Вітчизняні галузі права

Конституційне (державне) право – система принципів і норм конституції, які закріплюють основи суспільного і державного ладу, форму правління і державного устрою, механізм здійснення державної влади, правове становите особи. Через призму конституційного права можна сприйняти правовий образ держави як цілісного явища. Конституційне право у питанні взаємовідносин держави і громадян виходить із того, що права людини і громадянина не даруються державою, а належать людині від народження, випливають із її статусу як особи. Призначення держави – створити належні умови для реалізації прав і свобод людини.

Адміністративне право – система правових норм, які регулюють управлінські відносини у сфері здійснення виконавчої влади, розпорядничої діяльності державного апарату, його взаємовідносин з іншими державними та недержавними організаціями і громадянами.

Цивільне право – система правових норм, які регулюють майнові і особисті немайнові відносини, що укладаються між фізичними та юридичними особами як рівноправними.

Кримінальне право – система правових норм, які охороняють від злочинних посягань на права і свободи людини і громадянина, конституційний лад, усі види власності тощо, установлюючи міру кримінальної відповідальності за їх вчинення.

Міжнародне право – система правових норм, які регулюють публічні взаємовідносини між державами (міжнародне публічне право) або приватні правові відносини між громадянами різних країн та їх об'єднань (міжнародне приватне право). Міжнародне право розглядає всі держави рівними, незалежно від кількості населення, багатства й могутності. Воно спрямоване на дотримання стабільності у міжнародному житті й на заохочення торгових та інших контактів між державами. Міжнародне право ґрунтується на міжнародних угодах, його норми у разі протиріч із нормами національного права, тобто внутрішнього права держави, мають перевагу.

У міжнародному публічному праві головне місце посідають політичні взаємовідносини: питання забезпечення миру та міжнародної безпеки, суверенітету держав, невтручання у внутрішні справи.

Предметом регулювання в міжнародному приватному праві є відносини цивільно-правового характеру, що виникають у міжнародному житті і пов'язані з розширенням міжнародного торгово-економічного, науково-технічного і культурного співробітництва. В міру поглиблення господарських міжнародних зв'язків, спілкування і співробітництва організацій і фірм різних країн, окремих громадян зростає значення норм міжнародного приватного права.
Міжнародне публічне право і міжнародне приватне право тісно пов'язані, оскільки норми цих двох галузей права служать меті оформлення мирного міжнародного співробітництва в різних галузях.

За субординацією у правовому регулюванні відрізняють матеріальні та процесуальні галузі права.

Адміністративно-процесуальне право – система норм права, яка регулює порядок здійснення і розгляду адміністративно-правових справ, тобто таких, що складаються в сфері державного Управління.

Цивільне процесуальне право – система норм права, яка регулює порядок розгляду і вирішення судом цивільних справ, а також порядок виконання судових рішень.

Кримінально-процесуальне право – система норм права, яка регулює порядок діяльності правоохоронних органів і судів у зв'язку з розкриттям злочинів, розслідуванням кримінальних справ, їхнім розглядом у суді й винесенням вироку.

Процесуальні галузі права мають свій предмет регулювання, Який відрізняється від предмета регулювання матеріальних галузей права. Ним є так звані організаційні відносини, які формуйся в результаті діяльності уповноважених суб'єктів, пов’язаних із застосуванням норм матеріального права.

Предмет і метод правового регулювання як критерій поділу системи права на галузі та інститути, їх структура

Правове регулювання характеризується відносною самостійністю (автономністю), яке яка визначається наявністю в цьому таких фактичних і юридичних ознак, які відрізняють його від інших видів регулювання суспільних відносин. Фактична та юридична визначеність правового регулювання представлені передусім за його предметом і методом.

Під предметом правового регулювання мають на увазі те, що регулює право, тобто ті суспільні відносини, які ним регулюються. Цим відношенням притаманна якісна однорідність, вони піддаються відносно самостійному правовому регулюванню. Предмет правового регулювання – це матеріальний критерій розподілу норм права на його структурні частини. Об’єктивний зміст суспільних відносин є незалежними від законодавця.

Структура предмета правового регулювання охоплює такі елементи:

Ø суб’єкти – індивідуальні та колективні;

Ø їх поведінку (дії, діяльність)

Ø об’єкти – предмети та явища навколишнього світу, з приводу яких люди вступають у взаємозв’язок;

Ø соціальні факти (обставини випадки) які безпосередніми підставами виникнення чи припинення відповідних правових відносин.

Метод правового регулювання відповідає на питання, яким чином право регулює суспільні відносини. Це сукупність засобів, прийомів, за допомогою яких право впливає на суспільні відносини; це такій юридичній критерії, який значною мірою залежить від предмета. Але на відміну від предмета метод може формуватися і під впливом законодавця, який, окрім тих засобів регулювання суспільних відносин, що об’єктивно склалися, може обирати власні засоби правового впливу на них, комбінувати ці засоби і прийоми. З цієї точки зору правовий метод являє собою певний підбір юридичного інструментарію, завдяки якому державна влада здійснює необхідний вплив на суспільні відносини з метою спрямування їх розвитку в бажаному порядку, напрямку.

Методи правового регулювання суспільних відносин характеризуються:

Ø різним порядком встановлення прав та обов’язків учасників суспільних відносин, які можуть випливати із законі (право брати участь у виборах), із договору (договір купівлі продажу) та ін.

Ø різним ступенем автономності суб’єктів при виникненні прав і обов’язків. Норми права можуть вичерпно визначати їм можливість самостійно вирішувати питання що до обсягу цих прав і обов’язків. Тому суб’єкти права вступають в ті чи інші відносини, врегульовані нормами права, або як рівноправні сторони, або як рівноправні сторони, або на умовах супідрядності.

Ø рішення способом захисту встановлених прав та забезпечення використання юридичних обов’язків, які може здійснюватись в різному порядку та за допомогою різних засобів.

До найбільш загальних методів належать:

Ø централізований (інтерактивний) метод;

Ø децентралізований (диспозитивний) метод.

Це так званні первинні методи конкретизуються і можуть проявлятися в різних сполученнях, як правило, з перевагою одного з них. Вони знаходять свої продовження в методах, що характеризують ті чи інші структурні сукупності суспільних відносин, до яких можна віднести:

Ø метод матеріального і нормативного заохочення, який притаманний трудовому, цивільному та іншим галузям права;

Ø метод рекомендацій, який застосовується до самоврядних організацій, щодо владно-імперативні методи впливу не мають бути застосовані.