Структура адміністративно-правових норм.

Тобто, адміністративно-правова норма – це встановлене, санкціоноване або ратифіковане правило поведінки у сфері державного управління і місцевого самоврядування з метою організації та регулювання суспільних відносин (або сприяння цій меті), які забезпечують умови реалізації учасниками цих відносин своїх прав та виконання покладених на них обов’язків.

Норми адміністративного права досить різноманітні, тому в адміністративно-правовій теорії так багато уваги приділяється їх класифікації, що дає можливість більш глибоко пізнати їх юридичні властивості, а також їх ефективність при застосуванні.

Класифікація норм адміністративного праваможе бути здійснена у залежності від різних критеріїв. По-перше, залежно від характеру правил поведінки, поділ норм на норми зобов’язуючі, забороняючі та уповноважуючі (дозвільні). Така класифікація має не тільки теоретичне, але й практичне значення. Від того, яка група норм домінує у регулюванні управлінських відносин, залежить і характер режиму у сфері державного управління і місцевого самоврядування.

Інфраструктура правового регулювання управлінських відносин складається з різноманітних за своїм характером норм, оскільки здійснити надійну організацію цих відносин за допомогою одних тільки забороняючих або лише уповноважуючих норм неможливо.

Розвиток демократії в Україні, визнання людини не об’єктом управління, а навпаки, визнання необхідності спрямування державного управління на забезпечення потреб людини обумовлює зростання у системі норм адміністративного права України дозвільних, правозабезпечувальних та правоохоронюючих норм.

У залежності від території дії норми адміністративного права слід поділяти на міжнародні та національні. Цей поділ був запропонований ще наприкінці XIX століття, але тільки зараз в умовах глобалізації політичних та економічних процесів, формування системи міжнародного управління ця думка здобула підтримки, бо однією із загальних закономірностей, характеризуючих міжнародне управління, є тенденція підвищення ролі норм, що приймаються міжнародними організаціями для управління суспільними процесами, які повинні об’єднувати в цьому країни. Як відомо, ці норми у разі їх ратифікації відповідним органом становляться нормами національного адміністративного права, але поширюється коло норм, які є обов’язковими при регулюванні управлінських відносин, навіть і тоді, коли вони не пройшли цієї процедури. Так, наприклад, Міжнародний кодекс управління безпекою мореплавства чинний з 1 липня 1999р. є обов’язковим для виконання судовласниками, судоводіями та іншими особами навіть тих країн, які не ратифікували цей документ.

У залежності від змісту норми адміністративного права поділяються на матеріальні та процесуальні. Перші закріплюють права та обов’язки суб’єктів адміністративного права, другі встановлюють порядок застосування матеріальних норм відповідними органами виконавчої влади. Так, наприклад, ст. 222 Кодексу про адміністративні правопорушення встановлює компетенцію органів міліції щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення, але порядок реалізації цієї компетенції встановлюється нормами процесуального права, які містяться в інших статтях цього кодексу.

У залежності від мети норми діляться на регулятивніта правоохоронні, або адміністративно-деліктні. Перші у своїй сукупності відносяться до управлінського права, другі – адміністративно-деліктні – відносяться до адміністративно-деліктного права.

У залежності від сфери дії норми слід підрозділяти на норми загальнообов’язкового та внутрішньоорганізаційного характеру. Загальнообов’язкові – це, наприклад, норми, що встановлюють адміністративну відповідальність за скоєні проступки, внутрішньоорганізаційні – це ті, що регламентують відносини, які виникають між співробітниками органу держави чи місцевого самоврядування.

У залежності від терміну дії норми адміністративного права можуть бути постійними та тимчасовими. Постійні норми – це такі, які діють до їхнього скасування. Це, наприклад, норми Кодексу про адміністративні правопорушення, а тимчасові – це норми, дія яких обмежена визначеним часом. Так, обов’язкові рішення уповноважених органів місцевого самоврядування, які встановлюють адміністративну відповідальність за порушення цих рішень, діють протягом строку повноваження цих органів самоврядування.

В науковій літературі прийнято адміністративні норми класифікувати:

1. За спрямованістю змісту:

а) такі, що закріплюють порядок утворення і правовий стан суб’єктів.

б) такі норми, що визначають форми і методи управлінської діяльності.

2. Норми права за суб’єктами кваліфікуються на ті, що адресовані органам виконавчої влади, державним службовцям та іншим (підприємствам, громадянам).

3. За формою припису та їх змістом:

а) зобов’язуючі (приписні) – ці норми зобов’язують здійснювати певні дії при виникненні передбачених ними умов. Наприклад, для здійснення певних видів діяльності підприємства зобов’язані отримати ліцензію; підприємства, заклади, організації зобов’язані подати податковим органам звіти за встановленою формою і т.д.

б) заборонні норми – ці норми забороняють вчинення тих чи інших дій в умовах, які цими нормами визначені. Заборони можуть бути або загальними, або мати спеціальний характер. Наприклад заборона вчиняти дії, що підпадають під ознаки адміністративного правопорушення, є загальною, а заборона міліції застосовувати спеціальні засоби до неповнолітніх – спеціальною.

в) дозвільні норми (уповноважуючи) – ці норми уповноважують, або дозволяють суб’єкту діяти в рамках вимог за своїм розсудом, але в рамках правового поля. Так, громадянину надається можливість самостійно вирішувати питання реалізації свого права на скаргу. Він може або її подати, або не подати на неправомірні дії посадової особи.

г) заохочувальні норми – це норми, що забезпечують за допомогою засобів матеріального або морального впливу належну поведінку учасників управлінських відносин.

д) рекомендаційні норми.

4. За галузевою належністю:

а) матеріальні – статичні норми. Вони характеризуються тим, що юридично закріплюють комплекс обов’язків і прав.

б) процесуальні норми: регламентують порядок реалізації юридичних обов’язкі і прав, встановлених матеріальних нормами.

5. Класифікація норм за межею дій:

а) у просторі – дія норми у просторі передбачає територію, на яку поширюється їх юридична сила. У деяких випадках адміністративно-правові норми можуть бути міжтериторіальними. Територією дії норм можуть бути окремі економічні зони, або коли вони регламентують діяльність організацій і громадян за кордоном.

б) дія норм у часі. Вона може обмежуватися буд.-якими термінами (строкові норми) або не обмежуватися (безстрокові норми). Наприклад, Північно кримська експериментальна економічна зона “Сиваш” була утворена терміном на 5 років.

6. За ступенем загальності:

а) загальні – мають загальне значення. Наприклад, документами, які підтверджують громадянство України, є паспорт громадянина України, а для осіб до 16 років – свідоцтво про народження.

б) міжгалузеві норми – регулюють яку-небудь одну функцію в усіх галузях. Наприклад, контроль за додержанням антимонопольного законодавства у процесі приватизації здійснюється Антимонопольним комітетом України.

в) галузеві норми – регулюють відносини у межах однієї галузі. Здебільшого це норми галузевих міністерств та відомств. Такий характер мають норми, що містяться у законах, Указах Президента, документах Кабінету Міністрів України, якщо їх вплив не виходить за межі конкретної галузі.

г) місцеві норми – норми місцевих органів державної виконавчої влади, а також місцевого самоврядування.

7. Норми за повнотою викладення велінь є:

а) визначені;

б) банкетні (відсилочні). Тобто ті, які відсилають до інших норм.

8. За юридичною силою:викладені в законах, в Указах, в постановах, в рішеннях, в наказах тощо.

За своїм призначенням акти державного управління виконують різні завдання. Вони можуть виступати в ролі юридичних фактів, на підставі яких виникають, змініються і припиняються правовідносини.

Структура адміністративно-правовї норми– це її внутрішня будова, визначений порядок взаємозв’язку, взаємо обумовленості і взаємозалежності складових частин норми.

Структура адміністративно-правової норми, як правило, складається з трьох компонентів: гіпотези, диспозиції і санкції. Але адміністративно-правові норми можуть містити разом із санкцією і заохочення.

Гіпотеза вказує на фактичні умови, за наявності яких слід керуватися даною нормою. Вона може бути абсолютно визначеною (наприклад: “досягши 16-ти річного віку, громадянин зобов’язаний одержати паспорт”) або відносно визначеною ,тобто містити елементи адміністративного розсуду, а саме вказівки на можливість її застосування за розсудом правозастосовника. Відносно визначені гіпотези, як правило містять такі формулювання: може бути, у разі необхідності, за доцільністю, у певних випадках тощо (наприклад: у необхідних випадках працівник міліції може перевірити документи, організувати медичний огляд водіїв транспортних засобів).

Диспозиція – це саме правило поведінки, яке сформульовано у вигляді приписів, заборон ,дозволів (наприклад 16-ти річному громадянину необхідно здійснити низку дій, щоб одержати паспорт). У Адміністративно-правових нормах диспозиція часто формулюється у вигляді вказівок або припису діяння, яке тягне за собою накладення стягнення.В окремих випадках адміністративно-правова норма може мати й дозвільну диспозицію – коли законодавець дозволяє учасникам відносин домовитися стосовно правил взаємодії поведінки у сфері державного управління. Таким чином регулюються відносини при договорі на управлінські послуги.Як правило, диспозиція адміністративно-правової норми у нормативних актах має абстрактну форму, хоча зустрічається і казуїстична форма, коли зміст диспозиції розкривається шляхом переліку дій, ознак тощо (наприклад, ст. 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення, в якій міститься перелік дій, що складають дрібне хуліганство).

Санкція вказує на вплив, який застосовується державою у випадку порушення тих чи інших правил, передбачених нормою (наприклад: порушення санітарно-гігієнічних правил і норм – тягне за собою накладення штрафу).

Санкції адміністративно-правових норм мають три особливості. По-перше, загальнообов’язкові норми мають санкції у вигляді заходів адміністративного стягнення – попередження, штраф, адміністративний арешт тощо; внутрішньоорганізаційні, як правило, забезпечуються заходами дисциплінарного стягнення – попередження, догана, сувора догана тощо. (У деяких випадках за порушення загальнообов’язкових норм адміністративного законодавства також застосовуються заходи дисциплінарного стягнення. Наприклад, військовослужбовці та інші державні службовці, службова дисципліна яких регламентується дисциплінарними статутами за порушення митних правил, правил рибальства, охоти та за деякі інші проступки, вказані законодавцем у ст.15 Кодексу про адміністративні правопорушення, притягуються до адміністративної відповідальності на загальних підставах).

По-друге, санкція у вигляді заходів адміністративного стягнення має універсальний характер, бо вона може застосовуватися за порушення норм інших галузей права. Наприклад, за порушення норм законодавства про працю, за порушення норм екологічного права та ін.

По-третє, санкції у вигляді заходів адміністративного стягнення застосовуються чітко визначеним законодавством колом державних органів та посадових осіб; тоді, коли за порушення вимог організаційних норм дисциплінарні стягнення застосовуються невизначеним колом посадових осіб, інакше кажучи, керівниками будь-якого органу державної влади (прокуратури, суду, органу виконавчої влади тощо).

Треба зазначити, що не всі норми містять санкцію. Так, норми, що регулюють управлінську діяльність, виходять з того, що взаємовідносини між вищестоящими та нижчестоящими адміністративно-управлінськими працівниками будуються на засадах дисциплінарної влади. Наприклад, службові особи митних органів зобов’язані не допускати порушень трудової дисципліни, а також вчинків, несумісних зі статусом працівника митної служби, виявляти пильність, зберігати державну, службову та комерційну таємниці.

Заохоченняяк елемент правової норми – це публічне визнання заслуг юридичної і фізичної особи у виконанні адміністративно-правових або громадянських обов’язків. Такі заслуги формулюються, як правило, в диспозиції норми.

Щодо цілей, які встановлені для адміністративно-правових норм, то їх основною метою є організація управлінських відносин. Але поряд з нею є й інші цілі, зокрема:

інформаційні – досягненням яких забезпечується необхідний зв’язок суб’єкта і об’єкта управління. Тобто норми описують, що потрібно від учасників управлінських відносин і тим самим інформують їх про належну і можливу поведінку;

охоронні – які спрямовані на забезпечення законності і дисципліни в державному управлінні, оскільки через реалізацію адміністративно-правових норм забезпечується чіткість роботи виконавчо-розпорядчих органів, охорона суспільних відносин, честі, гідності, свобод громадян;

заохочувальні– забезпечується творча активність учасників адміністративно-правових відносин, розвиток їх ініціативи і самостійності у розв’язанні завдань державного управління;

соціально-моральні – забезпечується формування у громадян, державних службовців, службовців органів місцевого самоврядування відповідної правосвідомості та ставлення до праці, громадського порядку, громадської безпеки, правил співіснування

Таким чином, адміністративно-правова норма, як обов’язкове правило поведінки, встановлене і охороняється державою, його метою є регулювання суспільних відносин, що виникають, змінюються і припиняються у сфері державного управління і діяльності органів місцевого самоврядування.

Цим нормам притаманні такі риси:

кожна норма адміністративного права регулює окреме коло управлінських відносин;

норма визначає межі владних адміністративних повноважень. При цьому норми адміністративного права виконуються їх суб’єктами добровільно, без чого неможливе державне управління;

адміністративно-правові норми на відміну від норм других правових систем – динамічні, часто змінюються в залежності від змін в суспільних відносинах;

адміністартивно-правові норми регулюють багаточисленні управлінські відносини і в усіх сферах державного і громадського життя:

а) в сфері економіки;

б) в сфері соціально-культурного будівництва;

в) адміністративно-політичного життя;

г) міжгалузевих сферах управління.