні принципи законності і дисципліни.
Сутність законності полягає в додержанні законів і розпоряджень влади і стеженні за їх виконанням.
Принцип законності в управлінській діяльності полягає в тому, що організація і діяльність апарату управління і посадових осіб регулюється нормами права.
Найбільш важливою стороною законності є суворе і неухильне дотримання і виконання правових норм. Таким чином, поняття законності охоплює два елементи: створення і реалізацію правових норм.
Держава виявляє постійну турботу про вдосконалення законодавства, про зміну або скасування застарілих норм, прийняття нових правових актів, що відповідають сучасному етапові розвитку. Особливо це стосується адміністративної юрисдикції, що в повсякденному житті торкається інтересів значного числа громадян.
Законність потребує видання науково обгрунтованих, об'єктивно необхідних правових норм. Прийняття актів, заснованих на суб'єктивних, вольових рішеннях, суперечить інтересам держави. Таким чином, законність припускає, з одного боку, стабільність законодавства, а з іншого — його постійне оновлення.
10.2. Контроль як спосіб забезпечення законності і дисципліни. Види контролю.
Контроль є одним з найбільш поширених і дієвих способів забезпечення законності. Його сутність полягає в тому, що суб'єкт контролю здійснює облік і перевірку того, як контрольований об'єкт виконує покладені на нього завдання і реалізує свої функції.
Аналіз існуючої практики свідчить, що контрольна діяльність містить такі елементи: визначення характеру і строків контрольних заходів; залучення до контролю спеціалістів, представників громадськості; аналіз підсумків контролю, формування висновків і прийняття рішень; розробка заходів по виконанню прийнятих рішень, вибір шляхів, форм, методів їх реалізації.
Що стосується рішень, то вони мають бути конкретними, їх важливо своєчасно довести до виконання, а також пояснити виконавцям. Контрольні органи повинні надавати виконавцям практичну допомогу в реалізації рішень, вони ж зобов'язані систематично аналізувати хід роботи по їх виконанню.
До контрольної діяльності висувається цілий ряд вимог, згідно з якими вона повинна бути:
1) підзаконною, тобто контроль має здійснюватися тільки в рамках конкретних нормативних приписів;
2) систематичною, тобто нести регулярний характер;
3) своєчасною, тобто проводитися своєчасно, що значно підвищує його ефективність;
4) всебічною, тобто охоплювати найбільш важливі питання, поширюватися на всі служби і структури підконтрольних органів;
5) глибокою, тобто перевірці повинні підлягати не тільки ті підрозділи, які мають слабкі результати роботи, а й ті, що мають добрі результати. Ця вимога дозволяє виявляти і поширювати передовий досвід, попереджувати помилки та упущения;
6) об'єктивною, тобто виключати упередженість;
7) гласною, тобто її результати повинні бути відомі тим, хто підлягав контролю;
8) результативною (дієвою). Ця діяльність не може обмежуватися виявленням фактичного стану справ. Вона повинна супроводжуватися конкретними заходами по усуненню недоліків.
Зупинимося на видах контролю, які детерміновані місцем суб'єкта в системі державних органів.
Це вид контролю, який здійснюється Верховною Радою України згідно з Конституцією України і прийнятими відповідно до неї нормативними актами з даного питання.
Верховна Рада здійснює контроль за: виконанням державного бюджету (п. 4 ст. 85); діяльністю Кабінету Міністрів (п. 13 ст. 85, ст. 87, ст. 113); використанням наданих Україні від іноземних держав, банків, міжнародних фінансових організаційних позик, не передбачених Державним бюджетом України (п. 14 ст. 85); дотриманням конституційних прав і свобод людини і громадянина (п. 17 ст. 85, ст. 101).
Для реалізації контрольних повноважень Верховна Рада використовує постійно діючі і тимчасово діючі структури. До постійно діючих належать Рахункова палата і Уповноважений Верховної Ради з прав людини.