При дослідженні райдужки визначають її колір, малюнок, наявність чи відсутність пігментних включень, стан пігментного обідка, ширину та рухливість зіниці.

Оглядаючи передню камеру ока, визначають її глибину та вміст (при цьому краще дивитись збоку). Глибина камери визначається відстанню між рефлексами на рогівці та райдужці та становить в нормі, напроти зіниці, 3-3,5 мм., що розцінюється як середня глибина. При наявності патології вона може бути мілкою (гострий приступ закритокутової глаукоми, проникаюче поранення рогівки), глибокою (афакія, проникаюче поранення склери) або нерівномірної глибини (підвивихи кришталика, передні сінехії). У новонароджених глибина передньої камери 1 мм, в 1 рік – 2,5 мм, в 3 роки – як у дорослих.

Лімб в нормі 1 мм. завширшки, покритий кон’юнктивою. В верхній частині рогівки він дещо ширший. Лімб може бути патологічно розширений (при глаукомі), потовщений (при весняному катарі), інфільтрований (при трахомі). На нього можуть заходити судини кон’юнктиви очного яблука (при трахомі, скрофульозі).

Оглядаючи рогівку, завжди необхідно дослідити її чутливість. Найпростіше її визначити, доторкнувшись до центру рогівки шматочком вати з витягнутим кінчиком. При нормальній чутливості хворий відчуває доторкання і намагається закрити око (рогівковий рефлекс). При зниженні чутливості рефлекс викликається лише прикладанням до рогівки більш товстої частини ватки. Якщо корнеальний рефлекс викликати не вдалося, то чутливість відсутня (наприклад, при герпетичному кератиті). У дітей до 2-3 місяців чутливість відсутня.

Незважаючи на прозорість, нормальна рогівка при боковому освітленні виглядає димчастою. Поверхня її гладка, блискуча. У новонароджених рогівка дещо тьмяна. При наявності помутнінь, визначають їх свіжість, форму, глибину, колір, розташування, розмір. Для виявлення дефектів епітелію інстилюють в кон’юнктивальний мішок 1% розчин флюоресцеїну.

В нормі рогівка сферична. До патологічних станів, які призводять до порушення її сферичності, належать кератоконус та кератоглобус.

Оглядаючи рогівку, звертають увагу на її розмір, форму, прозорість, сферичність, дзеркальність. В нормі у дорослих горизонтальний розмір рогівки 10-12, рідко – 13 мм. Вертикальний - на 0,5-1,0 мм. менше. Якщо горизонтальний діаметр рогівки менший від 10 мм., такий стан носить назву «мікрокорнеа». Мегалокорнеа –збільшення діаметру рогівки більше, ніж на 1 мм.

При дослідженні склери звертають увагу на її колір, хід та кровонаповнення судин. В нормі склера біла. Жовтувате забарвлення буває при жовтянці. Сірувато-жовте забарвлення може довго зберігатися після масивних субкон’юнктивальних крововиливів. Можуть також спостерігатися стафіломи – темні ділянки вип’ячування різко потоншеної склери.

Щоб краще оглянути освітлену ділянку, можна застосовувати комбінований метод, при якому одну лупу з набору використовують для фокального освітлення, а скрізь іншу лупу, взяту в ліву руку і розташовану на її фокусній відстані перед оком хворого, оглядають збільшене зображення переднього відрізку очного яблука. З цією ж метою можна застосовувати бінокулярну лупу, яка дає збільшення в 6-10 разів.

Промені фокусують на тій ділянці ока, яка підлягає огляду. Завдяки контрасту між яскраво освітленою невеликою ділянкою та неосвітленими іншими частинами ока, зміни дуже помітні.

Метою методу бокового (фокального) освітлення є огляд склери, рогівки, передньої камери, райдужки та ділянки зіниці, а також детальний огляд повік та кон’юнктиви для виявлення малопомітних змін цих структур.

Метод бокового (фокального) освітлення

Методика: дослідження проводять в темній кімнаті. Хворого саджають на стілець справа від столу. Настільну електричну лампу розташовують зліва і дещо спереду від пацієнта, на відстані 40-60 см., на рівні його очей. Світло має падати на обличчя збоку та спереду. Лікар сідає напроти. Голову хворого дещо повертають в бік джерела світла. Лупу 13 дптр. тримають великим та вказівним пальцями правої руки на відстані 7-8 см. від ока перпендикулярно до променів від лампи (можна застосовувати лупу 20 дптр., тоді її потрібно тримати на відстані 5 см. від ока), спрямовуючи концентрований пучок променів на око. При огляді лівого ока лікар фіксує свою праву руку, спираючись мізинцем на вилицеву кістку, при огляді правого – на спинку носу або лоб.

В нормальній рогівці судини відсутні; їх вростання (васкуляризація) відбувається при патологічних станах. Звертають увагу на вростання поверхневих та глибоких судин в рогівку (поверхневі більше розгалужуються, а глибокі вростають прямолінійно, у вигляді щітки), вказуючи їх меридіан та розповсюдженість.

Волога передньої камери настільки прозора, що камера здається порожньою. При патолоічних процесах може бути опалесценція (переливчастість) внаслідок підвищеного вмісту білка. В передній камері може бути кров (гіфема), гній (гіпопіон), при пухлинах внизу передньої камери може накопичуватися детрит (псевдогіпопіон). Гній звичайно накопичується внизу у вигляді смужки чи півмісяця з горизонтальним рівнем. Гіфема може бути суха (несвіжа - якщо кров повністю згорнулася), рідка (свіжа) і змішана.

Колір райдужки може бути різноманітним, але зазвичай однаковим з обох боків. Зміну кольору райдужки одного з очей називають гетерохромією. Вона може бути як вродженою (зустрічається в 0,5-1% випадків), так і набутою (наприклад, при запаленні райдужки, закапуванні простагландинів та ін.). В райдужці можливі невуси, набуті депігментовані та гіперпігментовані плями. При появі в райдужці гіперпігментованих ділянок слід виключити увеальну меланому!

Трабекули та лакуни надають райдужці ажурного вигляду - особливо добре малюнок видно на світлих райдужках; добре розрізняються зінична (шириною 1-2 мм) та війкова (3-4 мм) ділянки. В нормі малюнок райдужки чіткий, при патології (наприклад, запаленні) він може бути згладжений.

По зіничному краю розташована коричнева кайма – частина пігментного листка райдужки. У похилих людей та у осіб з виснажливою загальною патологією спостерігається її «облисіння»: зінична кайма депігментована, світлого кольору; таким чином вона є індикатором загального стану організму.

Іноді виявляються вроджені або набуті дефекти райдужної оболонки – колобоми (периферійні або повні), відрив райдужки від кореня (іридодіаліз); після перенесених запалень можуть бути її зрощення з передньою капсулою кришталика або з рогівкою (сінехії); при афакії та підвивихові кришталика - тремтіння райдужки (іридидоденез); можлива сегментарна атрофія райдужки (після перенесеного гострого приступу глаукоми). В райдужній оболонці можуть бути кісти, новоутворені судини. Масивний розвиток останніх носить назву «рубеоз райдужки».