Оцінка ефективності інвестицій за недисконтованими фінансово-економічними показниками

У капітальному будівництві важливе значення має технологічна структура вкладень як процентне співвідношення вартості буді­вельно-монтажних робіт, устаткування, інвентарю і проектно-пошукових робіт у загальній сумі цих витрат. За інших однако­вих умов ефективнішими є ті проекти, в яких більша частка акти­вних капіталовкладень — устаткування, інструментів та інвентарю. Вдосконалення технологічної структури в цьому напрямі істотно впливає на скорочення строку окупності капіталовкла­день і фондовіддачу основних виробничих фондів.

Економічне зростання підприємств відбувається тоді, коли чисті капіталовкладення мають позитивне значення, оскільки за цих умов здійснюється розширене відтворення основних засобів. Чим більше це значення, тим, за однакових інших умов, підпри­ємство швидше зміцнює свою матеріально-технічну базу, здійс­нює технічне переозброєння виробництва. За нульового значення чистих капіталовкладень підприємство лише спроможне здійснювати просте відтворення, а за від'ємного — знижується вироб­ничий потенціал підприємства (воно «проїдає» свої ресурси), втрачається можливість здійснювати навіть просте відтворення.

Для глибшого розуміння сутності капіталовкладень розгляне­мо їх окремі напрями і структуру. Акцентуємо увагу на тракту­ванні таких напрямів вкладень, як нове будівництво, розширення підприємств, їх реконструкція і модернізація.

До нового будівництвавідносять будівництво підприємств (птахофабрик, бройлерних фабрик, ското- і свиновідгодівельних комплексів, тепличних комбінатів), будівель, споруд, що здійс­нюється відповідно до затверджених проектів на нових майдан­чиках. Розширення підприємств відбувається завдяки введенню наступних черг уже діючого підприємства, наприклад, будівниц­тво нових будівель для утримання продуктивних тварин і молод­няка з метою розширення потужності тваринницького комплексу, будівництво нових теплиць в уже функціонуючому тепличному комбінаті, розширення діючих цехів основного виробництва для переробки сільськогосподарської продукції тощо. Реконструкція і модернізація підприємств здійснюються без будівництва но­вих і розширення діючих об'єктів. Головна мета цього напряму капіталовкладень — заміна фізично і морально застарілих техні­ки й обладнання, впровадження комплексної механізації та авто­матизації виробництва, що забезпечують підвищення продуктив­ності праці, вищу конкурентоспроможність продукції і прибутко­вість виробництва.

Розширення, реконструкція і модернізація підприємств мають низку переваг, оскільки вимагають менших капіталовкладень на одиницю додаткової потужності завдяки зниженню частки (або повної відсутності) будівельно-монтажних робіт, скороченню вит­рат на підготовчі роботи (дорожнє будівництво, освоєння тери­торії тощо). Важливо також і те, що значно швидше вводяться в дію додаткові потужності. Це скорочує строки окупності капіта­ловкладень, тобто забезпечується їх раціональніше використання. Розрізняють три види структури капіталовкладень: відтворювальну, технологічну і галузеву.

Відтворювальна структура капіталовкладень характеризує­ться процентним співвідношенням окремих напрямків виробни­чих капіталовкладень (на придбання тракторів та іншої техніки, будівництво й обладнання тваринницьких приміщень, на елект­рифікацію виробництва, закладання садів, виноградників, на ме­ліорацію тощо) в їх загальній сумі. Вона повинна відповідати по­требам виробництва і забезпечувати пропорційний розвиток галузей на кожному підприємстві, раціональне співвідношення між структурними елементами основних виробничих фондів.

Важливо витримати раціональну технологічну структуру капі­таловкладень у меліорацію, яка представлена відсотковим спів­відношенням вкладень у водогосподарське будівництво, придбання меліоративної техніки і на реконструкцію діючих меліоративних систем. Упродовж багатьох років левова частка капіталовкладень у меліорацію (у межах 75—80 %) спрямовувалася на розширення площі меліорованих земель за рахунок будівництва нових меліо­ративних систем і зовсім невелика частка вкладень використову­валася на їх якісне поліпшення і реконструкцію. Це стало однією з головних причин низької ефективності використання зрошува­них і осушуваних земель у більшості аграрних підприємств та вибуття їх значних площ із сільськогосподарського обороту.

Розрізняють також галузеву структуру капіталовкладень. Во­на визначається як частка від ділення капіталовкладень, що спрямовуються в певну галузь, на весь їх обсяг. Цей показник може визначатися в цілому за галузями народного господарства, за сферами і галузями АПК. Він має велике значення для оцінки пропорцій розвитку суспільного виробництва в цілому і агро­промислового виробництва зокрема. На рівні окремих підпри­ємств показник галузевої структури капіталовкладень (вкладення в рослинництво, тваринництво, підсобні промислові виробницт­ва, соціальну сферу) також є досить важливим, але цінність його в аналізі внутрішньогосподарських пропорцій дещо знижується через досить високу частку універсальних основних виробничих фондів, що формуються завдяки капіталовкладенням.

В ринкових умовах потрібна адекватна її вимогам інвестицій­на політика, покликана забезпечувати високу віддачу капіталовк­ладень. Для цього необхідно збільшувати частку і розмір вкла­день на технічне переозброєння і реконструкцію виробництва за одночасного зменшення їх частки на нове капітальне будівницт­во, не допускати розпорошення капіталовкладень і затягування

У сучасній міжнародній практиці проекти, пов'язані з інвести­ціями, оцінюють за методикою, що викладена в «Посібнику з під­готовки промислових техніко-економічних досліджень», розроб­леному ООН (ЮНІДО). Цей посібник рекомендує послідовність і механізм розробки техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) інвестиційного проекту. Один з найважливіших розділів ТЕО — фінансово-економічна оцінка такого проекту. Це завершальний розділ, в якому передбачаються обсяг капіталовкладень, джерела їх фінансування, виробничі витрати, грошові потоки і фінансово-економічні показники проекту, на підставі яких робляться оста­точні висновки про доцільність його здійснення.

Найширшого застосування в практиці оцінки інвестиційних проектів набули такі фінансово-економічні показники, як чиста поточна вартість, внутрішня норма окупності, максимальний гро­шовий відтік, строк окупності капіталовкладень, норма прибут­ку, норма беззбитковості.

Зазначені показники умовно можна поділити на дві групи: недисконтовані (прості) й узагальнюючі (інтегральні). Недисконтовані — це показники, що розраховуються не за весь строк життя інвестицій (період повного обороту активної частини ос­новних виробничих фондів), а лише на один рік на основі недисконтованих на фактор часу даних. До них відносять строк окуп­ності і норму інвестиційного прибутку.

Строк окупності — це такий період (у роках), який необхід­ний для відшкодування капітальних вкладень інвестиційним прибутком (Іп), одержаним завдяки здійсненню цього проекту. Його визначають за формулою:

Іп = Пч+А,

де Пч — чистий прибуток, що визначається як різниця між одер­жаним прибутком від реалізації продукції (послуг), виробленої завдяки проекту, і податком на прибуток та сплаченими процен­тами за кредит; А — амортизаційні відрахування на основні фон­ди, введені в дію в результаті реалізації проекту.

Переваги показника строку окупності капіталовкладень поляга­ють у тому, що він простий для визначення і має чіткий економічний зміст. Проте цей показник не враховує динаміки зміни в часі цін­ності одержуваних доходів, а також не дає відповіді на питання про ефективність проекту після досягнення строку окупності капітало­вкладень. Тому його доцільно використовувати лише як допоміжний засіб для оцінки ступеня вигідності певного варіанта інвестицій.

Аналогічну роль відіграє і такий недисконтований показник, як норма інвестиційного прибутку. Вона може розраховуватися за кожний окремо взятий рік і в середньому за всі роки окупності капіталовкладень. Якщо інвестиційний прибуток за роками ста­більний або коливається не істотно (в межах 3—5 %), норму ін­вестиційного прибутку можна визначати за один рік. В іншому разі, як це характерно для нашого прикладу, коли неможливо виб­рати звичайний рік з «нормальною» величиною інвестиційного прибутку, виправдано визначати середньорічну норму цього прибут­ку як процентне відношення усередненого інвестиційного прибут­ку, одержаного за період окупності капіталовкладень, до їх величи­ни. В нашому прикладі сума інвестиційного прибутку за означений період становить 315 тис. грн (10 + 60 + 75 + 85 + 85), а його серед­ньорічна величина — 61 тис. грн. Звідси середньорічна норма інве­стиційного прибутку дорівнюватиме (61:315) • 100 = 19,4 %.

Як бачимо, даний показник елімінує істотні коливання за ро­ками інвестиційного прибутку, а тому дозволяє об'єктивніше су­дити про ефективність капіталовкладень у процесі порівняння рів­ня цього показника з фактично досягнутою на підприємствах галузі нормою прибутку (відношення прибутку до середньорічної вартості основних і оборотних фондів) і процентною ставкою за довгостроковий кредит. Якщо середньорічна норма інвестицій­ного прибутку перевищує згадані показники, проект вважається ефективним. Проте слід мати на увазі, що для розглянутого показ­ника характерні ті ж недоліки, що й для показника строку окуп­ності капіталовкладень.

Важливо пам'ятати, що вихідні дані для розрахунку інвести­ційного прибутку можуть бути не досить точними через невизна­ченість майбутнього. Як наслідок, інвестиційний прибуток також буде неточним. Адже в майбутньому періоді може змінитися кон'юнктура ринку на ресурси, які купує дане підприємство для функціонування нового проекту, а також попит і пропозиція на товари, що виробляються завдяки його реалізації. Це призведе до змін обсягу витрат на виробництво, обсягу продажу і рівня цін на продукцію, і нарешті, до зміни інвестиційного прибутку. З викладеного випливає, що, по-перше, необхідно ретельно підходи­ти до обгрунтування обсягу продажу, грошової виручки від реа­лізації продукції, виробничих та інвестиційних витрат; по-друге, оцінити ступінь ризику при виконанні інвестиційного проекту в умовах ринкової невизначеності, яка має місце при прийнятті перспективних рішень. Ця невизначеність може бути посилена, крім згаданих причин, інфляційними процесами, змінами в тех­нології, непередбаченим моральним старінням обладнання тощо. Для оцінки ступеня ризику здійснення інвестиційного проекту розраховують норму беззбитковості (Нб):

Пи

Нб = ——— • 100,

ТП-Зв

де Нб — норма беззбитковості; Пи — постійні витрати; ТП — вартість реалізованої продукції; Зв — обсяг змінних витрат.

Економічний зміст показника Нб полягає в тому, що він ука­зує, за якої частки обсягу реалізації продукції досягається беззбит­ковість виробництва. Якщо, скажімо, в нашому прикладі грошо­ва виручка від реалізації продукції становить 800 тис. грн, постій­ні витрати — 200 тис. грн, змінні витрати — 350 тис. грн, норма беззбитковості дорівнюватиме 44,5 %. Одержана відповідь озна­чає, що проект буде беззбитковим, коли використовуватимуться лише 44,5 % його потужності, тобто буде вироблено і реалізова­но продукції на суму тільки 355,5 тис. грн. Саме за такого обсягу продажу досягається нульовий прибуток. У цьому переконують такі розрахунки. Змінні витрати на 1 грн реалізованої продукції — 350 : 800 = 0,4375, а сума змінних витрат на обсяг реалізації 355,5 тис. становитиме 0,4375 • 355,5 = 155,5 тис. грн. Загальна сума постійних і змінних витрат на цей обсяг реалізації складає 155,5 + 200 = 355,5 тис. грн, тобто дорівнює обсягу продажу.

Інвестиційний проект вважається тим надійнішим, чим менша норма беззбитковості. Із збільшенням постійних і змінних витрат при стабільному обсязі продажу цей показник зростає, що робить проект не захищеним до зниження попиту на продукцію. Водно­час зростання виробництва і реалізації продукції при стабільних постійних витратах і пропорційному підвищенні змінних витрат знижує норму беззбитковості, а отже, зменшує ступінь ризику підприємства в умовах ринкової невизначеності. Зрозуміло також, що цей показник буде знижуватися за умови підвищення ціни на продукцію за тих самих змінних витрат на одиницю продукції.

Переваги даного показника полягають у тому, що за його допо­могою можна оцінити альтернативні інвестиційні проекти для розв'язання однієї і тієї ж господарської задачі, або один і той же проект за різних модифікацій технології виробництва, зміни обсягу прода­жу, проектної потужності, тобто факторів, що призводять до змін основних параметрів, за якими визначається норма беззбитковості. Наприклад, прогресивніші технології, як правило, забезпечують мен­ші змінні витрати без істотного впливу на постійні витрати.

Щодо нашого прикладу, то даний інвестиційний проект є ду­же надійним, оскільки навіть при збільшенні постійних витрат у 2 рази норма беззбитковості становитиме 89,0 %. За тих же по­стійних витрат проект працюватиме беззбитково, якщо змінні вит­рати зростуть у 1,7 раза — 200 : (800 - 1,7 • 350) • 100 = 97,6 %.

Аналіз норми беззбитковості доцільно доповнити даними про рентабельність продажу, яка визначається відношенням прибутку до вартості реалізованої продукції. В нашому випадку цей показ­ник становить [800 - (200 + 350) : 800] • 100 = 31,25 % і свідчить про можливість регулювання рівнів ціни за незмінного обсягу продажу. Для цього проекту така можливість досить висока, ос­кільки проект буде беззбитковим, якщо ціна на продукцію буде знижена навіть на 31,25 %. Ця інформація є надто важливою, особливо на початковій стадії роботи проекту, коли існує висока конкуренція і підприємство ставить за мету проникнути зі своїм товаром на ринок і завоювати в ньому свою «нішу».