Побічний вплив лікарських препаратів на організм людини. Гострі алергічні стани

В основі алергічних захворювань лежать зміни реактивності організму у відповідь на потрапляння в організм різних алергенів − речовин, що здатні спричинити алергічну реакцію. Алергени потрапляють в організм різними шляхами: з їжею, через дихальні шляхи, шкіру, при ін’єкціях. Алергенами можуть бути найрізноманітніші речовини: харчові продукти тваринного або рослинного походження, пилок рослин, медикаменти, домашній пил, пір’я з подушок, шерсть і лупа домашніх тварин, корм для акваріумних риб, різні бактерії та віруси, а також хімічні речовини (фарби, отрутохімікати, лаки та ін.) [30, с. 463].

Після потрапляння алергену в організм у ньому виробляються антитіла, які відрізняються від нормальних, захисних, їх називають агресивними антитілами. Спол учення алергену з антитілами на мембранах клітин призводить до порушення функції цих клітин і навіть до їх руйнування. При цьому з ушкоджених клітин звільняється ряд біологічно активних речовин, які мають здатність розширювати капіляри, знижувати артеріальний тиск, спричиняти спазм не посмугованих м’язів (зокрема, бронхів), порушувати проникність стінок капілярів тощо.

Алергічні реакції можуть розвиватися швидко, протягом 20 − 60 хв після стикування з алергенами. Ці реакції називають негайними, або атипічними. Якщо алергічні прояви розвиваються через багато годин після дії алергена, їх називають сповільненими [14, с. 98-99].

До алергічних реакцій негайного типу відносять алергічний шок, кропивницю, набряк Квінке, приступ бронхіальної астми; до реакцій сповільненого типу − контактні дерматити, екзему, багатоформну еритему.

Специфічна діагностика алергічних захворювань включає. клінічні, алергологічні, імунологічні тести, а також лабораторні та інструментальні методи дослідження

Невідкладні стани при алергічних захворюваннях найчастіше зумовлені алергічними реакціями, що перебігають по негайному типу. До них належать: анафілактичний шок, гострі прояви харчової та медикаментозної непереносності (висипки, набряки, епідермоліз), приступи бронхіальної астми та ін. [30, с. 464].

Набряк гортані (алергічний круп) розвивається гостро. У хворого виникає осиплість голосу, неспокій, утруднене дихання, переважно вдих, надсадний кашель. В акті дихання беруть участь допоміжні м’язи, втягуються надключичні ямки та міжреберні проміжки, наростають явища асфіксії.

На місці укусу з являється почервоніння, набряк, свербіння, збільшуються регіонарні лімфатичні вузли. Нерідко процес не обмежується місцевими проявами, а приєднуються важкі загальні реакції В таких випадках у місцях укусів з’являється великий набряк підшкірної основи, висипка типу кропивниці, різке свербіння шкіри. Хворі неспокійні, відзначають загальну слабкість і почуття страху, з’являються тахіпное та хрипле дихання [33, с. 270].

Кропивницю відносять до гострих алергічних реакцій негайного типу. На шкірі виникають пухирі, як при опіках кропивою. Частіше висипці передує сильне свербіння шкіри, іноді вони виникають одночасно. Кропивниця найчастіше спричиняється харчовими алергенами. Найчастіше висипка локалізується в місцях, які найбільше зазнають механічних впливів: поперек, плечі, ноги, зап’ястя. Пухирі виступають над поверхнею шкіри, вони щільної консистенції з чіткими границями, від блідо-рожевого до яскраво-червоного кольору. Загальний стан хворого мало страждає, хоч і можуть бути висока температура тіла (до 39°С), лихоманка, загальна слабкість, головний біль, нудота, озноб [30, с. 465].

Ангіоневротичний набряк Квінке − гострий обмежений набряк шкіри. Може виникати самостійно або в поєднанні з кропивницею. Проявляється у вигляді напруженого обмеженого набрякання обличчя (губи, повіки, щоки), а також язика, гортані, глотки. В останніх випадках може виникати значне порушення дихання та ковтання. Набряк може локалізуватися на волосистій частині голови, грудній клітці та статевих органах.

Розвивається набряк дуже швидко, утворюючи щільну еластичну припухлість розмірами від горошини до великого плода, шкіра на місці набряку бліда, не гаряча на дотик, не болюча, не свербить, регіонарні лімфатичні вузли не збільшуються. Найчастіше набряк Квінке виникає після прийому харчових алергенів, рідше медикаментів, при гельмінтозах, дії охолодження чи перегрівання. Рідко можуть виникати набряки слизової оболонки травного каналу, що супроводжуються болем у животі, блюванням, рідкими випорожненнями. Може бути висока температура тіла, менінгіальний синдром [17, с. 7-8].

Сироваткова хвороба виникає після парентерального введення чужорідного білка. Інкубаційний період триває 6 − 12 діб, але він може вкорочуватися до кількох діб або продовжуватися до 20 діб. Головною ознакою сироваткової хвороби є поліморфність висипки, яка з’являється спочатку на місці ін’єкції, а пізніше поширюється по всьому тілі. Раннім симптомом є збільшення регіонарних лімфатичних вузлів. Гостра форма (негайна реакція) протікає у вигляді шоку і спостерігається частіше після внутрішньовенного введення сироватки. Сповільнена реакція характеризується наявністю інкубаційного періоду, після чого з’являється поширена висипка поліморфного характеру (еритематозна, папульозна або змішана), яка супроводжується сильним свербінням. Обличчя хворого бліде, одутле, температура тіла підвищується до 39 − 40 °С, з’являється біль у суглобах. Нерідко в патологічний процес втягуються слизові оболонки (риніт, кон’юнктивіт, гіперемія зіву, випіт на мигдаликах, набряк гортані) [30, с. 465].

Вкрай важкою формою гострої алергічної реакції є токсичний некроз шкіри, або так званий синдром Лайелла. Хвороба характеризується тотальним ушкодженням шкіри та слизових оболонок. Початкова висипка за типом кору змінюється появою масивних пухирів на різко гіперемійованому фоні. Пухирі зливаються, тріскаються й оголюють обширні ділянки підлеглих шарів шкіри, так званий синдром обвареної шкіри. На слизовій оболонці очей, травного каналу, статевих органів з’являються великі бульозні елементи та ділянки ерозій. Важкий стан хворого погіршується через приєднання вторинної інфекції та токсичне ушкодження паренхіматозних органів та головного мозку [31, с. 157].

Анафілактичний шок є одним із найважчих проявів гострої алергічної реакції. Він найчастіше виникає як прояв медикаментозної алергії, однак відомі випадки шоку після вживання харчових продуктів, укусів бджіл, ос, джмелів тощо. Найчастіше він розвивається при застосуванні антибіотиків, особливо пеніциліну та його похідних, сульфаніламідів, вітамінів, рентгеноконтрастних речовин тощо.

Переважно шок виникає при повторному попаданні алергену в організм сенсибілізованих осіб, але він може виникнути і при первинному застосуванні, медикаментів, особливо у медичних працівників або у дітей, матері яких під час вагітності чи годування дитини груддю отримували даний препарат. Шок може виникнути також у хворих з холодовою алергією при купанні в холодній воді.

Клінічна картина анафілактичного шоку незалежно від етіологічного фактора характеризується раптовим гострим початком. Відразу після попадання в організм специфічного алергену виникає різка загальна слабкість, загрудинний біль, страх смерті. Протягом кількох секунд або хвилин ці явища наростають, і хворий втрачає свідомість. Такий блискавичний перебіг нерідко закінчується смертю. Клінічно вираженими є різка блідість шкіри, холодний липкий піт, ниткоподібний пульс, раптове падіння артеріального тиску, ядуха, клонічні корчі.

Нерідко анафілактичний шок має двохфазний перебіг: після деякого поліпшення стану хворого повторно різко падає артеріальний тиск і, якщо своєчасно не надати допомогу, хворий може померти [34, с. 297].

Перша допомога. При розвитку гострого алергічного стану або анафілактичного шоку необхідно припинити введення препарату, що діє як алерген. Обов’язкові протишокові заходи проводять на місці виникнення шоку. Для поліпшення гемодинаміки хворого вкладають у горизонтальне положення або навіть з дещо опущеним головним кінцем ліжка. Щоб уникнути асфіксії блювотними масами, голову повертають на бік, висувають та фіксують нижню щелепу, щоб запобігти западанню язика, якщо є зубні протези, їх виймають. Хворого тепло закутують і обкладають грілками, забезпечують доступ свіжого повітря і постійні інгаляції зволоженого кисню.

При необхідності проводять реанімаційні заходи: непрямий масаж серця, штучну вентиляцію легень, інтубацію трахеї [17, с. 6].