Структура політичної системи
Політична діяльність як основний системоутворюючий фактор у політичній системі суспільства
Політичне життя виявляється як велика багатоманітність типів і форм політичної діяльності.
Політична діяльність може бути стихійною та організованою; політично усвідомленою та спонтанною; цілеспрямованою та хаотичною; простою та складною; тривалою та одномоментною; традиційною й такою, де втілюються нові форми; законною та незаконною; активною та пасивною тощо.
У реальному житті види політичної діяльності можуть здійснюватися одночасно в різних формах. Можна виділити такі, наприклад, форми політичної діяльності:
Ø за напрямами здійснення – державна, партійна, громадсько-політична, комунікаційно-інформаційна;
Ø за суб’єктами політика – класова, соціально-групова, національна, міжнародна, індивідуальна;
Ø за специфікою предмета впливу – теоретична, практична;
Ø за політичним простором – зовнішньополітична (міжнародна), внутрішньополітична (самоврядувальна);
Ø за специфікою сфер – військова, діяльність органів безпеки та ін.
У суспільному житті політична діяльність виявляється у двох аспектах — теоретичному та практичному.
Теоретичну політичну діяльність пов’язано з формуванням політичної свідомості, політичних знань тощо. Вона базується на таких теоретичних засадах, як творчість, політичне проектування, планування і т. д.
Практична політична діяльність – це конкретне управління та керівництво, добір і розстановка кадрів, розробка і прийняття рішень, організація діяльності органів державної влади, їх взаємодія з політичними партіями, суспільними організаціями, громадянами і т. ін.
Політична діяльність здійснюється на двох рівнях: перший (нижчий) – політична участь. Основними формами цього рівня є: вибори, мітинги, маніфестації, збори, страйки тощо.
Другий (вищий) рівень – це професійна політична діяльність законодавчих, виконавчих та судових функціонерів, керівників політичних партій, рухів та громадських об’єднань тощо. У суспільному житті поширено такі основні форми політичної взаємодії суб’єктів, як гегемонія, плюралізм, компроміс, консенсус, союз, блок, конфронтація, політичний екстремізм, конфлікт, війна.
Політична система має власну структуру, яку можна виразити у вигляді таких підсистем (елементів):
ü інституціональна підсистема, що складається з різних державних і суспільно-політичних інститутів, і неполітичних організацій, ЗМІ (стосовно цієї підсистеми деякі дослідники використовують поняття «політична організація суспільства»);
ü комунікативна підсистема – система, що є сукупністю відносин і принципом взаємодії, які складаються як усередині політичної системи, так і між її підсистемами. Відносини за формою можуть виступати як примус, конфлікт, нейтралізація, ізоляція або співробітництво;
ü нормативна підсистема, що виступає як сукупність різних політико-правових норм та інших засобів регулювання взаємозв'язків між суб'єктами політичної системи (конституція, закони, нормативні акти, історичні та національні традиції і звичаї, мораль);
ü культурно-ідеологічна підсистема, що включає в себе сукупність політичних поглядів, теорій і концепцій, політичну і правову культуру. Політична культура здійснює великий вплив на функціонування політичної системи. На її основі формуються політичні погляди і переконання особистості, від яких залежить участь людини в політичному житті. Політична культура, з одного боку, визначає стійкість і життєздатність будь-якої політичної системи, з іншого - надає своєрідності політичним системам, роблячи нормативно однакові форми політичного устрою багатоваріантними;
ü функціональна підсистема об'єднує способи реалізації влади, які визначають характер взаємовідносин влади і громадянського суспільства, способи підтримки його єдності і цілісності.