Серед методів адміністративного права виділяють загальні методи ,які відносяться до всіх галузей права: імперативний і диспозитивний.

Метод адміністративного права.

Поряд з предметом, важлива роль у здійсненні адміністративним правом регулятивної функції належить методу регулювання суспільних відносин або методу адміністративного права. Саме поняття предмета і методу правового регулювання дають повну характеристику будь-якій галузі права, включаючи й адміністративне.

До визначення методу адміністративного права є різні підходи вчених. Наприклад, у підручнику “Адміністративне право України” авторів Колпакова В.К. і Кузьменко О.В. видання “Юрінком Інтер” за 2003 рік, м. Київ (стр. 35), посилаючись на теорію права, записано, що “під методом правового регулювання мають на увазі прийоми юридичного впливу (точніше сполучення цих прийомів), якими визначається становище сторін у правовідносинах”.

У підручнику “Адміністративне право України”, видання “Юридична література” – м. Одеса, 2003 р (стр. 8) вказано, що “під методом адміністративного права розуміють сукупність правових засобів і способів здійснення адміністративно-правового регулювання суспільних відносин”.

У підручнику “Адміністративне право України” за редакцією професора Ю.П. Битяка, видання “Юрінком Інтер”. – Київ, 2005 (стр. 29), зазначено, що “під адміністративно-правовим методом регулювання слід розуміти сукупність зафіксованих у нормах цієї галузі прийомів (засобів) впливу на суспільні відносини, застосування яких дозволяється створити належні умови для реалізації і захисту прав громадян, нормального функціонування громадянського суспільства й держави.

Для адміністративного права основним був і залишається імперативний метод, тобто метод владних приписів,, коли в об’єкта управління немає вибору варіанта поведінки і він повинен діяти лише так, як йому приписано. Цей метод є основним для такої сфери, як адміністративно-політична. Такий метод часто проглядається в Указах Президента України, його розпорядженнях.

Диспозитивний метод характерний тим, що об’єкт управління має певну свободу вибору варіанта поведінки.. У першу чергу це стосується таких сфер суспільного життя, як економічна та соціально-культурна.

Крім загальних методів правового регулювання адміністративному праву притаманні спеціальні методи, зокрема: субординації, координації, реординації, адміністративного договору.

Метод субординації, який встановлює між керованим об’єктом і керуючим суб’єктом режим підпорядкованості, що означає субординацію між ними.

Метод координації полягає в закріпленні можливостей узгодження управлінських дій між кількома органами одного структурного рівня для досягнення загальної мети. Наприклад, Міністерство внутрішніх справ України та Міністерство оборони України узгоджують свої дії щодо забезпечення безпеки дорожнього руху на автомобільному транспорті і т.п.

Метод реординації полягає в тому, що керовному об’єктові надаються права вимагати від керуючого суб’єкта створення необхідних умов для своєї діяльності (матеріальних, організаційних, фінансових тощо).

Таким чином, суть методів адміністративно-правового регулювання суспільних відносин зводиться до таких складових:

а) визначення відповідного порядку дій, що встановлено певною адміністративно-правовою нормою.

Недотримання такого порядку не викликає за собою юридичних наслідків. Наприклад, Кодексом України про адміністративно-правові порушення передбачено, що адміністративні стягнення можуть бути накладені не пізніше 2-х місяців з дня правопорушення. Перевищення цього строку не дозволяє притягувати правопорушника до адміністративної відповідальності. Разом з тим, посадові особи, які заволокітили такі адміністративні матеріали будуть нести дисциплінарні стягнення;

б) наступний етап – заборона певних дій. Так законодавством заборонено направляти скарги громадян на розгляд тих посадових осіб,чиї дії є предметом скарги;

в) надання можливості вибору одного з варіантів належної поведінки, передбачених адміністративно-правовою нормою. Наприклад, питання про застосування до особи, яка скоїла адміністративне правопорушення, того чи іншого адміністративного впливу;

г) надання можливості діяти (або не діяти) за своїм бажанням. Як правило, це має місце при реалізації суб’єктивних прав. Наприклад, громадянин сам вирішує чи варто оскаржувати дії посадової особи, які він оцінює як протиправні.