Сіль­ськогосподарських товаровиробників

Договори в сфері матеріально-технічного забезпечення

Господарська діяльність, виробництво сільськогосподар­ської продукції неможливі без матеріально-технічного за­безпечення товаро­виробників сільськогосподарською техні­кою, паливно-мастильними ма­те­ріалами, сільськогосподарсь­ким устаткуванням, мінеральними доб­­ри­­вами тощо. Таке забезпечення здійснюється через Міністерство аграрної по­літики та Украгротехсервіс шляхом оптової торгівлі, в ре­зультаті придбання матеріально-технічних засобів та мате­ріалів на біржах, безпосередньо в підприємствах, які їх ви­готовляють, та за договорами поставки.

В умовах реформування економіки аграрного сектору і поши­рення підприємств, заснованих на основі приватної власності, основ­ними формами, які опосередковують відно­сини, пов’язані з мате­ріаль­но-технічним забезпеченням аграрних товаровиробників, є договори купівлі-продажу, поставки, лізингу та довгострокової оренди.

Відповідно до законодавства про біржу та біржову торгів­лю суб’єкти аграрного підприємництва шляхом укла­дання договорів купівлі-продажу чи бартерних угод можуть придбавати необхідну їм техніку, будівельні матеріали, пальне, мінеральні добрива та іншу продукцію матеріаль­но-технічного призначення.

Основною формою, яка юридично опосередковує відносини, по­в’язані з матеріально-технічним забезпеченням аграрних підприємців, є договір постачання виробничо-технічного призначення, зміст і порядок укладання якого мають відповідати вимогам Цивільного та Господарського кодексів України.

Важливою правовою формою, яка юридично опосередко­вує мате­­ріально-технічне забезпечення аграрних підпри­ємств, є договір лізингу.

Відповідно до ст. 2, 10 законів України “Про фінан­совий лізинг” від 11.12.2003 р., “Про захист прав покуп­ців сільськогос­по­дарсь­ких машин” від 05.06.2003 р. в до­говорі лізингу може перед­ба­чатися право викупу лізингоодержувачем об’єкта лізингу (машин, облад­нання, транс­портних засобів та ін.) при амортизації 60% його варто­сті, визначеної в день укладення договору, або ж при пов­ній виплаті суми вартості об’єкта лізингу.

Діяльність усіх суб’єктів аграрного підприємництва залежить від їх забезпечення електричною енергією. Діяльність між аграрними товаровиробниками різних форм власності та організаційно-правових форм господарювання і організаціями, що постачають їм електричну енергію, регулюється договором на користування електричною енергією.

Згідно зі ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпус­кає елект­рич­ну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (енергію) спожи­вачеві (абоненту), який зобов’язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а та­кож забезпечити безпечну експлуатацію ене­ргетичного облад­нання, що ним використовується. Подібне ви­значення міститься в ст. 714 ЦК України.

Характеристика договору енергопостачання

1. Предметом договору енергопостачання є енергія – еле­ктрична енергія, пара, гаряча і перегріта вода. Оскільки ЦК України, на відміну від ГК України, не містить закритого пере­ліку ресурсів, що складають поняття “енергія”, це дозволяє віднести до нього газ – ресурс, який також поставляється через приєднану мережу.

2. Сторонами договору енергопостачання є енергопостачаль­ник і споживач.

ГК України закріплює, що енергопостачальником може бути лише юридична особа. За Законом України “Про житлово-кому­нальні послуги” – актом спеціальним, порівняно з ГК України, і прийнятим пізніше – суміжне поняття “виробник житлово-комунальних послуг” визначається як суб’єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги, спря­мовані на задоволення потреб фі­зич­ної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою во­дою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому зако­нодавством. Тобто Закон не обмежує коло виробників лише юри­дичними особами. Тому, на нашу думку, цей термін слід тлу­мачити ширше і, за аналогією із Законом України “Про електроенерге­тику”, розуміти суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від їх відомчої належності та форм власності, що займаються виробництвом, передачею, постачанням енергії. Відповідно, спо­живачами енергії, за тим же Законом, є суб’єкти господарської діяльності та фізичні особи, що використовують енергію для власних потреб на підставі договору про її продаж та купівлю.

3. Споживач зобов’язаний оплатити прийняту енергію. Згідно із ч. 6 ст. 272 ГК України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), вста­новлених відповідно до вимог закону. Ціни на енергію можуть встановлюватися вільно, за угодою сторін (див., зокрема, Умови та правила здійснення підприєм­ницької діяльності з постачання електричної енергії за нерегульованим тарифом, затв. постано­вою Національної комісії з питань регулювання електроенер­гетики України від 12 серпня 1996 р. № 36), а також державою (див., зокрема, Порядок формування роздрібного тарифу на електроенергію для споживачів (крім населення і населених пунктів) ліцензіатами з постачання електроенергії за регульо­ваним тарифом, затверджено постановою Національної комісії регу­лювання електро­енергетики України від 22 січня 2001 р. № 47) залежно від категорії споживачів енергії.

Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

4. Споживач зобов’язаний дотримуватися передбаченого до­говором режиму використання енергії, а також забезпечити без­печну експлуатацію енергетичного обладнання.

Згідно зі ст. 277 ГК України абоненти користуються енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Так, зокрема, поста­новами Кабінету Міністрів України від 30 грудня 1997 р. № 1497 були затверджені Правила надання населенню послуг з водо-, тепло­постачання та водовідведення, від 26 липня 1999 р. № 1357 – Правила користування електричною енергією для населення, від 9 грудня 1999 р. № 2246 – Правила надання населенню послуг з газопостачання, затв. постановою Кабінету Міністрів України (14 квітня 2004 р. постановою № 476 були викладені в новій редакції) тощо.