Локальні нормативні акти
Всі види актів, про які йшла мова вище, є підзаконними актами в тому розумінні, що повинні відповідати закону, конкретизувати його, деталізувати, якщо це передбачається самим законом або випливає з вимоги практики керування суспільними справами.
Особливим різновидом є локальні нормативно-правові акти, які створюються, щоб діяти в конкретних організаціях і на підприємствах, або призначені для певного кола осіб, на певній території. Наприклад, конкретні устави, правила внутрішнього трудового розпорядку, посадові інструкції й т.п. ставляться до локальних актів.
Така форма права, як нормативно-правовий акт, породжує й безліч актуальних науково-прикладних проблем, одні з яких вирішені в теорії права, а інші перебувають у стадії обговорення.
Насамперед це проблема структури нормативно-правового акту і її співвідношення зі структурою самого права.
Нормативно-правовий акт завжди має зовнішню структуру: певні реквізити, які дозволяють його відносити до відповідного виду, наприклад, розрізняти закон це або постанова, а також визначити, коли він був прийнятий, коли вступив у дію, ким прийнятий, затверджений, підписаний і т.д.
Але нормативно-правовий акт має й внутрішню структуру: членування на розділи, глави, статті, параграфи, пункти, підпункти, частини, абзаци, приписання й т.п. Така будова нормативно-правового акту - результат тривалого нормотворчого розвитку й служить, з одного боку, послідовному й чіткому викладу правового матеріалу в акті, а з іншої, зручності користування ім. Крім того, подібна будова акту реалізує, як уже згадувалося, формальну визначеність права.
Однак внутрішня структура права, котру визначають предмет і метод правового регулювання, має інша будова: галузь і підгалузь права, правовий інститут, норма права й т.д.
І виникає проблема - якою мірою структура того або іншого конкретного виду нормативно-правового акту відповідає структурі конкретної правової норми, як вона, і чи вірно, викладена в статтях нормативно-правового акту, де неї відшукувати у відповідному акті.
У деяких галузях права, наприклад у карному праві, ми спостерігаємо відповідність кримінально-правової норми й статті кримінального кодексу, хоча й отут деякі поняття, загальні для всіх кримінально-правових норм, розкриваються в статтях загальної частини (наприклад, поняття позбавлення волі, рецидивіст і т.д.).
В інших же галузях права ми знаходимо різні способи викладу правових норм у статтях нормативного правового акту - від повної відповідності до викладу норми права в різних статтях, а те й взагалі в різних нормативно-правових актах.
Нормативне значення роз’яснень Пленуму Верховного Суду України та Вищого Господарського Суду України. Акти Конституційного Суду України в системі національного законодавства[70]
За своєю суттю роз’яснення та тлумачення – це синонімічні поняття.
Офіційне тлумачення Конституції України, законів та інших актів Верховної Ради України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим здійснює Конституційний Суд України (п.4 ст.13 ЗУ «Про Конституційний Суд України» від 16.10.1996 р. № 422-96/ВР).
В інших випадках офіційне загальнообов’язкове тлумачення нормативно-правових актів шляхом відповідних роз’яснень здійснюють інші органи державної влади на підставі повноважень, наданих їм законом.
Наприклад, Центральна виборча комісія згідно з п.5 ст.17 ЗУ «Про Центральну виборчу комісію» від 30.06.2004 р. № 1932-IV вправі приймати обов’язкові роз’яснення і рекомендації з питань застосування законодавства про вибори і референдуми; органи податкової служби на підставі п.4 ст.8 ЗУ «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 р. № 509-XII та п.4.4.2 ст.4 ЗУ «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2182-ІІІ вправі давати податкові роз’яснення.
У ЗУ «Про судоустрій України» (п.2 ч.2 ст.47) закріплено повноваження ВСУ давати судам загальної юрисдикції роз’яснення з питань застосування законодавства на основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики. Тому можна говорити про офіційний характер роз’яснень, що містяться у постановах Пленуму ВСУ. Суть цих роз’яснень виражається у знятті ними невизначеності у змісті законів, інших нормативно-правових актів, що застосовуються судами, шляхом конкретизації неясних, неповних чи суперечливих положень законодавства.
Слід зазначити, що Пленум ВСУ не є правотворчим органом, а, значить, за своїми повноваженнями не вправі змінювати або доповнювати норми права. Тому всі роз’яснення ВСУ повинні здійснюватися тільки в межах обсягу чинних норм права та їх змісту. Будучи правозастосовним органом і в силу конституційного принципу поділу влади, суд може тільки роз’яснювати чинні правові норми.
Однак, на жаль, Пленум ВСУ не завжди дотримується вищезазначених принципів, часто закріплюючи в своїх постановах з питань застосування законодавства фактично нові норми права, що створюються ним самим. Одним з яскравих прикладів подібних перевищень своїх повноважень є роз’яснення, вміщені до п.9 постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» віл 24.10.2008 р. № 13.
Роз’яснення з питань застосування законодавства здійснюється ВСУ з метою забезпечення:
Ø однаковості судової практики, а з нею – і дотримання конституційних принципів верховенства закону та рівності перед законом і судом;
Ø системності застосування законодавства судами загальної юрисдикції;
Ø пріоритетної реалізації у судовому правозастосуванні правових засад, перш за все, загальновизнаних міжнародно-правових принципів.
Таким чином, постанови Пленуму ВСУ з питань застосування законодавства, – це різновид офіційного (виходять від уповноваженого органу) виду роз’яснень, що здійснюються дедуктивним методом – від загальних норм права до так званих правоположень, що їх конкретизують.
Слід визнати, що в результаті узагальнень судової практики Пленум ВСУ у своїх постановах з питань застосування законодавства формулює правоположення, для яких характерний певний ступінь узагальненості та фактичної обов’язковості.
Правоположення – це концентровані вирази юридичної практики. В силу цього вони здатні компенсувати природне відставання норм права від динаміки суспільних відносин, можуть усувати протиріччя між відносним «консерватизмом» права і потребами суспільства, що постійно змінюються в результаті швидких перетворень сучасного світу. Розумне, зважене використання правоположень у кінцевому рахунку забезпечує стабільність правопорядку, відновлення справедливості, зміцнення законності.
Проблема можливості існування прецедентної форми права турбує юристів уже багато століть.
Відповідно до ст.17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 р. при розгляді справ суди зобов’язані застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду як джерело права. Таким чином, прецедентне право Європейського суду стає особливим джерелом права і для України, яка закріпила це положення на законодавчому рівні.
На сьогодні постанови Пленуму ВСУ з питань застосування законодавства – це не нормативно-правові акти, а різновид офіційних роз’яснень чинного законодавства, які не мають формально обов’язкової сили. Саме тому постанови Пленуму ВСУ і не можуть входити до системи джерел права України. Разом з тим, вони слугують фактичним орієнтиром як для судів, так і для інших суб’єктів-учасників правовідносин. У них містяться правоположення – концентровані вирази юридичної практики, фактичне застосування яких забезпечується повноваженнями вищої судової інстанції скасовувати рішення судів, які свідчать про неоднакове застосування судами касаційної інстанції законодавства.
Значення постанов Пленуму ВСУ з питань застосування законодавства полягає у тому, що вони здатні компенсувати відставання норм права від розвитку суспільних відносин, усувати певні неясності чи суперечності законодавства, а також відігравати роль своєрідного барометра для нормотворців в роботі над постійним удосконаленням чинного законодавства.
Питання для самоконтролю:
1. Що таке джерело права в матеріальному, ідеологічному, формально-юридичному розумінні?
2. Як побудований взаємозв'язок сутності, змісту і форми права?
3. Чому існує різномаїття форм права.?
4. Як залежать форми права від різних правових системах сучасності?
5. Яка роль у правового звичаю?
6. Як здійснюється практичне використання правових прецедентів в правових системах сучасності?
7. Яка роль у нормативно-правових актів? Що покладено в сутність цього джерела права?
8. Яким чином відбувається порядок прийняття законів в Україні? Стадії.
9. Чи може загальнодержавний референдум приймати законо в Україні?
10. Практичне значення впдзаконних нормативно-правових актів.
11. Значення роз'яснень Пленуму Верховного Суду України та Вищого Господарського Суду України в роботі юриста?