Основні клінічні форми туберкульозу.

Рання туберкульозна інтоксикація − це симптомокомплекс хворобливих розладів, зумовлених первинним зараженням організму мікобактеріями туберкульозу і супроводжуваних туберкуліновим віражем. Вона характеризується функціональними змінами і суб’єктивними порушеннями без визначеної локалізації процесу. У дітей раннього віку порушується фізичний розвиток, відмічають також схильність до парентеральної диспепсії, відсутність монотермії, субфебрильну температуру тіла. У дошкільнят на перший план виступають зміна настрою, швидка стомлюваність, зниження апетиту, порушення сну. Субфебрильна температура може триматися від 2 − 3 тижнів до 3 − 6 міс. Спостерігаються параспецифічні запальні процеси в легенях (пневмонія, бронхіт, поліаденія). Зрідка спостерігається клінічна картина повторних масок грипу. Є різні види вегетативних неврозів розлитий, стійкий червоний дермографізм, гіпергідроз, головний біль, зниження пам’яті, уваги, підвищена збудливість з наступним пригніченням нервової системи, тахікардія, шум у ділянці серця. В крові визначають нейтрофільний зсув управо, лімфопенію, моноцитоз, еозинофілію і підвищення ШОЕ [6, с. 321].

Хронічна туберкульозна інтоксикація проявляється більш стійкими і вираженими загальними клінічними симптомами, синдромом функціональних розладів із залученням у процес всього організму через 1 − 1,5 року після віражу туберкулінових реакцій.

Основні ознаки хронічної туберкульозної інтоксикації такі:

1. Відставання в рості і, особливо, в масі тіла дитини.

2. Виснаження і слабкий розвиток підшкірної основи, м’язів, кісток.

3. Довга, вузька, сплющена грудна клітка, яка при глибокому вдиху незначно розширюється.

4. Збільшення кількох груп периферичних лімфатичних вузлів. Ці вузли ущільнені, довгасті або веретеноподібні, іноді з’єднані між собою, рухомі.

5. Нервовість, підвищена збудливість, швидка стомлюваність, головний біль, поганий апетит, інколи запор.

6. Періодичне підвищення температури тіла.

7. Рецидивуючий кон’юнктивіт, блефарит, фліктена.

8. Позитивна туберкулінова проба. Папула з чіткими краями утримується 72 год і більше. Пігментація і лущення зберігаються протягом кількох тижнів.

9. Виражена стійка дефіцитна анемія.

10. Відсутність рентгенологічних змін органів грудної клітки.

11. Частий контакт з туберкульозним хворим.

Розвитку туберкульозної інтоксикації передує пневмонія, плеврит, коклюш або грип. Можливе поєднання туберкульозу: і ревматизмом, з дифузними захворюваннями сполучної тканини [11, с. 595-596].

Первинний туберкульозний комплекс − форма первинного туберкульозу, яка часто зустрічається у дітей. Вогнище туберкульозного запалення в легені називають первинним афектом, що оточений зоною перифокального запалення. У поєднанні з лімфангоїтом і лімфаденітом первинне вогнище утворює первинний комплекс.

Клініка первинного комплексу і кінець хвороби різноманітні. Розвиваються симптоми туберкульозної інтоксикації, процес може відбуватися під маскою грипу, пневмонії, диспепсії та інших захворювань. Кашель і виділення харкотиння незначні. Перкуторно над ураженою ділянкою легені визначають притуплення, аускультативно − ослаблення дихання, сухі і вологі хрипи. Підвищення температури тіла до 38 − 39 °С через 2 − 3 тижні змінюється тривалим субфебрилітетом.

В окремих випадках захворювання не має виразних клінічних проявів, перебіг його доброякісний. Досліджуючи харкотиння, промивні води шлунка або бронхів, нерідко виявляють мікобактерії туберкульозу. В крові − помірний лейкоцитоз із нейтрофільним зсувом уліво, підвищення ШОЕ.

Рентгенологічне дослідження дає змогу діагностувати і спостерігати еволюцію первинного комплексу. Відкладання солей кальцію на місці первинного афекту призводить до його кальцинування (петрифікації або окостеніння). Такий первинний афект має назву вогнища Гона. Процес починається через 6 − 8 міс Під початку захворювання і триває близько 2 − 2,5 років. В окремих випадках первинне вогнище довільно розсмоктується. При гіперсепсибілізації організму розвиваються генералізація процесу, лімфогематогенне обсіменіння в легенях та інших органах [31, с. 157-158].

Туберкульозний бронхоаденіт. Ураження внутрішньогрудних лімфатичних вузлів − постійний супутник первинного туберкульозу у дітей. Цьому сприяє бар’єрна функція лімфатичних вузлів, здатність їх фільтрувати і затримувати розсіяні в організмі мікобактерії туберкульозу. Клініка бронхоаденіту залежить від реактивності мікроорганізму, форми патологічного процесу і місця його локалізації. У дітей раннього віку бронхоаденіт супроводжується симптомами стиснення органів середостіння: 1) появою звучного біто-нального кашлю (одночасно з грубим низьким тоном чути музикальний баритон); 2) коклюшоподібним кашлем і звучним експіраторним стридором; 3) розвитком розширеної венозної сітки на шкірі грудної клітки. Іноді спостерігається анізокорія − різна величина діаметра зіниць.

Туберкульозний бронхоаденіт може розвиватися непомітно, з невеликими порушеннями в стані дитини, тому його виявляють випадково під час профілактичної флюрографії. У дітей дошкільного і раннього шкільного віку хвороба розвивається гостро, із стійким підвищенням температури до 38 − 39 °С. З’являються загальні симптоми: зміна поведінки, зниження апетиту, схуднення, блідість шкіри і слизових оболонок, підвищена пітливість уночі, швидка стомлюваність, дратівливість, емоційна лабільність та інші функціональні розлади. Периферичні лімфатичні вузли є множинними, нерівномірними за величиною і щільністю [6, с. 323].

Дисемінований туберкульоз легень характеризується утворенням множинних вогнищ різної величини, виникнення яких пов’язане з розсіюванням мікобактерій туберкульозу в організмі: частіше гематогенним, рідше лімфогенним шляхом. Дисемінований туберкульоз, який виникає внаслідок гематогенного поширення збудника інфекції, називають гематогенно-дисемінованим. Він має дуже тяжкий перебіг у дітей грудного віку, у дошкільному і шкільному віці − більш сприятливий.

Однією з форм дисемінованого туберкульозу є туберкульоз гострим перебігом, або міліарний туберкульоз. Перебіг міліарного туберкульозу може бути гострим, підгострим, хронічним.

Надзвичайно важкою за перебігом є тифоїдна форма міліарного туберкульозу. Перебіг хвороби, особливо напочатку, нагадує перебіг черевного тифу, сепсису та інших інфекційних захворювань. Помірно виражені задишка, ціаноз, тахікардія (при черевному тифі − брадикардія). Спостерігаються збільшена м’яка селезінка, зсув нейтрофілів уліво при нормоцитозі, підвищена IIІОЕ. Тифоїдна форма міліарного туберкульозу може ускладнюватися менінгітом. У цьому разі показаною є діагностична спинномозкова.

Легенева форма гострого міліарного туберкульозу з самого початку проявляється бронхолегеневим синдромом: надсадним сухим кашлем, задишкою, поверхневим диханням, ціанозом. Температура тіла підвищується до 39 − 40 °С. У легенях прослуховується жорстке дихання, сухі хрипи. При прогресуванні хвороби розвивається гостра легенево-серцева недостатність.

Менінгеальна форма гострого міліарного туберкульозу проявляється в основному менінгеальними симптомами. В легенях та інших органах утворюються дрібні, схильні до некрозу і гнійного розплавлений вогнища, що містять величезну кількість мікобактерій. Захворювання починається гостро з високою температурою тіла, запамороченням, маренням, задишкою, збільшенням печінки і селезінки тахікардією, легенево-серцевою недостатністю.

Інфільтративний туберкульоз характеризується наявністю туберкульозного інфільтрату − бронхопневмонічного фокуса в легені з казеозним некрозом у центрі. За клінічним перебігом розрізняють казеозну пневмонію та інфільтративні форми туберкульозу [33, с. 432].

Інфільтрати в легенях (обмежена або зливна вогнищева специфічна пневмонія) виникають найчастіше у підлітків внаслідок перенесення інфекції гематогенним або бронхогенним шляхом із старих туберкульозних вогнищ або процесу, що розвинувся знову.

Лікування хворих на туберкульоз повинно бути комплексним, патогенетично обгрунтованим, тривалим (до повного видужання). За принципом етапного спостереження − стаціонар, санаторій, диспансер.

Лікування туберкульозу у дітей включає такі заходи: 1) виведення хворої дитини із несприятливих умов навколишнього середовища, ізоляція від тих, хто виділяє мікобактерії; 2) застосування загальнозміцнювальних гіпосенсибілізуючих засобів; 3) загартовування дитини в період реконвалесценції (затихання патологічного процесу).

Гігієнодієтичний режим передбачає перебування на свіжому повітрі, приймання сонячних ванн, раціональне харчування, гігієнічні навички, психічну гігієну, яка здійснюється завдяки правильній педагогічній роботі з дітьми.

Максимальне перебування хворого туберкульозом на свіжому повітрі − основний фактор загального терапевтичного впливу. Охолоджене повітря поліпшує апетит, самопочуття, настрій, веде до зменшення кашлю і кращого виділення харкотиння. В осінньо-зимовий період хворі повинні перебувати на свіжому повітрі не менш як 4 − 5 год. Аерації приміщень у лікувальних закладах сприяють відкриті веранди.

Водні процедури (обтирання, обливаня тощо) стимулюють процеси обміну, тонізують нервову систему. Щоденні обливання починають при температурі води 35 °С, поступово знижуючи її щодня на 1 − 2° до 20 °С і нижче (залежно від індивідуальної витривалості дитини). У період загострення і в ослаблених хворих обливання замінюють обтиранням з негайним обсушуванням і розтиранням.

Повітряні і сонячні ванни показані при загальному доброму самопочутті, нормальних температурі тіла і гемограмі. Геліоте рапію слід починати з 5 хв і доводити до 45 − 60 хв. Найкращий час геліо- та аеротерапії − 10 год ранку. Лікування сонцем протипоказане при деструктивних процесах з утворенням каверн, гема-тогенно-дисемінованих формах туберкульозу, гострому спалаху захворювання в будь-якому його клініко-рентгенологічному прояві, вираженому гарячковому стані [6, с. 331].

Правильне харчування − одна з головних умов успішного лікування хворого на туберкульоз. Денний раціон повинен становити для школярів 13 398 кДж (3200 ккал), з них 15 − 20 % білків (до 100 г), стільки ж жирів і 300 − 400 г вуглеводів, для дошкільнят − 7536 кДж (1800 ккал), для підлітків 16 747 кДж [(до 4000 ккал), тобто перевищувати вікову норму на 15 − 20 %.

Рекомендуються сиропи шипшини, чорної смородини, натуральні соки, пивні дріжджі. Доцільним є 4 − 5-разове приймання їжі. Ранній сніданок повинен становити 20 %, легкий другий сніданок − 10 − 15, обід − 40, підвечірок − 10, вечеря − 20 % енергетичної цінності.

Навчання хворих на туберкульоз у лісових школах і школах-Інтернатах здійснює спеціально підготовлений медико-педаго-гічний персоналом.

Профілактика туберкульозу має соціальний, санітарний і специфічний аспекти. У плані соціальної і санітарної профілактики загальнодержавні заходи спрямовані на підвищення життєвого рівня населення, забезпечення житловою площею і створення культурно-освітніх закладів, розвиток спорту, мережі санаторіїв, захист водоймищ і атмосфери від забруднення токсичними речовинами. Вживаються широкі загальнооздоровчі заходи в дитячих колективах і сім’ях, мета яких полягає у зміцненні імунної реактивності хворої дитини, поліпшення її побутових умов, ізоляції від хворих на туберкульоз.

Профілактичні заходи включають раннє виявлення інфікованих і хворих, оберігання їх від контактної додаткової нфекції, організацію диспансерного спостереження за хворими, які інфіковані туберкульозом, і контактними [33, с. 440].

Специфічна профілактика туберкульозу полягає у проведенні специфічної вакцинації БЦЖ і хіміопрофілактики. Вакцинація БЦЖздійснюється дітям 4 − 7-денного віку в пологовому відділенні.

Протипоказаннями до вакцинації є виражені клінічні симптоми родової травми, диспепсія, шкірні захворювання, тиф, грип, пневмонія, різка жовтяниця, недоношеність з масою меншою за 2500 г Вакцинація сприяє зниженню інфікованості, захворюваності дітей на туберкульоз, запобігає розвитку гострих інфільтративних і генералізованих форм. В основі протитуберкульозної вакцинації лежить набутий імунітет. Імунологічна перебудова організму в наслідок вакцинації БЦЖ супроводжується появою позитивної туберкулінової проби [6, с. 335].

Ревакцинації підлягають усі клінічно здорові неінфіковані діти у віці 7, 12 і 17 років і вакциновані діти при відсутності поствакцинального рубчика. З метою відбору дітей і підлітків для ревакцинації БЦЖ проводять пробу Манту з 2 ТО. При негативному результаті або інфільтраті не більше 4 мм у діаметрі здійснюють ревакцинацію. Проміжок між пробою і ревакцинацією повинен становити не менше 3 діб і не більше 2 тижнів. Протипоказаннями до ревакцинації є позитивна внутрішньошкірна проба Манту (інфільтрат 5 мм і більше), захворювання на туберкульоз, гострі і хронічні інфекційні процеси, включаючи період реконвалесценції, не менше 2 міс після зникнення клінічних симптомів, шкірні захворювання, схильність до кровоточивості (ревматизм у гострій та підгострій фазах, бронхіальна астма та інші алергічні стани, спазмофілія, перенесений енцефаліт, менінгіт, епілепсія, гіпотрофія II − III ступеня) [31, с. 163].

Контрольні питання:

1.Що таке дезинфекція?

2. Яка мета проведення дезинфекції?

3. Назвіть методи проведення дезинфекції.

4.Які ви знаєте механічні способи знезараження?

5. Які групи хімічних препаратів застосовують для проведення дезинфекції?

6. Розкажіть про класифікацію інфекційних захворювань по інтенсивності поширення.

7. Розкажіть про механізм та шляхи передачі інфекційних захворювань.

8. Що називається імунітетом і чим він пояснюється?

9. Які ви знаєте види імунітету?

10. Що таке щеплення і яке вони мають значення?

11. Чим відрізняються лікувальні сироватки від вакцин?

12. Які захворювання називаються інфекційними?

13.Які захворювання називаються інвазійними ?

14. Дайте загальну характеристику інфекційним захворюванням.

15. Які періоди виділяють у перебігу інфекційних захворювань ?

16. Що називається інкубаційним періодом?

17. Клінічні форми інфекційних захворювань.

18. Дифтерія; причини виникнення, характерні симптоми, профілактика.

19 Кашлюк; причини виникнення, характерні симптоми, профілактика.

20. Кір; причини виникнення, характерні симптоми, профілактика.

21. Краснуха; причини виникнення, характерні симптоми, профілактика.

22. Скарлатина; причини виникнення, характерні симптоми, профілактика.

23. Епідемічний паротит; причини виникнення, характерні симптоми, профілактика.

24. Вітряна віспа; причини виникнення, основні симптоми, профілактика.

25. Дайте загальну характеристику кишкових інфекцій.

26. Роль вихователя в профілактиці кишкових інфекцій у дітей.

27. Дизентерія; причини виникнення, характерні симптоми, профілактика.

28. Сальмонельоз; причини виникнення, характерні симптоми, профіпактика.

30. Вірусний гепатит; збудники, початкові симптоми. Особливості режиму та дієти. Профілактика та заходи в осередку.

31. СНІД; шляхи зараження, властивості збудника, профілактика.

32. розкажіть про особливості перебігу туберкульозу у дітей.

33. Збудник туберкульозу, його властивості.

34. Лікування туберкульозу.

35. Профілактика туберкульозу.

36. Вакцинація та ревакцинація туберкульозу.

Завдання для самостійної роботи:

Підготувати реферати: „Як попередити поширення СНІДу?”, „Медико-соціальні проблеми профілактики туберкульозу”.

НАДАННЯ ПЕРШОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ПРИ ТРАВМАТИЧНИХ УШКОДЖЕННЯХ