Види державної служби

Державна служба, її значення для функціонування державного апарату

Державна служба — професійна діяльність щодо практичного виконання завдань і функцій держави осіб, які мають посади в державних органах та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Завдання Д. С. зумовлюються функціями держави і полягають у забезпеченні внутрішньої і зовнішньої безпеки, ефективного функціонування інфраструктури економіки, національної сфери та ін. На Д. с. покладено відповідальність за збереження стабільності та принципів правової держави, забезпечення свобод окремих громадян, тобто цілей, закріплених Конституцією України.

Д. с. ґрунтується на таких основних принципах:

ü служіння народу України;

ü демократизм і законність;

ü гуманізм і соціальна справедливість;

ü пріоритет прав людини і громадянина,

ü професіоналізм,

ü компетентність,

ü ініціативність,

ü чесність,

ü відданість справі;

ü персональна відповідальність за виконання службових обов'язків і дисциплінованість;

ü дотримання прав і законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування;

ü дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян.

Право на Д. с. мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які здобули відповідну освіту і професійну підготовку. Державні службовці користуються всіма правами і свободами, крім деяких правових обмежень, безпосередньо пов'язаних з етикою їх поведінки.

Органом управління Д. с. в державних органах та їх апараті є Головне управління державної служби України.

Правовою основою державної служби є Закон України «Про державну службу».

У ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну службу» закріплено, що регулювання правового положення державних службовців, працюючих в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ і інших, здійснюється згідно з вказаним законом, якщо інше не передбачене законами України. На основі приведеного можна в системі державної служби виділити цивільну і мілітаризовану службу.

Загальна цивільна служба має на увазі здійснення загальних, традиційних, «стандартних» для всякої сфери діяльності державно-службових функцій, не відмінною галузевою специфікою ⁽діяльність службовців в міністерствах, державних комітетах, місцевих державних адміністраціях).

Спеціальна державна служба - це реалізація особливо встановлених в нормативних актах повноважень службовців, що займають посади в державних органах, що мають яскраво виражену галузеву компетенцію, яка накладає відбиток на практичну діяльність службовців (служба в органах прокуратури, судах, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ). Спеціальна служба вимагає додаткової регламентації законами України.

Мілітаризована служба має ряд відмітних ознак, які виділяються при аналізі нормативно правових актів, що встановлюють правове положення цих видів державної служби і відповідних державних службовців. Для мілітаризованої служби характерні наступні, відмінні від цивільної служби, ознаки: професійним обов'язком службовців цієї категорії є захист життя і здоров'я людей, забезпечення безпеки громадян і встановленого порядку управління, прав людини і громадянина, публічних інтересів, матеріальних цінностей, правоохоронна суспільного і правопорядку навіть при умові ризику для життя, в багатьох випадках із зброєю в руках; надходження на державну службу мілітаризованого характеру здійснюється особами, як правило, що досягли вісімнадцяти літнього віку, фізично розвиненими; наявність спеціальних особливих дисциплінарних статутів, положень про дисципліну, зумовлених специфічними особливостями посадових функцій мілітаризованих службовців; ці службовці мають особливі умови надходження на службу, її проходження, привласнення спеціальних звань, проведення атестації і припинення державної служби, для них встановлюється спеціальна форма одягу і знаки відмінності; наявність встановлених в спеціальних адміністративно-правових нормативних актах особливого правового статусу мілітаризованих службовців (права, обов'язки, відповідальність, спеціальні пільги і т.д.); встановлений ряд обмежень, надається ряд пільг, обов'язкове державне страхування; особливий порядок притягнення до юридичної відповідальності.

Державний службовець

Професійна служба — професійна діяльність осіб, що обійма­ють посади в державних органах та їх апараті, об'єднаннях гро­мадян, органах місцевого самоврядування, недержавних струк­турах за призначенням, обранням, конкурсом, контрактом, що має своїм змістом реалізацію управлінських функцій.

Професійна служба за ознакою її організації і порядком проход­ження може бути поділена на такі види:

Відповідно до ст. 38 Конституції України громадяни корис­туються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Державна служба — врегульована законодавством професій­на діяльність осіб, що обіймають посади в державних органах та їх апараті з практичного виконання завдань і функцій держави і одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Державна служба може бути поділена на два види:

Службовими особами є службовці державних органів, організацій, органів управління державними підприємствами, орга­нів місцевого самоврядування, комерційних організацій, що сво­їми діями створюють юридичні акти або спроможні породжува­ти, змінювати чи припиняти конкретні правовідносини.

Службовець — учасник подвійних правовідносин:

— трудових, що залежать від професійного особистого ста­новища, трудових прав і обов'язків, від процесу праці;

— адміністративних, що залежать від виконання служби, управлінських функцій (відносин влади).

Державний службовець — працівник державної організації, установи, підприємства, що в установленому законом порядку здійснює трудові функції на професійних засадах на основі тру­дового договору (контракту), що одержує заробітну плату з дер­жавних коштів відповідно до займаної посади і підкоряється служ­бовій дисципліні.

Ознаки державного службовця як професіонала управління:

Ø має інформацію як особливий предмет праці, за допомо­гою якої впливає на тих, хто управляються (обслугову­ються);

Ø працює оплатно (одержує заробітну плату);

Ø працює в інтересах тих, хто оплачує роботу;

Ø працює на професіональній основі, обіймаючи посади від­повідно до кваліфікації та досвіду.

Обсяг і порядок використання державним службовцем влад­них повноважень фіксуються в юридичному документі — поса­довій інструкції, штатному розкладі та ін.

Залежно від характеру здійснюваних функцій державних служ­бовців можна поділити на:

Ø керівників;

Ø спеціалістів;

Ø технічний персонал;

Ø допоміжний персонал.

Працівники комерційних організацій зайняті в приватному сек­торі; їх колективи називають, як правило, персоналом.

Особа, що здійснює трудові функції на основі трудового до­говору (контракту) у приватному секторі, одержує плату за свою працю залежно від прибутку недержавної, комерційної органі­зації.

Всі працівники комерційної організації відносно до власності на її майно поділяються на дві категорії'.

Якщо предметом інтересу найманих працівників є підвищення заробітної плати, то працюючих власників — прагнення більше інвестувати, тобто вкладати, із тим щоб розширити виробницт­во і надалі одержувати більший прибуток за дивідендами.

Особливою групою службовців державних органів, підпри­ємств, установ, працівників недержавних (комерційних) органі­зацій є посадові особи.

Посадова особа — фахівець з управління, що обіймає посаду в державному органі, підприємстві, установі, комерційній орга­нізації і постійно або тимчасово виконує організаційно-розпо­рядчі та інші функції, пов'язані з владним впливом на підлеглих і зі здійсненням юридичне значущих дій, спрямованих на поро­дження, зміну чи припинення правовідносин.

Ознаки державної посадової особи:

1) виконує функції публічного характеру;

2) є юридичне наділеною державно-владними повноважен­нями;

3) має право видавати правові акти, обов'язкові для інших осіб (підлеглих і/або не підлеглих по службі);

4) виступає носієм і представником державної влади;

5) може бути притягнена до підвищеної юридичної відпові­дальності.

У Законі України від 2 жовтня 1996 р. «Про звернення гро­мадян» закріплено право громадян на оскарження дій посадо­вих осіб державних органів і громадських організацій. У ст. 55 Конституції України наголошується, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Категорії посадових осіб залежно від їх статусу.

1. Недержавні службовці, що обіймають державні посади і мають владно-розпорядчі повноваження щодо осіб, не підпо­рядкованих по службі (представники влади). Це виші посадові особи (суддя, прокурор та ін.). їх статус визначається Конститу­цією та іншими законами.

2. Державні службовці, тобто особи, що перебувають на службі в державних органах та їх апараті. Вони діють відповідно до За­кону України «Про державну службу», інших законів про орга­нізацію і діяльність окремих державних органів.

3. Особи, що обіймають керівні посади в органах управління дер­жавних органів і організацій (глави міністерств, відомств та ін.).

4. Особи, що мають виборчий мандат (депутати, Президент). Категорії посадових осіб залежно від обсягу посадових повнова­жень:

Посадовими особами в комерційних організаціях (господарських товариствах) України не можуть бути:

Ø члени виборних органів громадських організацій;

Ø військовослужбовці;

Ø посадові особи органів прокуратури, суду, служби держав­ної безпеки, внутрішніх справ, арбітражного суду, державного нотаріату;

Ø посадові особи органів державної влади і управління, по­кликані здійснювати контроль за діяльністю комерційних орга­нізацій.

Вищою посадовою особою в Україні є Президент.