Колірна модель Тобіаса Мейєра

Колірна модель Ісаака Ньютона

Коло кольорів Ньютона включає сім кольорів в послідовності: червоний (p) — помаранчевий (q) — жовтий (r) — зелений(s) — ціановий (t) — ультрамариновий (v) — фіолетовий (x). Чорний і білий він виключив, а замість цього, пустий центр кола він призначив для білого, що символізує те, що сума всіх індивідуальних кольорів дорівнює білому. Гете палко протестував проти цього і тому відкидав основи оптики Ньютона, яка полягає в тому, щоб розкласти денне світло за допомогою призми.

Біле світло складається з кольорового світла: фактично (по Ньютону), з семи кольорів, які він розташував в коло. При цьому, кольорове світло не суміш, а єдиний чистий колір. Його можна змішувати, щоб утворити вторинні кольори, але якщо з’єднувати компоненти в правильній пропорції, отримаємо біле світло.

Палітра, що утворилася через заломлення призмою світла є спектром кольорів, а її компоненти – спектральними кольорами. Питання було в тому, як це пояснити? З якої причини блакитне світло відхиляється в призмі в більшому ступені ніж червоне?

Ньютон працював над цими запитаннями в своїй другій значній праці «Opticks» (Оптика), яка вперше з’явилася в 1704 і містила те саме коло кольорів.

В 1758 — більш ніж півстоліття після того, як з’явилась «Оптика» Ньютона - німецький математик і астроном Тобіас Мейєр (1723-1762) читав лекцію в Гьотінгемській Академії наук, яка мала назву "De affinitate colorum commentatio", де він зробив спробу ідентифікувати точну кількість кольорів, яку в змозі сприйняти око. Він вибрав червоний, жовтий і блакитний як базові кольори. А кіновар, массікот (закис свинцю жовтого кольору) і лазуровий в якості їх представників серед пігментів. Чорний і білий розглядалися чинниками світла і темряви які або освітлюють або затемнюють кольори.