Відносин у сільському господарстві 1 страница

Правове регулювання переходу до ринкових

Передумови, завдання та значення аграрної реформи

в Україні, її правове забезпечення

В Україні формально існував ринок сільськогосподарської про­дукції, а фактично його не було. Наявність купівлі та продажу продук­ції – це ще не ринок, якщо відсутній такий важливий елемент ринку, як конкуренція. Відсутність конкуренції у сфері збуту (реалізації) продукції робить неможливою (а точніше – не потрібною) конку­ренцію у сфері виробництва. В той час як лише за наявності конкуренції (про це свідчить досвід розвинутих країн) ринок може ефективно виконувати функції регулятора виробництва.

Для того, щоб була конкуренція, товаровиробники повинні бути незалежними і мати можливість самостійно визначити: що, скільки та за якою технологією виробляти, де, кому та за якими цінами реалізувати вироблену ними продукцію. Хоча незалежність товаро­виробників, їх свобода не можуть бути абсолютними: вони завжди відносні, зумовлені механізмом регулювання ринкових відносин, який повинен направляти розвиток виробництва, розподілу та споживання в напрямі, необхідному суспільству.

Вирішальним фактором свободи виробника є відносини влас­ності, тобто стосунки між людьми відносно засобів виробництва та виробленої продукції.

В умовах державної монополії на засоби виробництва та резуль­тати праці, яка була до недавнього часу в Україні, не могло бути й мови про конкуренцію. Для виправлення такого становища і створення ринкових умов у березні 1992 р. був прийнятий Закон України “Про приватизацію майна державних підприємств”, яким визначено правові, економічні та організаційні основи приватизації державної та комунальної власності. Законом, зокрема, визначається, що привати­зація майна державних підприємств України – це відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній, республіканській і комунальній власності на користь фізичних та недержавних юридичних осіб.

Перед приватизацією, як суспільно-економічним процесом, в аграрному секторі економіки стоять важливі і цілевизначальні завдання, а саме:

· забезпечення продовольчої безпеки України;

· формування та розвиток аграрного ринку;

· створення нового власника, основним засобом виробництва, якого буде земля сільськогосподарського призначення, здатного конкурувати на ринку аграрного виробництва;

· залучення інвестицій в сектор економіки, зокрема іноземних;

· обмеження монополізму та розвиток добросовісної конку­ренції.

Основні етапи аграрної реформи в Україні

Ринкові реформи на селі поділяються на такі етапи:

І. Деклараційний етап (1990–1994 pp.): проголошення на офіцій­но­му рівні курсу на ринкові перетворення, формування багатоукладної ринкової економіки, забезпечення приватної власності на засоби виробництва і на земельні ділянки. У цей час приймають законодавчі акти, які регулюють порядок зайняття підприємницькою діяльністю, встановлюють основні засади приватизації майна і землі, закріплюють право приватної власності, вільного ціноутворення. Держава центра­лізо­вано продовжує забезпечувати село машинною технікою, паливно-мастильними матеріалами, засобами захисту рослин, надає дотації і кредити. Незважаючи на це, сільське господарство залишається збитковим, а держава що­року списує борги сільськогосподарських підприємств.

II. Інфраструктурний етап (1995–1998 pp.): зусилля держави спрямовані на поступовий перехід до ринкових важелів управління сільським господарством і формування інфраструктури аграрного ринку. Початком його можна вважати 18 січня 1995 р. – дату прийняття Указу Президента України № 63/95 “Про заходи щодо реформування аграрних відносин“, згідно з яким селянам надали право самостійно розпоряджатися вирощеною сільськогосподарською продукцією, реалізуючи її за договорами через біржі, торгові та контрактові доми, заготівельні та посередницькі організації. У цей час створюються аграрні біржі, торгові доми, поступово формується аграрна ринкова інфраструктура, відпрацьовуються механізми вільного ціноутворення на сільськогосподарську продукцію і кредитування сільськогосподарських товаровиробників. Відтепер держава сама стає учасницею аграрного ринку й купує сільськогосподарську продукцію для державних потреб через ринкові механізми: на біржах, через аукціони тощо. Аграрна реформа прискорюється: провадиться приватизація та паювання землі й майна, зростає кількість приватних господарських формувань на селі. Держава продовжує вживати не ринкові, а адміністративні заходи що­до забезпечення сільськогосподарських підприємств технікою, паливно-мастильними матеріалами, а господарства залишаються збит­ковими і щороку держава змушена їм списувати борги.

III. Концептуальний етап (1998–1999 pp.): у цей час опрацьо­вують­ся концепції аграрної реформи. Раніше реформи прова­дилися без належного концептуального обґрунтування і прорахунку вжитих заходів, що призвело до їх непослідовності та частковості, чого навіть не передбачали ідеологи реформ. Впродовж цього етапу на основі узагальнення попереднього досвіду реформування опрацьо­вуються концепції аграрної реформи, що має забезпечити її комп­лекс­ний і виважений характер. Його початком можна вважати 29 квітня 1998 p., коли Указом Президента України затверджені Основні напрями розвитку агропромислового комплексу України на 1998–2000 роки. Власне цей документ і був однією з перших комплексних концепцій аграрної реформи й розвитку аграрного ринку. Він охоплював різні царини сільського господарства і був покликаний створити ідеологічне підґрунтя аграрних реформ. У цей час продовжує формуватися інфраструктура аграрного ринку, але вже на кон­цеп­туаль­них засадах; запроваджується фіксований сільськогоспо­дарський пода­ток, який істотно зменшив податковий тягар на селян; закла­даються основи диференційованого розвитку аграрного ринку. Річ у тому, що право Європейської Спільноти передбачає диференційоване регулювання окремих секторів аграрного ринку: ринку цукру, зерна, олії, молока та ін. Україна, намагаючись застосувати свою правову систему до права ЄС, починає диференційовано регулювати різні сегменти аграрного ринку. В усьому іншому спостерігаються ті самі тенденції, що й за інфраструктурного етапу.

IV. Радикальний етап (1999–2000 pp.) аграрної реформи пов’я­зується з прийняттям реформаторського Указу Президента України від 3 грудня 1999 р. № 1529/99 “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки“. Радикаль­ність реформ полягала в тому, що протягом короткого періоду колек­тивні сільськогосподарські підприємства були реформовані і на їх базі створені приватні сільськогосподарські підприємства, фермерські госпо­дарства, агрогосподарські товариства, сільськогосподарські коо­пе­ративи та інші суб’єкти аграрного права, засновані на приватній власності. Як у роки примусової колективізації селян зганяли в колгоспи, так протягом 1999–2000 pp. відбувався зворотний процес: колективні сільськогосподарські підприємства реформували центра­лізовано. Вони змушені були укладати з власниками земельних часток (паїв) договори їх оренди і виплачувати селянам орендну плату за користування земельними ділянками господарства, які були обтяжені правом членів господарства на земельну частку (пай). Земельна частка (пай) відтепер стала цілком новою правовою категорією, новим об’єктом прав, який можна було здати в оренду, укласти інші господарські договори щодо неї. І хоча на цьому етапі ще не забез­пе­чувалося проведення просвітницької кампанії серед селян щодо порядку господарювання в ринкових умовах, такі радикальні заходи все-таки вплинули на свідомість селян, котрі відчули себе власниками. Реформованим сільськогосподарським підприємствам списується заборгованість, приймається Указ Президента України від 6 червня 2000 р. № 767/2000 “Про заходи щодо забезпечення формування та функціонування аграрного ринку“, який був націлений на прискорення формування його інфраструктури.

V. В (2001–2002 pp.): для того, щоб закріпити позитивні резуль­тати аграрної реформи, вживаються заходи щодо її моніторингу і подальшого формування інфраструктури аграрного ринку. В цей час приймається Закон України від 18 січня 2001 р. “Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001–2004 років“. Він передбачає формування механізму заставних закупок сільськогоспо­дарської продукції (тобто можливості селян одразу продати продукцію державі та отримати кошти, а згодом, у разі її подорожчання на ринку, продати її іншому покупцеві, повернувши державі кошти й відшко­дувавши витрати на її зберігання). Передбачається податкове стиму­лювання сільськогосподарського виробництва, пільгове кредитування та страхування, розвиток лізингу й фондового ринку. Важливою складовою аграрної реформи стає запровадження системи сільсько­господарських дорадчих служб. Концепцію становлення і розвитку ме­ре­жі сільськогосподарських дорадчих служб в Україні затверджено наказом Мінагрополітики, Української академії аграрних наук і На­ціо­нальної академії наук України від 25 квітня 2001 р. № 114/36/165. Саме сільськогосподарські дорадчі служби покликані за­без­печити ринкову просвіту селян. Це те, з чого треба було починати аграрну реформу. В Україні створюється близько 50 аграрних бірж, близько 600 агро­торгових домів, понад 800 обслуговуючих коопе­ративів, понад 19 тис. за­готівельних пунктів. Передбачаються заходи з розвитку експорту сільськогосподарської продукції. Запроваджується постачання села технікою, паливно-мастильними матеріалами й добривами на ринко­вих засадах. Приймаються укази Президента України від 8 серпня 2002 р. № 694/2002 “Про заходи щодо прискорення розвитку аграрного ринку“ і від 8 серпня 2002 р. № 695/2002 “Про заходи щодо розвитку іпотеч­ного ринку в Україні”.

Правове регулювання приватизації та паювання земель

у сільському господарстві, створення на цій основі

нових форм господарювання

В умовах переходу до ринкової системи господарювання важливим засобом забезпечення приватної власності є приватизація державного майна. Відповідно до ст. 1 Закону України від 4 березня 1992 р. “Про приватизацію державного майна” (в редакції Закону від 19 лютого 1997 p.), приватизація державного майна визначається як відчуження майна, що перебуває у державній власності, на користь фізичних та юридичних осіб. Тобто – роздержавлення майна. У цьому контексті недоцільно використовувати словосполучення “приватизація майна колгоспів”, позаяк останні є недержавними суб’єктами влас­ності, а тому до їх реформування правильніше використовувати терміни “реструктуризація” чи “паювання майна”. Загальне законо­давство України про приватизацію складається із зазначеного Закону, а також законів від 6 березня 1992 р. “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)“ (в редакції від 15 травня 1996 p.), від 6 березня 1992 р. “Про приватизаційні папери”, від 19 червня 1992 р. “Про приватизацію державного житлового фонду”, від 7 липня 1999 р. “Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації”, від 14 вересня 2000 р. “Про особливості приватизації об’єктів незавершеного будівництва”, декретів Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 р. № 57–93 “Про приватизацію цілісних майнових комплексів державних підприємств та їхніх струк­турних підрозділів, зданих в оренду”, від 26 грудня 1992 р. №15–92 “Про приватизацію земельних ділянок” та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них.

Приватизація державного майна в АПК здійснюється на підставі загального законодавства про приватизацію, з урахуванням особли­востей спеціального аграрного законодавства. Стаття 5 Закону України “Про приватизацію державного майна” визначає, що до об’єктів державної власності, що підлягають приватизації, належать:

- майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших під­розді­лів, які є єдиними (цілісними) майновими комплексами;

- об’єкти незавершеного будівництва та законсервовані об’єкти;

- акції (частки, паї), що належать державі у майні юридичних осіб.

Приватизації не підлягають об’єкти, котрі мають загально­дер­жавне значення, визначені Законом України “Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації”. До них нале­жать майнові комплекси підприємств з лісовідновлення, лісо­розве­дення та охорони лісу, сортовипробувальні станції, дільниці, інші організації з експертизи сортів рослин, скотомогильники, станції хімізації сільського господарства, науково-дослідні інститути, окремі майнові комплекси підприємств, що виготовляють спирт, вина, лікеро-горілчані вироби тощо.

Специфіка правового регулювання приватизації в АПК зумов­ле­на потребою захисту прав селян, адже згідно з концепцією привати­зації, засоби виробництва сільськогосподарської продукції мають належати селянам, які їх використовують. Законодавчим актом, що регулює особливості приватизації державного майна в АПК, є Закон України від 10 липня 1996 р. “Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі”. Цей Закон регулює порядок прива­тизації підприємств, для яких основними видами діяльності є виробництво сільськогосподарської продукції, продукції рибного та лісового господарства, їх переробка та реалізація, виконання робіт і надання послуг сільськогосподарським товаровиробникам. Перелік таких підприємств затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 1996 р. № 638 “Про підприємства, що прива­тизуються з урахуванням особливостей, визначених законодавством для агропромислового комплексу”. Закон по-різному регулює порядок приватизації несільськогосподарських підприємств АПК державних сільськогосподарських підприємств.

Приватизація майна несільськогосподарських підприємств АПК (підприємств харчової промисловості, які переробляють сільсько­госпо­дарську сировину, борошномельно-круп’яної та комбікормової промисловості, а також сервісних, будівельних, фірмових торго­вельних, інших несільськогосподарських підприємств та організацій агропромислового комплексу, що виконують роботи і надають послуги сільськогосподарським товаровиробникам), незалежно від вартості об’єктів приватизації, здійснюється шляхом перетворення їх у відкриті акціонерні товариства згідно з Положенням про план приватизації несільськогосподарських підприємств і організацій агропромислового комплексу, затвердженим наказом Фонду державного майна України від 17 серпня 2000 р. № 1718. При цьому зберігаються профільність, технологічна єдність виробництва та цілісність майнових комплексів і технологій. Їх сільськогосподар­ська спеціалізація має зберігатися не менше 10 років.

Право на пільгове придбання акцій за номінальною вартістю (за приватизаційні майнові сертифікати, а також за власні кошти й ком­пенсаційні сертифікати в розмірі, що не перевищує половини вартості приватизаційних майнових сертифікатів) мають працівники під­приємств, що приватизуються. Працівники сільськогосподарських підприємств мають право на пільгове придбання акцій (за прива­тиза­ційні майнові сертифікати, а також за власні кошти і компен­саційні сер­тифікати в розмірі, що не перевищує половини вартості прива­тизаційних майнових сертифікатів). До працівників підприємств, що приватизуються, прирівнюються особи, які вийшли з цих підприємств на пенсію, звільнені у зв’язку із скороченням штатів і не працюють з моменту звільнення на інших підприємствах; особи, які мають право відповідно до законодавства України повернутися на попереднє місце роботи на цьому підприємстві, та інваліди, звільнені за станом здоров’я у зв’язку з каліцтвом або професійним захворюванням.

Недержавним сільськогосподарським підприємствам (колектив­ні сільськогосподарські підприємства, спілки селян, колгоспи, спілки кооперативів, акціонерні товариства, фермерські господарства та інші суб’єкти недержавних форм власності) передається безоплатно 51% акцій підприємств, що приватизуються, зокрема розміщення привати­зацій­них майнових сертифікатів, а також власних коштів і компенса­ційних сертифікатів працівників відповідних сільськогоспо­дарських підприємств і прирівняних до них осіб через довірчі това­риства, створені в колективах товаровиробників. У плані приватизації підприємств, які переробляють сільськогосподарську сировину та виконують роботи і надають послуги сільськогосподарським товаровиробникам, передбачається відповідна квота для діючих радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств для подальшої передачі відповідної частки після їх приватизації та розміщення приватизаційних майнових сертифікатів їх працівників.

Недержавні сільськогосподарські підприємства різних організа­цій­но-правових форм господарювання мають право на придбання акцій за номінальною вартістю в межах зазначених квот у разі, коли трудові колективи підприємств, що приватизуються, сільськогоспо­дарські товаровиробники і прирівняні до них особи не викупили ці акції в межах установлених квот. Якщо підприємства, які прива­тизуються, не мають договірних зв’язків із сільськогосподарськими підприємствами, фермерськими господарствами тощо, визначення переліку сільськогосподарських товаровиробників, які залучаються на пільгових умовах до участі в приватизації підприємств, та квоти для придбання ними акцій передбачаються в плані приватизації відпо­відного підприємства за пропозиціями цих підприємств і державних органів управління сільського господарства та продовольства залежно від зони діяльності підприємств.

Розподіл акцій між державними, колективними та іншими сільськогосподарськими підприємствами, фермерськими госпо­дарства­ми здійснюється пропорційно до обсягів сировини, зданої на об’єкт приватизації, виконаних робіт і наданих послуг у середньому за 5 років, що передують року приватизації, а ті, що існують менше 5 років, – за час їх діяльності. Акції, які не були викуплені на пільгових умовах протягом року з дня початку їх продажу, реалізуються на загальних підставах відповідно до законодавства України.

Приватизація майна радгоспів та інших державних сільсько­господарських підприємств здійснюється шляхом перетворення їх у колективні сільськогосподарські підприємства або у відкриті акціо­нер­ні товариства за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених). Працівникам підприємства, що приватизується, безоплатно надається частка державного майна (акцій), розмір якої визначається як добуток вартості майна, що припадає на одного члена колективного сільсько­господарського підприємства по області, на кількість працівників підприємства, що приватизується, та прирівняних до них осіб. Безоплатна передача частки державного майна проводиться при перетворенні в процесі приватизації радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств у колективні сільськогосподарські підприємства або у відкриті акціонерні товариства. Розподіл безоплатно переданого майна (акцій) між працівниками здійснюється відповідно до трудової участі за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених).

Приватизація частки державного майна, що залишилася після безоплатної його передачі, здійснюється за приватизаційні майнові сертифікати. Право на першочергове придбання цього майна за приватизаційні майнові сертифікати мають працівники даного підприємства та прирівняні до них особи. Якщо після використання працівниками радгоспу чи іншого державного сільськогосподарського підприємства, що приватизується, права на придбання державного майна за приватизаційні майнові сертифікати лишається не викупленою частка майна, орган приватизації за згодою загальних зборів (зборів уповноважених) передає їм залишки майна для придбання за власні кошти на виплат до 5 років (без нарахування відсотків, але з урахуванням зміни цін на момент викупу майна). У разі відсутності згоди загальних зборів (зборів уповноважених) на придбання частки майна на виплат орган приватизації приймає рішення про перетворення цього підприємства у відкрите акціонерне товариство. При цьому право на придбання майна на пільгових умовах за приватизаційні майнові сертифікати, крім членів трудового колективу та прирівняних до них осіб, мають члени сімей трудового колективу даного підприємства, які проживають разом з ними, та особи, зайняті у соціальній сфері на селі. Якщо після реалізації членами трудового колективу та прирівняними до них особами їх права на безоплатну приватизацію частки майна, його викупу з використанням приватизаційних майнових сертифікатів, а також права викупу майна на виплат залишається частка державного майна, вона приватизується на загальних підставах відповідно до законодавства України.

Приватизація майна радгоспів та інших державних сільсько­госпо­дарських підприємств, створених на базі колгоспів без викупу державою їх майна, які за період своєї діяльності не одержували бюджетних коштів для придбання основних фондів і будівництва, здійснюється шляхом перетворення їх за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених) у колективні сільськогосподарські підприємст­ва або відкриті акціонерні товариства з наступною безоплатною передачею майна працівникам підприємств-засновників. У разі використання бюджетних коштів з цією метою, створена за їх рахунок частка майна приватизується в зазначеному вище порядку. Якщо частка державного майна (акцій) перевищує загальну вартість об’єкта, що приватизується, все майно, зокрема й те, що створене за рахунок бюджетних коштів, передається працівникам підприємства на безоплатній основі.

Приватизація майна радгоспів та інших державних сільсько­господарських підприємств, що були створені на базі міжгоспо­дарських підприємств, заснованих колгоспами і радгоспами без викупу державою їх майна, які за період своєї діяльності не одержували бюджетних коштів для придбання основних фондів і будівництва, здійснюється перетворенням їх у відкриті акціонерні товариства з наступною безоплатною передачею акцій цих товариств засновникам міжгосподарського підприємства. У разі використання бюджетних коштів на зазначені цілі створена за їх рахунок частка майна приватизується у наведеному вище порядку. Положення про порядок приватизації майна радгоспів та інших державних сільсько­госпо­дарських підприємств, а також заснованих на їх базі орендних підприємств затверджене наказом Фонду державного майна України від 17 серпня 2000 р. № 1718.

Закон визначає особливості приватизації майна в окремих галузях сільського господарства. Приватизація майна сільсько­госпо­дарсь­ких підприємств, які спеціалізуються на вирощуванні багато­річних насаджень (хміль, ефіроолійні та лікарські рослини), здійс­нюється шляхом перетворення їх у відкриті акціонерні товариства. При цьому акції на суму вартості зазначених багаторічних насаджень тимчасово залишаються у власності держави у розмірі не менше 25%. Приватизація майна державних сільськогосподарських підприємств, що виробляють вино та інші алкогольні напої, здійснюється перетво­ренням їх у відкриті акціонерні товариства із збереженням у власності держави майна структурних підрозділів із виробництва готових алкогольних напоїв. Приватизація майна радгоспів та інших держав­них сільськогосподарських підприємств, які перебувають у зоні гаран­тованого добровільного відселення внаслідок аварії на Чорнобильській атомній електростанції та в зонах відселення у зв’язку з державними і громадськими потребами, незалежно від джерел його придбання, здійснюється перетворенням їх у колективні сільськогосподарські підприємства з безоплатною передачею майна їхнім працівникам.

Приватизація майна дослідних господарств, експериментальних виробництв, проектно-конструкторських та інших підприємств, підпорядкованих навчальним і науково-дослідним установам, радгос­пів-технікумів здійснюється за погодженням із Кабінетом Міністрів України шляхом перетворення їх в акціонерні товариства. При цьому частка державного майна (акцій) має становити не менше 51% загаль­ної вартості майна. Приватизація майна рибної та лісової галузі регулюється, відповідно: Положенням про порядок приватизації майна підприємств і організацій рибної галузі, затвердженим наказом Фонду державного майна та Мінагрополітики від 12 вересня 2000 р. № 1898/175, та Положенням про приватизацію переробних підпри­ємств лісового господарства, затвердженим наказом Мінлісгоспу і Фонду державного майна від 28 серпня 1996 р. № 107/1040. Об’єкти незавершеного будівництва агропромислового комплексу, які не були приватизовані відповідно до законодавства України з питань привати­зації, можуть передаватися органами приватизації сільськогосподарсь­ким підприємствам (зокрема недержавним) для завершення їх будівництва з наступним пріоритетним правом викупу працівниками зазначених підприємств частки державного майна цих об’єктів.

Під час приватизації майна державних підприємств об’єкти соціально-побутового призначення, інженерні мережі та споруди комунального господарства, зокрема побудовані за кошти фонду соціального розвитку, передаються органами приватизації в комунальну власність за згодою власників підприємств. Приватизація часток (паїв) держави в майні підприємств зі змішаною формою власності (зокрема орендних) здійснюється перетворенням їх у відкриті акціонерні товариства, якщо інше не передбачено їх установчими документами. Державні підприємства та підприємства зі змішаною формою власності, сума вартості майна яких є недос­татньою для формування статутного капіталу відкритого акціонерного товариства, приватизуються шляхом викупу майна працівниками цих підприємств за приватизаційні майнові сертифікати, власні кошти й компенсаційні сертифікати або за кошти підприємств зі змішаною формою власності.

Підприємства, створені шляхом викупу державного майна, зданого в оренду, які мають або мали прямі договірні зв’язки із сільськогосподарськими товаровиробниками, підлягають перетво­ренню у відкриті акціонерні товариства за рішенням зборів учасників товариства. При цьому для продажу сільськогосподарським товаровиробникам, які є для зазначених підприємств або акціонерних товариств постачальниками сировини, споживачами робіт і послуг, здійснюється додатковий випуск акцій та їх продаж для того, щоб загальна їх кількість становила не менше 51% статутного фонду. Оплата акцій може здійснюватися в порядку взаєморозрахунків між акціонерним товариством та сільськогосподарськими підприємствами за здану продукцію (виконані роботи, надані послуги). Продаж додаткового випуску акцій здійснюється протягом 6 місяців, а кошти, одержані акціонерним товариством від їх реалізації, спрямовуються на збільшення статутного капіталу.

Постановою Верховної Ради України від 10 липня 1996 р. “Про порядок введення в дію Закону України “Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі” затверджено Перелік державних підприємств та організацій АПК, приватизація майна яких здійснюється за погодженням із Кабінетом Міністрів України. Ці підприємства та організації за погодженням з Кабінетом Міністрів України підлягають перетворенню у відкриті акціонерні товариства. При цьому в статутному капіталі товариств першочергово визначається частка акцій, що тимчасово залишається у власності держави, а решта – розміщується в передбаченому вище порядку.

Закон визначає процедуру приватизації майна державних сільськогосподарських підприємств. Приватизація майна радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств на безоплатній основі здійснюється за спрощеною процедурою. Державні органи приватизації створюють комісію з підготовки до приватизації у складі керівника (голови комісії) та головного бухгалтера підприємства, що приватизується, представників відповідного державного органу при­ватизації та органу, уповноваженого управляти державним майном. Зазначена комісія розробляє план приватизації у місячний термін з дня затвердження її складу. Оцінка майна здійснюється на підставі даних балансу на початок відповідного року та за результатами останньої повної інвентаризації майна підприємства. Проведення аудиту під час приватизації радгоспиів та інших державних сільськогосподарських підприємств не є обов’язковим. За посвідчення договорів купівлі-продажу майна радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств у зв’язку з його приватизацією державне мито справ­ляється в розмірі 0,001% вартості майна, що приватизується.

У ході реформування аграрного сектору економіки проводилося паювання землі й майна. Саме слово “пай” тюркського походжен­ня і використовується на позначення частки в майні чи майнових правах. За вітчизняною правовою традицією пайові фонди існують у суб’єктів аграрного права кооперативного типу: колективному сільськогоспо­дарському підприємстві чи сільськогосподарському кооперативі. Кожен член таких підприємств має певну частку в майні підприємства – це і є його майновий пай.

Відповідно до ст. 9 Закону України від 14 лютого 1992 р. “Про колективне сільськогосподарське підприємство“, до пайового фонду майна членів підприємства включається вартість основних виробничих і оборотних фондів, створених завдяки діяльності підприємства, цінні папери, акції, гроші та відповідна частка від участі в діяльності інших підприємств і організацій. Уточнення складу і вартості пайового фонду майна членів підприємств проводиться за Методикою уточнення складу й вартості пайових фондів майна членів колективних сільськогосподарських підприємств, зокрема реорганізованих, затвер­дженою постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 р. № 177.

Право членів підприємства на пайовий фонд майна залежить від їх трудового внеску. Члену підприємства щорічно нараховується частина прибутку залежно від частки в пайовому фонді, яку за його бажанням може бути виплачено або зараховано у збільшення частки в пайовому фонді. Ці відносини регулюються статутом підприємства. Пай може успадковуватися відповідно до цивільного законодавства України та статуту підприємства. У разі виходу з підприємства його члени мають право на пай натурою, грішми або цінними паперами відповідно до розміру та структури пайового фонду або в іншій, за згодою сторін, формі.