ЛЕКЦІЯ 3 МОРАЛЬ І СПІЛЬНОТИ 3 страница
Нині ми впевнилися, проте, що про жоден автоматизм поступального розвитку й об'єктивну «приреченість» на неухильне вдосконалення в реальному історичному процесі не може бути й мови. Історія продукує і передає нам у спадок різноманітні можливості, проте як і з якою метою вони будуть використані – залежить уже від самої людини, її відповідального морального вибору й здатності до ефективної дії. Відомі, на жаль, випадки, зокрема й з історії нашої країни, коли найблискучіші можливості зводилися нанівець безпорадністю і безвідповідальністю реально діючих суб'єктів; в інших випадках, виходячи з мінімуму існуючих можливостей, люди завдяки власній наполегливості досягали найвищих результатів.
Хоч би якими були реальні обставини, самі собою вони не здатні ні замінити творчу ініціативу людини, ні звільнити останню від необхідності вибору й пов'язаної з ним відповідальності. Так і людство в цілому: об'єктивно воно не приречене ні на процвітання, ні – поки що! – на загибель, хоча можливості для вибору того чи
іншого шляху у нього, безперечно, є. Яким буде світ людей завтра, залежить від того, що ми обиратимемо й робитимемо сьогодні. І лише знову й знову обираючи та активно обстоюючи власні моральні цінності, спадкоємність власного духовного розвитку, ми тим самим утверджуємо їх у віках.
Запитання
Чому етика вимагає віддавати пріоритет – праву родича чи праву людини? На якій підставі?
Що означає здатність моральної норми до універсалізації?
Що таке «золоте правило» моральності й чого воно вимагає від людини?
Як, виходячи із засад загальнолюдської моральності, Ви могли б обґрунтувати свій обов'язок перед власною локальною спільнотою?
Як впливає на мораль соціальна диференціація суспільства?
Чи має особистість право вибору в установленні своєї національної ідентичності? Ваші аргументи за чи проти.
Чи має, на Вашу думку, сенс поняття національної відповідальності?
Які основні моральні риси властиві українській національній культурі?
Які основні елементи загальнолюдського змісту моральності?
Чи існує прогрес у галузі моральної культури людства? Обґрунтуйте свою позицію.
Рекомендована література
Апель К. -О. Етноетика та універсалістська макроетика: протиріччя чи доповняльність // Єрмоленко А. М. Комунікативна практична філософія. К., 1999. С. 355–371.
Бочковський О. Вступ до націології. К., 1998. 144 с.
Забужко О. С. Філософія української ідеї та європейський контекст: франківський період. К., 1993. 126с.
Козловски П. Этика капитализма. Эволюция и общество: Критика социобиологии. СПб., 1996. С. 7–84.
Макінтайр Е. Чи є патріотизм чеснотою? // Сучасна політична філософія. К., 1998. С. 524–543.
Маркс К., Енгельс Ф. Німецька ідеологія // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. К., 1959. Т. З С. 15–73.
Рікер П. Навколо політики. К., 1995. С. 149–161. Сміт Е. Д. Національна ідентичність. К., 1994 224 с Українська душа. К., 1992. 128 с.
Федотов Г. П. О национальном покаянии // Федотов Г. П. Судьба и грехи России: Избр. статьи по философии русской истории и культури: В 2 т. СПб., 1992. Т. 2. С. 41–49.
Феномен української культури: методологічні засади осмислення. К., 1996. 478 с.
Чижевський Д. Нариси з історії філософи на Україні. К., 1992. С. 17–23.
Шлемкевич М. Загублена українська людина. К.., 1992. 168 с.
[Повернутися до змісту]
[1] Див.: Шестов Л. Добро в учении гр. Толстого и Ф. Ницше. (Философия и проповедь) // Шестов Л. Избранные сочинения. М., 1993. С. 39–157.
[2] Див.: Воспоминания Рудольфа Гесса // Освенцим глазами СС. Варшава, 1991. С. 25–95.
[3] Див.: Hare R. М. Freedom and Reason // Moral Philosophy: Text and Readings / Andrew G. Oldenquist. 2 ed. Boston etc., 1978. P. 338–356; Universalizing (Kant, Hare) // Ibidem. P. 22–31.
[4] Див. спеціальну розвідку (щоправда, дещо вже застарілу): Гусейнов А. А. Золотое правило нравственности. М., 1988. 271 с.
[5] Див.: Вебер М. Протестантська етика і дух капіталізму. К., 1994. 261с.
[6] Манн Т. Доктор Фаустус. К., 1990. С. 61.
[7] Див.: Кьеркегор С. Наслаждение и долг. Ростов н/Д, 1998. С. 266–269 та ін.
[8] Див.: Бочковський О. Вступ до націології. К., 1998. С. 101–102.
* Історицизм – термін, введений відомим сучасним філософом К. Поппером (1902–1994) у книзі «Злиденність історицизму» (1945) для позначення такого підходу до соціальних наук, згідно з яким їхньою принциповою метою є історичне завбачення, можливе завдяки відкриттю «ритмів», «моделей», «законів» або «тенденцій», які становлять основу історичного розвитку Простіше кажучи, історицизм пов'язаний з вірою в нездоланну історичну необхідність, у підпорядкованість соціальних процесів тим чи іншим універсальним законам, завдяки чому їх нібито й можливо прогнозувати
[9] Померанц Г. С. Опыт философии солидарности // Вопросы философии. 1991. № 3. С. 59.
[Повернутися до змісту]