Колірна модель Альберта Генрі Манселла

Колірна модель Артура Поупа

Хоч американський освітянин та теоретик мистецтва Артур Поуп (1880-1974) побудував своє тіло кольорів в 1924, пройшли ще 25 років з того часу, як його нарешті опублікували. В центрі його системи – сіра вісь, розділена на 9 градацій, що проходять між білим (W) та чорним (B) (мал. 49). Тіло можна розглядати як серію трикутників, які розрізняються за розміром та формою. Результатом двовимірної проекції тривимірного розташування є коло, яке розподіляється на 12 сегментів, кожен сегмент на один головний колір: жовтий (Y), зелено-жовтий (GY), зелений (G), зелено-блакитний (GB), блакитний (B), блакитно-пурпурний (BP), пурпурний (P), червоний (R), помаранчево-червоний (OR), помаранчевий (O) й жовто-помаранчевий (YO). Відтінок, насиченість (яку він називає «чистота») та яскравість обрані Поупом як головні ознаки сприйняття кольорів. З точки зору геометрії, система Поупа знаходиться десь між графічним подвійним конусом Оствальда й розрахованим тілом Лютера і Ніберга.

Зі всіх спроб сконструювати систему кольорів так, щоб забезпечити зразки стандартів відповідно логічно організованого плану і водночас прийняти до уваги спорідненість кольорів, які сприймаються оком, спроби американського художника Альберта Генрі Манселла (1858-1918) вважаються найбільш успішними. Його теорія заснована на принципі «рівновіддаленості, що сприймається» - термін достатньо правильний, хоча трошки одноманітний. Він представив систему кольорів (також відому як «дерево кольорів» завдяки своєму неправильному зовнішньому контуру) де кольори групуються навколо «природно зрощеній» центральній вертикальній сірій шкалі.

Зовнішні градації кола кольорів показують, як утворюються всі 40 відтінків, розподіляючи первісні 5 інтервалів відтінків кольорів між головними відтінками спочатку на 10, потім на 20 і, нарешті, на 40 сегментів, і знов таким чином, що вони сприймаються рівновіддаленими. Також включені їх первісні індивідуальні назви.

Сучасні дослідники кольору вимагатимуть, щоб Манселл реконструював свою систему, використовуючи сучасні техніки вимірювання кольорів. В результаті можна отримати унікальну класифікацію, яка пов’яже його вкрай чутливу перцепційну оцінку кольорів з їх неемпіричним оформленням. Термін «валентність кольорів» визначає властивість кольору, яка впливає на ефект суміші. Однак Манселл розраховував на суміші, які виходили з обертових кольорових дзиґ, які він потім корегував таким чином, що будь яке системне відхилення у сприйнятті колорів від сучасного неемпіричного підходу зводилось до мінімуму.