Тестові завдання

Тест 1. Предметом вивчення цивільного права є:

А - майнові відносини; Б - особисті відносини; В - відносини власності; Г - трудові відносини.

Тест 2. Принципи цивільного права:

А - свобода договору;

Б - вільній вибір партнерів;

В- судовий захист цивільного права та інтересу;

Г - вільний найом робочої сили;

Д - неприпустимість свавільного втручання у сферу особи­стого життя людини.

Тест 3. Функції цивільного права:

А - впорядкування суспільних відносин;

Б - регулятивна;

В - компенсаційна;

Г - охоронна.

Тест 4. Особливості методу цивільно-правового регулювання виявляються у:

А - юридичній рівності сторін;

Б - диспозитивності;

В - самостійності та незалежності сторін;

Г - ініціативності сторін.

Тест 5. Система цивільного законодавства:

А - відображає предмет цивільного права; Б - відображає метод цивільного права; В - складається з 2 книг;

Г - складається з 5 книг;

Д - система цивільного права становить базу для його ди­ференціації.

Тест 11. Цивільні правовідносини - це:

А - суспільні відносини;

Б - вони врегульовані нормами цивільного права;

В - вони врегульовані нормами господарського права;

Г - предметом їх є майнові відносини;

Д - предметом їх є відносини власності.

Тест 12. Суб'єктами цивільних правовідносин є:

А - громадяни;

Б - кооперативи;

В - господарські товариства;

Г - громадські об'єднання;

Д - держава;

Е - територіальні громади.

Тест 13. Об'єктами цивільних правовідносин є:

А - речі;

Б - будинки;

В - інформація;

Г - результати творчої діяльності;

Д - послуги.

Тест 14. Види цивільно-правових відносин за характером виникнення:

А - регулятивні;

Б - абсолютні;

В - охоронні;

Г - відносні.

Тест 15. Види цивільно-правових відносин за об'єктом правовідносин:

А - речові;

Б - регулятивні;

В - зобов'язальні.

Тест 16. Види цивільно-правових відносин за характером поведінки зобов'язальної сторони:

А - пасивні;

Б - загальнорегулятивні;

В - пасивні;

Г - абсолютні.

Тест 17. Види цивільно-правових відносин за колом зо­бов'язаних осіб і ступенем їх конкретизації:

А - абсолютні;

Б - регулятивні;

В - загальнорегулятивні.

Тест 18. Офіційними друкованими виданнями в Україні є:

А - «Юридичний вісник України»; Б - «Офіційний вісник України»; В - «Урядовий кур'єр»; Г - журнал; «Право України».

Тест І9. До локальних актів у цивільному праві відносяться:

А - положення про філію підприємства; Б - установчий договір; В - колективний договір; Г - статут підприємства.

Тест 20. Акти Президента України загально-нормативно­го характеру набирають чинності:

А - з моменту їх видання;

Б - через 15 днів від дня їх офіційного обнародування;

В - через 10 днів від дня їх офіційного обнародування;

Г - з моменту надрукування їх в «Офіційному віснику України».

Тест 21. Акти цивільного законодавства і договір:

А - сторони мають право укласти договір, який не передба­чений актами цивільного законодавства;

Б - сторони в договорі не мають права відступити від по­ложень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

В - сторони мають право врегулювати у договорі, який пе­редбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Тест 22. Звичай:

А - не є джерелом цивільного права;

Б - він може мати характер конкретного правила;

В - він не може бути зафіксований у відповідному доку­менті.

Тест 23. Застосування аналогії закону можливе за таких умов:

А - відносини сторін знаходяться у сфері дії цивільного права;

Б - відсутні норми, що регулюють подібні за змістом цивільні правовідносини;

В - вказані цивільні правовідносини недостатньо врегу­льовані нормами цивільного права.

Тест 24. Застосування аналогії права можливе за таких умов:

А - вказані відносини є цивільно-правовими; Б - існують норми, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини;

В - відносини не врегульовані нормами цивільного права.

Тест 25. Нормативно-правові акти, видані Кабінетом Міністрів України, набирають чинності:

А - з моменту їх опублікування в газеті «Урядовий кур'єр»;

Б - з моменту їх прийняття, якщо іншій термін вступу їх в силу не передбачений у цих актах;

В - через 10 днів з дня їх опублікування у засобах масової інформації.

Тест 26. Міжнародні договори:

А - не мають пріоритету перед національним законодавством;

Б - вони стають частиною національного законодавства, якщо ним регулюються цивільні відносини і згода на їх обов'яз­ковість надана Верховною Радою;В - вони обов'язково ратафікуються Верховною Радою України.

Питання до теми «Цивільні правовідносини»

1) Поняття та особливості цивільного правовідношення.

2) Класифікація цивільних правовідносин.

3) Зміст цивільних правовідносин.

4) Об’єкти цивільних правовідносин.

5) Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків.

6) Суб’єкти цивільних прав.

Методичні рекомендації

Норми цивільного права регулюють суспільні відносини за участю громадян і різних організацій. Суспільні відносини, бу­дучи врегульовані нормами цивільного права, стають цивільно-правовими. Студенти повинні знати особливості цивільно-пра­вових відносин та їх елементи.

Особливості цивільно-правових відносин:

а) це майнові відносини і особисті немайнові, врегульовані
нормами цивільного права;

б) їхні учасники характеризуються майновою відокремленістю і юридичною рівністю;

в) для цивільно-правових відносин характерна ініціатива
сторін;

г) суб'єктивні права та обов'язки учасників цивільно-право­вих відносин виникають, змінюються і припиняються на підставі юридичних фактів.

Елементами цивільно-правових відносин є:

· суб'єкти ;

· об'єкти;

· зміст цивільних правовідносин;

· юридичний факт.

Цивільно-правові відносини поділяються на види за різни­ми критеріями.

1. За характером виникнення:

а) регулятивні - через які здійснюється регулювання майнових і особистих немайнових відносин;

б) охоронні - які виникають із правопорушень, тобто порушень правових норм, суб'єктивних прав чи заподіяння
шкоди потерпілим (це, наприклад, відносини, які виникають з факту витребування власником майна з чужого
незаконного володіння, або при заподіянні шкоди).

2. За колом зобов'язаних осіб і ступенем їх конкретизації:

а) абсолютні - в них визначено лише одну сторону, яка
має право, тобто уповноважену сторону. Абсолютність
суб'єктивного права - в його охороні від усіх і кожного і
в його здійсненні на підставі власної діяльності уповноваженої особи (відносини власності, авторське право);

б) загальнорегулятивні - відносини відображають зв'язок
кожного з кожним. В них на боці уповноваженої і зобов'язаної особи - кожен і всі (цивільно-правові відносини, пов'язані із здійсненням права на здоров'я, вони виникають
між всіма особами, які потрапляють у сферу дії цивільно-правових норм про охорону здоров'я);

в) відносні - в них конкретно визначені обидві сторони:
уповноважена і зобов'язана (договір підряду, найму тощо).

3. За характером поведінки зобов'язаної сторони:

а) активні - в яких боржник зобов'язаний вчинити на користь
кредитора певну дію (передати майно, виконати роботу тощо);

б) пасивні - в яких зобов'язана сторона повинна утримуватися від порушення суб'єктивного права кредитора (авторські, право власності).

4. За об'єктом правовідносин:

а) речові - об'єктом є майно, речі тощо;

б) зобов'язальні - об'єктом є дії (договір підряду тощо).

Зміст цивільних правовідносин складає суб'єктивне цивільне право та суб'єктивний цивільний обов'язок.

При характеристиці суб'єктивного цивільного права необ­хідно звернути увагу на правомочності, з яких воно складаєть­ся.

Суб'єктивне цивільне право - це міра дозволеної поведінки суб'єкта цивільного правовідношення та юридичні можливості, що надані йому нормами права, і які називаються ще правомочностями. Суб'єктивне цивільне право складається з трьох правомочностей:

1) право на власні дії (суб'єкт має право здійснювати само­стійно фактичні та юридичні дії);

2) право вимагати від зобов'язаного суб'єкта виконання ним певних дій;

3) право на захист у випадках порушення суб'єктивного
права.

Суб'єктивний цивільний обов'язок - це міра належної повед­інки суб'єкта. Суб'єкт має право виконувати певні дії, прийняті ним добровільно чи покладені на нього законом, або ж утри­муватися від них.

Існує два види обов'язку: активний і пасивний. Активний - боржник повинен виконати певні юридичні або фактичні дії. Пасивний - утримуватися від активних дій для виконання свого обов'язку. У більшості цивільно-правових відносин кож­ний з суб'єктів має права і несе обов'язки і тільки у деяких випадках є чисто уповноважені і чисто зобов'язані особи. На­приклад у договорі дарування.

Важливе значення має питання здійснення цивільних прав та виконання обов'язків. Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд. Здійснення цивільних прав складається з ци­вільних прав та обов'язків.

Суб'єктивним цивільним правом особи є можливість:

· поводитися певним чином;

· вимагати певної поведінки від інших осіб;

· отримати захист порушеного права за допомогою суду, державних органів.

Здійснення суб'єктивного цивільного права може відбува­тися шляхом вчинення фізичних або юридичних дій. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або акта­ми цивільного законодавства:

· особа повинна утримуватися від дій, які могли б порушу­вати права інших осіб, завдати шкоди навколишньому середовищу;

· дотримуватися моральних засад суспільства;

· не допускати дії, що вчинюються з наміром завдати шко­ди іншої особі, а також зловживати правом в інших фор­мах;

· не зловживати монопольним становищем і не вчиняти дій щодо обмеження конкуренції.

При здійсненні своїх прав особа повинна дотримуватися певних принципів:

· принципу законності, тобто дотримання ділової етики;

· моральних принципів суспільства;

· принципу солідарності і ділового співробітництва;

· принципу використання цивільних прав і обов'язків відповідно до їх призначення.

Суб'єктивному цивільному обов'язку відповідає і юридич­ний обов'язок. Цивільний обов'язок - це адресована зобов'я­заній особі вимога певної поведінки, що відповідає умовам до­говору. Виконання його підпорядковано певним принципам.

Обов'язок повинен виконуватися:

· у певних межах, встановлених договором або актом цивіль­ного законодавства;

· виконання обов'язку повинно бути реальним;

· він повинен бути виконаний належним чином (тобто дотримані всі умови зобов'язання);

· виконаний в належному місці і в строк, вказаний в дого­ворі або нормативному акті.

Обов'язок може бути активного і пасивного типу. Активний обов'язок полягає у вимозі до зобов'язаної особи вчинити пев­ну дію. Невиконання цей дії тягне застосування санкцій, перед­бачених договором або законом. Пасивний - заборона здійсню­вати певні дії.

Виконання обов'язку забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені законом, договором або актом цивільного законодавства. Способи заохочення - наприклад, надбавка до платежу за дострокове виконання зобов'язання, мерами відповідальності є штраф, відшкодування збитків, заста­ва тощо. Звільнення особи від відповідальності може бути у ви­падках, встановлених договором або актами цивільного законо­давства.

Об'єкти цивільних прав - це матеріальні і нематеріальні блага, з приводу яких виникають цивільні правовідносини.

Студенти повинні вміти дати класифікацію об'єктів за різними підставами.

За критерієм оборотоздатності об'єкти цивільних прав поділяються на:

а) об'єкти, що обертаються вільно;

б) об'єкти, обмежено оборотоздатні;

в) об'єкти, вилучені з цивільного обороту.

Більшість об'єктів обертаються вільно, вони можуть відчу­жуватися. Переходити від однієї особи до іншої. До обмежено оборотоздатних об'єктів належать об'єкти цивільних прав, виз­начені законом як такі, що можуть належати лише певним учас­никам обороту або перебування яких допускається за спеціаль­ним дозволом (вибухові речовини, зброя, наркотичні засоби тощо). Крім того, законодавством визначено ряд видів підприє­мницької діяльності та ряд товарів, здійснення яких дозволяєть­ся лише при наявності ліцензії.

Вилученими з обороту вважаються об'єкти, які не можуть бути предметом цивільно-правових угод або іншим чином переходити від однієї особи до іншої. Порушення цього прави­ла тягне за собою визнання правочину недійсним. До таких об'єктів відносяться: історико-культурна спадщина, природно-заповідний фонд, який перебуває у державної власності, ху­дожні цінності, ядерні матеріали та об'єкти ядерної енергетики, що можуть перебувати тільки у державної власності.

Речі - основний вид об'єктів цивільних прав. В залежності від особливостей їх правового режиму, цільового призначення та інших критеріїв речі класифікують на:

1. Засоби виробництва і предмети споживання. До основ­них засобів виробництва належать будівлі, споруди, машини, устаткування, засоби транспорту і зв'язку. Оборотними засоба­ми є сировина, основні та допоміжні матеріали, паливо, запча­стини тощо. Предмети споживання - це речі, що використову­ються безпосередньо людиною (продукти харчування, одяг тощо).

2. Нерухомі та рухомі речі. Нерухомими є земля, будин­ки, споруди, мости тощо. Рухомі речі можуть вільно переміщу­ватися у просторі: морські судна, космічні об'єкти тощо.

3.Речі подільні та неподільні. Подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення (продукти харчу­вання тощо). Неподільною є річ, яка при поділі втрачає первіс­не значення (телевізор, стіл тощо).

4.Продукти, плоди та доходи. Це все те, що виробляєть­ся, добувається, одержується з речі (урожай, відсотки від банк­івських вкладів, приплід від худоби тощо).

5. Речі споживні і неспоживні. Споживною є річ, яка внас­лідок одноразового її використання знищується або припиняє існування у первісному вигляді (продукти харчування). Неспоживною є річ, призначена для неодноразового використання, яка зберігає при цьому свій первісний вигляд протягом трива­лого часу (машини, одяг).

6. Речі, визначені родовими ознаками або індивідуальни­ми. Річ є індивідуальною, якщо вона наділена тільки їй власти­вими ознаками, що відрізняють її від інших однорідних речей (автомобіль певної моделі, телевізор тощо). Речі, визначені ро­довими ознаками, це речі, що вимірюються вагою, числом.

7. Головні речі та приналежності. Річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю (фотоапарат і футляр, скрип­ка і футляр, шафа і шухляди до неї тощо). Приналежність зав­жди слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено дого­вором або законом.

8. Складні речі та складові частині речі. Складною вва­жається річ, утворена з кількох речей, які утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати її за призначенням. Складовою частиною речі є те, що вона може бути відокремлена від неї без її пошкодження.

9. Майно. Майновий комплекс. Майно - це особливий об'єкт. Під майном розуміється сукупність речей. У зміст понят­тя "майно" можуть включатися і майнові права, які є невід'ємни­ми від майна. Цілісній майновий комплекс - це підприємство, яке використовується для здійснення підприємницької діяль­ності. Він включає в себе: усі види майна, земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування тощо. Підприємство як єдиний майновий комплекс визнається нерухомістю.

Важливими об'єктами цивільних прав є гроші, валютні цінності та цінні папери

Гроші - це речі, визначені родовими ознаками. Особливість грошей у тому, що вони оцінюються на за кількістю грошових знаків, а за числом грошових одиниць і є універсальним екві­валентом вартості будь-якого товару.

Валютні цінності - це валюта України, грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, коштів на ра­хунках; вклади у банківських установах, платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації тощо), іноземна валюта, банківські метали (золото, срібло, платина тощо). Регулювання ними здійснюється відповідно до Декрету КМ України від 19.02.93 р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Цінні папери - це документи встановленої форми з відпо­відними реквізитами, що посвідчують грошові або інші май­нові права і визначають взаємовідносини між особою, яка ви­пустила ці документи, і власником, та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами їх випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документу іншим осо­бам. Згідно з ЦК України (ст.195) у цивільному обігу можуть бути такі групи цінних паперів:

Пайові цінні папери, що засвідчують участь у статутному капіталі, надають власникам право на участь в управлінні.

Боргові цінні папери, що засвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти (облігації, векселі, чеки тощо).

Похідні цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'я­заний з правом на придбання чи продаж протягом строку, вста­новленого договором, цінним папером (опціони, ф'ючерси тощо).

Товаророзпорядчі цінні папери, що надають право їх держа­телям розпоряджатися майном, вказаним у цих документах (коносамент, складські свідоцтва тощо).

Дії, послуги та зобов'язальні вимоги, нематеріальні блага також є об'єктами цивільних прав.

Дії, як об'єкти, безпосередньо спрямовані на створення пев­них матеріальних благ і не можуть бути відокремлені від самої зобов'язальної особи (робота по будівництву).

Послуги займають особливе місце - це певна діяльність, яка створює не річ, а благо для задоволення суспільних потреб (транспортні послуги, охорони, схову тощо). Розрізняють три види послуг:

· фактичні (договір схову, перевезення);

· юридичні (доручення, договір комісії);

· комплексні (договір експедиції).

Зобов'язальні вимоги - це право вимоги відповідної суми за певних умов (наприклад, в TOB при виході з учасників). Це може бути і право користування землею, якщо воно було вне­ском у майно TOB та інших підприємств.

Нематеріальні блага - це:

· результати творчої діяльності осіб (авторів літературних творів, корисних моделей тощо);

· інформація (це документовані або публічно оголошені відомості про явища, що мали місце або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі. Поря­док її використання встановлюється законом.

Об'єктом цивільних прав є і нематеріальні блага фізич­ної особи. Це честь, гідність людини, її здоров'я, недоторканість, безпека, ділова репутація, таємниця листування, таємниця осо­бистого життя, вільний вибір місця проживання, свобода літе­ратурної та художньої творчості та інші.

Студенти повинні знати підстави виникнення цивільних прав та їх характеристику.

Стаття 11 ЦК України встановлює приблизний перелік підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, які іменують­ся юридичними фактами.

Юридичний факт - це конкретні життєві обставини, з яки­ми норми цивільного законодавства зв'язують правові наслідки, передусім виникнення, зміну і припинення правових відносин.

Правова наука класифікує юридичні факти на підставі пев­них критеріїв:

1. Залежно від зв'язку з волею суб'єктів вони поділяють­ся на:

· дії;

· події.

Події - це юридичні факти, настання яких не залежить від вольової поведінки осіб (землетрус, непоборна сила, смерть, тощо).

Дії (бездіяльність) - це юридичні факти, настання яких не залежить від волі осіб.

Дії залежно від того, чи відповідають вони вимогам законо­давства, поділяються на: правомірні; неправомірні.

Неправомірні дії порушують положення законів, інших нор­мативних актів, принципи права (завдання збитків, порушен­ня договірних зобов'язань тощо). Неправомірні дії можна пол­ічити на цивільні правопорушення і злочини.

Правомірні дії відповідають вимогам законів та принципам права. Правомірні дії поділяються на:

- юридичні акти, це правомірні дії суб'єктів метою яких є виникнення, зміна та припинення цивільних правовідно­син (це акти органів місцевого самоврядування та держав­них органів);

- юридичні вчинки - це правомірні дії суб'єктів цивільних правовідносин, з якими закон пов'язує певні юридичні наслідки незалежно від того, чи була у суб'єктів мета до­сягти того чи іншого результату (створення винаходу, художніх творів тощо).

2.Залежно від наслідків, спричинених юридичними фак­тами, їх поділяють на:

· правостворюючі (народження дитини, будівництво будинку тощо), з ними норми цивільного законодав­ства пов'язують виникнення цивільних прав та обо­в'язків;

· правозмінюючі - це юридичні факти, настання яких тягне за собою зміну цивільних правовідносин (уступка вимо­ги, переведення боргу);

· правоприпиняючі - це факти, з настанням яких цивільне законодавство пов'язує припинення цивільних право­відносин (виконання боргу тощо);

· правовідновлюючі - це факти, з настанням яких зако­нодавство пов'язує відновлення прав та обов'язків, які суб'єкти раніше втратили (явка особи, яка була визна­на безвісно відсутньою);

· правоперешкоджаючі - що перешкоджають виникненню, зміні та припиненню правовідносин, наприклад, визнан­ня фізичної особи судом недієздатною веде до неможли­вості вчинення нею правочинів).

Частина 2 ст. 11 ЦК містить такий приблизний ператік юри­дичних фактів, які є підставами виникнення цивільних прав та обов'язків:

· договори та інші правочини;

· створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної творчої діяльності;

· завдання майнової та моральної шкоди іншій особі та інші.

Правочин є найбільш поширеною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Це вольовий, правомірний акт, який безпосередньо спрямований на досягнення певного пра­вового результату. Без волевиявлення немає правочину.

Класифікація правочинів може здійснюватися за різними критеріями. Студенти повинні добре знати класифікацію пра­вочинів і вміти дати визначення кожного виду правочину.

3. Залежно від числа сторін правочини поділяються на одно-, дво- і багатосторонні (ч.2 ст.202 ЦК).

Односторонніми правочинами є правочини, в яких є воле­виявлення однієї сторони (наприклад, заповіт, дарування).

Двостороннім є правочин, де є волевиявлення двох сторін (наприклад, купівля-продаж, міна тощо).

Багатостороннім є правочин, де є волевиявлення трьох, чотирьох і більше сторін. Другі і треті називаються договорами.

4. За характером правовідносин, що виникають, правочини поділяються на:

- відплатні; безвідплатні.

Відплатним є правочин, у якому обов'язок однієї сторони здійснити певні дії відповідає обов'язку другої надати першій стороні зустрічне майнове задоволення. Відплатність може ви­ражатися у наданні грошей, речей, послуг, робіт тощо (договір купівлі-продажу, міни, страхування).

Безвідплатним є правочин, в якому обов'язок набувається стороною без отримання зустрічного майнового задоволення від іншої сторони (позичка, дарування тощо).

5. Залежно від того, коли правочин вважається вчиненим, правочин буває:

- консенсуальним; реальним.

Консенсуальним є правочин, для вчинення якого необхідна згода двох сторін за всіма істотними умовами. Більшість пра­вочинів є консенсуальними.

Реальним є правочин, для вчинення якого крім згоди сторін щодо його істотній умов необхідне передача речі, тобто права й обов'язки виникають з моменту її передачі (позика, зберігання тощо).

6. Залежно від значення підстав правочину для його дійсності правочини поділяються на:

- казуальні; абстрактні.

Казуальньтім є правочин, дійсність якого залежить від на­явності конкретної підстави-цілі (договір позики, ціль - пере­дача у власність позичальника грошей).

Абстрактний є правочин, дійсність якого не залежить від цілі (вексель).

7. Правочини поділяються на умовні і безумовні.

Умовним є правочин, в якому виникнення прав та обов'язків ставиться сторонами в залежність від обставини, яка може на­ступити або не наступити в майбутньому.

Безумовним є правочин, в якому немає відкладальних або скасувальних умов.

8. Окремим видом є фідуціарні (довірчі) правочини, які
мають довірчий характер. Це договір доручення та довіреність. Втрата довіри у вказаному правочині може призвести до розірвання договору.

Важливе значення мають умови дійсності правочинів.

Кожен правочин повинен відповідати умовам, додержання яких є необхідними для його чинності:

Законність змісту правочину, тобто він не повинен супере­чити ЦК України та іншим актам цивільного законодавства.

Здатність суб'єкта правочину на його здійснення, тобто осо­би, які здійснюють правочин, повинні бути дієздатними.

Вільне волевиявлення правочину та його відповідність внутрішній волі. Волевиявлення буває прямим і побічним. При прямому воле­виявленні воля висловлюється словесно (усно чи письмово), наприк­лад при видачі довіреності. При побічному волевиявленні сторін воля прямо не висловлюється. Але їх поведінка засвідчує їх волю на на­стання певних правових наслідків (наприклад, укладення договору перевезення транспортом загального користування). Воля може ви­ражатися і мовчанням (ст. 205 ЦК). Наприклад, при мовчанні орен­додавця після закінчення строку договору оренди і фактичному ко­ристуванні майном орендарем договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлено (ст. 764 ЦК).