Паротитна інфекція

(епідемічний паротит, свинка)

Вірусна паротитна хвороба (син.: епідемічний паротит, свинка) − гостра інфекційна хвороба, що спричиняється вірусом паротиту, передається повітряно-краплинним шляхом, характеризується гарячкою, ураженням однієї або кількох (частіше привушних) слинних залоз; нерідко зазнають ушкодження інші залози (статеві, підшлункова, щитовидна) і нервова система, переважно у формі серозного менінгоенцефаліту.

Етіологія. Збудник паротитної інфекції − вірус, який досить чутливий до несприятливих факторів зовнішнього середовища − нагрівання, висушування, опромінення, дезинфікуючих розчинів, але стійкий до низької температури [6, с. 366].

Епідеміологія. Джерелом інфекції є хвора людина, яка стає заразною вже наприкінці інкубаційного періоду, особливо протягом перших 3 − 5 днів хвороби. В епідеміологічному відношенні найбільш небезпечні хворі зі стертими і безсимптомними формами хвороби, які становлять 30 − 40 % випадків. Механізм зараження − повітряно-краплинний при безпосередньому контакті, імовірний також − через забруднені слиною предмети [11, с. 440].

Сприйнятливість до вірусної паротитної хвороби висока. Спостерігається у вигляді спорадичних захворювань і епідемічних спалахів, у будь-якому віці, однак найчастіше серед дітей від 1 до 15 років. Максимальна захворюваність виявляється у дошкільників і молодших школярів. Висока сприйнятливість також серед молодих осіб віком 16 − 25 років. Спостерігається сезонність − кінець зими і весна. Характерні підвищення захворюваності через кожні 2 − 3 роки.

Після перенесеної хвороби формується стійкий імунітет,, хоча можливі повторні випадки захворювання (0,4 − —3 %). Материнські антитіла в крові дитини забезпечують їй несприйнятливість протягом перших 6 − 8 місяців життя. У жінок, які перехворіли на паротит за тиждень до пологів, нерідко народжуються діти з клінічними проявами хвороби або вона розвивається в постнатальному періоді [23, с. 204].

Патогенез. Вхідні ворота інфекції − слизові оболонки порожнини рота, носа, гортані, в епітеліальних клітинах яких вірус розмножується, а потім надходить у кров. Гематогенно він поширюється в усі органи і тканини. Оскільки збудник епітеліо-, нейро- і вісцеротропний, патологічний процес охоплює органи із залозистою тканиною і центральну нервову систему. У слинних залозах відбувається адаптація вірусу і його реплікація, після чого він знову потрапляє в кров, що призводить до посилення вірусемії [8, с. 297].

Основні клінічні прояви. Інкубаційний період становить 11 − 23 дні, найчастіше 18 − 20 днів. Клініка паротитної інфекції є дуже різноманітною, що пов’язано з різною локалізацією патологічного процесу. Типова формахвороби, власне епідемічний паротит, починається звичайно гостро з підвищення температури тіла та появи набряку в ділянці привушних слинних залоз (з однієї сторони, іноді одночасно з обох) (рис. 10.5) [6, с. 367].

Набрякають привушна слинна залоза та Підшкірна основа, що оточує її. Набряк заповнює ямку між гілками нижньої щелепи та сосковидним відростком, може поширюватися на шию та обличчя. Шкіра над ураженою залозою напружена, блискуча, але зберігає нормальне забарвлення. Поява набряку супроводиться болем, який посилюється під час жування та ковтання. Часто, через 1 − 2 дні набрякає друга привушна залоза. Обличчя має характерний вигляд, з чим пов'язують назву хвороби − свинка. Набряк ураженої слинної залози збільшується протягом 3 − 5 днів, потім поступово зменшується і на 8 − 10-й ,день повністю зникає [19, с.352 ].

Рис. 10.5. Зовнішний вигляд хворого

на епідемічний паротит

Лікування. Хворий на паротитну інфекцію повинен дотримувати постільного режиму протягом усього гострого періоду хвороби. Потрібні сухе тепло на ділянку уражених слинних залоз, догляд за ротовою порожниною (полоскання слабким розчином калію перманганату, 2 % розчином натрію гідрокарбонату), часте пиття. У перші 3 − 4 дні їжа повинна бути рідкою або напіврідкою. Згідно з показаннями застосовують і симптоматичні засоби (анальгетики, жарознижувальні та ін.). При орхіті у перші дні хвороби для зменшення набряку та болючості яєчка доцільно локально використовувати холод, накладання суспензорія. При тяжкій формі орхіту вдаються до детоксикаційної терапії [11, с. 440].

Профілактика. Проводять планову активну імунізацію всіх дітей живою ослабленою протипаротитною вакциною у віці 15 − І8 міс (по 0,5 мл вакцини підшкірно або 0,1 мл внутрішньошкірно).

Заходи у вогнищі. 1. Хворого на паротитну інфекцію ізолюють вдома або госпіталізують (якщо є показання): строки ізоляції становлять 9 днів від початку хвороби. 2. Карантин накладається на дітей до десятирічного віку, які були в контакті з хворим на паротитну інфекцію і не мали раніше цього захворювання, строком на 21 день. Коли точно встановлено час контакту, таких дітей допускають у дитячі заклади перші 10 днів після контакту (мінімальний інкубаційний період) та ізолюють з 11-го по 21-й день з моменту контакту. 2. Заключну дезинфекцію не проводять. Після залишення хворим приміщення його провітрюють. 4. За вогнищем встановлюють медичний нагляд, важливим є облік стертих та атипових форм епідемічного паротиту [6, с. 368].