Елементи синтаксису

1. Синтаксис відмінків (usus casuum)

Nominatīvus

1) Підмет речення, аналогічний українькому називному.

Наприклад,

Roma est in Italiā – Рим (є) в Італії.

2) Nom. duplex (подвійний).

Поєднання називного відмінка підмета і називного відмінка іменної частини присудка. Вживається з дієсловами зі значенням:

– “ставати” (fiĕri, esse), “здаватися” (vidēri), “залишатися” (manēre), народжуватися” (nasci), “помирати” (mori). Наприклад,

nemo nascĭtur artĭfex – ніхто не народжується майстром;

– “називатися” (nomināri, appellāri, dici, vocāri), “вважатися” (existimāri, putāri, habēri), “обиратися” (creāri, legi). NB: перелічені в цьому пункі дієслова вжито у пасивному стані. Наприклад:

Julius Caesar consul creātur – Юлій Цезар обирається консулом.

Poetae a Platōne duces sapientiae vocabantur – поети називалися Платоном провідниками мудрості.

Зверніть увагу на те, що в українському перекладі вживається конструкція “обирати кого- ким, називати кого- ким” (родовий + орудний).

Genetīvus

Відмінок непрямого додатка, аналогічний українському родовому.

1) Gen. possessīvus (присвійний). Відмінок непрямого додатка, аналогічний українському родовому.

Відповідає на питання cujus? чий? (кого? чого?). Вказує на особу або предмет, якому щось належить.

Наприклад,

domus patris – дім батька.

2) Gen. subjectīvus (суб’єкта).

Відповідає на питання cujus? чий? (кого?). Вживається з іменником, що позначає дію і вказає на суб’єкт цієї дії.

Наприклад,

ira magistrae – гнів вчительки, absentia pecuniae – відсутність грошей.

3) Gen. objectīvus (об’єкта).

Вказує на об’єкт дії; при перекладі часто треба додати прийменник. Наприклад:

medicīna morbōrum – ліки від хвороб, memoria virōrum – пам’ять про людей.

NB: можливі словосполучення (Nom. + Gen.), які можна перекладати, трактуючи в них як Gen. subjectīvus, так і Gen. objectīvus.

Наприклад,

amor patris – любов батька або любов до батька.

4) Gen. characteristĭcus (характеристики).

Синтаксична конструкція Gen. + est + infinitīvus перекладається так: “(комусь) властиво (щось) робити”.

Наприклад,

homĭnis est errāre – людині властиво помилятися.

5) Gen. partitīvus (частини) (здебільшого, Gen. pl.).

Вказує на виділення частини із сукупносі предметів або істот, відповідає на питання із (серед) кого? чого?

Наприклад,

nemo nostrum – ніхто з нас, optĭmus amicōrum meōrum – найкращий з моїх друзів.

6) Gen. quantitātis (кількості).

Позначає сукупність речовини, предметів або істот, з якої складається кількісне поняття.

Наприклад,

copia silvārum – багато (велика кількість) лісів, multum novi – багато нового, ubi terrārum – де на землі.

7) Gen. qualitātis (якості).

Вказує на якісну ознаку предмета або істоти, відповідає на питання qualis? який? (якої якості?).

Наприклад,

vir magni ingenii – людина великого таланту, iter novem diērum – дев’ятиденний шлях.

8) Gen. memoriae/obliviōnis (пам’яті/забуття).

Вживається з дієсловами зі значенням “пам’ятати, забувати”.

Наприклад,

aliōrum vitia cernĕre, oblivisci suōrum – пам’ятати чужі вади, забувати про свої.

9) Gen. crimĭnis (провини).

Вживається з дієсловами зі значенням “звинувачувати, засуджувати” і т.п. Наприклад,

capĭtis damnāre – засудити до страти.

Datīvus

1)Відмінок непрямого додатка, аналогічний українському давальному.

Наприклад,

da mihi manum tuum – дай мені твою руку.

На відміну від українського давального відмінка, вживається з більшою кількістю дієслів, а саме з дієсловами: parco, pepĕrci, – , ĕre 3 (милувати); studeo, ui, – , ēre 2 (вчитися, прагнути); impĕro, āvi, ātum, āre 1 (правити); appropinquo, āvi, ātum, āre 1 (наближатися); persuădeo, suāsi, suāsum, ēre 2 (переконувати); nubo, psi, ptum ĕre 3 (виходити заміж) та ін.

Наприклад,

Bonis nocet qui malis parcit – добрим шкодить той, хто поганих милує.

Artes serviunt vitae, sapientia impĕrat (Cicero) – науки слугують життю, мудрість (ним) керує.

Hostes jam castris appropinquābant – вороги вже наближалися до військового табору.

Puella littĕris studet – дівчинка вчить літери.

Iulia Marco nubit. Marcus Iuliam ducit – Юлія виходить заміж за Марка. Марк одружується з Юлією.

Дієслова, складені з дієсловом “бути” (verba sum-composita) також вимагають додатка у Datīvus.

Наприклад,

senatui adsum – я присутній у сенаті, gemmae desunt mihi – мені бракує коштовного каміння, his rebus interfui – я брав участь у цих справах.

NB. Деякі дієслова можуть вживатися як з Datīvus, так і з іншим відмінком, і в залежності від цього набувають різного значення.

Наприклад, metuo, ui, – , ĕre 3 (боятися) вживається з Datīvus і з Accusatīvus:

Femĭna canem (Acc.) metuit – жінка боїться собаки.

Femĭna cani (Dat.) metuit – жінка боїться за собаку.

2) Dat. commŏdi/incommŏdi (інтересу, вигоди/ невигоди).

Вказує на об’єкт або суб’єкт, на який направлена дія, відповідає на питання для кого? для чого? (на чию користь?).

Наприклад,

Non scholae, sed vitae discĭmus – ми вчимося не для школи, а для життя.

3) Dat. finālis (мети).

Вказує на мету дії, відповідає на питання для чого? з якою метою?

Наприклад,

praesidio venīre – прийти для захисту, auxilio mittĕre – послати по допомогу.

Datīvus finālis може вживатися у сталих виразах з дієсловом esse:

argumento esse (бути доказом, доводити), auxilio esse (бути допомогою, допомагати), bono esse (бути вигідним), cordi esse (турбувати, завдавати клопоту), curae esse (непокоїти), detrimento esse (завдавати шкоду, приносити збиток), exemplo esse (бути прикладом), malo esse (бути шкідливим), praesidio esse (бути захистом, захищати), salūti esse (бути спасінням, рятувати), subsidio esse (бути допомогою), usui esse (вживатися).

4) Dat. possessīvus (присвійний).

Вказує на приналежніть істоті або предмету, відповідає на питання у кого? чий?

Наприклад,

mihi est liber – у мене є книга, mihi cor dolet – мені болить серце.

5) Dat. auctōris (дійової особи).

Вказує на дійову особу при герундиві.

Наприклад,

Caesari haec agenda sunt – Цезарю це треба зробити.

6) Dat. ethĭcus (увічливості).

Використовується при проханні; у відмінку Datīvus вживається особовий займенник.

Наприклад,

Apĕri mihi hanc januam – відчини мені ці двері (будь ласка).

Accusatīvus

1) Відмінок прямого додатка, аналогічний українському знахідному.

Нариклад,

manus manum lavat – рука руку миє.

NB. Можливі два прямих додатка при одному дієслові (особи та речі).

Наприклад,

magister puerumlitteras docet – вчитель навчає хлопчикаписьму.

2) Аcc. duplex (подвійний).

Поєднання знахідного відмінка об’єкта і узгодженого з ним предиката. Вживається з дієсловами зі значенням: “називати” (nomināre, appellāre, dicĕre, vocāre), “вважати” (existimāre, putāre), “обирати” (creāre), “робити” (facĕre), “відправляти” (mittĕre).

Наприклад,

Plato poetasduces sapientiae vocābat – Платон називав поетів провідниками мудрості.

3) Acc. exclamatiōnis (вигуку).

Наприклад,

Me misĕrum! – о я нещасний!

O tempŏra, o mores! – о часи, о звичаї!

4) Acc. extensiōnis (протяжності).

Вживається з прикметниками: longus (довгий), latus (широкий), altus (глибокий); відповідає на питання: якої довжини (ширини, глибини)?

Наприклад,

hasta sex pedes longa – спис довжиною у шість футів.

5) Acc. tempŏris (часу).

Відповідає на питання: як довго? протягом якого часу?

Наприклад,

(per) unum diem legĕre – читати протягом одного дня.

6) Accusatīvusвживається з певними прийменниками,

такими як: ad (до, в), ante (до, перед), apud (у, біля), circum (навколо), contra (проти), inter (між, серед), juxta (біля, поруч), per (через, протягом, завдяки), post (після), prope (поблизу), super (над), trans (через, за).

Наприклад,

Per aspĕra ad astra – через тернії до зірок, contra spem – всупереч надії;

in(в, на) і sub (під) – при питанні куди?: in viam – у дорогу, sub aquam – під воду.

Звертайте увагу на запис прийменників у словнику: завжди вказується відмінок, з яким вживається прийменник; наприклад: ad(praep. cum Acc.)до; для; на; у відношенні.

Ablatīvus

Специфічний латинський відмінок, що об’єднує три давніх відмінки: орудний, місцевий і відкладний.

1) Abl. separatiōnis (віддалення, відокремлення).

Позначає особу чи предмет, від якої щось віддаляється або відокремлюється; відповідає на питання unde? a quō?(звідки? від чого?)

Вживається з прийменниками: a (ab, abs) (від), de (з, від), ex (e) (з, від) або без них (якщо Ablatīvus позначає особу, обов’язково вживається прийменник a); при перекладі потрібно використовувати відповідні українські прийменники.

Наприклад,

movēre loco – вирушати з місця, educĕre castris – виводити із табору, expellĕre Athēnis – виганяти з Афін, vacāre curā – бути вільним від турботи, haec a custodiis loca vacābant – ці місця були вільні від варти (=від вартових).

2) Abl. auctōris (дійової особи).

Вживається у пасивній конструкції речення, позначає виконавця дії (істоту); відповідає на питання а quō? (ким?)

Зверніть увагу на обов’язкове вживання прийменника a.

Наприклад,

Epistŭla a puĕrō scripta est – лист написаний хлопцем.

A cane non magnō saepe tenētur aper (Horatius) – невеликим собакою часто удержується кабан.

3) Abl. instrumenti (знаряддя).

Як і Ablatīvus auctōris, вживається у пасивній конструкції речення; проте, на відміну від попереднього вживання відмінка, позначає неістоту – знаряддя, завдяки якому виконується дія. Відповідає на питання quō? (чим?)

Зверніть увагу на відсутність прийменника a.

Наприклад,

Epistŭla stilō scripta est – лист написаний ручкою.

Parva necat morsu spatiōsum vipĕra taurum (Horatius) – мала змія вбиває укусом великого бика.

4) Abl. causae (причини).

Позначає причину, вживається з неперехідними дієсловами і прикметниками, які мають пасивне значення (perīre – “гинути”), або позначають відчуття: gaudēre – “радіти”, dolēre – “журитися”, tristis – “сумний”, laetus – “веселий”, superbus – “гордий” etc. Відповідає на питання quā rē? (чому? від чого?)

Наприклад,

clamāre irā – кричати від гніву, superbus victoriā – гордий перемогою.

Meō vitiō pereo (Cicĕro) – гину через власну провину.

Як Ablativus causae трактують сталі вирази: lege (за законом), consilio (за порадою), judicio (на думку), jussu (за наказом), meā (tuā, suā) sponte (за власною ініціативою).

5) Abl. modi (способу дії)

Позначає спосіб, яким виконується дія; відповідає на питання quō modō? (яким способом? як?). Може вживатися з прийменниками cum (з), per (через) або без них, особливо в адвербіальних виразах: eō modō – таким чином, vi – силою, jure – справедливо, merĭto – по заслугах, casu – випадково, consuetudĭne – за звичкою.

Наприклад,

magnā (cum) diligentiā laborāre – працювати з великою старанністю (старанно), aequō anĭmō injuriam ferre – спокійно (байдуже) терпіти образу, pedĭbus venīre – прийти пішки.

6) Abl. qualitātis (якості).

Вживається завжди з означенням (прикметником або іменником у родовому відмінку), означає властивість або якість особи або предмета. Відповідає на питання qualis? (який?)

Наприклад,

vir magna vi – чоловік великої сили (сильний), laetō anĭmō sum – я веселий (перебуваю у веселому настрої).

Caesar excelsā fuit statūrā – Цезар був високим на зріст.

7) Abl. limitatiōnis (обмеження).

Вказує, у якому відношенні обмежується висловлене твердження; відповідає на питання: у якому відношенні?

Наприклад,

nomĭne – на імення, genĕre – за походженням, natu – за віком, numĕro - числом.

Is vir est corpŏre valĭdus, mente infirmus – цей чоловік сильний тілом, слабкий розумом.

8) Abl. loci (місця).

Вказує на місце відбуття дії, відповідає на питання ubi? (quo loco?) (де?)

Вживається з прийменником in або без нього, зокрема у стійких словосполученнях на зразок terra marique – на землі і на морі, а також у словосполученнях з прикметниками novus, a, um (новий); totus, a, um (весь); medius, a, um (середній); extrēmus, a, um (крайній).

Наприклад,

novō locō vivĕre – жити на новому місці, totā Italiā legĭtur – читається всією Італією (в усій Італії).

Insānus mediō flumĭne quaerit aquam – божевільний шукає воду посеред ріки.

In Urbe vivĭmus – живемо у Місті (= у Римі).

9) Abl. tempŏris (часу).

Позначає час виконання дії, відповідає на питання quando? (коли?)

Вживається з прийменником in або без нього.

Наприклад,

in bello – на війні, in pace – під час миру; in puĕris – в дитинстві, in senectūte – в старості; temporĭbus antīquis – в давні часи, prima luce – на світанку, hiĕme - взимку, vere - навесні, aestāte - влітку, autumno - восени, nocte – вночі.

10) Abl. comparatiōnis (порівняння).

Вживається на позначення обєкта порівняння при вищому ступені порівняння прикметників чи прислівників.

Наприклад,

Candidior nive – біліший за сніг.

Vilius argentum est auro, virtutibus aurum. (Horatius) – Срібло дешевше за золото, а золото – за доблесть.

Особливості позначення місця для назв міст, а також іменників domus, usf (дім)і rus, rurisn (село, маєток).

1. На запитання звідки? відповідає Ablatīvus: Carthagĭne – із Карфагену, Athēnis – із Афін, Romā – із Рима, domō – із дому, rure – із села.

2. На запитання куди? відповідає Accusatīvus: Carthagĭnem – до Карфагену, Athēnas – до Афін, Romam – до Рима, domum – додому, rus – у село.

3. На запитання де? відповідає:

- Ablatīvus – якщо назва міста є іменником ІІІ відміни або І-ІІ відміни у множині: Carthagĭne – у Карфагені, Athēnis – в Афінах, rure (ruri) – у селі.

- Genetīvus – якщо назва міста є іменником І-ІІ відміни в однині: Romae – у Римі, domi – вдома.

Назви міст наведені на прикладі іменників: Carthāgo, ĭnis f – Карфаген, Athēnae, ārum f – Афіни, Roma, ae f – Рим.

Інфінітиви. Інфінітивні звороти. Ablativus absolutus. Методика перекладу речень з синтаксичними зворотами.

І.1. Порівняйте речення:

Puella cantat. (Дівчина співає.) Puellam audio. (Слухаю дівчину.)

Audio puellam cantare. (Слухаю, як дівчина співає.)

Audio puellam cantare. – речення, що містить зворот Accusativus cum infinitivo (знахідний з інфінітивом): puellam – Acc.Sg., cantare – Infin. praes. act.; дослівний переклад: Слухаю дівчину співати. Puellam cantare (дівчину співати) вживається в залежності від дієслова audio (головне дієслово, можна позначати абревіатурою VS – verbum sentiendi: дієслово відчуття).

Зворот Accusativus cum infinitivo може залежати від дієслів зі значенням:

- відчувати (verba sentiendi): videre, audire, sentire etc.

- говорити (verba dicendi): dicere, scribere, nuntiare, tradere etc.

- думати (verba putandi): putare, cogitare, credere, scire, nescire etc.

- бажати (verba voluntatis): velle, nolle, optare, cupere etc.

- безособових дієслівних форм: notum est, oportet etc.

Перекладається Accusativus cum infinitivo підрядним реченням, підметом якого є Accusativus зворота, а присудком – Infinitivus. Компоненти зворота можна позначити:

VS Acc Inf

Audio puellam cantare.

Veritas numquam perit. (Seneca) – Істина ніколи не гине.

VS Acc. Inf

Dicunt veritatem numquam perire. – Кажуть, що істина ніколи не гине.

VS Acc. Inf

Seneca scripsit veritatem numquam perire. – Сенека написав, що істина ніколи не гине.

1. При перекладі речень з інфінітивним зворотом потрібно:

- перш за все, як завжди, знайти особову форму дієслова і перекласти її відповідно до часу, стану, особи, тобто знайти і перекласти дієслово, від якого залежить зворот;

- знайти і перекласти інфінітив, який буде присудком підрядного речення;

- уважно визначити відміни і відмінки всіх називних частин мови (іменник, прикметник, займенник, числівник), знайти серед них ті, що стоять у відмінку Accusativus і знайти серед них підмет:

P Volo te venire. Особова форма дієслова – volo (p1 Sg Praes, хочу); інфінітив – venire (приходити); te – особовий займенник (Acc=Abl.Sg.; N.Sg. – tu, ти).

VS Acc. Inf

Volo te venire. – Хочу, щоб ти прийшов.

P Scio eos discere. Scio (p1 Sg Praes, знаю); discere (Inf. вчитися); eos (pronomen demonstrativum, Acc.Pl.; N.Sg. is – він).

VS Acc. Inf

Scio eos discere. – Знаю, що вони вчаться.

P Scio me nihil scire. Scire (Inf., знати); me (pronomen personale, Acc=Abl.Sg.; N.Sg. – ego, я).

VS Acc. Inf

Scio me nihil scire. – Знаю, що нічого не знаю.

VS Acc. Inf

P Socrates dixit se nihil scire. – Сократ сказав, що він нічого не знає.

NB: зворотній займенник se вживається в тих випадках, коли підмет головного і підрядного речень збігаються (Сократ говорить сам про себе).

2. Особливо уважними слід бути, коли речення містить декілька слів в акузативі:

N N

P Via est vita. – Життя – це дорога.

VS Acc. Inf Acc

Notum est viam esse vitam. – Відомо, що життя – це дорога. Vitam – підмет підрядного речення, а viam – іменна частина присудка.

VS Acc Inf

P Scio tuum amicum bonum esse. – Знаю, що твій друг хороший. Tuum amicum – підмет з означенням, bonum – іменна частина присудка.

VS Acc Inf

P Dicunt lupum non mordere lupum. – Кажуть, що вовк вовка не кусає. В цьому реченні два однакових іменника lupum, будь-який один з них – підмет підрядного речення, а інший – додаток.

VS Acc Inf

P In proverbio cessit elephantum non capere murem. – У прислів’ї йшлося, що слон не ловить мишу. Elephantum і murem стоять в Acc.Sg. Підметом підрядного речення може бути будь-який з них, тому може бути два варіанти перекладу речення (інший – Миша не ловить слона)

3. Інфінітив esse може бути пропущеним:

VS Acc Acc Acc

Dicis, Bassa, te formosam puellam. – Кажеш, Басса, що ти вродлива дівчина.

4. За допомогою інфінітивів різних часів можна передати послідовність подій у головному і підрядному реченнях.

Scio librum scribi. – Знаю, що книга пишеться (книгу пишуть).

Scio te librum scripsisse. – Знаю, що ти написав книгу.

Scio librum scriptum esse. – Знаю, що книгу написали.

Scio te librum scripturum esse. – Знаю, що ти напишеш книгу.

Scio librum scriptum iri. – Знаю, що книгу напишуть.

5. Якщо дієслово, від якого залежить інфінітивний зворот, стоїть в активі, то вживається зворот Accusativus cum infinitivo, якщо ж в пасиві, то Nominativus cum infinitivo. Порівняйте:

VS Acc Inf

Tradunt Romam a Romulo conditam esse. – Кажуть, що Рим було засновано Ромулом.

VS N Inf

Traditur Roma a Romulo condita esse. – Кажуть, що Рим було засновано Ромулом.

6.Зворот Nominativus cum infinitivo часто залежить від дієслова vidēri (здаватися)

VS N Inf

P Videris sapiens esse. – Здається, що ти розумний. Займенник tu не вживається, бо дієслово videris вказує на 2 ос. одн.

VS Inf

P Videmini id intellexisse. – Здається, ви це зрозуміли.

ІІ. 1. Порівняйте речення:

Abl Abl

Martio in mense cati vociferantur. – У березні місяці коти кричать.

Abl Abl PPA, Abl

Martio mense appropinquante cati vociferantur. – З приходом березня коти кричать. (Коли приходить березень, коти кричать.)

P Martio mense appropinquante cati vociferantur. – Складнопідрядне речення, в якому головне речення cati vociferantur (коти кричать), а підрядне - Martio mense appropinquante (з приходом березня), виражене зворотом Ablativus absolutus.

Якщо інфінітивні звороти перекладаються підрядним з’ясувальним реченням, то Ablativus absolutus – підрядним обставини. Підмет підрядного речення – іменник, прикметник, числівник або займенник в Ablativus; присудок – PPA або РРР в Ablativus. PPA передає дію одночасну з головним реченням, а РРР – попередню. Підрядне речення, яким перекладається зворот, найчастіше приєднується сполучником коли, рідше – якщо, хоча, тому що та ін. Вживання сполучника при перекладі не є обов’язковим (див. приклад вище). Зворот з РРР інколи можна перекласти дієприслівниковим зворотом.

Abl PPP

Troia capta Graeci domum redierunt. – Взявши Трою, греки повернулися додому.

1. Щоб не помилитися при перекладі речень з Ablativus absolutus, потрібно:

- спершу перекласти головне речення (знайти і перекласти особову форму дієслова – присудок, потім – підмет, потім – другорядні члени речення);

- знайти РРА в Ablativus (суфікс -nt-, закінчення -e, -ibus) або РРР в Ablativus (основа супіна з суфіксом -t-, -s-, закінчення -о, -а, -is), виписати переклад відповідного дієслова;

- знайти іменну частину в Ablativus, виписати переклад;

- перекласти інші частини речення (якщо такі є);

- додати до перекладу головного речення відповідний за змістом переклад підрядного.

P Te adiuvante laborem celeriter faciam.

- faciam – p1 Sg Fut I ind. act., зроблю;

- te – Abl Sg (tu); adiuvante – PPA, Abl.Sg. (adiuvo 1 – допомагати);

- laborem – Acc.Sg., роботу; celeriter – швидко;

- laborem celeriter faciam – швидко зроблю роботу

Abl PPA

Te adiuvante laborem celeriter faciam. – З твоєю допомогою швидко зроблю роботу. (Якщо ти допоможеш... , коли ти допоможеш... , завдяки твоїй допомозі...)

P Omnibus rebus amissis sapiens non desperavit.

- desperavit – p3 Sg Perf. Ind. act., впав у відчай; sapiens – N.Sg., розумний;

- amissis – PPP, Abl.Pl. (a-mitto, misi, misum 3 – втрачати); omnibus – Abl.Pl. (omnis, e – весь); rebus – Abl.Pl. (res, rei f – річ)

- sapiens non desperavit – розумний не впав у відчай.

Abl Abl PPP

Omnibus rebus amissis sapiens non desperavit. – Втративши всі речі, розумний не впав у відчай. (Втративши все... , коли всі речі було втрачено... , хоча всі речі було втрачено... , не зважаючи на втрату всього... ).

3. Ablativus absolutus може вживатися без дієприкметника (мається на увазі дієприкметник від дієслова esse)

Abl Abl

Bruto consule natus es. – Ти народився за консула Брута. (під час консульства Брута)

В цьому реченні Bruto consule – зворот Ablativus absolutus (коли консулом був Брут).

Інші випадки Ablativus absolutus без дієприкметника:

Caesare duce... – Коли Цезар був полководцем...

Me puero... – Коли я був дитиною...

Te invito – Коли ти не бажаєш, всупереч твоїй волі

3. Modus coniunctivus(умовний спосіб) на відміну від Modus indicativus (дійсного способу) означає дію, якої насправді немає, але яка може або повинна бути. Цей спосіб також дозволяє передати суб’єктивне ставлення мовця до дії, непряму мову та ін.

В незалежному реченні розрізняють:

- coniunctivus hortativus (заклику) 1 ос. мн.: gaudeamus – радіймо;

- coniunctivus imperativus (наказу) 2 і 3 ос. одн. і мн.; більш м’який наказ, аніж той, що виражений наказовим способом:

scribe – пиши; scribas – пиши (будь ласка), тобі треба писати; scribat – нехай він пише;

- coniunctivus prohibitivus (заборони) 2 і 3 ос. одн. і мн.; вживається з часткою “ne”: ne timeas – не бійся;

- coniunctivus optativus (побажання) вживається з часткою utinam (о, якби): utinam dives sim – о, якби я був багатим;

- coniunctivus concessivus (припущення): sit hoc verum – припустимо, що це правда; ne sit hoc verum – припустимо, що це неправда;

- coniunctivus potentialis (можливості): mihi credas – можливо, ти мені віриш; mihi non credas – можливо, що ти мені не віриш;

- coniunctivus dubitativus (сумніву) 1 ос одн. і мн. у питальних реченнях: quid faciam? – що ж мені робити?

2. Imperfectum, Perfectum et Plusquamperfectum coniunctivi можуть вживатися в незалежному реченні, але частіше вживаються впідрядному реченні за схемою узгодження часів.