Тема 6. Захист прав інтелектуальної власності 2 страница

· зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт здійснюється з порушенням права ІВ.

Крім того суд може винести рішення про опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення прав ІВ та зміст судового рішення, застосування грошового стягнення за неправомірне використання об’єкту права ІВ.

Закон України «Про авторське і суміжне право» надає власнику різні права захисту прав – від звертань в суд з позовами про поновлення прав, відшкодування збитків, припинення підготовчих дій до участі в інспектуванні виробничих приміщень, якщо є підозра на порушення права ІВ, до вимоги вилучення всіх контрафактних примірників об’єктів авторського і суміжного права та їх конфіскації. Це стосується усіх кліше, матриць, форм, оригіналів, магнітних стрічок, фотонегативів та інших предметів, за допомогою яких відтворюються примірники творів, фонограм, відеограм, програм мовлення, а також матеріалів і обладнання, що використовуються для їх відтворення і для виготовлення засобів обходу технічних засобів захисту.

Захист прав на особливі (нетрадиційні) об’єкти інтелектуальної власності спирається на відповідні закони України, статті цивільного, адміністративного та крімінального кодексів.

Відповідно Закону України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» захист права на топографію (або компонування)здійснюється у судовому та іншому, становленому законом порядку.

Суди, відповідно до їх компетенції, розглядаюьб спори про:

· авторство на компонування ІМС;

· встановлення факту використання компонування ІМС;

· встановлення володільця свідоцтва;

· порушення прав володільця свідоцтва;

· укладання та виконання ліцензійних договорів;

· компенсації.

На вимогу володільця прав на зареєстроване компонування ІМС порушення має бути припинено, а порушник зобов’язаний відшкодувати володільцю прав заподіяні збитки.

Захист прав власника комерційної таємниці передбачає різні види цивільної, адміністративної та кримінальної відповідальності.

Так, згідно з статтею 507 Цивільного Кодексу України органи державної влади повинні охороняти інформацію від недобросовісного комерційного використання, так як вона є комерційною таємницею і вона надана їм з метою отримання встановленого законуом дозволу на діяльність, пов’язану з фармацевтичними, сільськогосподарськими, хімічними продуктами, що містять нові хімічні сполуки.

Господарський Кодекс України також містить положення щодо захисту прав на комерційну таємницю. Ст. 162 Кодексу зазначає, що особа, яка протиправно використовуває комерційну інформацію, що належить суб’єкту господарювання, зобов’язана відшкодувати йому збитки, завдані такими діями.

Адміністративно-правовий захист здійснюється на основі Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємниціуій діяльності» через інститут боротьби з недобросовісною конкуренцією.

Головними видами захисту прав на ноу-хау, як свідчить досвід падприємств, є організаційні і правові.

На підприємстві організаційними заходами здійснюється суворий контрольза доступом співробітників до секретів виробництва. Інформація про них повідомляється обмеженому колу осіб під розпис із забов’язанням про нерозголошення зазначеної інформації.

При прийомі на работу у трудовій угоді, що укладається з працівником, фіксуються режим доступу і використання секретів виробництва.

На кожному аркуші технічної документації з секретами виробництва, призначеної для внутрішнього користування, проставляється штамп з фразою «Об’єкт інтелектуальної власності».

До ефективних організційно-юридичних механізмів захисту секретів виробництва відносять зберігання документів, в яких описани технічні секрети, в опечатаному пакеті з надписом «Розкрити тільки за рішенням суду».

На жаль, рівень захисту ноу-хау в країні нижчий, порівняно з захистом інших об’єктів інтелектуальної власності, що пов’язано з відсутністю спеціального закону, який би створював можливість захисту ноу-хау, реєстрації їх Укрпатенті. Також. Законодавство України не передбачає адміністративної та кримінальної відповідальності за розголошення ноу-хау. Відповідальність за порушення прав на ноу-хау регулюється на базі загальних норм, що встановлюють адміністративну і кримінальну відповідальність за неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці згідно ст. 51 Кодексу України про адміністративні порушення і ст. 507 Цивільного Кодексу.

Захист прав на деякі об’єкти інтелектуальної власності, такі як наукове відкриття та раціоналізаторська пропозиція здійснюється згідно з загальними засадами захисту цивільних прав та інтересів, визначених у ЦК України.

Слід сказати, що у СРСР у разі порушення кимось прав авторства особи, зазначеної в дипломі на відкриття, вона або її спадкоєиці мали право подавати позов до суду про визнання права авторства і вимагати через суд поновлення його порушених прав, а також дій, що порушують його права. У судовому порядку розглядали спір про розподіл винагороди між співавторами здійсненого відкриття.

Незадовільною вважать фахівці також і норми захисту раціоналізаторської пропозиції. В ст. 484 ЦК України права суб’єктів права власності на неї визначені дуже стисло і не має як інші суб’єкти особистих майнових і немайнових прав на свою пропозицію.

Не менш гострою є проблема захисту авторського права в мережі Інтернет. Інформаційно-комунікаційна мережа Інтернет, що виникла у другій половині двадцятого сторіччя, стала глобальним засобом спілкування, обміну інформаційними ресурсами, віртуальної комерційної діяльності – рекламної, електронної торгівлі, аукціонів тощо.

Ця інформація є продуктом інтелектуальної власності і вимагає законодавчого і правового захисту. Але користування нею в Інтернеті створює гострі соціальні, правові та економічні проблеми в суспільстві. Серед користувачів поширюється думка, що в світі не повинно існувати будь яких обмежень на інформацію, особливо якщо це стосується освіти, культури і науки.

Іншою є позиція деяких державних установ, так як згодом, соціальні мережі використовувались для соціальних зворушень в країнах Азії, Африки, Європи. Незаконий доступ в Інтернет сайти військових та оборонних відомств створили загрозу розповсюдження таємничої інформації. Відома усім історія з Wikileaks, яка оприлюднила інформацію деяких переговорів керівництва США з лідерами інших країн, ще раз довела можливість не тільки незаконого використання Інтернет-інформації, а й привести світ у кризове становище.

Відповіддю на ці ризики можна вважати підготовку законопроекту адміністрацією США про права захисту особистих даних Інтернет-користувачів. Такий законопроект дасть змогу владі збільшити контроль над особистой інформацієй користувачів інтернету. Це буде стосуватися листування, підслуховування розмов, доступу до всіх інтернет–сервісов (Facebook, Twitter, закодованой системи e-mail на мобільних улаштуваннях BlakBerry і програм прямого спілкування Skype). Адміністрація може вимагати від Інтернет-сервісов розкривати особисту інформацію користувачів. Причиною цього автори проекту пов’язують з необхідністю відстежувати терористів та їхні наміри у мережах Інтернет.

Деякі спеціалісти вважають, що застосування цьго проекту буде на практиці дуже складним, затратним і приведе до суспільних конфліктів.

Втім, Інтернет-інформація є об’єктом авторського права і повинна бути захищена.

В Україні законодавчими актами, які регулюють загальні положення про авторські права, є Цивільний Кодекс та Закон України про авторські і суміжні права. Поширення авторських прав на об’єкти і процеси, які розташовані в мережі Інтернет, регулює Закон України «Про телекомунікації» і Постанова Кабінету Міністрів «Про утвердження Правила надання телекомунікаційних послуг». Але особливості мережі у дійсності ці закони не враховують і можливості копіювання або використання об’єктів права без дозволу авторів в Інтернеті спеціально не роздивлялись.

Порушником авторських прав в мережі Інтернет є той, хто привласнив чужий твір, але до відповідальності може бути притягнутий і володілець ресурсу, на якому було розміщено цей твір.

Але розв’язання спорів в цій сфері досить складне. Встановлення винного в порушенні авторських прав з-за відсутності посилань на автора та інших вихідних даних під час відтворення інформації на різних сайтах відразу кількома особами стає неможливим. Така ж сама ситуація може бути на безоплатних сайтах – наданні дані при реєстрації можуть бути недостовірними, важко знайти прізвище володільця сайту. Крім того, порушення авторського права не принесло будь- яких прибутків порушнику, і таким чином дії не є підприємницькою діяльністю і суд не зможе зобов’язати особу відшкодувати моральну або втрачену вигоду.

Способи захисту контенту Інтернет-сайтів умовно розділяють на технічні та правові.

До технічних засобів захисту відносять плагіни та скрипти, які забороняють копіювання тексту, вставляють додаткові рядки та інше.

Але такі заходи пошукова система приведе до пониження рейтингу сайту в мережі Інтернет.

До правових способів відносять всі засоби і методи, які нормативно закріплені як в національному законодавстві, так і в міжнародному.

Більшість об’єктів сайтів – графічний дизайн, фотографії, малюнки, анімація, тексти і т.д., відносять до групи авторскького права і правове регулювання відносин, пов’язаних з використанням контенту, відбувається згідно правових норм, які стосуються захисту авторських прав. Це Закон «Про авторське і сміжні права», Цивільний Кодекс України.

Юрист А. Пархоменко вважає, що існують превентивні способи захисту контенту:

· отримання свідоцтва про регістрацію авторського права в УААСП;

· відправка контенту собі поштою з повідомленням про отримання і описом вкладу;

· публікація контенту в друкованих ЗМІ (було б добре зміст сайту завірити у нотаріуса в Росії, так як українське законодавство такої можливості не дає);

· депоніровання екземпляру тексту в «Copyright Office» при бібліотеці Конгресу США і отримання свідоцтва про це.

Спори про доменне ім’я спираються на відповідні Правила (Rules for UDRP) і Єдину політику розглядання спорів про деменні імена (Uniform Domain Name Dispute Resolution Policy, UDRP).

Основними засобами рішення доменних спорів є неюрисдикційний (третєйський) та судовий відповідної юрисдикції.

Більшість доменних спорів вирішує арбітражно-посередницький центр ВОІВ (www.wipo.int). Рішення публікуються на сайті Центру.

Володілець торговельної марки подає скаргу на володільця доменного імені з вимогою – відмінити реєстрацію спірного імені або передати домен заявнику. Рішення про відшкодування збитків не приймаються.

Але судові змагання є досить складними і відбуваються не один рік. Декілька років відбувались судові спори між американською компанією Google Inc і українською «Гоу Огле» (google.ua) згідно ісковому позову корпорації, в якому Google Inc вимагала суд заборонити компанії «Гоу Огле» користуватися торговельною маркою, яка належала американській компанії. З 2009 р. домен google.ua існував у «замороженому» стані – не дозволялось його видаляти, переєреструвати та подовжити.

Захист від недобросовісної конкуренціїбазується на створенні державою однакових умов для суб’єктів господарської діяльності та недопущення з їх боку дій, що суперечать правилам чесної діяльності.

До системи законодавчих актів, які регелюють питання обмеження монополізму та захисту суб’єктів господарювання та споживачів від недобросовісної конкуренції належать Закони України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», «Про антимонопольний комітет України», «Про природні монополії», «Про захист економічної конкуренції» та інші нормативно-правові акти.

Об’єктами захисту від недобросовісної конкуренції можуть бути неправомірні дії, які в Законі згруповані у три групи, кожна з яких складається з окремих видів неправомірних дій.

Перша група - неправомірне використання ділової репутації господарюючого суб’єкта (підприємця).

Це неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки, використання товару іншого виробника, копіювання зовнішнього вигляду виробу, порівняльна реклама.

Друга група – створення перешкод господарюючим суб’єктам у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг. До них відносять дискредитацію господарюючого суб’єкта (підприємця), купівлю-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом, схилення до бойкоту господарюючого суб’єкту, схилення постачальника до дискримінації покупця (замовника), схилення господарюючого суб’єкта до розірвання договору з конкурентом. Також, створенням першкод вважають підкуп працівника постачальника або працівника покупця, досягнення неправомірних переваг у конкуренції.

Третя група включає неправомірне збирання, розголошення і використання комерційної таємниці.

3. Види відповідальності за порушення прав ІВ

У вирішенні питань захисту промислової власності діяльність державних органів може спиратися на різні юридичні інструменти та види відповідальності за порушення прав ІВ. Визнання відповідного права здійснюється з застосуванням методів цивільно-правових і адміністративно-правових. А поновлення порушених прав та застосування юридичних санкцій відбувається шляхом застосування також і методами крімінально-правового примусу.

Адміністративно-правовий захист в разі порушення прав промислової власності передбачає штрафні санкції. Згідно ст. 51 Кодексу України про адміністративні порушення незаконне використання винаходу, корисної моделі, промислового зарзка, топографії інтегральних мікросхем, присвоєння автроства на ці об’єкти або інші умисні порушення прав, які охороняються законом, спричиняє накладання штрафу від 10 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно виготовленої продукції, і обладнання та матеріалів , які призначались для її виготовлення.

Крімінально-правовий захист патентних прав використовувається у випадках такого порушення прав, що воно становить склад злочину і неправомірні дії завдали великої шкоди.

Матеріальна шкода вважається завданою в великому розмірі, якщо вона у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а в особливо великому розмірі – якщо цей мінімум первищується у тисячу разів.

У такому разі питання захисту прав регулює Кримінальний кодекс України. Відповідно до ст. 177 Кодексу причинення великих матеріальних збитків при порушенні патентних прав карається штрафом у ромірі від 200 до 1 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, виправними роботами строком до 2 років або позбавленням волі на той самий строк із конфіскацією відповідної продукції, знарядь і матеріалів, які використовувались для її виготовлення.

У разі повторного незаконного використання винаходу, корисної моделі промислового зразка, або іншого навмисного порушення прав на ці об’єкти або за попередньою змовою групи осіб, а також якщо вони завдали великої матеріальної шкоди, покарання здійснюється у вигляді штрафу у розмірі від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів громадян або виправними роботами строком до 2 років, або позбавленням волі на строк до 5 років, із конфіскацією відповідної продукції, знарядь та матеріалів, які спеціально використовувались для її виготовлення.

Параграф 3 статті 177 Кодексу України зазначає, що такіж самі дії, вчинені службовою особою з використанням службового становища щодо підлеглої особи, караються штрафом від 500 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходу громадян або арешту на строк до 6 місяців, або обмеженням волі до 2 років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 3 років.

Такі злочини мають декілька обов’язкових ознак. Це незаконне використання зазначених предметів, привласнення авторства або іншого умісного порушення прав на об’єкти промислової власності. До незаконного використання відносять продаж, прокат, здачу в найм.Також, це може бути оголошення, розповсюдження, демонстрація чи інше доведення до інших осіб суті винаходу без згоди власника.

До ознак привласнення авторства відносять оформлення в повному обсязі або частково відповідних реєстраційних документів на чужі права промислової власності під своїм прізвищем; реєстрація під своім прізвищем об’єкта промислової власності, створеного у співавторстві з іншими особами, без позначення цього.

До інших умисних порушень відносять використання без дозволу автору під час оформлення відповідного патенту відомостей, які містяться ув опублікованій для цього заявці за умови, що винна ососба знала або одержала письмове повідомлення із зазначенням номера заявки.

Адміністративно-правовий захист прав на торговельну марку відбувається за участю державних органів – Антимонопольного комітету чи його територіальних органів, митних органів. Заява про порушення прав на торговельну марку, крім вище вказаних органів, може бути подана до керівництва організації-порушника.

Відповідно до ст. 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення незаконне використання об’єкта права на торговельну марку, привласнення авторства на неї або інше умисне порушення прав тягне за собою накладання штрафу в розмірі від 10 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із конфіскацією виготовленої продукції, а також обладнання та матеріалів, призначених до її виготовлення.

Ст. 164 Кодексу за незаконне копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємця, самовольне використання його імені вимагає накладання штрафу в розмірі від 30 до 44 неоподатковуваних мінімумів громадян із конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини чи без такої. Умисне ж поширення неправдивих або неточних відомостей, які можуть завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця, тягнуть за собою накладання штрафу у розмірі від 4 до 9 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Українське законодавство розглядає незаконне використання чужої торговельної марки як кримінальне правопорушення. До крімінальноївідповідальності порушники прав на торговельну марку притягуються в разі отримання порушником доходу у великих розмірах. Таким вважається доход, який у триста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум громадян, а особливо великим - якщо у 1 тис. разів і більше.

За незаконне використання торговельної марки ст. 229 Кримінального кодексу України передбачає покарання у вигляді штрафу від ста до двухсот неоподаковуваних мінімумів доходів громадян, або громадських робіт на строк від ста до двухсот годин, або виправних робіт строком до двух років.

Рішення про накладання штрафу понад чотириста неоподатковуваних доходів громадян за порушення права на комерційне найменування може прийняти тільки Антимонопольний комітет. Треба звернути увагу, що рішення про накладання штрафу у розмірах можуть бути оскаржені у судовому порядку в місячний термін від дати їх одержання. Крім того, скарги можуть бути поданими на дії чи бездіяльність органу державної влади, місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб і службових осіб.

Існує і кримінальна відповідальність за порушення прав на комерційне найменування. Згідно ст. 229 Кримінального кодексуУкраїни незаконне використання фірмового найменування або інше умисне порушення прав на зазначений об’єкт, якщо воно завдало матеріальної шкоди у великому розмірі, карається штрафом у розмірі від 200 до 1 тис. неоподатовуваних мінімумів доходів громадян. Або карається виправними роботами строком до 2 років чи позбавленням волі на той самий строк із конфіскацією відповідної продукції, знарядь і матеріалів, які спеціально використовували для її виготовлення.

Переважно збігаються норми відповідальності за порушення прав на географічне зазначення з загальними нормами відповідальності за порушення прав на об’єкти індивідуалізації товарів і послуг – торговельну марку та комерційне найменування.

При порушенні авторського і сіміжних прав відповідно Кодексу України про адміністративні правопорушення існують різні суми штрафу, які накладають на правопорушника:

Крім того, за ті самі дії, вчинені протягом року після вживання заходів адміністративного стягнення, можливе накладання штрафу у більшому розмірі.

Кримінальну відповідальність за порушення авторських і суміжних прав Законодавство України встановлює поряд з

засобами цивільного та адміністративного захисту прав. Це відбувається тоді, коли матеріальна шкода вважається завданою в занчному розмірі, якщо її розмір перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян у двісті і більше разів.

У таблиці приведені види відповідальності за деякі порушення авторських і суміжних прав:

Кодексом України про адміністративні порушення передбачена відповідальність за порушення прав на комерційну таємницю. Відповідно до статті 164-3 Кодексу отримання, використання, розголошення комерційної таємниці з метою заподіяння шкоди діловій репутації чи майну іншого підприємця тягне за собою накладення штрафу від 9 до 12 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За ст. 231 Кримінального Кодексу України за умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, з метою розголошення чи іншого використання інформації і які спричинили істотну шкоду суб’єкту господарської діяльності накладається штраф у розмірі від 200 до 1000 неоподатковуваних мінімумів громадян, або позбавляє волі на строк до 3 років.

За умисне розголошення з корисливих або інших мотивів комерційної таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв’язку з професійною або службовою діяльністю, і завдало істотної шкоди – згідно ст. 232 Кодексу карається штрафом від 200 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права займати певні посади на строк до 3 років, або виправними роботами на строк до 2 років, чи позбавленням волі на той самий строк.

При порушенні авторськи прав в інтернеті власник може звернутися до суду. В цьому випадку порушника можна притягти до цивільно-правової відповідальностіі накласти штраф. Розмір виплати залежить від суми збитків, які були завдані автору. Адміністративна відповідальність передбачає накладання на порушника штрафу в розмірі від 10 до 200 неоподатковуваних мінімумів громадян. Згідно Крімінального Кодексу України порушник авторських прав в мережі Інтернет на порушника накладається штраф в розмірі від 200 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи строком 2 роки, або позбавлення волі на такий же строк.

Цивільно-правова відповідальність може бути поєднана з адміністративной та крімінальной. В цьому разі порушник повинен відшкодувати автору збитки і заплатити державі штраф.

Література

Нормативно-правові акти

1. Бернська конвенція про охорону літературних та художніх творів // Судова практика. Захист прав інтелектуальної власності. – К., 2004. – С. 12-52.

2. Всесвітня конвенція про авторське право. // Судова практика. Захист прав інтелектуальної власності. – К., 2004. – С. 53-64.

3. Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право. // Судова практика. Захист прав інтелектуальної власності. К., 2004. - С. 65 -74.

4. Закон України „ Основи законодавства України про культуру” від 12 лютого 1992 р. № 2117 – ХІІ.// Відомості Верховної Ради України (далі

-ВВРУ). – 1992. - №21. – Ст.294.

5. Закон України „ Про видавничу справу” від 5 червня 1997 р. № 318/97 – ВР.// Голос України. – 1997. – 22 липня.

6. Закон України „ Про власність” від 7 лютого 1991 р. № 697 – ХІІ із змінами 1992 – 2002 рр. // ВВРУ. – 1991. - №20. – С.523-537.

7. Закон України „ Про авторське право і суміжні права” від 23 грудня 1993 року. (у редакції від 11 липня 2001 р.; зі змінами від 22 травня

2003 р. і 20 грудня 2003 р.) // ВВРУ. – 2001, 2002, 2003. - №43, 35, 13.

8. Закон України „ Про внесення змін і доповнень до Закону України „ Про рекламу” від 29 листопада 2002 р. № 2476 // Урядовий кур’єр. 2003. – 24 вересня.

9. Закон України „ Про внесення змін і доповнень до Закону України „ Про телебачення і радіомовлення” від 22 жовтня 1997 р. № 595/97-ВР// Голос України. – 1997. – 14 листопада.

10. Закон України „ Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” від 16 листопада 1992 р. № 2782-ХІІ // Голос України. – 1992.

– 8 грудня.

11. Закон України „ Про електронний цифровий підпис” від 22 травня 2003

р. №852 – ІV // ВВРУ. – 2003. - №36.

12. Закон України „ Про інформацію” від 2 жовтня 1992 р. №2657 – ХІІ// Голос України. – 1992. – 13 листопада.

13. Закон України „ Про інформаційні агентства” від 28 лютого 1995 р.

№74/95-ВР //ВВРУ. – 1995. - №13

14. Закон України „ Про кінематографію” від 13 січня 1998 р. №9/98-ВР (і редакції від 15 травня 2003 р.) //ВВРУ. – 1998. - №22.

15. Закон України „ Про ратифікацію угоди про співробітництво в галузі охорони авторського права і суміжних прав” від 27 січня 1995 р.

№34/95 //ВВРУ. -1995. - №5.

16. Конституція України: офіційне видання. – К., 2006.

17. Кримінальний кодекс України від 5 травня 2001 р. №2341-ІІІ: Офіційний текст (станом на 1 червня 2006 р.). – К., 2006.

18. Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій ефірного мовлення // Судова практика. Захист прав інтелектуальної власності. – К., 2004. – С. 75-83.

19. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. №435-ІV: Офіційне видання. – К., 2004.

20. Постанова Вищого Арбітражного Суду України „ Про питання захисту авторських прав в Інтернеті” від 5 червня 2000 р. №04-1/5-7/82// Вісник господарського судочинства. – 2001. - №2.

21. Постанова Кабінету Міністрів України „ Про затвердження мінімальних

ставок винагороди (роялті) за використання об’єктів авторського права і суміжних прав” від 18 січня 2003 р. №72 // Офіційний вісник України. – 2003. - №4.

22. Постанова Кабінету Міністрів України „ Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір” від

27 грудня 2001 р. №1756 // Офіційний вісник. -2001. - №52.

23. Постанова Кабінету Міністрів України „ Порядок державної реєстрації авторського права і договорів, що стосуються авторського права на твір” від 27 грудня 2001 року № 1756// Право інтелектуальної власності в Україні. Авторське право. – 2004 р. – випуск 10, стор.111 – 117.