Форми вираження гіпотези
Матеріальні та процесуальні норми права, їх особливості, співвідношення
Норми права за субординацією в правовому регулюванні — матеріальні та процесуальні
Норма матеріального права — норма, що є первинним регулятором суспільних відносин: містить правило (права, обов'язки, заборони), на підставі якого можливе рішення справи по суті. Наприклад, не можна здійснювати вбивство.
Норма процесуального права — норма, що встановлює оптимальний порядок застосування норм матеріального права: містить правило, на підставі якого можливе рішення справи по суті. Наприклад, порядок розслідування злочину, порядок виклику свідків у суд і т.п.
Призначення процесуальної норми — установити процедуру, «регламент» здійснення прав чи виконання обов'язків, закріплених у матеріальних нормах; сприяти досягненню результату, передбаченого нормою матеріального права.
Норми процесуального права похідні від норм матеріального права: процесуальні норми регулюють уже не фактичні, а юридичні зв'язки, що склалися в соціально-правовій сфері, у правовідносинах, потрібні для реалізації норм матеріального права.
Норми процесуального права мають подвійну обумовленість:
Ø матеріальними умовами життя суспільства;
Ø особливостями норм тієї галузі матеріального права, з якою вони тісно зв'язані і потреби якої обслуговують.
Усі розпорядження процесуальних норм мають процедурний характер, тобто визначається найбільш доцільний порядок здійснення правотворчої, правозастосовчої , правоохоронної, установчої і контрольно-наглядової діяльності держави. Багато розпоряджень процесуальних норм визначають порядок організації органів держави і здійснення ними своєї компетенції.
Розпорядження процесуальних норм, як правило, адресуються суб'єктам, що наділені владними повноваженнями по застосуванню норм матеріального права (слідчим, суддям, прокурорам і ін.).
Таким чином, норми процесуального права відрізняються від норм матеріального права:
Ø змістом, що виражається у своєрідності їхніх розпоряджень;
Ø особливостями адресата;
Ø структурою побудови.
Складність умов та обставин, що викликають дію норми, та їх різноманітний характер надають можливість класифікувати гіпотези за наступними критеріями:
І. За кількістю обставин, передбачених нормою, гіпотези поділяють на:
а) прості, які називають одну обставину, наявність якої викликає реалізацію прав, передбачених гіпотезою норми.
(Наприклад, умови договорів про працю, які порушують становище працівників, є недійсними ст. 9 КЗпП України.)
Саме таке визначення надає можливість охарактеризувати норму як логічно завершену категорію з точки зору визначення умов реалізації наданих суб'єктам прав та обов'язків, змісту можливої та необхідної поведінки, а також відповідальності, яка настає внаслідок невиконання обов'язків чи порушення прав інших суб'єктів.
(Наприклад, за нормою КПК, якщо адвокату в зв'язку з виконанням ним своїх професійних обов'язків стали відомі дані досудового слідства, то він зобов'язаний не розголошувати їх без згоди слідчого чи прокурора, інакше адвокати, винні у розголошенні даних досудового слідства, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.)
Кожен з названих елементів займає у структурі правової норми особливе місце та призначення, внаслідок чого без гіпотези норма неможлива, без диспозиції – немислима, без санкції – безсильна. Таким чином, структура юридичної норми як логічна взаємодія гіпотези, диспозиції та санкції у найбільш загальному вигляді може бути відображена формулою «якщо... то ... інакше».
У юридичній літературі можемо знайти й інші погляди на структуру норми права. Так, дореволюційний вчений Петерим Сорокін розрізняв у кожній нормі сім основних елементів. Це — суб'єкт права; суб'єкт обов'язку; об'єкт права; об'єкт обов'язку; посилання на джерело права; умови часу, місця і способу дії; адресата правових дій1. Дана структура, на нашу думку, характерна більше нормі права, ніж правовому тексту;
б) складні, що вміщають дві чи більше обставини, наявність яких є необхідною для дії норми.
(Наприклад, якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник не вправі звільнити його за раніше поданою заявою.)
II. За ступенем визначеності змісту гіпотези поділяють на:
а) абсолютно-визначені, які вичерпно визначають обставини, наявність чи відсутність яких викликає дію норми.
(Напр., при направленні працівників для підвищення кваліфікації з відривом від виробництва за ними зберігається місце роботи і проводяться виплати, передбачені законом (ст. 122 КЗпП України.);
б) відносно-визначені, які не містять достатньо повних даних про обставини дії норми, обмежуючи умови застосування норми колом формальних вимог.
(Напр., якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не піддано новому стягненню, він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення (ст. 151 Кзпп України.);
в) альтернативні, що ставлять дію норми у залежність від одного чи декількох фактичних обставин.
(Наприклад, відсторонення працівника від роботи власником допускається у разі: появи на роботі у нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння, відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, інструктажу та навчання (ст. 46 Кзпп України.)
Абстрактна (загальна) форма
Абстрактний спосіб, при якому норма моделює ті чи інші дії у вигляді абстрактного поняття.
(Норма ЦК, що регулює правила застосування цивільного законодавства за аналогією: при неможливості використання аналогії закону права та обов'язки сторін визначаються, виходячи із загальних основ та сенсу цивільного законодавства і вимог розумності та справедливості.)
Казуальна (конкретна) форма
Казуїстичний спосіб надає можливість викласти норму шляхом перерахування чи вказівки на індивідуальні ознаки.
Наприклад, норма, що визначає перешкоди до укладення шлюбу:
Ø наявність іншого шлюбу;
Ø наявність відносин родства;
Ø недієздатність хоча б однієї особи.