Поняття і критерії класифікації засуджених до позбавлення волі
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Глава V. Класифікація і розподіл засуджених
по видах установ виконання покарань
Згідно зі ст. 5 КВК України, одним із принципів кримінально-виконавчого законодавства, виконання і відбування покарань є принцип диференціації та індивідуалізації виконання покарань, який забезпечує ефективне досягнення мети покарання шляхом застосування засобів виправлення і ресоціалізації засуджених з урахуванням виду покарання, особистості засудженого, характеру, ступеня суспільної небезпеки і мотивів вчиненого злочину та поведінки засудженого під час відбування покарання. За цей час має місце диференціація та індивідуалізація карально-виховного процесу для досягнення позитивних змін в особистості засудженого і подальшого його свідомого відновлення в соціальному статусі повноправного члена суспільства. Необхідність дотримання вимог диференціації та індивідуалізації виконання покарань обумовила класифікацію засуджених.
За Великим тлумачним словником сучасної української мови, „класифікація” – це система розподілу предметів, явищ або понять на класи, групи тощо за спільними ознаками, властивостями. Таким чином, класифікація засуджених – це їх розподіл на відносно однорідні категорії за певними ознаками (критеріями) для створення належних умов у досягненні мети покарання. Зміст класифікації залежить від класифікаційної ознаки (критерію), а критерії визначаються завданнями групування.
Європейські тюремні правила рекомендують при класифікації засуджених відокремлювати ув'язнених, яких, у зв’язку з їхнім кримінальним минулим чи особистими якостями, доцільно ізолювати від інших, а також тих, хто може згубно впливати на інших, розміщати таким чином, щоб полегшити виправний вплив та їхню соціальну реадаптацію з огляду на вимоги управління й безпеки. Головним завданням класифікації засуджених до позбавлення волі є їх диференціація за установами виконання покарань з метою забезпечення індивідуалізації покарання на стадії його виконання. Такий підхід передбачає відповідну зміну обсягу карально-виховного впливу залежно від особи засудженого, його поведінки під час відбування покарання, характеру і ступеня небезпеки вчиненого злочину. Індивідуалізація виконання покарання передбачає також обрання індивідуальних засобів і методів впливу, необхідних саме конкретному засудженому.
У теорії кримінально-виконавчого права України, у науковій літературі найбільш поширеним є погляд на проблему класифікації засуджених, коли виділяють дві класифікаційні системи: юридичну (має правове значення) та психологічну (має педагогічне значення), які ще називають зовнішньою і внутрішньою або первинною і вторинною. Класифікація засуджених до позбавлення волі, що передбачена нормами кримінально-виконавчого права, має тісний зв'язок з класифікацією злочинів у кримінальному праві й класифікацією особи злочинця у кримінології. Оскільки проблема класифікації засуджених до позбавлення волі ні в науковому, ні в практичному розумінні не може вважатися завершеною, слід орієнтуватись на критерії, які на сьогодні мають практичне значення для діяльності кримінально-виконавчої системи України: фізіологічні, юридичні, педагогічні.
Фізіологічні критерії класифікації передбачають розподіл засуджених за віком (на дорослих і неповнолітніх; осіб пенсійного віку), за статтю (на осіб чоловічої й жіночої статі; вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років), за станом здоров'я (на працездатних і непрацездатних; хворих на тяжкі й хронічні захворювання; інвалідів) тощо. Юридичні критерії: тяжкість вчиненого злочину, кількість судимостей, форма вини, строк позбавлення волі, рецидив злочину тощо. Педагогічні критерії: засуджені, які стали на шлях виправлення, які твердо стали на шлях виправлення, які довели своє виправлення, які порушують режим, які злісно порушують режим тощо. Відповідно до практичних цілей класифікації можлива диференціація засуджених і за іншими критеріями. Визначний вплив на встановлення класифікаційної категорії засуджених, як правило, справляють одразу кілька критеріїв.
Згідно з цими критеріями ст. 92 КВК передбачає наступне. У колоніях встановлюється роздільне тримання: чоловіків і жінок, неповнолітніх і дорослих. Вперше засуджені до позбавлення волі тримаються окремо від тих, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі. Ізольовано від інших засуджених, а також роздільно тримаються: засуджені до довічного позбавлення волі; засуджені, яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбавленням волі; засуджені, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування або амністії. Окремо тримаються чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності. Окремо тримаються засуджені, які раніше працювали в суді, органах прокуратури, юстиції та правоохоронних органах. Установлені цією статтею вимоги роздільного тримання засуджених не поширюються на лікувальні заклади місць позбавлення волі й колонії, призначені для тримання і лікування засуджених інфекційних хворих. Порядок тримання засуджених у лікувальних закладах і цих колоніях визначається нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань (далі –Департамент).