Державна закупівля сільськогосподарської продукції.

Договори у сфері реалізації сільськогосподарської продукції. Контрактація сільськогосподарської продукції. Продаж сільсько­господарської продукції на біржах. Форвардні та ф’ючерсні угоди як особливі договори біржового характеру

У науці аграрного права вирізняється група договорів на реалі­зацію сільськогосподарської продукції. У науковій та практичній літературі пропонується така система договорів на реалізацію сіль­ськогосподарської продукції: договір контрактації сільськогоспо­дарської продукції; договір купівлі-продажу сільськогосподарської продукції; договір міни; біржові угоди. Але до такої системи по­будови договірних зобов’язань мають бути зроблені певні застере­ження: по-перше, контрактація, за ЦК, розглядається як різновид купівлі-продажу; по-друге, за власною природою договір комісії безпосе­редньо не сприяє реалізації сільськогосподарської продук­ції, а лише опосередковує її в майбутньому, тому що за договором комісії, відпо­відно до ст. 1011 ЦК, одна сторона (комісіонер) зо­бов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за раху­нок комітента.

Формування державних ресурсів сільськогосподарської продук­ції, забезпечення населення продовольством, а переробних підпри­ємств сировиною значною мірою залежать від чітко налагодженої системи договірних відносин із закупівель цієї продукції у сільсько­господарських товаровиробників. Оскільки біржова торгівля сільгосп­про­дукцією не досягла належного рівня, закупівлі цієї продук­ції заготівельниками та іншими організаціями безпосередньо у її вироб­ників здійснюються переважно за догово­рами контрактації.

Контрактація. Ці договори є традиційною формою закупівлі сільськогосподарської продукції ще з часів радянського права.

У 2004 р. відбулися зміни в системі нормативно-правових актів, зокрема з питань регулювання відносин контрактації. Так, з 1 січ­ня 2004 р. набрали чинності Цивільний та Господарський кодекси. Обидва кодекси міс­тять положення про регулювання відносин із закупівлі сільськогос­подарської продукції на умовах договору контрактації.

За ЦК, договір контрактації є різновидом купівлі-продажу. Положеннями ст. 272 ГК обмежу­ються можливості застосування договору контрактації лише випад­ками державної закупівлі сільсько­господарської продукції, яка здійснюється за договорами контрактації, що укладаються на осно­ві державних замовлень на поставку державі сільськогосподарської продукції.

Договір контрактації належить до тих договорів, що опосеред­ковують перехід права власності (право повного господарського ві­дання) від виробника сільськогосподарської продукції до держави в особі заготівельної (закупівельної) організації.

Договір контрактації є оплатним, взаємним, консенсуальним. Згідно з ним виробник сільськогосподарської продукції (надалі – виробник) зобов’язується передати заготівельному (закупівельно­му) або переробному підприємству чи організації (надалі – кон­трактанту) вироблену ним продукцію у строки, кількості, асорти­менті, що передбачені договором, а контрактант зобов’язується сприяти вироб­ни­кові у виробництві зазначеної продукції, прийня­ти і оплатити її. До­го­вір вважається укладеним з моменту досягнен­ня сторонами до­мов­леності щодо всіх його істотних умов, передба­чених ч. 3 ст. 272 ГК.

Сторонами договору контрактації є виробник і контрактант. Контрактантами є заготівельні (закупівельні) або переробні підпри­ємства або організації, на які у встановленому порядку покладено функції державної закупівлі, заготівлі сільськогосподарської про­дукції (міністерства, відомства, підприємства й організації, яким надано такі повноваження, наприклад, організації споживчої коо­перації). Вироб­ника­ми є організації всіх організаційно-правових форм, що вироб­ляють сільськогосподарську продукцію (колектив­ні, державні, акціо­нер­ні сільськогосподарські підприємства, фер­мерські та інші господарства).

Контрактація є самостійним договором, хоча за предметом і змістом він подібний до договорів поставки і купівлі-продажу, що й зумовило передбачену ч. 3 ст. 713 ЦК можливість застосовувати до відносин з договору контрактації правила договорів поставки та положень про купівлю-продаж.

Специфіка договору контрактації полягає в тому, що він є за­мовленням держави сільськогосподарському виробнику на відпо­відну продукцію; його предметом може бути лише сільгосппро­дукція, що, як правило, на момент укладання договору ще не існує в натурі; однією зі сторін договору є безпосередньо виробник продукції; на контрактанта покладаються певні обов’язки щодо сприяння виробнику (так договір контрактації певною мірою опо­середковує відносини щодо виробництва продукції).

Предметом договору контрактації є продукція, одержувана внаслідок сільськогосподарського виробництва; продукцією є речі, визначені родовими ознаками, як у сирому вигляді, так і ті, що заз­нали первинної обробки. Продукція, передана в рахунок виконан­ня до­говору контрактації, має бути виготовлена в господарстві ви­робника.

При цьому, за загальним правилом, реалізація сільськогоспо­дарськими виробниками отриманої ними продукції здійснюється на принципах вільного вибору форм, способів, видів і місця реалі­зації, за цінами, встановлюваними угодою сторін, а реалізація про­дукції в раху­нок державного контракту чи замовлення – за ціна­ми, встановленими умовами договорів з урахуванням показників нормативних актів.

Істотні умови договору контрактації сільськогосподарської про­дукції, як було зазначено, передбачені ч. 3 ст. 272 ГК. Договір вва­жається укладеним з моменту досягнення домовленості зі всіх обов’язкових (істотних) умов зазначеної статті, але це не є пере­шкодою для сторін, для того щоб у договорі були визначені й інші умови.

Вид продукції (асортимент), номер державного стандарту або технічних умов, гранично допустимий вміст у продукції шкідливих речовин є істотними умовами відповідно до абзацу другого части­ни 3 ст. 272 ГК.

Якість (сортність) сільськогосподарської продукції, що пере­да­ється виробником, має відповідати стандартам, технічним умовам, правилам ветеринарного й санітарного нагляду. Недоброякісність (невідповідність її обумовленій сортності) переданої продукції є підставою для відмови контрактанта цілком або частково від такої продукції, або для вимоги щодо відповідного зменшення ціни про­дукції відповідно до ст. 708 ЦК, тобто для прийняття її за дійсною ціною, котра відповідає якості цієї продукції.

Кількість і асортимент сільськогосподарської продукції, що підлягає закупівлі, визначається в договорах відповідно до держав­ного контракту, а у разі його відсутності – за домовленістю сторін. Умови доставки: за договором контрактації, за загальним прави­лом, вивезення, експедирування й розвантаження продукції прово­дяться контрактантом або за його рахунок. Але на практиці кон­трактант найчастіше не здійснює вивезення продукції від виробни­ка власними силами. Сторони в договорах встановлюють один із наведених далі порядків вивезення (або використовують їх у сукуп­ності стосовно окремих обсягів закуповуваної продукції): кон­трактант приймає про­дук­цію безпосередньо у виробника; кон­трактант приймає продукцію на своїх приймальних пунктах; ви­робник безпосередньо доставляє продукцію третім особам за вка­зівкою контрактанта. Окремо в договорі має бути зазначена кіль­кість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у вироб­ника. Ця умова є істотною для договору.

У договорі контрактації зазначаються ціна за одиницю виміру продукції, загальна сума договору. Відповідно до змісту ст. 632 ЦК, зміна ціни після укладення договору дозволяється лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Ціна на сіль­ськогосподарську продукцію, що поставляється, не може змінюва­тися угодою сторін, якщо договір укладено на підставі державного контракту, яким передбачена ціна. Вступаючи в такі договірні від­носини, виробник погоджується з умовами держконтракту. На про­дукцію, що закуповується не в рахунок держконтракту чи понад нього, сторони можуть установити інші ціни своєю угодою.

Строки виконання договору встановлюються з урахуванням особливостей виробництва і способу одержання (збирання, зберіган­ня, дозрівання) певного виду сільськогосподарської продукції з ура­хуванням місцевих умов заготівель. Стосовно окремих видів сіль­ськогосподарської продукції, зокрема продуктів рослинництва, за­гальні строки можуть змінюватися й уточнюватися з урахуванням кліматичних умов даного року збирання врожаю. Невід’ємною час­тиною договору є погоджені сторонами графіки доставки, що кон­кретизують терміни здачі продукції, оскільки на практиці для цього договору характерною є тривалість відносин між сторонами. Істот­ними для цього договору є строки здавання-приймання продукції, хоча незазначення інших строків може ускладнити виконання його. Контрактант зобов’язаний прийняти доставлену продукцію на своєму приймальному пункті або у виробника в обумовлений тер­мін, не допускаючи простою транспортних засобів виробника.

Для договору контрактації характерно також те, що він передба­чає обов’язок контрактанта надавати виробнику певну допомогу в організації виробництва і здачі продукції, в забезпеченні господарс­тва тарою і пакувальними матеріалами, у видачі промислових чи продовольчих товарів або комбікормів у порядку зустрічного прода­жу (що не передбачено законодавством про поставку). Це випливає з поняття договору контрактації та визначення обов’язків контрак­танта щодо надання допомоги в організації виробництва сільсько­госпо­дарської продукції та її транспортування на приймальні пун­кти і підприємства як істотної умови договорів контрактації.

Контрактант зобов’язаний вчасно і цілком розрахуватися за от­риману продукцію. В іншому разі відповідно до ст. 4 Указу Прези­дента України від 16 березня 1995 р. № 227/95 “Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві Укра­їни” підприємства оптової та роздрібної торгівлі незалежно від форм власності сплачують пеню у розмірі 1,5% від суми платежу на користь товаровиробника сільськогосподарської продукції та про­довольства за кожен банківський день прострочення платежу, як­що більший розмір пені не обумовлено угодою сторін.

Для договорів контрактації встановлено обов’язковий авансо­вий порядок оплати отриманої продукції. Сторони зобов’язані виз­начити в договорі розмір такого авансу і терміни його виплати. Так, для закупі­вель сільськогосподарської продукції за держкон­трактом встановлено обов’язковий порядок авансового платежу в розмірі 50% вартості законтрактованої продукції.

Для договору контрактації є обов’язковими положення про від­повідальність сторін, а також вимога реального виконання зо­бов’язань. За невиконання або неналежне виконання сторонами своїх зобов’язань за договором настає відповідальність у вигляді неустойки і/чи відшко­дування збитків. Відповідальність сторін за порушення дого­вору ґрунтується на принципі вини. Виробник звільняється від відпові­даль­ності за невиконання зобов’язань, як­що вони не були виконані внаслідок стихійного лиха, інших нес­приятливих умов або з вини контрактанта. Доказами настання цих подій можуть слугувати виснов­ки державної інспекції якості та сер­тифікації сільськогоспо­дарської продукції, ветеринарного нагляду, метеослужби, акти страхових організацій тощо.

Міна. З моменту посилення кризових явищ в економіці почали поширюватися бартерні (товарообмінні) операції. Відповідно до ст. 715 ЦК за договором міни (бартеру) кожна зі сторін зобов’язу­ється передати другій стороні у власність один товар в обмін на ін­ший. Отже, згідно з положеннями ЦК скасовано відмінності між катего­ріями “міна” та “бартер”, з огляду на те, що вони застосову­ються як синоніми. Свого часу застосування цих договорів у сіль­ському госпо­дарстві відіграло певну позитивну роль: давало змогу діяти за умов великої інфляції. Нині уряд намагається скоротити обсяг това­рооб­мінних операцій через те, що вони позбавляють то­варовиробників обігових коштів.

Особливе місце у системі аграрно-правових договорів належить біржовим договорам на реалізацію сільськогосподарської продукції, роз­виток яких покладається на спеціалізовані аграрні біржі. Створен­ня системи спеціалізованих аграрних бірж започатковано Указом Президента України від 18 січня 1995 р. № 63/95 “Про заходи що­до реформування аграрних відносин”. У ньому було передбачено органі­зацію й проведення на Українській міжбанківській валютній біржі торгів ф’ючерсними та форвардними контрактами під заку­півлю сільсько­господарської продукції та продуктів її переробки із залученням до цього комерційних банків, як агентів-брокерів, з по­дальшим проведенням таких торгів на спеціалізованих товарних біржах.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1995 р. № 916 схвалено Концепцію організації біржового сільсько­госпо­дарського ринку, у п. 1 якої проголошено перехід від державно-ре­гульованої системи розподілу сільськогосподарської продукції та сировини і фіксованих закупівельних цін до ринкової системи пе­реміщення товару від виробника до споживача, формування цін на основі попиту й пропозиції, що об’єктивно стимулює створення різноманітних ринкових структур, таких як ринок сировини і про­довольства, оптові, роздрібні, спеціалізовані й регіональні ринки.

Зростання ролі біржової торгівлі, що відбулося останніми рока­ми в Україні, також зумовлене тим, що держава вважає цих учас­ників обороту сільськогосподарської продукції необхідним елемен­том механізму експорту зерна з України. Зокрема відповідно до підпункту “б” п. 1 Указу Президента України від 29 червня 2000 р. № 832/2000 “Про невідкладні заходи щодо стимулювання вироб­ництва та розвитку ринку зерна” вжито заходів щодо запроваджен­ня порядку, за яким експорт зерна здійснюється лише за експор­тними контрактами, укладеними та зареєстрованими на акредито­ваних для таких операцій біржах.

Сьогодні на товарних біржах, згідно з чинним законодавством, укладаються угоди з тими, хто має реальний товар, який є в наявності у виробника і зберігається на певному складі або може бути вироблений чи вирощений через певний час. На підставі цього на товарних біржах укладаються два види угод.

Угода з коротким терміном поставки на умові спот, тобто негайна (термінова – від 1 до 30 днів) взаємопередача прав і обов’язків щодо реального товару. Оформлюється така угода спотовим біржовим контрактом. Метою укладання таких угод є купівля-продаж товару, тобто перехід його від продавця до покупця на умовах, які передбачено в контракті. За біржовим контрактом покупець на одному зі складів одержує реальний товар.

Основні етапи виконання контракту на умові спот:

· згідно з контрактом та відвантажувальними документами покупець переказує кошти (вартість контракту) на розрахунковий рахунок товарної біржі;

· на підставі підтвердження товарної біржі про наявність переказаних коштів покупця на її роз­рахунковому рахунку згідно з контрактом продавець починає поставку товару.

Підставою для перерахування вартості контракту про­давцю є акт прийняття-здавання зазначеного в контракті товару за кількістю та якістю, підписаний покупцем і продавцем, або письмова згода покупця на передоплату.

В разі ненадання біржі акта прийняття-здавання товару в терміни, обумовлені контрактом, кошти покупця (платника), зара­ховані на розрахунковий рахунок біржі, повертаються йому впродовж двох робочих днів. Така модель виконання біржового контракту з використанням розрахункового рахунку товарної біржі є однією із гарантій для покупця і продавця щодо виконання поставок і розрахунків.

За виконання спотового біржового контракту важливим є розпо­діл втрат на зберігання, страхування та постачання товару. Якщо не визначено інакше, то за умови базису по­ставки франко-завод (ЕХШ), що найчастіше використовують під час торгівлі сільськогос­подар­ською продукцією та продовольством, витрати на зберігання товару та вартість його страхування до моменту продажу відносять на рахунок продавця, а після моменту продажу – на рахунок покупця. Покупці забезпечують оплату послуг завантаження, вивезення й зберігання купленого товару після підписання акта здавання-прийому.

Другим різновидом угод з реальним товаром є форвардні угоди. Угода з відстроченою поставкою на умові форвард (тобто відстро­чена від 30 до 360 днів) – це взаємна передача прав і обов’язків щодо реального товару. Оформлюється така угода форвардним біржовим контрактом

Фор­вардний контракт – це стандартний документ, який засвідчує зо­бов’язання особи придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін такого продажу під час укладення цього контракту. Слід зазначити, що будь-яка сторона форвардного контракту має право відмовитися від його виконання виключно за наявності зго­ди іншої або у випадках, визначених цивільним законодавством.

Особли­вість угоди на умові форвард полягає в істотній різниці в часі між укладанням угоди та її виконанням, тобто поставкою товару. Метою укладання таких угод є можливість для товаровиробника одержати передоплату та використати її для виробництва продукції. Тривалість періоду між моментом укладання форвардної угоди й поставкою встановлюється кожною біржею самостійно залежно від асортименту товарів. Наприклад, на сільськогосподарську продукцію і продоволь­ство цей термін становить три, шість, дев’ять місяців.

За укладання форвардної угоди продавець бере зобов’я­зання здійснити поставку товару в терміни, визначені в угоді, а покупець, відповідно, – прийняти товар та заплатити за нього за цінами контракту в разі, якщо попередньо (під час укладання контракту) не здійснено передоплату чи новий розрахунок.

Особливості використання контракту на умові форвард:

· об’єктом торгівлі переважно є товар, який буде вироблено (вирощено) на момент його поставки;

· для продавця (товаровиробника) є можливість одержати пере­доплату з боку покупця в межах до 50 % вартості контракту і використати на виробництві продукції майбутнього періоду;

· забезпечує покупцеві організовані поставки про­дукції для власного виробничого процесу.

Виконання форвардного біржового контракту розпочи­нається з моменту його укладення з боку покупця, котрий (якщо не визначено інакше) сплачує продавцеві передоплату, яка перераховується на рахунок продавця (товаровиробника) впродовж трьох банківських днів. Продавець за визначений термін (однак не менше, ніж за 5 днів) до обумовленого контрактом терміну передачі товару повідомляє товарну біржу про свою готовність передати товар покупцеві, а також необхідні документи про обсяги та якість і довідку про виконання проавансованої покупцем частини контракту.

Покупець на підставі представлених документів пере­раховує на розрахунковий рахунок товарної біржі вартість контракту, за винятком передоплати.

Для купівлі чи продажу на товарній біржі сільськогоспо­дарської продукції, продовольства, матеріально-технічних ресурсів або інших товарів товаровиробнику треба подати на товарну біржу Заявку-доручення на продаж-купівлю, де визначено терміни, протягом яких товар, заявлений на купівлю-продаж, представлятиметься на торгах.

Переваги форвардних угод:

· великі партії товару можна реалізувати через певний обумов­лений термін;

· угоди є тією формою господарських відносин, за допомо­гою яких можна здійснювати великі економічні операції;

· можливість використовувати єдину правову основу для регу­лю­вання взаємовідносин сторін.

Майже весь біржовий обсяг зернових (який є або може бути ви­ро­щений) реалізу­ється на умові форвардного контракту в поєднанні з ф’ючерсним.

Ф’ючерсні угоди передбачають купівлю або продаж не реаль­ного товару, а тільки угоди (контракту) на цей товар. Їх укладають не з метою купівлі-продажу реального товару, а для страхування цього товару від можливої несприятливої зміни цін на ринку.

Широке застосування ф’ючерсних контрактів можливе за умов великих обсягів біржової торгівлі зерном, налагодженого ринкового механізму формування біржових цін та їх котирувань. Це є вищим рівнем розвитку біржового зернового ринку, який передбачає:

· обов’язкову наявність на ринку даного виду товару на най­ближчу перспективу;

·наявність самого товару або передбачуваність його вироб­ництва, що зумовлює можливість (упевненість) поставки для вико­нання контракту;

· регулярність пропозиції даного товару для біржової торгів­лі тощо;

· загальноприйнятні цінові орієнтири на цьому ринку;

· стандартизованість контрактів на ф’ючерсну торгівлю зерном та інші організаційні складові цього процесу.

Ф’ючерсний контракт засвідчує зобов’язання придбати (про­дати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визна­чених умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент виконання зобов’язань сторонами контракту.

Метою укладення ф’ючерсної угоди є одержання різниці між ціною контракту на момент його укладення та ціною на день закінчення контракту. Якщо за цей період ціна зростає, то продавець програє.

Кожна сторона ф’ючерсного контракту має право відмо­витися від його виконання, лише погодивши це з іншою стороною контракту або у випадках, визначених цивільним законодавством. Покупець ф’ючерсного контракту має право продати такий контракт протягом терміну його чинності іншим особам без погодження умов такого продажу з продавцем контракту.

Ф’ючерсний біржовий контракт стандартизовано за всіма пара­метрами, крім ціни. Ціну товару, який поставляють, визначають під час біржових торгів.

Стандартизація біржового ф’ючерсного контракту передба­чає уніфікацію таких основних показників:

· вид товару;

· ринкові умови його обігу;

· розміри партії товару;

· умови й терміни поставки;

· форма оплати;

· санкції за порушення умов контракту тощо.

Важливою особливістю торгівлі стандартизованими ф’ючерсни­ми контрактами є їхня знеособленість. Під час виконання ф’ючерсного контракту сторонами виступають продавець (брокер), покупець (брокер) і розрахункова палата біржі. Це дає змогу продавцеві і покуп­цеві ліквідувати свої зобов’язання за раніше оформленими контрак­тами через укладання зворотної угоди з розрахунковою палатою незалежно один від одного.

Оскільки ф’ючерсні контракти є стандартизованими, біржові торгівці мають можливість обмінювати один кон­тракт на інший і фактично закривати свої зобов’язання до поставки товару (закрити зобов’язання або зробити залік своєї ф’ючерсної позиції на ф’ючерсному ринку означає обрати протилежну рівну позицію на відміну від поперед­ньої, наприклад, купити контракт, якщо раніше його про­давали).

Ф’ючерсний контракт можна укладати не тільки з участю біржі, а також безпосередньо між підприємствами, за цих умов контракт може бути нестандартизованим.

Державний контракт, комерційне і державне замовлення на сільськогосподарську продукцію, стимулювання його

виконання. Закон України “Про закупівлю товарів,

робіт і послуг за державні кошти“

З переходом України до ринкових відносин державне керів­ництво економікою стало здійснюватися на основі принципів, що сполучають приватноправові і публічноправові ін­тереси. Необхід­ність державного керівництва, державного планування не відпала. Однак ці процеси почали поєднуватися з самостійністю суб’єктів гос­по­дарювання, зростанням ролі угод, іншими принципами ринкової економіки.

Одним із засобів державного регулювання економіки є державне замовлення, що передбачає шляхом фор­мування на дого­вірній (контрактній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необ­хідної для пріоритетних державних потреб, розміщення держав­них контрактів на поставку (заку­півлю) цієї продукції (виконання робіт, надання послуг) серед суб’єктів господарюван­ня, незалежно від їх форми власності.

Формою реалізації державного замовлення є державний контракт. Він є різновидом договору поставки. Однак державний контракт має свої відмітні риси, що випливають із цілі, для якої він укладається – задоволення державних потреб України. Специфікою державного контракту є те, що, по-перше, держава гарантує оплату продукції (робіт, послуг) за цими контрактами, по-друге, держава може надавати еко­номічні пільги виконавцям таких договорів, по-третє, такий договір укладається на основі державного замовлення, і його зміст обов’язково повинен відповідати змісту такого замов­лення (ст. 13 Господарського кодексу).

У Законі України “Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” йдеться також про договір закупівлі. Цей договір визначено як письмову угоду між замовником та ви­конавцем – пере­мож­цем процедур закупівлі, яка передбачає надання послуг, виконання ро­біт або набуття права власності на товар за відповідну плату.

Спеціальне законодавство, що регламентує процес закупівлі та поставки товарів для дер­жавних потреб, детально не визначає змісту договору закупівлі за державні кошти. Воно ли­ше вказує, що договір про закупівлю укладається тільки у письмовій формі та набуває сили з моменту його підписання замовником та виконавцем. У разі виник­нення зобов’язань, які неможливо було передбачити під час укладання договору та які призвели до зміни ситуації так, що закупівля перестала відповідати державним інтересам, замовник може, за узгодженням з уповноваженим органом, вносити зміни до будь-якої частини договору чи відмовитись від його виконання протягом одного місяця з моменту виникнення таких обставин.

Для виконавців державного замовлення, які засновані повністю або частково на держав­ній власності, а також для суб’єктів госпо­дар­ської діяльності усіх форм власності – монополістів – державні замовлення на поставку продукції є обов’язковими, якщо виконання державного замовлення не завдає збитків цим виконавцям.

Частина третя статті 13 ГК України визначає джерела фінан­со­вого забезпечення здійснення поставки продукції для державних потреб. Це, передусім, кошти Державного бюджету України, а також інші джерела фінансування, що залучаються для цього. Перед­ба­чаєть­ся, що в останньо­му випадку необхідним є закон, який би регла­мен­ту­вав порядок залучення цих джерел.

У частині п’ятій статті 13 ГК України вказується, що засади та загальний порядок формування державного замовлення на поставку (закупівлю) продукції, виконання робіт, надання послуг для задо­во­лення державних потреб визначаються законом. Основним законо­давчим актом, у якому вирішуються ці питання, є згаданий вище Закон України “Про закупівлю товарів, ро­біт і послуг за державні кошти”.

Щодо особливостей поставки (закупівлі) для державних потреб сільськогосподарської продукції та продовольства, то вони поки що визначаються підзаконними нормативними ак­тами. Тому слід очікувати появи у цій сфері відповідних законів.

Договори по наданню суб’єктам аграрного

виробництва послуг

Високоякісне і своєчасне виробничо-технічне обслугову­вання забезпечує безперебійне функціонування сільськогос­подарських підприємств. Воно передбачає ремонт різнома­нітної сільськогоспо­дарсь­кої техніки (тракторів, автомобі­лів, комбайнів, двигунів та ін.), а також ремонт і технічне обслуговування внутрішньогосподарських меліоративних мереж тощо.

Виробничо-технічне обслуговування сільськогосподарсь­ких то­ва­ровиробників в сучасних умовах господарювання здійснюють дер­жавні, державно-кооперативні, кооператив­ні, приватні підприємства, а також окремі громадяни.

Основною правовою формою, яка юридично опосередко­вує відносини, пов’язані з ремонтом і технічним обслуго­вуванням сільсько­­гос­подарських підприємств, є договір, згідно з яким виконавець здійснює діагностику і ремонт сільськогосподарської техніки відповідно до ТУ або умов договору. У договорі визначаються обсяг (кіль­кість машин, агрегатів), види, календарні строки і вартість робіт. Замовники повинні підготувати техніку для прове­дення діагностики, ремонту (капітального чи поточного) і передати її по акту, підписаному уповноваженими представ­никами, виконавцю.

Самостійним предметом договору є технічне обслугову­вання сільськогосподарської техніки.

Предметом договору є виконання комплексу робіт з техніч­ного обслуговування машинно-тракторного і гараж­ного парку (трак­торів, комбайнів, автомобілів), устаткування тваринницьких ферм, кормо­цехів та ін. відповідно до стан­дартів, ТУ, правил та інструкцій. Пері­одичне технічне об­слуговування і діагностика виконуються відповідно до вимог стандартів, ТУ, правил та Положення про технічне обслуго­вування і ремонт рухомого складу автомобільного транспорту в сільському господарстві.

На кожну машину, агрегат, устаткування, що пройшли комплексну технічну діагностику, виконавець видає замов­никові акт технічного стану і гарантійний талон. Якщо при прийманні робіт буде встановлено, що вони виконані недоброякісно, сторони повинні скласти про це акт, зазна­чивши в ньому дефекти та строки їх усунення.

Ремонт і технічне обслуговування внутрішньогосподар­ських меліоративних мереж здійснюються за договором на виконання цих робіт. Відповідно з договором виконавець зобов’язаний виконати весь комплекс робіт з очищення каналів і ремонту гідроспоруд, стаціо­нарних насосних стан­цій, свердловин, здійснити пускона­лагод­жу­вальні роботи і профілактичне їх обслуговування відповідно до вимо­г ТУ, норм і правил, а також у строки, передбачені про­ектно-кошторисною документацією та графіком, а замов­ник зобов’язаний підготувати площі, а також меліоратив­не устаткування виконавцеві в обумовлені строки, відпо­відно до графіка і проектно-кошторисної документації на виконання цих робіт.

До групи договорів у сфері виробничо-технічного обслу­гову­вання сільськогосподарських товаровиробників нале­жать також дого­­вори на агрономічне обслуговування, по перевезенню, по виконанню авіаційно-хімічних робіт під­приємствами цивільної авіації, будівниц­тву протиерозійних гідро­технічних споруд і створенню полезахисних лісових на­саджень та ін.

Відносини за цими договорами регулюються спеціаль­ним законодавством.