Основи законодавчого регулювання праці засуджених
Зміни державно-політичного устрою України на початку 90-х рр. ХХ ст. обумовили необхідність створення нової системи кримінальних покарань, яка б відповідала принципам гуманізму, демократизму і справедливості, з урахуванням міжнародних стандартів поводження з ув’язненими [7].
Так, вже у 1992 р. з КК України були виключені такі види покарань, як засилання і висилання, призупинені а в подальшому ліквідовані інститути умовного засудження або звільнення з обов’язковим залученням до праці, виправні роботи почали використовуватися лише за місцем роботи засудженого. Почалась розробка нової системи кримінальних покарань, яка була остаточно завершена у 2001 р. прийняттям КК України [8].
Головний критерій розподілу кримінальних покарань радянського часу на «пов’язаний з виправно-трудовим впливом» і не пов’язаний з останнім було змінено на новий: «пов’язаний з позбавленням волі» або ні. У КК України в ст. 60, 63 використовується термін «ізоляція засудженого» або «тримання засудженого в умовах ізоляції». Особлива частина КВК України включає розділ ІІ «Виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі» і розділ ІІІ «Виконання покарання у виді позбавлення волі». При цьому такі види покарань, як арешт, обмеження волі і тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців мають майже усі ознаки покарання, пов’язаного з позбавленням волі, наприклад, п. 2 ст. 5 КВК встановлює, що на засуджених до арешту поширюються обмеження, встановлені кримінально-виконавчим законодавством для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, на наш погляд, помилково віднесені до Розділу ІІ КВК.
Згідно з КВК України, суспільно корисна праця продовжує бути основним засобом виправлення і ресоціалізації засуджених (ст. 6 КВК).
До суспільно корисної праці залучаються наступні категорії працездатних засуджених:
1. Засуджені до штрафу, яким у разі неможливості сплатити повний розмір штрафу, суд може замінити несплачену суму штрафу на кримінальне покарання у виді громадських робіт із розрахунку: десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством неоподатковуваних мінімуми доходів громадян, але на строк не більше двох років (ст. 53 КК).
2. Засуджені до покарання у виді громадських робіт (виконання цього покарання здійснюється на основі участі засуджених у суспільно корисній праці, у вільний від основної роботи час безоплатно, під контролем кримінально-виконавчої інспекції, на роботах, вид яких визначають органи місцевого самоврядування (ст. 36 КВК).
3. Засуджені до покарання у виді виправних робіт. (покарання цього виду відбувається на підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності за місцем роботи засудженого із щомісячним відрахуванням визначеної вироком суду частини заробітної плати (від 10 до 20 %) і перерахуванням утриманої суми в доход держави. Відрахування проводяться з усієї суми заробітку, без виключення з цієї суми податків та інших платежів і незалежно від наявності претензій до засудженого за виконавчими документами (ст. 41–46 КВК)).
4. Засуджені до покарання у виді службових обмежень військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової служби (покарання цього виду виконується після одержання копії вироку суду, командиром військової частини, де проходить службу засуджений військовослужбовець, з грошового утримання якого щомісячно відраховується у доход держави зазначена у вироку суду сума – від 10 до 20 % (ст. 47 КВК).
5. Засуджені до арешту залучаються без оплати праці до робіт із благоустрою арештних домів, а також поліпшення житлово-побутових умов засуджених або допоміжних робіт із забезпечення арештних домів продовольством. До цих робіт засуджені залучаються, як правило, у порядку черговості і не більш як на дві години на день (ст. 52 КВК).
6. Засуджені до покарання у виді обмеження волі залучаються до праці, як правило, на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою. Праця засуджених регулюється законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звільнення з роботи, переведення на іншу роботу. засудженим незалежно від усіх відрахувань належить виплачувати не менш як сімдесят п’ять відсотків загальної суми заробітку (ст. 60 КВК).
7. Засуджені до покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців строкової служби залучаються до праці на підприємствах, в установах чи організаціях, які належать до сфери управління Міністерства оборони України, у майстернях дисциплінарного батальйону. Праця засуджених військовослужбовців організовується і оплачується відповідно до законодавства про працю. Нараховані суми заробітку зараховуються на їх особові рахунки (ст. 77 КВК).
8. Засуджені до покарання у виді позбавлення волі на певний строк повинні працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії. Засуджені залучаються до праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції (ст. 118 КВК).
9. Вперше засуджених до позбавлення волі за злочинами невеликої або середньої тяжкості чи тяжкі злочини (на строк до 10 років), за їхньою згодою, може бути залишено у слідчому ізоляторі чи направлено у виправну колонію максимального рівня безпеки для роботи з господарського обслуговування (ст. 89 КВК).
10. Засуджені до довічного позбавлення волі залучаються до праці тільки на території колонії з урахуванням вимог тримання їх у приміщеннях камерного типу (ст. 151 КВК).
Згідно з чинним законодавством, підприємства установ виконання покарань є казенними підприємствами, які здійснюють некомерційну господарську діяльність без мети одержання прибутку для забезпечення професійно-технічного навчання засуджених і залучення їх до праці.
Організація і діяльність підприємств установ виконання покарань (виправних центрів, виховних і виправних колоній) має наступні особливості:
- засновником підприємств є центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань (ДДУзПВП);
- ДДУ з ПВП затверджує статути підприємств установ виконання покарань;
- ДДУ з ПВП створює, реорганізує і ліквідує підприємства установ виконання покарань, а також розпоряджується їх майном;
- ДДУ з ПВП встановлює порядок визначення структури, управління і штатної чисельності підприємств установ виконання покарань;
- ДДУ з ПВП визначається відповідно до законодавства, порядок призначення і звільнення з посад, права, обов’язки та умови служби працівників підприємств установ виконання покарань, які мають спеціальні звання рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України;
- трудові відносини засуджених регулюються законодавством про працю з урахуванням вимог кримінально-виконавчого законодавства;
- підприємствам установ виконання покарань створюються сприятливі умови в залученні до виготовлення продукції (виконання окремих видів робіт, надання послуг) для регіональних потреб;
- підприємства установ виконання покарань мають право на пільги зі сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) відповідно до законів з питань оподаткування;
- підприємства установ виконання покарань не можуть бути засновниками (учасниками) суб’єктів господарювання, щодо них не може бути порушено провадження у справі про банкрутство. [9]
Більш детальна регламентація порядку і умов праці означених категорій засуджених розглядається в інших главах посібника, присвячених викладенню порядку і умов виконання покарань, пов’язаних і не пов’язаних з позбавленням волі.
Проте загальний комплекс проблем, пов’язаних із працевикористанням засуджених, зокрема на підприємствах кримінально-виконавчої системи України, залишається невирішеним.
Підприємства установ виконання покарань у багатьох випадках є технічно відсталими. Зношеність основних фондів виробничих систем становила ще на 2000 р. понад 52 %, неконкурентоспроможність виробництва за сучасних економічних умов не дозволяє залучати працездатних засуджених до праці: від 45 до 50 % таких осіб не були забезпечені роботою, а в деяких регіонах – до 75–80 %. Внаслідок цього незадовільно виконуються вироки судів у частині відшкодування збитків, заподіяних злочинами. Тільки у 2001 р. на виконанні в установах виконання покарань знаходилося виконавчих листів на суму 167 млн. 773,6 тис. грн. стосовно 36,1 тис. засуджених, за якими у 2001 р. було стягнуто лише 1654,4 грн. (0,9 %) [11].