Сукупний попит та його компоненти

На відміну від мікроекономіки макроекономіка розглядає сукупний попит і сукупну пропозицію, які характеризують національний товарний ринок. Сукупний попит творять покупці національного продукту – домогосподарства, фірми, держава та іноземці. Сукупний попит – це обсяг реального ВВП, що його бажають придбати всі покупці за кожного можливого рівня цін за інших сталих умов. Обсяг сукупного попиту визначений видатками покупців на купівлю кінцевих товарів, що містить ВВП. Компоненти сукупного попиту (AD) відображає таке рівняння:

AD = С + І + G + Х ,

де С – видатки домогоcподарств, І – інвестиційні видатки фірм, G – видатки держави на закупівлю товарів і послуг, Х – чистий експорт (видатки іноземців).

За інших однакових умов підвищення рівня цін індукує зменшення сукупного попиту і, навпаки, зниження рівня цін збільшує сукупний попит. Отже, між рівнем цін та сукупним попитом існує обернений зв’язок. Він є очевидний вже з такої обставини:кількість товарів і послуг, що їх спроможні придбати покупці, перебуває в оберненій залежності від рівня цін:

АD = АЕ : Р,

де АЕ – запланований обсяг сукупних видатків на купівлю національного продукту, Р – рівень цін.

Припустимо,що заплановані сукупні видатки сягають 1000 гр. од. Обсяг сукупного попиту становитиме 200 од. товарів за рівня цін у 5 гр. од, і 100 од. товарів за рівня цін у 10 гр. од.

 

11.1.2. Крива сукупного попиту. Цінові чинники сукупного попиту

Графічно залежність між сукупним попитом і рівнем цін зображують кривою (функцією) сукупного попиту. Крива сукупного попиту – це графічне зображення залежності між обсягом реального ВВП, який бажають придбати всі покупці, та рівнем цін.

Спадний нахил кривої сукупного попиту (крива AD на рис.) пояснюється дією цінових чинників сукупного попиту: ефектом майна (ефектом багатства) – із підвищенням цін зменшується реальна вартість фінансових активів, накопичених домогосподарствами, тому споживчі видатки та сукупний попит зменшуються; ефектом процентної ставки – зі зростанням рівня цін за сталої пропозиції грошей підвищується процентна ставка, що індукує звуження інвестицій та сукупного попиту; ефектом імпортних закупівель (обмінного курсу) – підвищення цін на товари вітчизняного виробництва за сталих цін на імпортні товари зменшує сукупний попит на національний продукт і навпаки; ефектом пропозиції грошей– зростання рівня цін за сталої номінальної пропозиції грошей зменшує обсяг реального ВВП, який спроможні купити покупці, сукупний попит.

 

11.1.3. Переміщення кривої сукупного попиту

Зазначені ефекти є ціновими чинниками сукупного попиту. Через їхній вплив змінюється величина сукупного попиту, і відбувається переміщення вздовж стабільної кривої сукупного попиту. На сукупний попит впливає низка нецінових чинників, не пов’язаних із зміною рівня цін, які примушують домогосподарства, фірми, державу та іноземців змінювати плани щодо закупівель товарів і послуг, вироблених у країні. На плани покупців національного продукту впливають заходи монетарної та фіскальної політики, очікування економічних суб’єктів й зовнішньоекономічні чинники. Такі чинники чинять тиск на споживчі, інвестиційні, державні видатки, на видатки іноземців, індукуючи зміну сукупного попиту. Через нецінові чинники крива сукупного попиту переміщується. Якщо нецінові чинники збільшують сукупний попит, крива сукупного попиту переміщується вправо, а зменшення сукупного попиту через нецінові чинники переміщує криву сукупного попиту вліво.

Зміна споживчих видатків відбувається через коливання реальної вартості фінансових (банківські рахунки, цінні папери) та фізичних (будинки, земля) активів, споживчої заборгованості та ін. Зростання чи зниження процентних ставок і податків, зміна технологій чи сподівань фірм змінюють інвестиції. Коливаннядержавних видатківвизначені характером фіскальної політики. Коливання темпів економічного зростання в інших країнах, курсу національної валюти або цін на імпортовані товари індукують зміни чистого експорту та сукупного попиту.

Істотна споживча заборгованість змушує домогосподарства скорочувати видатки на споживчі блага задля сплати боргів. Це зменшує сукупний попит і переміщує криву сукупного попиту вліво. Аналогічне переміщення кривої сукупного попиту відбувається через підвищення податкових ставок на прибуток фірм та процентних ставок. Адже інвестиції фірм та сукупний попит зменшуються. У відкритій економіці крива сукупного попиту переміщується вліво й тоді, коли в інших країнах уповільнюється економічне зростання або зростає курс національної валюти. Зниження податкових чи процентних ставок, економічне зростання у країнах – партнерах або зниження курсу національної валюти збільшує сукупний попит і переміщує його криву вправо.

 

11.2. Макроекономічний аналіз сукупної пропозиції

11.2.1. Сукупна пропозиція. Крива довгострокової сукупної пропозиції

Вагомим параметром національного товарного ринку, поряд із сукупним попитом, є сукупна пропозиція, що формують виробники національного продукту. Сукупна пропозиція – це обсяг реального, ВВП, який бажають виробити і запропонувати фірми за кожного можливого рівня цін за інших сталих умов. Криву сукупної пропозиції отримують агрегуванням кривих ринкової пропозиції кінцевих благ.

Ціни на кінцеві блага негнучкі у короткостроковому періоді, утім гнучкі у довгостроковому періоді. Тому форма кривої сукупної пропозиції залежить від аналізованого періоду часу. Крива довгострокової сукупної пропозиції є вертикальною і показує обсяг виробництва, що називають природним ВВП. Нагадаємо, що природний ВВВ (У* на рис.) – це такий рівень виробництва, який економіка здатна продукувати за повної зайнятості (за природної норми безробіття). Усі чинники, які змінюють обсяг природного ВВП або природну норму безробіття переміщують криву довгострокової сукупної пропозиції (крива LRAS на рис. 11.1).

 

11.2.2. Крива короткострокової сукупної пропозиції

Погляди економістів щодо форми кривої короткострокової сукупної пропозиції не збігаються (крива SRAS на рис.). Багато економістів наголошує на тому, що крива короткострокової сукупної пропозиції є висхідною. Економісти, що уважають економічні коливання регулярними явищами, виокремлюють три відрізки кривої сукупної пропозиції – кейнсіанський, висхідний та класичний (позначені І, П та Ш на кривій SRAS – рис.). Кейнсіанський відрізок відображає економіку за спаду виробництва, коли збільшення сукупного попиту сприяє зростанню обсягу виробництва на тлі майже сталих цін. Проміжний відрізок стосується піднесення виробництва, за якого зростання сукупного попиту супроводжує збільшення обсягу виробництва і рівня цін. Класичний відрізок показує обсяг виробництва, що відповідає природному ВВП (У*). Він відображає економіку за повної зайнятості («перегріту економіку»), в якій збільшення сукупного попиту спричиняє підвищення цін, утім не змінює обсяг виробництва.

Cитуацію в економіці на проміжному і класичному відрізках кривої сукупної пропозиції ускладнює ефект храповика – негнучкість цін щодо зниження.Додатний нахил кривої сукупної пропозиції пояснюється впливом на сукупну пропозицію цінових чинників. Цінові чинники сукупної пропозиції сприяють або протидіють збільшенню витрат виробництва та рівня цін зі зростанням обсягу національного виробництва. До цінових чинників сукупної пропозиції належать: природні та структурні умови виробництва (залучення дорогих ресурсів, які зазвичай не використовують); інституційні чинники (екологічні нормативи, ставки непрямих податків); запровадження мита і квот на імпортовані ресурси.

 

11.2.3. Переміщення кривої короткострокової сукупної пропозиції

Сукупна пропозиція зазнає впливу з боку певних нецінових чинників. Виокремлюють реальні та номінальні нецінові чинники сукупної пропозиції. Реальні чинники визначають сукупну пропозицію у довго – і короткостроковому періодах. До них належать: обсяг та ефективність ресурсів; додаткові витрати на підприємницьку діяльність (надмірні кошти на отримання дозволів тощо); зростання рівня відкритості економіки. Номінальні чинники впливають лише на короткострокову сукупну пропозицію. До номінальних чинників належать ціни на ресурси – рівень заробітної плати, земельної ренти, структура ринків та цін, очікування фірм.

Через зміну нецінових чинників крива сукупної пропозиції переміщується вліво або вправо. На відміну від цього, цінові чинники сукупної пропозиції індукують переміщення вздовж стабільної кривої сукупної пропозиції.

Збільшення витрат виробництва через подорожчання ресурсів, монополізацію певних ринків тощо зменшує сукупну пропозицію та переміщує її криву вліво. Підвищення ефективності ресурсів або рівня відкритості економіки, навпаки, збільшує сукупну пропозицію, оскільки витрати виробництва зменшуються. Тому крива сукупної пропозиції переміщується вправо.

11.3. Рівновага сукупного попиту та сукупної пропозиції

11.3.1. Рівноважний рівень цін. Рівноважний обсяг виробництва

В аналізі макроекономічної ситуації у країні поєднують сукупний попит та сукупну пропозицію.. Графічну модель, що поєднує сукупний попит і сукупну пропозицію називають «модель АD – АS».Така модель дає змогу виявити, за якої комбінації рівня цін та обсягу реального ВВП досягається макроекономічна рівновага, а водночас рівноважний обсяг виробництва та рівноважний рівень цін.Як засвідчує рис., сукупний попит і сукупна пропозиція є однакові лише у точці Е. Рівень цін, що сприяє збалансуванню сукупного попиту та сукупної пропозиції, вважають рівноважним рівнем цін. Обсяг виробництва за рівноважного рівня цін становить рівноважний обсяг виробництва. На рис. рівноважний рівень цін та рівноважний обсяг виробництва позначені через Ре та Уе відповідно. Рух економіки до рівноваги відбувається через взаємодію сукупного попиту та сукупної пропозиції.

За будь – якого рівня цін, що є вищий чи нижчий від рівноважного рівня (Ре) , економічна рівновага відсутня, бо обсяг сукупного попиту та сукупної пропозиції не збігаються. За рівня цін Р1 покупці бажають придбати більший обсяг кінцевих товарів, аніж запропонований виробниками. Тому ціни зростають, сукупний попит зменшується, сукупна пропозиція збільшується, а дефіцит національного продукту зникає. За рівня цін Р2 через надлишкову пропозицію товарів ціни знижуються, сукупний попит зростає, а сукупна пропозиція зменшується. В обох випадках зрештою досягається баланс сукупного попиту і сукупної пропозиції. У випадку переміщення через нецінові чинники кривої сукупного попиту або криво укупної пропозиції переміщується й точка економічної рівноваги, а рівноважний рівень цін та рівноважний обсяг виробництва змінюються.

 

11.3.2. Застосування теорії сукупного попиту й сукупної пропозиції

Будь – яка теорія має «давати плоди».Теорія сукупного попиту і сукупної пропозиції розвинулася у другій половині ХХ ст., коли в центрі уваги дослідників опинилося питання встановлення загального рівня цін. Теорія дала змогу це пояснити. У подальшому застосування теорії сприяло: по – перше, докладнішому вивченню рецесійного та інфляційного розривів; по – друге, поясненню наслідків збурень сукупної пропозиції й сукупного попиту; по – третє, поглибленню аналізу ділових циклів та макроекономічної нестабільності.

Рецесійний розрив простежується, коли фактичні видатки покупців національного продукту є менші від обсягу природного ВВП. Рецесійний розрив індукує спад виробництва. Заінфляційного розриву фактичні видатки покупців національного продукту є більші від обсягу природного ВВП. Тому за інфляційного розриву ціни зростають.

Збурення сукупної пропозиції – це її раптове вагоме звуження, що спричиняє переміщення вліво кривої сукупної пропозиції. Наслідком збурення сукупної пропозиції є стагфляція – поєднання інфляції зі спадом виробництва. У розвинутих країнах уперше феномен стагфляції простежувався на початку 70 – х років ХХ ст. Збуренням сукупного попиту вважають його істотне збільшення та спричинене цим переміщення кривої сукупного попиту вправо. Збурення сукупного попиту може простежуватися за повної зайнятості, для прикладу, через зниження податків. Воно індукує зростання цін.

Негативні наслідки збурень сукупного попиту чи сукупної пропозиції уряди намагаються долати через стабілізаційну політику. Її розробленню та здійсненню істотно перешкоджає зовсім не нова дискусія про економічну рівновагу.

 

11.3.3. Класичний та кейнсіанський підходи до економічної рівноваги

Склалися два підходи щодо економічної рівноваги класичний та кейнсіанський. Центральним пунктом дискусії між адептами підходів є відповідь на питання, який механізм сприяє макроекономічній стабільності за економічної рівноваги. Макроекономічна стабільність досягається за повної зайнятості, коли обсяг ВВП відповідає його природному рівню на тлі природної норми безробіття та низького сталого темпу інфляції. Якщо ринкова економіка не здатна самостійно досягати рівноваги за повної зайнятості, їй має сприяти у цьому стабілізаційна політика. Якщо ринковий механізм спроможний підтримувати економічну рівновагу за повної зайнятості без втручання держави, потреби у стабілізаційній політиці немає.

Прихильники класичного підходу – монетаристи та інші неокласики – уважають, що ринковий механізм здатний підтримувати економічну рівновагу за повної зайнятості у коротко – і довгостроковому періодах. Цьому сприяють, на їхню думку, гнучкі ціни, ставки заробітної плати та процентні ставки. Згідно з класичним підходомунаслідок гнучкості цін, заробітної плати і процентних ставок коливання сукупних видатків й сукупного попиту позначаються на загальному рівні цін на товари, хоча не впливають на обсяг виробництва та зайнятість. Тому класики заперечують державне втручання в економіку. Крім того, вони стверджують, що державне регулювання цін, сукупних видатків та ринку праці протидіє макроекономічній стабільності, бо здатне посилювати інфляцію чи збільшення безробіття.

Представники кейнсіанського підходу не заперечують здатність ринкового механізму підтримувати економічну рівновагу за повної зайнятості. Проте вони вважають, що ринковий механізм діє у цьому напрямку лише у довгостроковому періоді, коли ціни на товари та інші подібні змінні є гнучкими. У короткостроковому періоді, як стверджують кейнсіанці, ринковий механізм не спрацьовує. Вчені аргументують свій підхід негнучкістю цінового механізму, відсутністю досконалої конкуренції на багатьох товарних та ресурсних ринках.

Досвід засвідчує, що через недосконалу конкуренцію ціновий механізм на більшості ринків втратив гнучкість. Тому втратили гнучкість й ціни, простежується тенденція до їхнього зростання. Ситуацію ще більше ускладнює негнучкість ставок зарплати, яка є найбільшою складовою витрат виробництва. В галузях, де діють трудові спілки, зарплата фіксується на кілька років. Ставки зарплати нерідко корегують у процесі їхнього щорічного перегляду. В галузях, де трудові спілки відсутні, ставки заробітної плати переглядають через 2 – 3 роки. Отже, корегування оплати праці у різних галузях відбувається не одночасно, і потрібний певний період часу, аби економіка пристосувалася до підвищення зарплати через зростання цін. Зазначені міркування допомагають дійти висновку: дискусія між представниками класичного та кейнсіанського підходів до економічної рівноваги насамперед пояснюється неоднаковим тлумаченням гнучкості цін у коротко – і довгостроковому періодах.

Кейнсіанський підхід акцентує на негнучкості цін у короткостроковому періоді та можливості звуження фактичного ВВП порівняно з його природним рівнем у випадку зменшення сукупного попиту. Згідно з кейнсіанським підходом збільшення сукупного попиту через стимулювальну фіскальну або монетарну політику збільшує рівноважний реальний ВВП і сприяє відновленню повної зайнятості. Крім цього, неокейнсіаці стверджують, апелюючи до ідеї гістерезису, що зміни сукупного попиту здатні впливати на обсяг виробництва та зайнятість у будь – якому періоді.

Гістерезис – це вплив минулих економічних процесів на параметри економіки за повної зайнятості – природний ВВП та природну норму безробіття. Наприклад, спад виробництва, особливо тривалий та глибокий, здатний негативно впливати на поведінку безробітних і роботодавців в умовах піднесення. По – перше, роботодавці не схильні брати на роботу безробітних через втрату ними кваліфікації та людського капіталу. По – друге, що триваліші спад і безробіття, то менша схильність безробітних до працевлаштування. Зазначене, зрештою, означає, що норма природного безробіття може зрости, а природний ВВП – зменшитися..

Класична теорія не заперечує певної інерції підчас установлення цін на товари і зарплати. Втім, за класичною теорією, у короткостроковому періоді, як і в довгостроковому періоді, товарні ціни та заробітна плата загалом гнучкі й чутливі до коливань ділової активності. Тому ринковий механізм спроможний підтримувати економічну рівновагу за повної зайнятості. Як додатковий аргумент на користь своїх поглядів сучасні класики використовують гіпотезу природної норми безробіття (розглядається у наступній темі).

Наприкінці 70 – х – початку 80 – х. років ХХ ст.. дискусія з приводу економічної рівноваги точилася між неокейнсіанцями та монетаристами. У 1980 –х роках активно заявили про себе теоретики школи економіки пропозиції (А.Лаффер, М.Фелдстай та ін.). Деякі з них обіймали вагомі посади в уряді США Р.Рейгана. Адепти школи звертають увагу на вивчення сукупної пропозиції, обґрунтовують потребу та шляхи скорочення податків для її стимулювання. Податкова система, згідно з ідеямишколи економіки пропозиції, має бути інструментом управління сукупною пропозицією, а не сукупним попитом. В США через вплив цих ідей відбулося реформування податкової системи у напрямі зменшення податків.

 

Контрольні запитання

1. Які компоненти сукупного попиту?

2. Яка залежність між сукупним попитом і рівнем цін в економіці?

3. Які цінові та нецінові чинники сукупного попиту?

4. Як формується сукупна пропозиція? Яка залежність між сукупною пропозицією та рівнем цін в економіці у коротко – і довгостроковому періодах?

5. Які цінові та нецінові чинники сукупної пропозиції?

6. Як установлюються рівноважний обсяг національного виробництва та загальний рівень цін в економіці?

7. Які чинники спричиняють зміну рівня цін?

 

Тестові завдання

1. Що не стосується дефіциту національного продукту:

а) обсяг сукупної пропозиції є менший від обсягу сукупного попиту;

б) рівень цін є менший від рівноважного;

в) обсяг сукупного попиту зменшується;

г) обсяг сукупного попиту зростає.

2. Що не стосується надлишкової пропозиції національного продукту:

а) обсяг сукупної пропозиції є менший від обсягу сукупного попиту;

б) обсяг сукупної пропозиції зменшується;

в) рівень цін зменшується;

г) обсяг сукупного попиту зменшується.

3. Що не стосується графічної моделі ”АD – АS”:

а) відображає зв’язок сукупної пропозиції та обсягу виробництва;

б) відображає зв’язок сукупного попиту та сукупної пропозиції;

в) використовується для аналізу економічної рівноваги;

г) використовується для аналізу встановлення загального рівня цін.

4. Що не характеризує інфляційний розрив:

а) індукує підвищення загального рівня цін;

б) індукує зменшення загального рівня цін;

в) існує, коли фактичні видатки покупців національного продукту є більші від їх величини за повної зайнятості;

г) характерний для економіки за повної зайнятості.

5. Що не характеризує рецесійний розрив:

а) індукує спад виробництва;

б) індукує піднесення виробництва;

в) існує, коли фактичні видатки покупців національного продукту є менші від їх величини за повної зайнятості;

г) спричиняє звуження обсягу ВВП порівняно із його природним рівнем.

6. Що може спричинити рух по стабільній кривій сукупного попиту:

а) заходи фіскальної політики;

б) заходи монетарної політики;

в) зміна курсу національної валюти;

г) зміна очікувань покупців національного продукту.

7. Які чинники переміщують криву короткострокової сукупної пропозиції:

а) природні умови виробництва;

б) структурні умови виробництва;

в) ціни на економічні ресурси;

г) мита і квоти на імпортовані ресурси.

8. Які чинники не переміщують криву сукупного попиту:

а) заходи фіскальної політики;

б) заходи монетарної політики;

в) зміна зміна процентних ставок;

г) зміна очікувань покупців національного продукту.

9. Що не стосується економіки, яка перебуває на класичному відрізку кривої сукупної пропозиції:

а) обсяг виробництва тяжіє до природного ВВП;

б) обсяг виробництва є менший, ніж природний ВВП;

в) збільшення сукупного попиту індукує зростання цін;

г) залучення у виробництва не зовсім придатних ресурсів.

10. Збільшення реального ВВП на тлі підвищення цін простежується:

а) на кейнсіанському відрізку кривої сукупної пропозиції;

б) на проміжному відрізку кривої сукупної пропозиції;

в) на класичному відрізку кривої сукупної пропозиції;

г) на будь – якому відрізку кривої сукупної пропозиції.

11. Збільшення рівня цін на тлі майже сталого ВВП простежується:

а) на кейнсіанському відрізку кривої сукупної пропозиції;

б) на проміжному відрізку кривої сукупної пропозиції;

в) на класичному відрізку кривої сукупної пропозиції;

г) на будь – якому відрізку кривої сукупної пропозиції.

12. Що не стосується кривої короткострокової сукупної пропозиції:

а) вона має додатний нахил;

б) вона містить горизонтальний, проміжний і вертикальний відрізки;

в) вона є крутішою за високих темпів інфляції та нестабільного попиту;

г) вона є крутішою за низьких темпів інфляції та стабільного попиту.

13. Що не належить до реальних нецінових чинників сукупної пропозиції:

а) ціни на енергоресурси;

б) додаткові витрати на підприємницьку діяльність;

в) ефективність ресурсів;

г) інтеграція країни у світове господарство.

14. Що належить до номінальних нецінових чинників сукупної пропозиції:

а) обсяг ресурсів;

б) додаткові витрати на підприємницьку діяльність;

в) ефективність ресурсів;

г) заробітна плата.

15. Що не стосується збурення сукупної пропозиції:

а) простежується через раптове зростання витрат виробництва;

б) нерідко пов’язане із істотним подорожчанням енергоресурсів;

в) зменшує сукупний попит;

г) спричиняє стагфляцію.

16. Що не стосується збурення сукупного попиту:

а) відбувається через істотне збільшення видатків покупців національного продукту;

б) відбувається через раптове звуження сукупної пропозиції;

в) переміщує криву сукупного попиту вправо;

г) спричиняє інфляцію.

17. Що не відбувається, коли рівень цін є вищим, ніж рівноважний:

а) збільшення обсягу сукупної пропозиції;

б) збільшення обсягу сукупного попиту;

в) зменшення цін;

г) зменшення обсягу виробництва до рівноважного ВВП.

18. Що не відбувається, коли рівень цін є нижчим, ніж рівноважний:

а) збільшення обсягу сукупної пропозиції;

б) збільшення обсягу сукупного попиту;

в) зростання цін;

г) зростання обсягу виробництва до рівноважного ВВП.

19. Яке твердження неправильне:

а) рівень цін є менший від рівноважного за надлишку сукупної пропозиції;

б) рівень цін є меншим від рівноважного за дефіциту сукупної пропозиції;

в) на обсяг сукупного попиту впливають його цінові чинники;

г) криві довго – і короткострокової сукупної пропозиції переміщують її реальні нецінові чинники.

20. Яке твердження правильне:

а) рівень цін є більшим від рівноважного за дефіциту сукупної пропозиції;

б) рівень цін є меншим від рівноважного за надлишку сукупної пропозиції;

в) додатний нахил кривої сукупної пропозиції пояснюється впливом на неї цінових чинників;

г) криву сукупного попиту переміщують його нецінові чинники.

 

Задачі

1. На підставі даних таблиці визначте,у яких межах змінюється обсяг сукупної пропозиції на кейнсіанському, проміжному та класичному відрізках й природний ВВП країни.

 

Рівень цін, % Реальний ВВП, млрд. євро

2. На підставі даних таблиці визначте рівноважний рівень цін та рівноважний обсяг виробництва у національній економіці. Вкажіть, чи досягає економіка повної зайнятості, перебуваючи у стані економічної рівноваги, якщо природний ВВП країни сягає 250 млрд. дол.

 

Рівень цін,%
Обсяг сукупного попиту, млрд. дол.
Обсяг сукупної пропозиції, млрд. дол.

 

3. Національну економіку характеризують такі показники: споживчі видатки населення – 400 млрд. євро., чисті інвестиції фірм та амортизація основного капіталу 80 та 10 млрд. євро відповідно, державні закупівлі товарів і послуг – 30 млрд. євро, державні трансфери – 10 млрд. євро, чистий експорт дорівнює нулю. Обчисліть обсяг сукупного попиту. Визначте, чи перебуває національний товарний ринок у рівновазі, якщо обсяг сукупної пропозиції становить 750 млрд. євро.

4. У національній економіці функція сукупного попиту описується рівнянням Yd = 200 – 3Р, а функція сукупної пропозиції: Ys = –200 + Р, де Р – загальний рівень цін (у десятковому вираженні),Yd та Ys – обсяг сукупного попиту та обсяг сукупної пропозиції відповідно. Збурення сукупної пропозиції через подорожчання енергоресурсів на світовому ринку, спричинило зменшення обсягу фізичного виробництва в країні на 20%. Визначте рівноважний рівень цін та рівноважний ВВП до і після збурення сукупної пропозиції.

5. У національній економіці функція сукупного попиту описується рівнянням Yd = 200 – 3Р, а функція сукупної пропозиції: Ys = – 400 + Р, де Р – загальний рівень цін (у десятковому вираженні), Yd та Ys – обсяг сукупного попиту та обсяг сукупної пропозиції відповідно. Зменшення податків індукувало збільшення сукупного попиту в країні на 10%. Визначте рівноважний рівень цін та рівноважний ВВП до і після збурення сукупного попиту.

 

 


ТЕМА 12. МАКРОЕКОНОМІЧНА НЕСТАБІЛЬНІСТЬ

 

12.1. Економічні коливання та їх причини.

12.1.1. Поняття економічних коливань.

12.1.2. Теорії економічних коливань.

12.2. Причини безробіття. Закон Оукена.

12.2.1. Зміна природної норми безробіття.

12.2.2. Причини безробіття.

12.2.3. Закон Оукена.

12.2.4. Ринок праці та його формування у перехідних економіках (для самостійного опрацювання).

12.3. Поняття та види інфляції. Методи боротьби з інфляцією.

12.3.1. Види та наслідки інфляції.

12.3.2. Інфляція попиту та інфляція пропозиції.

12.3.3. Крива Філіпса. Дезінфляція.

 

12.1. Економічні коливання та їх причини

12.1.1. Поняття економічних коливань

Усі країни прагнуть зростання виробництва та низького безробіття й інфляції. Утім, тенденція до економічного зростання простежується лише у довгостроковому періоді. У короткостроковому періоді зростання виробництва чергується із його спадом. Економічні коливання– це періодичні зміни обсягу національного виробництва, зайнятості та доходів населення. Економічні коливання називають ще діловими циклами. Тривалість ділових циклів може становити від кількох років до декількох десятиліть. Відповідно до цього розрізняють короткострокові, середньострокові та довгострокові ділові цикли. У макроекономіці здебільшого розглядають ділові цикли тривалістю до двадцяти років, –середньострокові цикли.

Коливання ділової активності не завжди творять діловий цикл. Це стосується, зокрема, сезонних коливань в аграрному та будівельному секторах, пов’язаних із природними умовами виробництва і збуту товарів.

Дослідники виокремлюють чотири фази ділового циклу: спад, піднесення, дно, вершина. За спрощеною класифікацією розглядають тільки дві фази ділового циклу: спад і піднесення. Визначальною фазою ділового циклу уважають спад, – із спаду розпочинається і спадом завершується будь – який діловий цикл

Спад як фаза ділового циклу – це звуження обсягу національного виробництва (реального ВВП) упродовж не менше як двох кварталів поспіль. За спаду виробництва зайнятість населення та його доходи, а відтак попит на товари і послуги й прибутки підприємств зменшуються. Глибокий, тривалий спад уважають депресією, неглибокий,

короткочасний – рецесією. За депресії звуження виробництва та зайнятості може поєднуватися із зниженням цін.

Піднесення є дзеркальним відображенням спаду. У фазі піднесення обсяг національного виробництва, зайнятість та доходи населення зростають. За піднесення обсяг реального ВВП поступово зростає до рівня природного ВВП. Піднесення нерідко завершується діловим «бумом», а економіка виявляється «перегрітою» і стикається з черговим спадом.

Дно і вершина є поворотними фазами ділового цикл – від спаду до піднесення та від піднесення до спаду відповідно.

Ділові цикли простежуються від часів Промислової революції. Найглибшим з-поміж них уважають Велику світову депресію 1929-1933 рр. Безпрецендентне звуження виробництва у США, Німеччині, Англіі та інших країнах поєднувалося із глибокою кризою банківської системи.

Більшість країн із перехідною економікою у 90-х рр. ХХ ст. потерпали через транзитивний спад виробництва. Одним з найглибших та найтриваліших такий спад виявився в Україні, насамперед через політичні прорахунки та несформованість приватного сектору та національного ринку.

Упродовж ділового циклу обсяг виробництва, доходи, зайнятість, рівень цін, проценті ставки тощо коливаються. Утім, ключовими показниками економічних коливань уважають динаміку обсягу виробництва, доходів населення і зайнятості.

Економічні коливання пов’язані насамперед із змінами рівня ділової активності у галузях, що виробляють капітальні блага та споживчі блага тривалого користування. У галузях, що виробляють товари і послуги поточного вжитку, коливання обсягу виробництва та зайнятості є менш глибокими. Неоднаково реагують на спад виробництва й галузі з різним рівнем концентрації виробництва. У галузях з високим рівнем концентрації істотно скорочуються обсяги виробництва, а ціни майже не знижуються. Навпаки, у галузях з невисоким рівнем концентрації виробнива знижується не стільки.обсяг виробництва, а рівень цін.

12.1.2. Теорії економічних коливань

Усі видатні економісти ХІХ – ХХ ст. – К. Жугляр,М. Туган – Барановський, Дж. М. Кейнс, Й. Шумпетер та ін. – намагилися пояснити причини економічних коливань. Утім, єдина теорія економічних коливань донині не склалася.

Виокремлюють дві групи теорій економічних коливань: екстернальні теорії та інтернальні теоріі. За екстернальними теоріямиділові цикли простежуються через зовнішні щодо економіки чинники (війни, політичні процеси, нестабільність кліматичних умов, технологічні нововведення). Інтернальні теоріїпояснюють ділові цикли чинниками, що лежать всередині економічної системи. Адепти інтернальних теорій пов’язують ділові цикли із нестабільністю інвестицій (П. Семуелсон та Х. Гікс), коливаннями грошової маси (М. Фрідман) тощо.

Чимало економістів пояснюють економічні коливання збуреннями сукупного попиту. У ринковій економіці фірми виробляють товари, які можна продати з прибутком. За низького сукупного попиту фірмам невигідно збільшувати обсяг виробництва, тому доходи та зайнятість звужуються. Зростання сукупного попиту спонукає фірми до нарощування виробництва, що зрештою сприяє відновленню макроекономічної стабільності.

Макроекономічна стабільність досягається, коли обсяг виробництва відповідає природному ВВП на тлі повної зайнятості та стабільного рівня цін. Графічно це рекомендується розглянути самостійно.

В останні десятиліття з-поміж неокласиків набула популярності теорія реального ділового циклу (ТРДЦ). Згідно з ТРДЦ , по – перше, зміни пропозиції грошей та цін у короткостроковому періоді не впливають на реальний ВВП і зайнятість; по – друге, обсяг фактичного ВВП тяжіє до його природного рівня, який через певні «шоки» (збурення) може змінюватися. Головний висновок теоретиків реального ділового циклу такий:: економічні цикли відбуваються не через відхилення фактичного ВВП від його природного обсягу, а через коливання природного ВВП, спричинені шоками сукупної пропозиції, здебільшого екстернального характеру.

Модель реального ділового циклу є прийнятною для довгострокового періоду, коли ціни гнучкі, а гроші нейтральні. Утім, її висновки щодо короткострокового періоду не підтверджує практичний досвід. До того ж ця модель ставить під сумнів доцільність монетарної політики та стабілізаційної політики загалом. Адже згідно з ТРДЦциклічний розвиток економіки – це її об’єктивна реакція на шокові зміни ефективності ресурсів і ажніяк не вимагає державного втручання. Звідси очевидно, чому далеко не усі економісти згідні з теорєію реального ділового циклу.

 

12.2. Причини безробіття. Закон Оукена

12.2.1. Зміна природної норми безробіття

Однією з головних форм прояву макроекономічної нестабільності є безробіття. Поняття безробіття і повної зайнятості, види безробіття та вимірювання його рівня розглядалися у другій темі. У довгостроковому періоді рівень безробіття тяжіє до його природної норми. У короткостроковому періоді через економічні коливання рівень безробіття може відхилятися від природної норми безробіття, зокрема, є вищим від неї за спаду виробництва.

У розвинутих країнах природна норма безробіттянині становить 5 6 % робочої сили. Отже, повна зайнятість досягається, коли у виробництво залучається 94 95 % робочої сили.

З перебігом часу природна норма безробіття може змінюватися. У США та у країнах Західної Європи в останні десятиліття ХХ ст. порівняно із 1960 ми роками цей показник істотно зріс. Підвищення природної норми безробіття у США пояснюється структурними змінами в економіці та у складі робочої сили, а у європейських країнах – щедрими виплатами безробітним та збільшенням попиту на кваліфіковану працю.

Найвищий рівень безробіття характерний для країн, що розвиваються, близько чверті робочої сили. Головними причинами такої ситуації є: високі темпи народжуваності, консерватизм аграрного сектору, де зосереджена більшість населення, нездатність промисловості поглинути увесь приріст робочої сили.

У аналізі природної норми безробіття популярна концепція стаціонарного рівня безробіття. Якщо рівень безробіття у країні не змінюється, кількість осіб, яких звільняють фірми, і кількість осіб, які отримують роботу, є однаковими. Це можна зобразити так:

f x U = z x E,

де U та E – кількість безробітних і зайнятих відповідно;

f - коефіцієнт працевлаштування, - частка безробітник, що знаходять щомісяця роботу;

z - коефіцієнт звільнення працівників, - частка зайнятих, що втрачають щомісяця роботу.

Оскільки робоча сила (L) містить зайнятих і безробітних (L=E+U), природну норму безробіття можна визначити на підставі рівняння:

f x U = z x (L – U).

Поділивши обидві частини рівняння на кількість робочої сили, отримуємо:

U* = U : L = z : ( f+z).

Вищий коефіцієнт звільнення збільшує рівень безробіття, а вищий коефіцієнт працевлаштування зменшує рівень безробіття. Відтак, політика держави, спрямована на зниження природної норми безробіття, має сприяти підвищенню коефіцієнта працевлаштування та зниженню коефіцієнта звільнення.

 

12.2.2. Причини безробіття

Починаючи з середини ХХ ст., безробіття в розвинутих країнах зазнало істотних змін. В умовах відносно стабільного розвитку, неглибоких та нетривалих спадів виробництва на тлі прискорення НТП першочергового значення набуло структурне безробіття. Структурне безробіття, як і циклічне безробіття, за своїм характером є вимушеним.

Економісти уважають, що вимушене безробіття насамперед спричиняють пошуки роботи. Звільнені працівники не можуть відразу отримати вільні робочі місця (вакансії), що наявні в економіці завжди. Потрібний час, аби знайти певну вакансію. До того ж, багатьом безробітним попередньо доводиться набувати нову кваліфікацію.

Вимушене безробіття індукують певні інституційні чинники, зокрема, система соціального страхування безробітних. Надання допомоги безробітним послаблює стимули до швидкого працевлаштування. Що вагоміша допомога безробітним та триваліший період часу, на який вона надається, то слабші стимули до пошуків роботи.

Вагомим чинником безробіття є негнучкість заробітної плати, - неспроможність заробітної плати реагувати на зміни співвідношення попиту і пропозиції на ринку праці.

Як і на будь – якому іншому ринку, рівновага попиту і пропозиції на ринку праці досягається за його рівноваги – рівноважної ставки заробітної плати (W* –рис. 12.1). Вимушене безробіття виникає, коли фактична ставка заробітної плати підвищується до ставки W1, що не знижується у короткостроковому періоді, бо є негнучкою. Через негнучкість заробітної плати ринок праці не здатний очиститися від надлишку пропозиції, тому виникає вимушене безробіття. За ставки заробітної плати W2 фірми не спроможні найняти потрібну кількість працівників, бо пропозиція праці є менша, ніж попит на неї.

Негнучкість заробітної плати простежується через такі обставини: 1)діяльність трудових спілок, що домагаються закріплення певного рівня заробітної плати у колективних договорах на кілька років та протидіють її зниженню; 2)законодавче установлення мінімальної заробітної плати. Зауважимо, що мінімальна заробітна плата стосується некваліфікованих працівників. Кваліфіковані працівники отримують значно вищу заробітну плату.

Циклічне безробіття виникає через звуження сукупного попиту за спаду виробництва, бо у цих умовах зменшується сукупний попит на працю (загальна кількість робочих місць). Несприятливе макроекономічне середовище за спаду спонукає фірми звільняти частину працівників. Циклічне безробіття чинить й банкрутство фірм.