Легітимація державної влади, її соціальна база

Політична партія не повинна монополізувати державну владу: в цьому випадку партійна ідеологія і програма підносяться вище конституційного ладу держави. Партії є суб'єктами політики, до арсеналу їх засобів входять суто політичні технології: узгодження інтересів, координування дій соціальних груп, пошук компромісів у спірних питаннях і постійне маневрування. Держава як основний суб'єкт влади керує суспільством політико-адміністративними засобами. З метою руйнування можливої унії політичних партій (партії) з державою необхідно, щоб вони залишались суб'єктами політики і в жодному разі не здійснювали не властиві їм адміністративні функції.

Соціально небезпечним є симбіоз (зрощення, інтеграція) обох видів влади, тобто коли політична воля однієї партії – узурпує монополію держави на примус шляхом насильства. Такий симбіоз є характерним для тоталітарних режимів із згубними наслідками для громадянського суспільства.

Державна влада – своєрідне ядро політичної влади, оскільки лише держава володіє монополією на прийняття законів, обов'язкових для всього суспільства, і на легальне фізичне насилля.

Монополія держави на політичну владу

Держава як організація політичної влади

Держава – це організація політичної влади, головний інститут політичної системи суспільства, який спрямовує і організовує за допомогою правових норм спільну діяльність людей і соціальних груп, захищає права та інтереси громадян.

Держава – це публічна влада, яка поширює свою дію на суспільство. Вона володіє монополією на примус щодо населення у межах певної території, має право на проведення від імені суспільства внутрішньої та зовнішньої політики, виняткове право видавати закони та правила, які є обов'язковими для всіх громадян, право на збирання податків, мита тощо.

Положення держави як центра, ядра політичної системи суспільства зумовлюється тим, що тільки вона:

ü виступає офіційним представником усього населення держави;

ü є уособленням суверенітету народу (нації), реалізує його права на самовизначення;

ü зобов'язана забезпечити і захистити основні права людини, всіх і кожного, хто знаходиться на її території;

ü бере на себе обов'язок задовольнити загально соціальні потреби;

ü встановлює формально обов'язкові для всіх загальні правила поведінки - юридичні норми;

ü володіє суверенною владою, тобто владою верховною і самостійною, формально незалежною від будь-якої організації або особи.

Так, політичні партії проводять свою волю і впливають на своїх членів і на співчуваючих через статути, програми, інструкції тощо. Державна влада домінує в суспільстві, оскільки використовує своє монопольне право на примус. Суспільний зміст державної влади полягає в її здатності нав'язувати свою волю всьому суспільству, аж до подолання опору її опонентів шляхом застосування примусу і в необхідних випадках – насилля. Ця здатність санкціонована системою правових та ідеологічних норм.

Легітима́ція (від лат. legitimus — законний) – процедура суспільного визнання, пояснення і виправдань якоїсь дії особи чи організації, якогось факту. Легітимація не означає юридично оформленої законності й цим відрізняється від легалізації.

В політиці часто означає визнання або підтвердження прав політичної влади на ухвалення політичних рішень і здійснення політичних вчинків і дій з опорою на насильство (апарат примушення).

Легітимація[49] – це складний соціальний процес, в результаті якого державна влада набуває своєї легітимності, тобто визнання народом того, що вона відповідає принципам справедливості, законності та доцільності. Легітимація перш за все пов’язана з народним волевиявленням і зокрема з такою формою його прояву, як вибори. Однак останні не можуть слугувати єдиним способом здійснення легітимації. Демократичні вибори лише забезпечують делегування народом своїх повноважень окремим органам держави у легітимний спосіб, проте вони не гарантують, що в процесі здійснення цих делегованих повноважень той чи інший орган держави чи влада в цілому будуть зберігати свою легітимність. Криза представницької демократії, яку можна було спостерігати неодноразово в розвинутих західноєвропейських країнах і яка особливо гостро відчувається сьогодні в державах, що з’явилися на території пострадянського простору (враховуючи і України), була і є зумовлена відсутністю достатнього контролю за публічною владою. Тому запорукою легітимності є контроль за владою як з боку громадянського суспільства, так і з боку спеціального органу держави, який стежить за дотриманням конституції, не допускаючи порушень суверенних права та особистих свобод громадян.